ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
13 червня 2019 року № 320/5567/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Григоровича П.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (надалі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії, а саме припинення виплати пенсії та несплати заборгованості та визнати протиправною бездіяльність в частині припинення виплати пенсії за вислугу років з вересня 2018 року та несплату заборгованості ОСОБА_1 з травня по липень 2018 року ГУ ПФУ в м. Києві;
- зобов'язати ГУ ПФУ в м. Києві виплатити заборгованість ОСОБА_1 по пенсії за вислугу років з травня по липень 2018 року та поновити виплату пенсії з вересня 2018 року.
Також в прохальній частині позову позивачем заявлено клопотання про встановлення судового контролю за виконанням рішення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.12.2018 відкрито спрощене провадження та роз'яснено сторонам, що справа буде розглядатись без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), відповідно до ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України. Запропоновано відповідачу надати відзив протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, оформлений у відповідності до вимог 162 КАС України з доказами направлення відзиву з додатками до нього позивачу.
Відповідно до ч.3 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України, заявами по суті в даній категорії справ є позов та відзив.
Відповідачем у встановлений строк надано відзив на позовну заяву, з урахуванням чого суд вважає за можливе вирішити спір по суті заявлених позовних вимог на підставі наявний у справі письмових доказів.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач підтримує заявлені позовні вимоги і повному обсязі та просить суд їх задовольнити, посилаючись на відсутність у відповідача правових підстав для припинення виплати пенсії.
Відповідач, в наданому відзиві, акцентує увагу на тому, що соціальні виплати припиняються, зокрема, у разі встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,
ОСОБА_1 , є пенсіонером органів МВС України за вислугу років, та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного Фонду України в м. Києві.
З 01 травня 2018р. позивачу було призупинено виплату пенсії до з'ясування місця перебування останнього, про що зазначено в листі відповідача, який наявний в матеріалах справи (а.с.21 том 1).
Також в даному листі зазначено, що пенсію за травень-липень 2018 року включено до відомості для проведення виплати згідно з пунктом 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, а питання про виплату коштів за травень-липень 2018 буде вирішено після прийняття окремого порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
В серпні 2018 позивачу було здійснено виплату пенсії за звітний період - серпень 2018 року в сумі 3738,78 грн, що позивачем не заперечується.
04 жовтня 2018 позивач звернувся до відповідача з інформаційним запитом (вх.№307 від 04.10.2018), в якому просив повідомити причини призупинення пенсійних виплат.
Листом від 10.10.2018 №91585/02 (а.с.19 том 1) відповідач повідомив позивача про те, що з 01.09.2018 призупинено виплату пенсії до з'ясування місця перебування (позивача), оскільки відповідно до списку на внутрішньо перемішених осіб, які виїхали понад 60 днів до дати контрольної перевірки, згідно даних інтегрованої міжвідомчої інформаційно- комунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів і вантажів, які перетинають державний кордон, наявні дані про перетин державного кордону у напрямку «виїзд».
До відома позивача було доведено, що поновлення виплати пенсій особам здійснюється у Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365.
Не погоджуючись з правомірністю припинення виплати пенсії, позивач звернулась до суду з даним позовом та просить його задовольнити.
Оцінивши за правилами ст. 90 КАС України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно вимог ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України
Право на соціальний захист, а саме на отримання пенсії гарантовано Конституцією України та чинними нормативно-правовими актами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058) встановлено, що виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Проте, лише статтею 49 Закону № 1058 передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення п. 2 ч. 1 ст. 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Аналіз зазначеної вище норми, дає змогу дійти висновку, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону № 1058.
В листі від 10.10.2018 №91585/02 відповідачем не наведено підстав для припинення виплати пенсії позивачу, що встановлені Законом №1058.
У відзиві, відповідач акцентує увагу на тому, що соціальні виплати припиняються, зокрема, у разі встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування.
Суд зазначає, що наведена підстава не є передбаченою Законом підставою для припинення виплати пенсії, що свідчить на користь порушення відповідачем в рамках спірних правовідносин вимог ст.49 Закону.
В той же час, підзаконними нормативно правовими актами передбачено певні особливості для отримання пенсійних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Так, відповідно до пп.2, 4, 5 п.12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365, соціальні виплати припиняються у разі встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї; скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»; 5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Відповідачем в порушення вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України до матеріалів справи не надано доказів відсутності позивача за фактичним місцем проживання/перебування станом на травень-вересень 2018 року; скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» або отримання інформації про перетин позивачем Державного кордону України.
Разом з цим, згідно з п. 1 Постанови КМУ № 637, серед іншого, визначено, що призначення та продовження виплати пенсій за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. N 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., N 81, ст. 2296; 2015 р., N 70, ст. 2312). Виплата (продовження виплати) пенсій проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження.
