Справа № 756/1917/18 Головуючий у 1-й інст. - Васалатій К.А.
Апеляційне провадження №22-ц/824/8306/2019 Доповідач - Рубан С.М.
18 червня 2019 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Рубан С.М.
суддів Желепа О.В., Іванченко М.М.
при секретарі Клець О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 03 квітня 2019 року, ухвалене у складі судді Васалатія К.А. у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Віннер Автомотів» про визнання договору частково недійсним,-
ОСОБА_3 звернулася з позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Віннер Автомотів», в якому просилавизнати частково недійсним у частині покупця договір купівлі-продажу автомобіля № 136SP-282 від 11.10.2013 року, який було укладено між ТОВ «Віннер Автомотів» та ОСОБА_1 , перевівши право покупця за цим договором на ОСОБА_4 та стягнути із відповідачів судовий збір.
Посилається на те, що з 04.09.1993 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_1 мала робочі та ділові зв'язки з ОСОБА_4 , так як була його підлеглою, що підтверджується Повним витягом з Єдиного реєстру довіреностей від 20.02.2018 № 35912299, згідно якого ОСОБА_4 постійно уповноважував ОСОБА_1 Також ОСОБА_1 була помічником на громадських засадах народного депутата України 7-го та 8-го скликання ОСОБА_4 у період з 12.12.2012 року по 13.08.2015 року.
11.10.2013 року між ТОВ «Віннер Автомотів» (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець) був укладений договір купівлі-продажу, предметом якого було зобов'язання Продавця передати у власність Покупця, а Покупець - оплатити та прийняти новий автомобіль «Land Rover».
Пунктом 2.1. договору «Сторони погодили ціну товару у розмірі 1 815 271,00 грн., що еквівалентно 167 830,00 євро. Згідно п. 3.1 Договору продавець зобов'язувався передати Товар Покупцю , а Покупець прийняти Товар протягом 20 календарних днів з дати укладення цього Договору. Відповідно до п.4.1. оплата товару (100% загальної суми Договору) повинна бути здійсненна Покупцем в строк до 31.10.2013 року.
Як вказує позивач, насправді покупцем за договором купівлі-продажу від 11.10.2013 року був її чоловік - ОСОБА_4 , що підтверджується декларуванням купленого автомобіля «Land Rover Range Rover 5.0 S/C», 4999 куб.см. у Декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік, як народного депутата Верховної ради України.
Вказаний автомобіль був придбаний за кошти подружжя ОСОБА_3 , а тому належав ОСОБА_4 та позивачу на праві спільної сумісної власності, і родина користувалась цим автомобілем як власним та його обслуговування здійснювалось за рахунок коштів родини. Про оформлення автомобіля на ОСОБА_1 позивач дізналась тільки після смерті чоловіка. Позивач стверджує, що ОСОБА_1 на той момент визнавала факт належності автомобіля родині ОСОБА_3.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 03 квітня 2019 року позов ОСОБА_3 - задоволено.
Визнано частково недійсним у частині покупця договір купівлі - продажу автомобіля №136SP - 282 від 11.10.2013 року, який було укладено між ТОВ «Віннер Автомотів» та ОСОБА_1 , перевівши право покупця за цим договором на ОСОБА_4 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмір 704,80 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Посилається на те, що судом помилково не взято до уваги твердження іншої сторона договору (продавця) ТОВ «Віннер Автомотів», що в перамбулі договору зазначено належного покупця ОСОБА_1 , а сам договір є виконаним між сторонами. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують здійснення платежів за договором не ОСОБА_1 , а іншою особою. Натомість в матеріалах справи наявні меморіальні ордери, відповідно до яких грошові кошти сплачено саме ОСОБА_1 . Оскаржуваним рішенням імперативно замінено сторону договору купівлі - продажу від 11.10.2013 року, чим порушено ч.1 ст.627 та ст.6 ЦК України. Крім того, судом невірно застосовано ст.217 ЦК України, оскільки визнано недійсним частину договору купівлі - продажу щодо покупця. Судом порушено норми ст.261 ЦК України щодо відмови у застосуванні строків позовної давності. Якщо позивач дійсно постійно користувалася спірним транспортним засобом, як вона стверджує, то кожного дня такого постійного, особистого користування у неї перебував реєстраційний документ на транспортний засіб, без якого неможливо використання автомобіля, в якому було зазначено його власника, а тому саме ці дні є такими коли особа довідалася, або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. 13.07.2016 року ОСОБА_1 видано довіреність представнику ОСОБА_3 на представництво інтересів при вирішенні питань пов'язаних з відчуженням та передачею в оренду спірного транспортного засобу і 14.07.2016 року даний автомобіль був проданий згідно договору купівлі - продажу. Судом помилково судовий збір покладено лише на одного відповідача, в той час як у справі два відповідачі.
