20 червня 2019 року м. Житомир справа № 240/7879/19
категорія 112030100
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Лавренчук О.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Житомирський обасний військовий комісаріат про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги як інваліду третьої групи із 30.11.2018 внаслідок захворювання, що пов'язане із захистом Батьківщини, оформлене протоколом засідання Комісії МОУ №41 від 05.04.2019;
- зобов'язати МОУ призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, як інваліду третьої групи у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01.001.2018 та факту подання позивачем всіх документів, передбачених законодавством, відповідно до Порядку №975 від 25.12.2013.
В обґрунтування позову зазначає, що із 30.11.2018 йому було встановлено інвалідність первинно, а не змінено групу інвалідності, а тому відмова відповідача з посиланням на та, що позивачу встановлено групи інвалідності понад дворічний термін, є протиправною та такою, що суперечить вимогам чинного законодавства України.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 23 травня 2019 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.
Копію ухвали представник позивача отримав 27.05.2019, відповідач - 29.05.2019, третя особа - 28.08.2019, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.
До суду 30.05.2019 від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшли пояснення до позову. Вказує, що рішення відповідача про відмову у призначенні доплати одноразової грошової допомоги є правомірним.
Відділом документального забезпечення суду 13.06.2019 зареєстровано відзив у якому відповідач вказує, що системний аналіз наведеного законодавства дозволяє прийти до висновку, що законодавством України передбачено право військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у випадку встановлення під час повторного огляду згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищої групи інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, за умови, що встановлення вищої групи інвалідності чи вищого ступеня втрати працездатності відбулось протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. В спірних правовідносинах дана умова не дотримана, оскільки між встановленням позивачу 25% втрати професійної працездатності без встановлення інвалідності та встановленням III групи інвалідності минуло більше 2-х років. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ..
Суд, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними ст.ст. 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з таких підстав.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Встановлено, що у період із травня 2001 року по березень 2015 року ОСОБА_1 проходив військову службу, що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_1 (а.с. 13)
За змістом Витягу з протоколу засідання Центральної військово - лікарської комісії по встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузії, травм, каліцтв №3183 від 14.11.2018, захворювання ОСОБА_1 , ТАК, пов'язані із захистом Батьківщини (а.с. 16).
Згідно Довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках застрахованого, ступінь втрати професійної працездатності у відсотках 25%, підстава: акт №187/7 огляду МСЕК. У зв'язку з цим йому нараховано та виплачено одноразову грошова допомога по втраті працездатності в сумі 21315 грн (а.с. 15).
При первинному огляді позивачу, згідно довідки до акта МСЕК серії 12 ААБ №101960, ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності з 30.11.2018. Причина інвалідності - захворювання, так, пов'язані із захистом Батьківщини. Дата чергового переогляду 11.01.2022. (а.с. 17)
Відповідно до Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, викладеного в п. 80 протоколу №41 від 05 квітня 2019 року, позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги посилаючись на те, що п. 4 ст.16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та п.8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, у разі зміни групи інвалідності, доплата одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, якщо зміна відбулась протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. Заявнику групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після первинного встановлення ступеня втрати працездатності. Допомога у зв'язку з встановленням 25% втрати працездатності виплачена в сумі 21315 грн (а.с. 18).
Вважаючи таку відмову необґрунтованою та протиправною, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.
Так, статтею 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 р. №2232-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №2232-XII) передбачено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
За змістом ч. 1 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. №2011-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №2011-XII), що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 16 Закону № 2011-XII, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
В силу ч. 1 ст. 16-2 Закону № 2011-XII, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі:
б) 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (пп. 4 п. 2 ст. 16 цього Закону).
Положеннями ч. 4 ст. 16-3 Закону №2011-XII встановлено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
У відповідності до п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 (далі - постанова №975), яка набрала чинності 24.01.2014, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Тобто, у разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.
Вимогами п. 3 Постанови №975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
З матеріалів справи встановлено, що 26.11.2014 відбувся огляд позивача медико-соціальною комісією, за результатами яких встановлено 25% втрати працездатності без встановлення інвалідності.