Для ідентифікації одержувачів пенсій, які є внутрішньо переміщеними особами, та забезпечення виплати пенсій таким особам проводиться емісія платіжних карток, які водночас є пенсійними посвідченнями, із зазначенням на них графічної та електронної інформації про власника та його електронного цифрового підпису.
Отже, умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».
Оскільки позивач перебуває на обліку в Управлінні, про що самостійно зазначає в листі від 10.10.2018 №91585/02 та не заперечує у відзиві відповідач, має картковий рахунок в ПАТ «Державний ощадний банк», що також не заперечується відповідачем, а в матеріалах справи відсутній акт про відсутність позивача за місцем проживання, посилання відповідача на наявність підстав для припинення виплати пенсії позивачу є необґрунтованими та документально у законодавчо визначений спосіб не підтвердженими.
Разом з цим, суд вважає за необхідне відзначити, що наведені норми Закону та підзаконних актів встановлюють підстави припинення виплати пенсії, але не врегульовують порядок припинення (призупинення) таких виплат у зв'язку з виключними обставинами щодо внутрішньо переміщених осіб, відповідних перевірок та фінансування таких виплат місцевими органами Пенсійного Фонду України.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.
Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13.06.2007 року, зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.
За приписами статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Крім того, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.
З огляду на вищевикладене, постанови Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, є підзаконними нормативно-правовими актами, які приймаються у відповідності до виконання Законів України, у зв'язку з чим, не можуть змінювати в бік звуження права громадян на пенсійне забезпечення, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Дана правова позиція узгоджується з позицією Верховного суду викладеною у постановах від 30 січня 2018 року у справі К/9901/3099/17; від 06 лютого 2018 року у справах К/9901/173/17, К/9901/614/17; від 13 лютого 2018 року у справах К/9901/163/17, К/9901/3741/17.
Згідно ч. 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відтак, дії відповідача щодо припинення (призупинення) виплати пенсії позивачу не відповідають Конституції України та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в виключних умовах окупації частини територій України.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (п. 51 цього рішення). У п. 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим підлягають захисту порушені права пенсіонера.
Водночас, беручи до уваги те, що виплата пенсії позивачу була припинена з ініціативи суб'єкта владних повноважень, при цьому, як свідчать матеріали справи, жодних розпорядчих документів УПФУ не приймалось, про що свідчать листи відповідача, керуючись ч. 2 ст. 9, п.10 ч.2 ст.245 КАС України, суд з метою ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне відновити порушене відповідачем право позивача на пенсійне забезпечення шляхом визнання протиправними дій ГУ ПФУ в м. Києві щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 за період травень-липень 2018 року, вересень 2018 - травень 2019 року та зобов'язання ГУ ПФУ в м. Києві нарахувати та здійснити виплату ОСОБА_1 заборгованості по пенсії за період травень-липень 2018 року, вересень 2018 - травень 2019 року.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у зразковій адміністративній справі № 805/402/18 від 03 травня 2018 року, яка залишена без змін постановою Великої палати Верховного суду від 04.09.2018 року.
Відповідно до ч. 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Поряд з цим, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць. Тому, суд приходить до висновку, щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми пенсійних виплат за один місяць.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, на користь позивачу підлягає стягненню сплачений при поданні позову судовий збір в сумі 704,80 грн.
Вирішуючи питання про встановлення судового контролю, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.
Як вже зазначалось, ще в травні 2018 року позивачу призупинена виплата пенсії.
Станом на травень 2019 року відповідачем не надано доказів нарахування та виплати пенсії позивачу за період травень-липень 2018 року, вересень 2018 - травень 2019 року.
Частиною 2 ст. 14 КАС України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду та вирішується на його розсуд.
З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги, що виконання рішення в даній справі становить значний інтерес для позивача та вимагає від відповідача вчинення відповідних дій, суд з метою захисту прав позивача та належного виконання судового рішення вважає за необхідне зобов'язати відповідача подати звіт про виконання рішення суду у місячний строк з дня набрання рішенням законної сили.
Керуючись ст. ст. 139, 244-250, 255, 262, 295, 382 КАС України, суд, -
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного Фонду України м. Києва щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 за період травень-липень 2018 року, вересень 2018 - травень 2019 року.
3. Зобов'язати Головне Управління Пенсійного фонду України м. Києва нарахувати та здійснити виплату ОСОБА_1 заборгованості по пенсії за період травень-липень 2018 року, вересень 2018 - травень 2019 року.
4. Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Головного Управління Пенсійного фонду України на користь ОСОБА_1 суми пенсійних виплат за один місяць.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору в сумі 704,80 (сімсот чотири грн 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
6. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подати звіт про виконання судового рішення в частині нарахування та здійснення виплати ОСОБА_1 заборгованості по пенсії за період травень-липень 2018 року, вересень 2018 - травень 2019 року у місячний строк з дати набрання цим рішенням законної сили.
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).
Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 42098368, адреса: 04053, м.Київ, ВУЛИУЯ БУЛЬВАРНО-КУДРЯВСЬКА, будинок 16).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя П.О. Григорович