ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
13 червня 2019 року № 826/6040/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Григоровича П.О., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомДержавної судової адміністрації України
доВідділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України
про скасування постанови про накладення штрафу,
Державна судова адміністрація України (надалі - позивач, ДСА України) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (надалі - відповідач), в якому просить:
- скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 27.03.2017 року ВП №51257866 про накладення штрафу.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просить суд їх задовольнити, посилаючись при цьому на те, що у ДСА України об'єктивно була відсутня можливість виконати рішення суду. Також відзначає, що виконання рішення суду про стягнення коштів має виконуватись в іншому порядку, а ніж той, що встановлений Законом України «Про виконавче провадження».
Представник відповідача в судові засідання не прибув, про дату час та місце проведення судових засідань був повідомлений належним чином, докази чого наявні в матеріалах справи. Надав через відділ документального обігу та контролю (канцелярію) суду належним чином засвідчену копію матеріалів виконавчого провадження.
Справа розглянута в порядку письмового провадження у відповідності до положень ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції до 15.12.2017, а рішення постановлене з урахуванням п. 10 частини першої Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,
09.03.2016 року Луганським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист у справі №2а-9960/10/1270, відповідно до якого до примусового виконання звернено судове рішення у справі № 2а-9960/10/1270 в частині:
- зобов'язано Державну судову адміністрацію України виділити Апеляційному суду Луганської області з єдиного рахунку Державного бюджету України № 35213015004024, відкритого у Державному казначействі України МФО 820172, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, кошти для проведення виплати недоплаченої ОСОБА_1 з 22.05.2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 25 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 19 серпня 2009 року заробітної плати, обчисленої з урахуванням посадового окладу, виходячи з 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених законом на момент проведених виплат з 19.08.2009 року з урахуванням раніше проведених виплат.
31.05.2016 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження ВП№51257866 на підставі виконавчого листа №2а-9960/10/1270, виданого 09.03.2016 року Луганським окружним адміністративним судом та встановлено боржнику самостійно виконати рішення суду у семиденний строк з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Листом від 29.06.2016 року № 10-4679/16 ДСА України повідомлено Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, що ДСА України на виконання рішення Луганської окружного адміністративного суду від 09.02.2011 листом від 29.06.2016 № 10-4750/16 звернулася до апеляційного суду Луганської області з проханням провести належний до виплати розрахунок ОСОБА_1 та направити даний розрахунок до ДСА України для подальшого виконання рішення суду.
З огляду на викладене, позивач довів до відома відповідача про можливість виконати власне зобов'язання по вищезазначеному рішенню лише після надання Апеляційним судом Луганської області розрахунку належних до виплати ОСОБА_1 надбавки за вислугу років та заробітної плати.
Апеляційний суд Луганської області листом від 11.07.2016 № 1/704/2016 про проведення розрахунку ОСОБА_1 надбавки за вислугу років, повідомив, що у зв'язку з проведенням антитерористичної операції на території м. Луганська та Луганської області надання запитуваної інформації є неможливим у зв'язку з відсутністю доступу до особових рахунків та наказів по особовому складу за зазначений період.
Як зазначає позивач в позовній заяві, з урахуванням наведених вище обставин, ДСА України звернулася до Луганського окружного адміністративного суду із заявою від 27.07.2016 вих. № 10-5359/16 про встановлення способу та порядку виконання судового рішення, так як не володіє інформацією щодо розрахунків належних до виплати сум.
Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.11.2016 року залишено без змін рішення Луганського окружного адміністративного суду від 26.09.2016 у справі № 2а-9960/10/1270, яким відмовлено у задоволенні заяви Державної судової адміністрації України про встановлення способу і порядку виконання постанови Луганського окружного адміністративного суду від 09.02.2011 року.
Зазначену ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.11.2016 року у касаційному порядку не оскаржено.
Слід зазначити, що в наданій відповідачем копії матеріалів виконавчого провадження відсутні ухвали суду про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
27.03.2017 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Канцедалом О.О. винесено постанову про накладення штрафу на боржника - ДСА України на користь держави у розмірі 5 100,00 грн., яка мотивована тим, що рішення суду боржником не виконано.
Не погоджуючись з правомірністю і обґрунтованістю вказаної постанови, позивач звернувся до суду з даним позовом і просить його задовольнити.
