Апеляційне провадження № 22-ц/824/8511/2019
19 червня 2019 року м. Київ
Унікальний номер справи 404/3681/18
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Шахової О.В., суддів: Вербової І.М., Саліхова В.В., за участю секретаря судового засідання Пащенко О.П.,
сторони справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Приватне підприємство «Агрофірма «Могутнє»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником ОСОБА_2 ,
на рішення Вишгородського районного суду Київської області, ухваленого 5 березня 2019 року в приміщенні суду під головуванням судді Баличевої М.Б.,-
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ПП «Агрофірма «Могутнє» про стягнення орендної плати за користування земельною ділянкою.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що згідно із Державним актом на право власності на земельну ділянку від 31.07.2002, він є власником земельної ділянки загальною площею 5,03 га, яка розташована на території Веселівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області. Згідно договору оренди земельної ділянки від 26.09.2007 року № 188 зареєстрованого відділом Держкомзему у Кіровоградському районі Кіровоградської області за № 040837200055, земельна ділянка була передана його дружиною ОСОБА_2 в оренду ПП «Агрофірма «Могутнє».
Пунктом 4.2 договору оренди земельної ділянки передбачено, що за користування земельною ділянкою установлена орендна плата у розмірі двох відсотків від нормативної оцінки земельної ділянки готівкою, або передача продукції та надання в рахунок орендної плати. Згідно довідки Держземагенства станом на 01.01.2018 грошова оцінка земельної ділянки становить 175 692 грн. Згідно з пунктом 4.5 договору оренди земельної ділянки орендна плата має сплачуватись орендарем орендодавцю до 31 грудня поточного року. Проте орендна плата за 2017 рік, яка становить 21 083, 04 грн. позивачу не була виплачена. Уточнивши позовні вимоги, просив стягнути орендну плату у розмірі 12494, 26 грн.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 5 березня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 через свого представника, звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позов.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається, зокрема на те, що суд першої інстанції помилково дійшов до висновку про те, що відповідач щорічно проводив індексацію орендної плати за земельну ділянку, надану ним в оренду, та сплачував йому орендну плату у розмірі не нижчому ніж 3 відсотка від нормативної грошової оцінки земельної ділянки від 26.09.2007 за № 188, оскільки такі обставини не досліджувалися в суді першої інстанції, а відповідачем такі докази не подавалися.
Також висновок суду щодо відсутності звернень до відповідача щодо перегляду розміру орендної плати на більший суперечить обставинам справи, оскільки в судовому засіданні було пред'явлено лист повідомлення від 5.03.2018, яким орендар пропонував підписати Додаткову угоду 1 до договору оренди на наступні 10 років.
Фактично, орендарем були порушені істотні умови договору оренди землі щодо розміру орендної плати та її індексації, що є порушенням законних прав та інтересів власника земельної ділянки.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача Моргунова Т.О. заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Посилається на те, що орендна плата відповідачу нарахована відповідно до договору оренди та склала 4 433,33 грн, яку було виплачено 21.12.2017. Підприємством щорічно проводилася індексація орендної плати за землю та сплачувалася на рівні не нижчому, ніж 3 відсотка від нормативної грошової оцінки землі.
Зазначала, що позивач не звертався до підприємства з вимогами щодо перегляду розміру орендної плати на більший та зміни умов договору.
Учасники справи в судове засідання не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином.
Від представника позивача ОСОБА_2 надійшло клопотання про розгляд справи у її відсутність .
Інші учасники справи про причини неявки суд не повідомили.
Апеляційний суд враховує, що закон створює рівні умови для осіб, що володіють правом звернення до суду, зобов'язавши суд повідомляти цих осіб про час і місце розгляду справи.
Суд прийняв вичерпні заходи для повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, забезпечивши можливість з'явитися до суду і захистити свої права.
За змістом ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права особа сама визначає обсяг своїх прав і обов'язків у цивільному процесі. Тому особа, визначивши свої права, реалізує їх на свій розсуд. Розпорядження своїми правами на розсуд особи є одним з основоположних принципів судочинства.