Представник позивача подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив проти задоволення апеляційної скарги. Посилається на те, що у судовому засіданні 25.07.2018 року судом визнано обов'язковою явку відповідача у судове засідання, однак ОСОБА_1 на жодне засідання до суду для надання пояснень не з'явилася, що може свідчити про її ухилення від надання пояснень щодо обставин укладення договору купівлі - продажу, походження, наявності та законних підстав володіння грошовими коштами у сумі 1 815 271,00 грн. на момент оплати нового автомобіля та його реального покупця. ОСОБА_4 довіряв ОСОБА_1 виконання певних доручень, що підтверджується видачею на її ім'я ряду довіреностей на представництво його інтересів. Підставою зі сторони ОСОБА_4 для укладення договору купівлі - продажу за участю ОСОБА_1 були погрози зі сторони недобросовісних конкурентів та політична ситуація, оскільки він був народним депутатом та дуже активним політиком. Доказами, що саме ОСОБА_4 здійснив оплату вартості автомобіля із коштів, що належали йому особисто є відомості, які містяться в Декларації про майно, доходи, витрати та зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік. ОСОБА_4 вказав у декларації інформацію про спірний автомобіль, але не вказав жодної інформації про суму витрат, оскільки автомобіль був придбаний ним у 2013 році. Також ОСОБА_4 не зазначив суму витрат на оренду чи інше право користування, оскільки цей автомобіль належав йому і як наслідок він не міг сплачувати кошти за оренду. ОСОБА_1 не надано доказів виконання своїх зобов'язань боржника щодо оплати згідно договору купівлі - продажу автомобіля від 11.10.2013 року, тому судом обґрунтовано зроблено висновок про виконання обов'язку боржника оплатити автомобіль за договором іншою особою. ОСОБА_1 не доведено факт наявності в неї доходів, які б дозволили придбати спірний автомобіль, не надано доказів, які б свідчили, що оплату за спірний автомобіль було здійснено власними грошовими коштами ОСОБА_1 та таку оплату здійснено нею особисто. Надаючи грошові кошти на оплату автомобіля ОСОБА_8 , являвся особою, яка виконувала договір купівлі - продажу автомобіля. ОСОБА_1 , як особа на яку було оформлено транспортний засіб не володіла, не користувалася та не розпоряджалася вказаним транспортним засобом. Як саме був оформлений спірний автомобіль позивач дізналася після загибелі чоловіка 13.08.2015 року, коли їй надали перелік автомобілів, які належали її чоловікові та інформацію на кого вони були оформлені. Позов подано до суду 09.02.2018 року, тобто в межах строку позовної давності.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених в апеляційній скарзі.
Представники позивача заперечили проти задоволення апеляційної скарги посилаючись на обставини викладені у відзиві на апеляційну скаргу.
Інші учасники процесу в судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.
ОСОБА_3 звернулася з позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Віннер Автомотів», в якому просилавизнати частково недійсним у частині покупця договір купівлі-продажу автомобіля № 136SP-282 від 11.10.2013 року, який було укладено між ТОВ «Віннер Автомотів» та ОСОБА_1 , перевівши право покупця за цим договором на ОСОБА_4 .
Посилається на те, що з 04.09.1993 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
11.10.2013 року між ТОВ «Віннер Автомотів» (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець) був укладений договір купівлі-продажу, предметом якого було зобов'язання Продавця передати у власність Покупця, а Покупець - оплатити та прийняти новий автомобіль «Land Rover».
Позивач зазначає, що насправді покупцем за договором купівлі-продажу від 11.10.2013 року був її чоловік - ОСОБА_4 , що підтверджується декларуванням купленого автомобіля «Land Rover Range Rover 5.0 S/C», 4999 куб.см. у Декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік, як народного депутата Верховної ради України.
Вказаний автомобіль був придбаний за кошти подружжя ОСОБА_3 , а тому належав ОСОБА_4 та позивачу на праві спільної сумісної власності, і родина користувалась цим автомобілем як власним та його обслуговування здійснювалось за рахунок коштів родини. Про оформлення автомобіля на ОСОБА_1 позивач дізналась тільки після смерті чоловіка.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_9 не надала суду доказів того, що вона володіла на законних підставах грошовими коштами у розмірі 1 815 271,00 грн. на момент оплати автомобіля згідно договору купівлі - продажу від 11.10.2013 року та не надала доказів на підтвердження володіння, користування та розпорядження автомобілем на власний розсуд. ОСОБА_1 не надано суду доказів виконання своїх обов'язків боржника щодо оплати згідно Договору купівлі-продажу № 136SP-282 від 11.10.2013 року, тому суд дійшов висновку про виконання обов'язку боржника оплатити автомобіль за договором купівлі-продажу №136SP-282 від 11.10.2013 року іншою особою. На підставі наданих доказів судом встановлено, що автомобіль був придбаний для ОСОБА_4 , він та його родина користувалися цим автомобілем. Позивач на підтвердження своїх позовних вимог вказувала, що її чоловік і вона сама постійно користувались вказаним автомобілем, а водієм ОСОБА_4 здійснювалось обслуговування автомобіля за рахунок коштів родини ОСОБА_3 , про що свідчить його підпис на актах виконаних робіт. Недодержання сторонами договору купівлі-продажу № 136SP-282 від 11.10.2013 року вимоги ч. 3 та 5 ст. 203 ЦК України є підставою недійсності цього правочину відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України в частині зазначення покупцем іншої особи - ОСОБА_1 замість ОСОБА_4 , для якої реально не настали правові наслідки, обумовлені правочином: здійснення оплати та отримання права власності на автомобіль.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та не приймає до уваги доводи апеляційної скарги враховуючи наступне.
Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
6) як розподілити між сторонами судові витрати;
7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;
8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 перебувала з 04.09.1993 року у шлюбі з ОСОБА_4 , який зареєстровано Відділом ДРАЦСу реєстраційної служби Луцького МУЮ Волинської області, про що складено відповідний актовий запис № 1191. В декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік, в графі склад сім'ї (на той час) народного депутата ОСОБА_4 дружиною вказано ОСОБА_3
ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловік позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 помер.
ОСОБА_1 була підлеглою ОСОБА_4 , так як була його помічником, що підтверджується Повним витягом з Єдиного реєстру довіреностей від 20.02.2018 року № 35912299, згідно якого ОСОБА_4 постійно уповноважував ОСОБА_1 на представництво його інтересів, що свідчить про довіру ОСОБА_4 до ОСОБА_1 Також ОСОБА_1 була помічником на громадських засадах народного депутата України 7-го та 8-го скликання ОСОБА_4 у період з 12.12.2012 року по 13.08.2015 року.
Згідно ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Досліджуючи матеріали справи, а саме договір купівлі-продажу № 136 SP-282 від 11.10.2013 року (т. 1 а.с. 169-179) суд звернув увагу на той факт, що з боку покупця вказаний договір підписано також невідомою особою, а підпис відповідача ОСОБА_1 проставлено поряд і з підписом невідомої особи.
У зв'язку із неявкою ОСОБА_1 у судове засіданнядля надання пояснень щодо вказаної обставини, суду виявилося неможливим встановити чи дійсно ОСОБА_1 укладала договір та чи її волевиявлення як учасника правочину було вільним і відповідало її внутрішній волі.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст. 510 ЦК України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов'язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов'язок передати предмет договору наступному власнику.
Крім того, покупець може домовитись з іншою особою про придбання власності за її рахунок з наступним відшкодуванням цій особі витрат.
Отже, за звичаями ділового обороту презюмується, що предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.
Як боржник за договором купівлі-продажу ОСОБА_1 зобов'язана була оплатити автомобіль за власний рахунок, а як кредитор мала право вимагати передати їй автомобіль.
ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів того, що вона володіла на законних підставах грошовими коштами в розмірі 1820270 грн. на момент оплати автомобіля згідно договору купівлі-продажу № 136SP-282 від 11.10.2013року.
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008 року, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001 року, та «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 року неодноразово вказував, що «оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій».
Враховуючи вищевикладене, суд поставив під сумнів можливість оплати автомобіля ОСОБА_1 за власний рахунок, враховуючи помилку в меморіальному ордері № 611910046 від 21.10.2013 року (т. 1 а.с. 185), в якому платником зазначена ОСОБА_11 .
Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:
1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);
2) правонаступництва;
3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);
4) виконання обов'язку боржника третьою особою.
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.
Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
ОСОБА_1 не надано суду доказів виконання своїх обов'язків боржника щодо оплати згідно Договору купівлі-продажу № 136SP-282 від 11.10.2013 року.
Таким чином, суд дійшов правильного висновку про виконання обов'язку боржника оплатити автомобіль за договором купівлі-продажу №136SP-282 від 11.10.2013 року іншою особою.
ТОВ «Віннер Автомотів» було надано до суду меморіальні ордери: № 511130029 від 11.10.2013 рокуна суму 149 000,00 грн., № 511130031 від 11.10.2013 року на суму 891 545,00 грн., № 621210011 від 14.10.2013 року на суму 149000,00 грн., № 801730026 від 17.10.2013 року на суму 149 000,00 грн., № 621830001 від 18.10.2013року на суму 130000,00 грн., № 611910046 від 21.10.2013 року на суму 149 000,00 грн., № 612010017 від 21.10.2013 року на суму 149 000,00 грн. та № 522130007 від 21.10.2013 року на суму 53 725,00 грн., які було досліджено у судовому засіданні судом першої інстанції, але на підставі даних документів неможливо встановити, що саме відповідач ОСОБА_1 вносила грошові кошти, оскільки меморіальні ордери - це розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунку платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до «Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», затвердженої Постановою Правління НБУ від 21.01.2004 року № 22.
Судом вірно оцінено, що належним і допустимим доказом в цьому випадку є або перерахування на банківський рахунок Продавця з банківського рахунку Покупця, або квитанції, що є відривною частиною прибуткових касових ордерів, з особистим підписом ОСОБА_1 про внесення готівки до каси банку. Тобто, встановити, що саме ОСОБА_1 вносила вищевказані грошові кошти не можливо.
Судом встановлено, що договором купівлі-продажу № 136SP-282 від 11.10.2013 року не передбачено, що кредитор у зобов'язанні не може бути замінений.
Таким чином,суд дійшов правильного висновку щодо можливості заміни кредитора (покупця) у Договорі купівлі-продажу №136SP-282 від 11.10.2013 року у зв'язку з виконанням обов'язку боржника оплатити автомобіль іншою особою.
Позивачем надано засвідчену Керівником Управління кадрів Апарату Верховної Ради України копію Декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік народного депутата Верховної ради України ОСОБА_4.
Як вбачається з Розд. IV «Відомості про транспортні засоби»зазначено транспортні засоби, що перебувають у власності, в оренді чи на іншому праві користування декларанта та витрати декларанта на їх придбання (користування), серед яких зазначено - Автомобіль легковий «Land Rover Range Rover 5.0 S/C» 4999 куб.см., 2013 року випуску та не зазначено суму витрат на придбання у власність, оренду чи інше право користування. Зазначений автомобіль співпадає з автомобілем, зазначеним у додатку № 1 до договору купівлі-продажу № 136SP-282 від 11.10.2013 року, що дало суду підстави вважати, що це один і той самий автомобіль.
Згідно з Методичними рекомендаціями «Запобігання і протидія корупції в державних органах та органах місцевого самоврядування, підготовлених Міністерством юстиції та опублікованих в «Урядовому кур'єрі» від 12.11.2013 року №208, у розділі IV зазначаються відомості про транспортні засоби, які перебувають у власності, оренді чи на іншому праві користування суб'єкта декларування та членів його сім'ї, а також витрати на придбання цих засобів у звітному році. Майно, придбане задовго до звітного періоду, зобов'язано вказати в декларації, не зазначаючи при цьому інформації про витрати.
Беручи до уваги зазначені вище Методичні рекомендації і «Методичні рекомендації щодо заповнення декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та іншими особами», чоловік позивача - ОСОБА_4 зазначив у Декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік автомобіль «Land Rover Range Rover 5.0 S/C», 4999 куб.см., 2013 року випуску, як засіб, що перебуває у нього на праві власності, оскільки не зазначено витрат на оренду та автомобіль був придбаний не у звітному році, тобто у 2013 році.
Твердження представників обох відповідачів про те, що ОСОБА_4 було задекларовано інший автомобіль не були підтверджені належними та допустимими доказами.
Судомвстановлено, що автомобіль був придбаний для ОСОБА_4 , він та його родина користувалися цим автомобілем. Позивач на підтвердження своїх позовних вимог вказала, що її чоловік і вона сама постійно користувались вказаним автомобілем, а водієм ОСОБА_4 здійснювалось обслуговування автомобіля за рахунок коштів родини ОСОБА_3 , про що свідчить його підпис на актах виконаних робіт.
13.07.2016 року ОСОБА_1 видала довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Ариванюк Н.А. за № 44154616, представнику ОСОБА_3. на представництво інтересів при вирішенні питань, пов'язаних з відчуженням та передачею в оренду транспортного засобу «Land Rover, моделі Range Rover», універсал-В, випуску 2013 року, об'єм двигуна - 4999 куб.см..
14.07.2016 року даний автомобіль був проданий за 500 000 грн. згідно договору купівлі-продажу транспортного засобу. При цьому 09.10.2017 року ОСОБА_1 звернулась до позивача із письмовою вимогою про повернення грошових коштів у розмірі 1 815 271,00 грн. за проданий «Land Rover Range Rover 5.0 S/C», 4999 куб.см., 2013 року випуску.
Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідноч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
За умовами ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідач ОСОБА_1 не надала суду доказів на володіння, користування та розпорядження автомобілем на власний розсуд.
Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. (п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).
Недодержання сторонами договору купівлі-продажу № 136SP-282 від 11.10.2013 року вимоги ч. 3 та 5 ст. 203 ЦК України є підставою недійсності цього правочину відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України в частині зазначення покупцем іншої особи - ОСОБА_1 замість ОСОБА_4 , для якої реально не настали правові наслідки, обумовлені правочином: здійснення оплати та отримання права власності на автомобіль.
Згідно ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Якщо при вирішенні позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним з підстав, що насправді покупцем є інша особа, суд встановить, що фактично майно було придбано за кошти іншої особи, і для неї та що інших підстав для визнання цієї угоди недійсною немає, вказаний договір визнається недійсним лише в частині, що стосується покупця, і покупцем за цим договором визнається особа, за рахунок коштів якої і для якої фактично укладався цей договір.
З підстав наведеного, суд дійшов вірного висновку про те, що визнання договору купівлі-продажу № 136SP-282 від 11.10.2013 року недійсним в частині покупця та переведення прав покупця на ОСОБА_4 не має наслідків недійсності інших його частин та не спричинить значних правових наслідків, оскільки позивачем ОСОБА_3 не оспорюється, а відповідачами не заперечується подальший продаж автомобіля, і право власності на нього на теперішній час.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст. 253 - 255 ЦК України. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.
Згідно ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_3 дізналась про оформлення автомобіля її чоловіка на відповідача ОСОБА_1 після його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому строк позовної давності спливав би 13.08.2018 року.
Позовдо суду подано 09.02.2018 року, тому суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для застосування строків позовної давності.
Враховуючи вищевикледне, суд дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом принципу змагальності закріпленого в ч.1 ст.12 ЦПК України та порушення норм ч.3 ст.12,15 ЦПК України колегія суддів не приймає до уваги.
Як вбачається з матеріалів справи під час проведення підготовчого судового засідання 25.07.2018 року явку відповідача ОСОБА_1 визнано судом обов'язковою. Проте до ухвалення оскаржуваного рішення 03.04.2019 року відповідач на жодне засідання до суду для надання пояснень не з'явилася, ігноруючи вимогу суду.
Стаття 223 ЦПК України встановлює наслідки неявки в судове засідання учасника справи. Згідно п.4 ч.3 ст.223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою». Тож, викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.
Під час розгляду справи судом були створені всі умови для реалізації прав та виконання обов'язків учасниками судового розгляду, у тому числі і в частині надання доказів на підтвердження, в тому числі заперечень відповідача.
Неявка відповідача до суду свідчить про те, що вона ухиляється від надання пояснень щодо обставин укладення договору купівлі-продажу №136SP-282 від 11.10.2013 року, походження, наявності та законних підстав володіння грошовими коштами у сумі 1 815 271,00 грн. на момент оплати нового автомобіля торгової марки «Land Rover» та його реального покупця та те, що вона ніколи не володіла, не користувалась та не розпоряджалась спірним автомобілем, оскільки такий належав померлому чоловіку позивачки- ОСОБА_4 та був придбаний за його власні кошти, а сама відповідач виступила лише особою, на яку такий автомобіль було оформлено.
Твердження скаржника, що судом порушено вимоги ст.215 ЦК України та не взято до уваги, що джерело походження коштів, фактичний розрахунок за товар не є підставою для визнання правочину недійсним або частково недійсним, а є виключно підставою для застосування санкцій до боржника з боку кредитора колегія суддів не приймає до уваги виходячи з наступного.
Згідно ч.3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Положеннями ст. 217 ЦК України визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідків недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був вчинений без включення до нього недійсної частини.
Якщо при вирішенні позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним з підстав, що насправді покупцем є інша особа, суд встановить, що фактично майно було придбано за кошти іншої особи і для неї та що інших підстав для визнання цієї угоди недійсною немає, вказаний договір визнається недійсним лише в частині, що стосується покупця, і покупцем за цим договором визнається особа, за рахунок коштів якої і для якої фактично укладався цей договір.
Доводи апеляційної скарги, що судом помилково не взято до уваги, що ТОВ «Віннер Автомотів» (продавець за спірним договором) стверджує, що позов є необгрунтованим у преамбулі договору №136SP-282 від 11.10.2013 року де зазначено належного покупця ОСОБА_1, а сам договір є виконаним між сторонами, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки скаржником не враховується те, що предметом позову є визнання частково недійсним договору купівлі-продажу автомобіля в частині зазначення справжнього покупця та заміна вказаного у договорі купівлі - продажу автомобіля №136SP-282 укладеного 11.10.2013 року з ТОВ «Віннер Автомотів» покупця ОСОБА_1 на реального покупця - ОСОБА_4 , враховуючи, що реальне виконання договору (оплата вартості автомобіля) здійснено коштом іншої особи.
Укладений договір із зазначенням у преамбулі договору №136SP-282 від 11.10.2013 року покупця ОСОБА_1 є лише особою, на яку автомобіль було оформлено. Спірний автомобіль було придбано за рахунок та в інтересах іншої особи ОСОБА_4 Продавець за цим договором зобов'язувався передати у власність Покупця, а Покупець оплатити та прийняти новий автомобіль (п.1 Договору). Однак, оплату здійснював ОСОБА_4 власними коштами, а кредитор ТОВ «Віннер Автомотів» приймав виконання зобов'язання, яке проведено належним чином.
Твердження скаржника на невірно надану судом оцінку засвідченій Керівником Управління кадрів Апарату Верховної Ради України копії Декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік народного депутата Верховної ради України ОСОБА_4 колегія суддів не приймає до уваги.
ОСОБА_4 вказав в декларації за 2014 рік інформацію про автомобіль «Land Rover Range Rover 5.0 S/C», але не вказав жодної інформації про суму витрат, оскільки автомобіль був придбаний ним у 2013 році. ОСОБА_4 не зазначив суму витрат на оренду чи інше право користування, оскільки цей автомобіль належав йому і, як наслідок, він не міг сплачувати кошти за оренду.
Доводи апеляційної скарги, що суд дійшов помилкового висновку про виконання обов'язку боржника оплатити автомобіль за договором купівлі- продажу від 11.10.2013 року іншою особою, проігнорувавши факт, що продавець ТОВ «Віннер Автомотів» підтвердив належне виконання умов договору, колегія суддів не приймає до уваги.
Відповідно до ч.1 ст.528 ЦК України виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.
За змістом зазначеної норми зобов'язання боржника може бути ним покладено на іншу особу, передоручення виконання не тягне за собою заміну боржника у зобов'язанні. При цьому боржник зберігає свій правовий статус, покладаючи на третю особу тільки обов'язок виконати фактичні дії. Підставою для такого покладення можуть бути як положення закону, так і певні відносини між боржником та третьою особою.
Таке покладення виконання зобов'язань відповідно до ч.1 ст.528 ЦК України є обов'язковим для прийняття кредитором як належного виконання зобов'язань.
Якщо зобов'язання покладається боржником на третю особу, кредитор не вправі відмовитися від його прийняття, оскільки презюмується, що кредиторові байдуже, хто виконає зобов'язання на його користь.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідачем ОСОБА_1 не надано доказів виконання своїх зобов'язань боржника щодо оплати згідно договору купівлі-продажу автомобіля №1368Р-282 від 11.10.2013 року та обгрунтовано зроблено висновок про виконання обов'язку боржника оплатити автомобіль за договором купівлі-продажу №1368Р-282 від 11.10.2013 року іншою особою.
Стосовно наявних в справі меморіальних ордерів, то суд обґрунтовано дійшов висновку, що на підставі даних документів неможливо встановити, що саме відповідач ОСОБА_1 вносила грошові кошти, оскільки меморіальні ордери - це розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунку платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до «Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року № 22. Належним і допустимим доказом в цьому випадку є або перерахування на банківський рахунок Продавця з банківського рахунку Покупця, або квитанції, що є відривною частиною прибуткових касових ордерів, з підписом ОСОБА_1 про внесення готівки до каси банку.
Тобто, меморіальний ордер не підтверджує оплату за автомобіль саме ОСОБА_1 , а свідчить лише про зарахування внутрішньобанківським переказом на рахунок ТОВ «Віннер Автомотів» грошових коштів.
Обгрунтованими є сумніви суду першої інстанції, щодо можливості оплати автомобіля ОСОБА_1 за власний рахунок, оскільки нею не було доведено факт наявності доходу, який би дозволив їй придбати спірний автомобіль, а крім того судом було вірно враховано помилку в меморіальному ордері №611910046 від 21.10.2013 року, в якому платником є ОСОБА_11 .
Твердження скаржника, що оскаржуваним рішенням замінено сторону договору купівлі - продажу від 11.10.2013 року, чим порушено ч.1 ст.627 та ст.6 ЦК України колегія суддів не приймає до уваги.
За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов'язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов'язок передати предмет договору наступному власнику.
Крім того, покупець може домовитись з іншою особою про придбання власності за її рахунок з наступним відшкодуванням цій особі витрат.
Отже, за звичаями ділового обороту презюмується, що предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.
Як боржник за договором купівлі - продажу ОСОБА_1 зобов'язана була оплатити автомобіль за власний рахунок, а як кредитор мала право вимагати передати їй автомобіль.
За умовами ч.3 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом, тому суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість заміни кредитора (покупця) у договорі.
Зобов'язання за договором купівлі-продажу автомобіля №136SP-282 від 11.10.2013 року припинене належним його виконанням за рахунок іншої особи, яка фактично здійснила оплату предмету договору - автомобіля. Переведення на позивача прав покупця за договором купівлі-продажу відбулося на підставі рішення суду.
Доводи апеляційної скарги щодо невірного застосування судом положень ст.217 ЦК України та визнання недійсним частину договору купівлі - продажу щодо покупця колегія суддів не приймає до уваги враховуючи наступне.
ОСОБА_3 є заінтересованою особою, співвласником придбаного автомобіля (оскільки автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя відповідно до ст. 60 СК України), права якої порушено оспорюваним правочином, який є частково недійсним в частині вказаної особи покупця, тому позов подано співвласником майна (автомобіля) фактичної сторони оспорюваного договору.
Договір №136SP-282 від 11.10.2013 року був спрямований на настання правових наслідків: отримання у власність ОСОБА_4 оплаченого ним автомобіля «Land Rover Range Rover». Внутрішня воля ОСОБА_1 , яка розуміла, що фактично автомобіль їй не належить, а належить ОСОБА_4 , не відповідала її волевиявленню, коли вона оформила юридично автомобіль на себе.
11.10.2013 року ОСОБА_1 в інтересах та за рахунок ОСОБА_4 уклала договір купівлі продажу №136SP-282 автомобіля торгової марки «Land Rover Range Rover» за ціною 1 813 271,00 грн., що еквівалентно 167 830,00 євро. Продавець за цим договором зобов'язувався передати у власність Покупця, а Покупець - оплатити та прийняти новий автомобіль (п.1 Договору).
Однак, оплату здійснював ОСОБА_4 власними коштами, приймав та допомагав ОСОБА_4 обирати автомобіль в автосалоні його особистий водій, відповідно був обізнаний з умовами договору (предмет, ціна та строк). Надаючи грошові кошти на оплату автомобіля ОСОБА_8 являвся особою, яка виконувала договір купівлі-продажу автомобіля №136SP- 282.
Відповідач ОСОБА_1 , як особа на яку було оформлено транспортний засіб, не володіла, не користувалася та не розпоряджалася транспортним засобом.
Правомочності складових права власності були у померлого ОСОБА_4 , який утримував майно у себе (після придбання автомобіль забрав особистий водій ОСОБА_4 і на цьому автомобілі він возив ОСОБА_4 кожного дня. Автомобіль стояв на стоянці біля помешкання ОСОБА_4 ), користувався цим майном та ніс витрати на його утримання, обслуговування, що додатково засвідчують наявні в матеріалах справи акти виконаних робіт на проведення обслуговування, жоден з яких не містить підпису ОСОБА_1 та не підтверджує замовлення, прийняття та оплату саме нею вартості здійснених робіт, а також розпоряджався автомобілем, оскільки без дозволу або вказівки ОСОБА_4 , ОСОБА_1 не могла фактично розпоряджатися автомобілем.
Твердження скаржника щодо пропуску позивачем строку позовної давності колегія суддів не приймає до уваги.
В судовому засіданні в апеляційному суді представник позивача пояснила, що позивачка достеменно не мала повної інформації про всі нюанси та особливості оформлення чоловіком майна, яке він купував чи придбавав іншим способом. Вона знала, що її чоловік купив автомобіль «Land Rover Range Rover», яким постійно користувався особисто та в інтересах сім'ї. Позивач не здійснювала керування вказаним автомобілем, оскільки керування транспортним засобом здійснювалося водієм ОСОБА_4 , тож і правових підстав для утримання у себе реєстраційного документу на транспортний засіб, на який вказує скаржник у позивача не було. Як саме був оформлений автомобіль, позивач дізналася після загибелі чоловіка 13.08.2015 року, коли їй надали перелік автомобілів, які належали ОСОБА_4 та інформацію на кого вони були оформлені. Тоді ОСОБА_3 дізналася, що автомобіль «Land Rover Range Rover» був оформлений за договором купівлі-продажу №136SP-282, укладеним 11.10.2013 року між ТОВ «Віннер Автомотів» та ОСОБА_1 на ім'я останньої.
Позов подано до суду 09.02.2018 року, тобто в межах строку позовної давності.
Враховуючи, що встановленими обставинами справи та наданими доказами підтверджується, що саме ОСОБА_4 - чоловік позивача ОСОБА_3 здійснив оплату вартості спірного автомобіля, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання частково недійсним договору купівлі - продажу автомобіля в частині покупця та переведення права покупця за договором на позивача.
Враховуючи обставини справи та зміст позовних вимог, судові витрати судом належно розподілено відповідно до ст.141 ЦПК України.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.
Оскільки рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 03 квітня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 20 червня 2019 року.
Головуючий Рубан С.М.
Судді Желепа О.В.
Іванченко М.М.