Оцінивши за правилами ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до статті 1 Закону України від № від 02.06.2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (зі змінами та доповненнями) (надалі - Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 5 Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Пунктом 1 частиною першою статті 3 Закону відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Згідно з частиною першою, пунктами 16, 18 частини третьої статті 18 Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.
Частиною четвертою статті 19 Закону передбачено, що сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.
Пунктом 6 частиною п'ятою статті 19 Закону встановлено, що боржник зобов'язаний надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.
Згідно з пунктом 4 частини першої, другої статті 37 Закону виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа.
Про наявність обставин, зазначених у пунктах 2-6 частини першої цієї статті, виконавець складає акт.
Статтею 63 Закону встановлено порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.
Відповідно до частин першої - третьої статті 63 Закону за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Отже, законодавцем передбачено негативні наслідки (штрафні санкції) за невиконання в обумовлений строк відповідного рішення, за умови його невиконання без поважних причин.
Судом встановлено, що оскаржувану постанову про накладення штрафу винесено у зв'язку із невиконанням боржником - позивачем рішення Луганського окружного адміністративного суду від 09.02.2011 року по справі №2а-9960/10/1270 у встановлені державним виконавцем строки, а саме, не надано підтвердження виконання рішення суду, як і не повідомлено поважні причини такого невиконання, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження ВП №51257866.
Посилання позивача на неможливість виконання рішення суду до моменту отримання від Апеляційного суду Луганської області розрахунку належних до виплати ОСОБА_1 надбавки за вислугу років та заробітної плати, судом відхиляються, адже, по-перше, така умова відсутня в резолютивній частині рішення Луганського окружного адміністративного суду по справі №2а-9960/10/1270, а отже суд при ухвалені рішення дійшов висновку про можливість його виконання ДСА України самостійно.
По-друге, ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.11.2016 року залишено без змін рішення Луганського окружного адміністративного суду від 26.09.2016 року у справі № 2а-9960/10/1270, яким відмовлено у задоволенні заяви Державної судової адміністрації України про встановлення способу і порядку виконання постанови Луганського окружного адміністративного суду від 09.02.2011 року.
Зазначену ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.11.2016 року у касаційному порядку не оскаржено, з огляду на що, слід дійти висновку, що обставин, які ускладнюють виконання судового рішення від 09.02.2011 року у справі № 2а-9960/10/1270 не встановлено, а тому, це рішення підлягає виконанню.
Виходячи з положень частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Частиною першою статті 6 Конвенції гарантовано право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У справі «Горнсбі проти Греції» Європейським судом з прав людини в пункті 40 рішення зазначено, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов'язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.
Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (п. 68 рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції»).
Європейський суд з прав людини в пункті 26 рішення у справі «Глоба проти України» відзначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення у справі "Бурдов проти Росії" (Burdov v. Russia), заява N 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 6 березня 2003 року у справі "Ясюнієне проти Литви", заява N 41510/98, п. 27). Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 7 червня 2005 року у справі "Фуклев проти України" (Fuklev v. Ukraine), заява N 71186/01, п. 84).
В пункті 27 рішення у справі "Глоба проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.
Конституційний Суд України також неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року N 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012).
Конституційний Суд України бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі "Шмалько проти України" від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).
Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Статтею 124 Конституції України визначено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Пунктом 6 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.12.2010 року № 3 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби" зазначено, що судам необхідно враховувати, що постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належать до видів відповідальності за невиконання рішення самостійно та за невиконання без поважних причин рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні Дії, та рішення про поновлення на роботі. Виконавчий збір - це санкція відповідальності майнового характеру, що накладається на боржника за невиконання рішення у строк, встановлений для його самостійного виконання.
Аналіз наведених норм в контексті спірних правовідносин дає змогу дійти висновку, що оскільки позивачем, як в рамках виконавчого провадження, так і до матеріалів справи, не надано належних та допустимих доказів неможливості виконання рішення суду по справі №2а-9960/10/1270, то постанова про накладення штрафу на боржника Державну судову адміністрацію України від 27.03.2017 року, винесена в межах виконавчого провадження №51257866 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Канцедалом О.О., прийнята цілком правомірно та в межах повноважень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження».
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Крім того, судом враховується, що згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та враховуючи, що судом не виявлено порушень відповідачем вимог законодавства, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 6, 9, 11, 73 - 78, 90, 241- 246, 250, 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Державна судова адміністрація України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795);
Відділ державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (01001, м. Київ, вул.. Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя П.О. Григорович