Враховуючи завдання судочинства, принцип правової визначеності, поширення загального правила, закріпленого в ч.1 ст.372 ЦПК України, відкладення судового розгляду у випадку неявки в судове засідання будь-кого з осіб, що беруть участь у справі, за відсутності відомостей про причини неявки в судове засідання не відповідало б конституційним цілям цивільного судочинства, що, у свою чергу, не дозволить розглядати судову процедуру в якості ефективного засобу правового захисту в тому сенсі, який закладений в ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ст.ст. 7, 8 і 10 Загальної декларації прав людини і ст.14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.
За таких обставин, апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи.
Оскільки учасники справи у судове засідання не з'явилися, то датою ухвалення судового рішення є дата складення повного судового рішення.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого по справі судового рішення, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що стороною позивача не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, а надані до суду докази в своїй сукупності не дають змоги дійти висновку про обґрунтованість та доведеність позову. Разом з тим, позивачем не надано доказів того, що він звертався до підприємства з вимогою про перегляд розміру орендної плати шляхом її підвищення.
Апеляційний суд погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються відповідним законом.
Таким спеціальним законом є Закон України «Про оренду землі», відповідно до статті 1 якого в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Відповідно до ст. 13 зазначеного Закону, договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець за плату передає орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно зі ст. 14, ч.1 ст.20, ч.1 ст.21 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально; типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.
Виходячи зі змісту статей 210, 640 ЦК України та ст.18 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі є укладеним з моменту його державної реєстрації.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, згідно із Державним актом на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_1 від 31.07.2002року, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки загальною площею 5,03 га з кадастровим номером НОМЕР_2 , яка розташована на території Веселівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області.
Згідно договору оренди земельної ділянки від 26.09.2007 за № 188 зареєстрованого відділом Держкомзему у Кіровоградському районі Кіровоградської області за № 040837200055, вищевказана земельна ділянка була передана дружиною ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в оренду ПП «Агрофірма «Могутнє» зі строком оренди на 10 років, починаючи з дня його державної реєстрації у Кіровоградському районному відділі КРФ ДП «ЦДЗК при Держкомземі України».
З акту приймання передачі земельної ділянки № НОМЕР_3 в оренду від 26.09.2007 вбачається, що орендодавець ОСОБА_1 передав, а представник орендаря ПП «Агрофірма «Могутнє» ОСОБА_5 прийняв в оренду земельну ділянку № НОМЕР_3 , загальною площею 5,03 га, в тому числі ріллі 5,03 га, строком на 10 років, на виконання Договору оренди земельної ділянки № 188.
26.09.2007 року між землекористувачем ПП «Агрофірма «Могутнє» ОСОБА_5, начальником Кіровоградського районного відділу земельних ресурсів Каменєвим С.В. та виконавцем Туніченко А.С. було складено акт визначення меж земельної ділянки в натурі на місцевості.
Відповідно до пункту 2.3 вказаного договору оренди нормативна грошова оцінка земельної ділянки на момент укладення цього договору становила 61 259, 94 грн.
Пунктом 4.1 договору оренди земельної ділянки передбачено, що орендна плата за домовленістю сторін може сплачуватися в грошовій, натуральній, відробітковій чи змішаній формі. Розмір платежів за окремими формами оплати може щороку погоджуватися сторонами шляхом внесення змін та доповнення до цього договору, оформленням додатку підписаного сторонами.
Пунктом 4.2 договору оренди земельної ділянки передбачено, що за користування земельною ділянкою установлена орендна плата у розмірі не менше двох відсотків від нормативної оцінки земельної ділянки.
Пунктом 4.3 договору оренди земельної ділянки передбачено, що прибутковий податок з громадян сплачується орендарем в рахунок розрахунків за орендну плату, а земельний податок сплачується орендарем самостійно.
Пунктом 4.4 договору оренди земельної ділянки передбачено, що за замовленням орендодавця, орендар може здійснювати в рахунок розрахунків за оренду земельної ділянки: оранку присадибної земельної ділянки, доставку соломи, сіна, інші послуги, які оцінюються за собівартістю на момент надання послуги. Передача продукції та надання послуг в рахунок орендної плати оформляється відповідними актами.
Пунктом 4.5 договору оренди земельної ділянки передбачено, що орендна плата має сплачуватись орендарем орендодавцю до 31 грудня поточного року.
