Україна
Донецький окружний адміністративний суд
20 червня 2019 р. Справа№200/6370/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Ушенка С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (ІНН НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) до Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради (ЄДРПОУ 03197428; 85113, Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Громова, 14) про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради про визнання незаконними дій щодо відмови у виплаті державної соціальної допомоги на дитину з інвалідністю в період з 01.06.2014 по 01.03.2018 та зобов'язання виплатити державну соціальну допомогу на дитину з інвалідністю за період з 01.06.2014 по 01.03.2018.
В обґрунтування позову посилається на те, що вона є внутрішньо переміщеною особою і знаходиться на обліку в Управлінні соціального захисту населення Костянтинівської міської ради як отримувач державної соціальної допомоги на дочку як особу з інвалідністю ОСОБА_2 . Зазначає, що з 01.06.2014 соціальну допомогу вона не отримує, однак після звернення до відповідача із заявою у квітні 2019 року про поновлення зазначених виплат, відповідач здійснив виплати лише з 01.03.2018. Позивач вважає такі дії незаконними, у зв'язку з чим звертається до суду.
Відповідач відзив на позовну заяву не надав.
Ухвалою суду від 21 травня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розгляд справи проведено за правилами ст. 263 КАС України без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 .
Відповідно до свідоцтва від 12 травня 2009 року серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2 .
Згідно медичного висновку № 443, захворювання, наявне у ОСОБА_2 , відповідає розділу XXI п.3 пп. 3.29 «Переліку медичних показань, які дають право на одержання допомоги на дітей-інвалідів з дитинства у віці до 16 років».
Відповідач в даних правовідносинах є суб'єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України.
Як зазначено у позовній заяві, позивач до 01.06.2014 отримував соціальну допомогу в Жданівському управлінні соціального захисту населення. Після звернення до відповідача із заявою у квітні 2019 року про поновлення зазначених виплат, відповідач поновив виплати лише з 01.03.2018.
У зв'язку з тим, що заборгованість по соціальним виплатам з 01.06.2014 по 01.03.2018 не було виплачено, позивач звернувся до відповідача за відповідними роз'ясненнями.
Як зазначено позивачем, та не спростовано відповідачем, відповідач 08.05.2019 відмовив в усній формі позивачеві у виплаті заборгованості з 01.06.2014 по 01.03.2018, оскільки позивач протягом року після закінчення виплати зазначеної державної соціальної допомоги не звернувся із заявою про поновлення відповідних виплат.
Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» № 2109-ІІІ від 16.11.2000, державна соціальна допомога виплачується державними підприємствами і об'єднаннями зв'язку за місцем проживання особи з інвалідністю з дитинства або батьків, усиновителів, яким призначена допомога на дітей з інвалідністю. Опікуну або піклувальнику державна соціальна допомога виплачується за місцем їх проживання. Виплата державної соціальної допомоги провадиться щомісячно за поточний місяць у встановлені місцевою державною адміністрацією строки. Призначена державна соціальна допомога виплачується особі з інвалідністю з дитинства незалежно від одержуваного нею заробітку, стипендії, аліментів або інших доходів. Державна соціальна допомога, яка призначена на дитину з інвалідністю віком до 18 років, виплачується незалежно від одержання на неї інших видів допомоги.
Згідно ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов'язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов'язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.
Закон України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» від 16.11.2000 року № 2109-III (далі - Закон № 2109-III) відповідно до Конституції України гарантує особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України та їх соціальну захищеність шляхом встановлення державної соціальної допомоги на рівні прожиткового мінімуму.
Так, згідно зі статтею 1 Закону № 2109-III право на державну соціальну допомогу мають особи з інвалідністю з дитинства і діти з інвалідністю віком до 18 років. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, з питань сім'ї та дітей, організовує роботу щодо призначення та виплати державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю.
Статтею 4 вказаного Закону визначено, що державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства призначається на весь час інвалідності, встановленої органами медико-соціальної експертизи.
У відповідності до приписів ст. 6 Закону № 2109-III, виплата державної соціальної допомоги зупиняється у випадку пропуску строку переогляду особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю, а в разі визнання знову особою з інвалідністю або дитиною з інвалідністю виплата державної соціальної допомоги поновлюється з дня зупинення, але не більш як за один місяць.
Якщо строк переогляду пропущено з поважної причини, виплата державної соціальної допомоги поновлюється з дня зупинення виплати, але не більш як за 3 роки, за умови, що за цей період її визнано особою з інвалідністю або дитиною з інвалідністю. При цьому, якщо при переогляді особи з інвалідністю з дитинства переведено до іншої групи інвалідності (вищої або нижчої), то державна соціальна допомога за зазначений період виплачується за попередньою групою.
У разі припинення виплати державної соціальної допомоги внаслідок нез'явлення на переогляд без поважних причин, при наступному визнанні особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю, виплата цієї допомоги поновлюється з дня встановлення інвалідності або визнання дитиною з інвалідністю.
Згідно ст. 12 Закону України № 2109-III, суми державної соціальної допомоги, призначені, але не витребувані своєчасно одержувачем без поважних причин, виплачуються за минулий час не більш як за 12 місяців перед зверненням за її одержанням. Суми державної соціальної допомоги, не одержані своєчасно з вини органу, який призначає або виплачує державну соціальну допомогу, або через неможливість отримання цих сум особою з інвалідністю чи її офіційним представником з поважних причин (поважною причиною є перебування особи з інвалідністю на лікуванні, інші причини, які фізично унеможливлювали своєчасне витребування призначених сум державної соціальної допомоги, або інші об'єктивні обставини, коли особа з інвалідністю чи її батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники не могли звернутися за їх отриманням), виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. При цьому, виплата державної соціальної допомоги за минулий час здійснюється виходячи із прожиткового мінімуму, затвердженого на момент її виплати, з компенсацією за несвоєчасну її виплату.
Підстави припинення і відновлення виплати державної соціальної допомоги, передбачені статтею 14 вказаного закону, а саме: виплата у повному розмірі державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства в разі влаштування їх до відповідної установи (закладу) на повне державне утримання або зняття з повного державного утримання відповідно припиняється або відновлюється з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому виникли ці обставини; у разі влаштування дитини з інвалідністю віком до 18 років до відповідної установи (закладу) на повне державне утримання або зняття з повного державного утримання виплата державної соціальної допомоги на дитину з інвалідністю у повному розмірі відповідно припиняється або відновлюється з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому виникли ці обставини; при зміні одержувачем державної соціальної допомоги місця проживання виплата цієї допомоги продовжується відповідною місцевою державною адміністрацією за новим місцем проживання. Виплата державної соціальної допомоги продовжується з того часу, з кого вона була припинена за попереднім місцем проживання. Невиплату або відмову у виплаті державної соціальної допомоги за минулий час може бути оскаржено у судовому порядку відповідно до закону.
Відповідно до ст. 17 Закону № 2109-III, рішення органу, що призначає державну соціальну допомогу, може бути оскаржене у відповідних органах виконавчої влади або у судовому порядку.
Таким чином, положення Закону № 2109-ІІІ не передбачають прийняття рішення про відмову у виплаті державної соціальної допомоги за минулий час в усній формі.
Суд звертає увагу на те, що позивачем заявлений позов фактично в інтересах особи з інвалідністю для її належного матеріального забезпечення.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд наголошує, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Крім того, допомога дитині з інвалідністю за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам.
В даному випадку часткова невиплата допомоги дитині з інвалідністю призводить до порушення інтересів дитини.
Таким чином, допомога дитині з інвалідністю є різновидом державної допомоги у загальній системі соціального захисту населення і надається з метою забезпечення відповідного рівня матеріальної підтримки сімей, у яких є діти з інвалідністю, створення належних умов для їх утримання та виховання.
Разом із тим, суд звертає увагу на те, що доказів прийняття рішення про відмову у виплаті державної соціальної допомоги ОСОБА_1 з 01.06.2014 по 01.03.2018 з підстав, передбачених ст. 14 Закону № 2109-III, відповідачем до суду не надано.
Крім того, суд зазначає, що Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради не розглянуло належним чином заяву ОСОБА_1 про виплату заборгованості з 01.06.2014 по 01.03.2018, оскільки прийняття усної відмови у виплаті державної соціальної допомоги за минулий час не відповідає приписам Закону № 2109-III.
Згідно із ч. 1 і ч. 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 2 ст. 175 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ч.4 ст. 159 КАС України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд, вирішуючи спір за наявними матеріалами справи, кваліфікує неподання відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, відзиву на позов без поважних причин як визнання позову та приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність дій щодо не виплати соціальної допомоги на дитину з інвалідністю.
Окрім цього суд наголошує, що право на отримання державної соціальної допомоги не оспорюється сторонами.
Відтак, враховуючи те, що припинення виплати та не виплата допомоги за минулий час здійснено без прийняття відповідного рішення, при цьому відповідачем не доведено вини позивача, через яку не здійснено отримання допомоги за спірний період, суд дійшов висновку, що відмова у виплаті сум державної соціальної допомоги за період з 01.06.2014 по 01.03.2018 є протиправною, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Позивач звернувся в інтересах ОСОБА_2 , яка згідно медичного висновку № 443, копія якого наявна в матеріалах справи, є інвалідом з дитинства в віці до 16 років, а, отже, в силу п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" та ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України звільнений від сплати судового збору, у зв'язку з чим судовий збір стягненню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 2-15, 31-32, 72-80, 160-161, 168, 171, 241-246, 250-251, 255, 257-263, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 (ІНН НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) до Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради (ЄДРПОУ 03197428; 85113, Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Громова, 14) про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради (ЄДРПОУ 03197428; 85113, Донецька область, м.Костянтинівка, вул. Громова, 14) щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 (ІНН НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) соціальної допомоги на дитину з інвалідністю за період з 01.06.2014 по 01.03.2018.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради (ЄДРПОУ 03197428; 85113, Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Громова, 14) виплатити ОСОБА_1 (ІНН НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) державну соціальну допомогу на дочку, як особу з інвалідністю, за період з 01.06.2014 по 01.03.2018.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 20 червня 2019 року.
Суддя С.В. Ушенко