При первинному огляді позивачу встановлено третю групу інвалідності з 30.11.2018, причина інвалідності - захворювання, так, пов'язані із захистом Батьківщини, тобто інвалідність встановлено понад дворічний термін після встановлення 25% втрати працездатності без встановлення інвалідності.
Враховуючи те, що позивачу встановлена третя група інвалідності вперше при первинному огляді, а тому обмеження передбачене п. 8 Порядку № 975 до ОСОБА_1 не застосовується.
Водночас, Закон України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким було доповнено ч.4 ст.16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" абзацом 2, відповідно до якого у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку зі змінами, що відбулися, не здійснюється, набрав чинності з 01 січня 2017 року.
В силу ст. 58 Конституції України, норма Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яка набрала чинності 01 січня 2017 року, на спірні правовідносини не розповсюджується. Застосування даної норми стосовно позивача можливе лише у разі повторної зміни (встановлення) групи інвалідності з 12 квітня 2018 року і саме з цього моменту слід відраховувати дворічний строк.
Разом з тим, ст. 16-3 Закону №2011-ХІІ у редакції до 01.01.2017 не містила часових обмежень на виплату одноразової грошової допомоги у разі, якщо після призначення первинної групи інвалідності (меншого відсотку втрати працездатності) особі було встановлено вищу групу інвалідності (більшого відсотку втрати працездатності), зокрема після двох років з часу первинного встановлення інвалідності чи ступеня втрати працездатності.
Отже, у разі встановлення військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у них виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується їм з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги. Оскільки, на момент виникнення спірних правовідносин, строків реалізації права на одноразову грошову допомогу законодавством передбачено не було, то позивач має право на отримання вказаної допомоги без обмеження дворічним терміном після первинного встановлення групи інвалідності.
Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом в постанові від 20.03.2018 р. у справі №295/3091/17.
Тому, твердження відповідача про відсутність правових підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги, оскільки закінчився дворічний строк після первинного встановлення втрати працездатності, є помилковими.
Інших підстав для відмови у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги в п. 80 рішення Комісії, оформленого протоколом №41 від 05.04.2019 не наведено.
В свою чергу слід зазначити, що встановлення 3-ої групи інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним із захистом Батьківщини, є підставами для виплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі передбаченому частиною першої ст. 16-2 Закону № 2011-XII, а саме в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня календарного року.
Відтак, комісія Міністерства оборони України, відмовляючи ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги, діяла всупереч нормам чинного законодавства, не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Разом з тим, слід зазначити, що призначення та виплата одноразової грошової допомоги позивачу, як інваліду третьої групи у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01.01.2018 відповідно до Порядку №975 від 25.12.2013 є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Відповідно до пункту 4 частини першої 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В матеріалах справи наявні докази, які свідчать про наявність можливості у суб'єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення з урахуванням позиції суду.
Отже, задоволення позовних вимог в частині зобов'язати МОУ призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, як інваліду третьої групи у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01.001.2018 та факту подання позивачем всіх документів, передбачених законодавством, відповідно до Порядку №975 від 25.12.2013, - є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
Разом з тим, суд, з метою захисту порушеного права позивача, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача вирішити питання призначення та нарахування одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 згідно вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» та в Порядку затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013, з урахуванням висновків суду.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення на підставі ст.267 КАС України суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 267 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.
Поряд з цим суд ураховує, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.
Приймаючи до уваги обставини даної справи, суд не вважає за необхідне зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання даного судового рішення, а тому відмовляє у встановленні судового контролю за виконанням постанови в даній справі.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги як інваліду третьої групи із 30.11.2018 внаслідок захворювання, що пов'язане із захистом Батьківщини, оформлене протоколом засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №41 від 05 квітня 2019 року.
Зобов'язати Міністерство оборони України (проспект Повітрофлотський, 6,Київ 168,03168, код ЄДРПОУ 00034022) повторно розглянути документи, подані ОСОБА_1 та вирішити питання призначення та нарахування одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), як інваліду третьої групи із 30.11.2018 внаслідок захворювань, так, пов'язаних із захистом Батьківщини, згідно вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» та в Порядку затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013, з урахуванням висновків суду
В решті позовних вимог відмовити
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду складено у повному обсязі: 20.06.2019
Суддя О.В. Лавренчук