Пунктом 4.7 договору оренди земельної ділянки передбачено, що обчислення розміру орендної плати за користування земельною ділянкою здійснюється з урахуванням індексації нормативної оцінки землі.
З довідки ПП «Агрофірма «Могутнє» від 26.11.2018 року № 74 вбачається, що 21.12.2017 року ПП «Агрофірма «Могутнє» виплатило ОСОБА_1 орендну плату за користування земельною ділянкою за договором оренди землі № 188 від 26.09.2007 року за період 2017 року у сумі 4 433, 33 грн. Вказана орендна плата за 2017 рік була виплачена шляхом направлення ОСОБА_1 грошового переказу засобами «УКРПОШТА», на підтвердження чого, ПП «Агрофірма «Могутнє» надала до суду копію фіскального чеку від 21.12.2017 року № 000045550 00053.
Судом вірно встановлено та вбачається з матеріалів справи, що жодних письмових звернень від ОСОБА_1 щодо перегляду розміру орендної плати на більший та зміни при цьому умов договору оренди земельної ділянки до ПП «Агрофірма «Могутнє» не надавалося.
Лише станом на 1.01.2018 року, як вбачається з довідки Держземагенства станом на 01.01.2018 була проведена грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2 і становить 175 692 грн.
Таким чином, доводи апеляційної скарги підлягають відхиленню, як такі, що не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Разом з тим, слід зазначити, що пунктами 1, 4, 5ст. 288 ПК України, передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни. Форма надання інформації затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики. Договір оренди земель державної і комунальної власності укладається за типовою формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем(власником)і орендарем.
Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, -у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування -не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь -не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки; для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, -у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь -не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області; не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки ; не може перевищувати граничний розмір орендної плати, встановлений у підпункті 288.5.2, у разі визначення орендаря на конкурентних засадах ; для пасовищ у населених пунктах, яким надано статус гірських, не може перевищувати розміру земельного податку ; для баз олімпійської, паралімпійської та дефлімпійської підготовки, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, не може перевищувати 0,1 відсотка нормативної грошової оцінки.
ПП «Агрофірма «Могутнє» щорічно проводив індексацію орендної плати за земельну ділянку позивача та сплачував останньому орендну плату у розмірі не нижчому ніж три відсотка від нормативно грошової оцінки земельної ділянки відповідно до умов договору оренди земельної ділянки від 26.09.2007 № 188 та вимог чинного законодавства.
Оскільки, за 2017 рік була нарахована орендна плата у розмірі 5507,24 грн., за вирахуванням податків 18 відсотків ПДФО та 1,5 відсотка військового збору, а тому сума орендної плати до виплати позивачу становить 4433,33 грн., що дорівнює біль ніж 3 відсотки нормативної грошової оцінки землі та яка і була виплачена позивачу 21.12.2017 року, що підтверджується копію фіскального чеку від 21.12.2017 року № 000045550 00053.
Доводи апеляційної скарги стосовно помилкового висновку суду щодо відсутності звернень до відповідача щодо перегляду розміру орендної плати на більший, оскільки в судовому засіданні було пред'явлено лист повідомлення від 5.03.2018, яким орендар пропонував підписати Додаткову угоду 1 до договору оренди на наступні 10 років відхиляються судом апеляційної інстанції, як безпідставні.
В матеріалах справи відсутні докази пред'явлення такого листа повідомлення, також в протоколі судового засідання про це не зазначено.
Позивач на свій розсуд обрав спосіб захисту порушеного права та розпорядився своїми правами щодо предмету спору, і суд, дотримуючись принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеному ст.13 ЦПК, розглядав вказану справу лише в межах заявлених позивачем вимог та на підставі доказів, наданих сторонами.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні. Фактично, доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.
Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.
Обґрунтовуючи судове рішення, апеляційний суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи, те що апеляційна скарга залишається без задоволення, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат, здійсненого судом першої інстанції. Судовий збір за подання апеляційної скарги слід покласти на особу, яка подала апеляційну скаргу. Іншими учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у апеляційному суді.
В зв'язку з тим, що ціна позову в справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів, -
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 5 березня 2019 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником ОСОБА_2 - без задоволення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, у касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено 19 червня 2019 року.
Суддя-доповідач
Судді: