20 червня 2019 року ЛуцькСправа № 140/1358/19
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Костюкевича С.Ф.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області про зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області (далі - Луцьке ОУПФ) про зобов'язання виплатити заборгованість по пенсії за період з 01.11.2017 по 31.03.2018 в сумі 7 402,15 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 01.08.2014 року перебуває на обліку у Луцькому об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Волинської області як особа, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням комісії з питань призначення (відновлення) та припинення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 27.10.2017 №57, позивачу було з 01.11.2017 припинено соціальні виплати у зв'язку із скасуванням довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав не підтвердження факту проживання на території України.
В зв'язку з цим ОСОБА_1 звернулася до департаменту соціальної політики Луцької міської ради щодо поновлення довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. 30.10.2017 департаментом соціальної політики Луцької міської ради видано нову довідку за № 0000385069, фактичним місцем її проживання є АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 подала заяву до Луцького ОУПФ про поновлення виплати пенсії, виплату пенсії поновили з 01 квітня 2018 року.
При цьому, позивачу залишилася не виплаченою пенсія за період з 01.11.2017 по 31.03.2018 в сумі 7402,15 грн., однак відповідно до листа Луцького ОУПФ від 02.04.2019 №4141/02-15 зазначено, що вказана заборгованість буде проведена на умовах окремого порядку, який буде визначено Кабінетом Міністрів України.
Позивач вважає припинення виплати пенсії протиправним, у з в'язку із чим просить зобов'язати відповідача виплатити заборгованість по пенсії за період з 01.11.2017 по 31.03.2018 в сумі 7 402,15 грн.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 02.05.2019 прийнято дану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та на підставі частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України) ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
У відзиві на позовну заяву від 13.05.2019 представник відповідача зазначив, що виплата пенсії за період з 01.11.2017 по 31.03.2018 в сумі 7 402,15 грн. буде проведена після встановлення порядку проведення таких виплат Кабінетом Міністрів України, а тому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивача повністю.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до повного задоволення, враховуючи наступне.
Частина 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси і просити про їх захист.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV).
З 01.08.2014 перебуває на обліку у Луцькому об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України як особа, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону №1058-IV.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до рішення Департаменту соціальної політики Луцької міської ради №57 від 27.10.2017 про скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 19.03.2015 № 76400810 ОСОБА_1 було припинено виплату пенсії з 01.11.2017.
У відповідності до поданої заяви від 24.04.2018 № 3979/03 про поновлення виплати як внутрішньо переміщеній особі, згідно рішення Департаменту соціальної політики Луцької міської ради №19 від 21.05.2018 про відновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам згідно ПКМУ від 08.06.2016 №365 та довідки № 0000385069 від 30.10.2017 про взяття па облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 поновлено виплату пенсії та здійснено перерахунок пенсії з 01.11.2017.
Адвокат позивача звертався до відповідача з заявою щодо виплати заборгованості по виплаті пенсії, проте відповідач листом від 02.04.2019 №4141/02-15 надав відповідь у якій вказав, що виплату пенсії за відповідні періоди буде проведено на умовах окремого порядку, який буде визначено Кабінетом Міністрів України.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи.
Конституційний Суд України у рішенні від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У зазначеному рішенні Конституційного Суду України та відповідній практиці Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Принципи, засади та механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон №1058-IV.
Частиною третьою статті 4 Закону №1058-IV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти, у сфері правовідносин врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону №1058-IV, за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; (положення пункту 2 частини першої статті 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року №25-рп/2009) 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Як вбачається з матеріалів справи, виплата пенсії позивачу була припинена з 01.11.2017, згідно рішення Комісії з питань призначення (відновлення) та припинення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 27.10.2018 №57, у зв'язку із скасуванням довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції.
Таким чином, виплата пенсії позивачу припинена не з підстав, передбачених Законом №1058-IV.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України від 11 грудня 2003 року №1382-ІV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Тому, припиняючи виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії Верховний Суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01.11.2017 було здійснено не у спосіб, передбачений Законом №1058-IV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах Верховний Суд сформулював раніше, зокрема, у постановах від 13 березня 2018 року (справа №235/4162/17), 20 березня 2018 року (справа №234/2389/17), а також у рішенні від 3 травня 2018 року у зразковій справі №805/402/18 (провадження №Пз/9901/20/18).
З огляду на наведене, суд приходить до висновку про порушення відповідачем вимог статті 19 Конституції України та частини першої статті 49 Закону №1058-IV, оскільки з 01.11.2017 позивачу було припинено виплату пенсії за відсутності законодавчо встановлених підстав.
Водночас, з матеріалів справи вбачається, що виплата пенсії позивачу поновлена з 01.04.2018 відповідно.
При цьому, виплата пенсії за період з 01.11.2017 по 31.03.2018 відповідачем позивачу не проведена.
Проте, враховуючи те, що позивачу було призупинено лише виплату пенсії, а її нарахування здійснювалось то, відповідно відповідач зобов'язаний виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з 01.11.2017 по 31.03.2018, а тому доводи відповідача про те, що виплата пенсії буде проведена на умовах окремого порядку, який має бути визначено Кабінетом Міністрів України, суд вважає необґрунтованими.
У зв'язку із чим, суд приходить до висновку, про задоволення позовних вимог позивача шляхом зобов'язання Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області виплатити заборгованості по пенсії ОСОБА_1 за період з 01.11.2017 по 31.03.2018 в сумі 7 402,15 грн.
Разом з тим, вимог позивача здійснити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць до задоволення не підлягає з огляду на таке.
Так, в силу приписів пункту 1 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Отже, суд допускає негайне виконання рішення суду лише в разі вирішення спору про стягнення відповідних сум пенсій чи інших періодичних платежів.
В даному випадку спір вирішено в межах заявлених позовних вимог шляхом зобов'язання відповідача виплатити заборгованість по пенсії ОСОБА_1 за період з 01.11.2017 по 31.03.2018 в сумі 7 402,15 грн., відтак підстави допустити негайне виконання рішення у суду відсутні.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області на користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 768,40 грн., сплачений позивачем відповідно до квитанції від 17.04.2019 року №6952832.
Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Зaкoну Укрaїни «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд
Позов задовольнити повністю.
Зобов'язати Луцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Волинської області виплатити заборгованість по пенсії ОСОБА_1 за період з 01.11.2017 по 31.03.2018 в сумі 7 402,15 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768,40 грн.
Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статями 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» цього Кодексу. Апеляційна скарга може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ).
Відповідач Луцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Волинської області (43005, Волинська область, місто Луцьк, проспект Грушевського, 1, код ЄДРПОУ 40370530.
Головуючий-суддя С.Ф. Костюкевич