м. Вінниця
14 червня 2019 р. Справа № 120/1267/19-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича,
за участі секретаря судового засідання Ніконової Тетяни Василівни,
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача Скоцької Анастасії Едуардівни,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
11 квітня 2019 року до Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою в інтересах ОСОБА_2 звернувся представник ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, в якій просить визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області щодо нерозгляду клопотання в строки, встановлені частиною 7 статті 118 Земельного Кодексу України, протягом одного місяця з часу його отримання та неприйняття жодного із рішень за результатами розгляду клопотання, а також зобов'язати відповідача розглянути клопотання щодо надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства державної форми власності орієнтовною площею 2,0 гектари, яка знаходиться на території Сумівської сільської ради Бершадського району Вінницької області.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначив, що 13 січня 2019 року його довірителем до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області подано клопотання про надання згоди на поділ земельної ділянки та надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 гектара на території Сумівської сільської ради Бершадського району Вінницької області.
Листом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 12 лютого 2019 року позивачу повідомлено, що спірна земельна ділянка відноситься до земель історико-культурного призначення, у зв'язку із чим позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Не погоджуючись із вказаною відмовою, представник позивача в інтересах ОСОБА_2 звернувся з позовною заявою до адміністративного суду.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 16 квітня 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін; встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали суду для подання відзиву на позовну заяву та призначено справу до судового розгляду на 14 травня 2019 року. Окрім того, цією ж ухвалою витребувано у Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області оригінал клопотання від 13 січня 2019 року з доданими до нього матеріалами, які подавалися позивачем, а також за наявності - інші докази, на підставі яких відповідач відмовив ОСОБА_2 у наданні дозволу на розроблення технічної документації.
03 травня 2019 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. При цьому, відповідач зазначив, що відповідно до положень статей 116, 118 Земельного кодексу України не передбачено можливості безоплатної приватизації земельної ділянки на підставі технічної документації із землеустрою. Також вказав на правомірність відмови у наданні відповідного дозволу.
14 травня 2019 року на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній зазначає, що відповідач не надав доказів проведення процедури державної реєстрації об'єктів культурної спадщини відносно земельної ділянки, що не може свідчити про віднесення спірної земельної ділянки до земель історико-культурного значення. Також зазначив, що відповідачем за результатами розгляду поданого клопотання не прийнято відповідного рішення у формі розпорядчого індивідуального акту, а відтак ним допущено бездіяльність при розгляді такого клопотання.
У судовому засіданні, що відбулося 14 травня 2019 року, представником відповідача заявлено клопотання про оголошення перерви у судовому засіданні у зв'язку з необхідністю надання додаткових пояснень, яке ухвалою суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, задоволено.
21 травня 2019 року представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив, у якому наведено обгрунтування віднесення спірної земельної ділянки до земель історико-культурного призначення, посилаючи при цьому на висновок Управління культури Вінницької обласної державної адміністрації.
23 травня 2019 року до суду від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи в письмовому провадженні без участі позивача та його представника.
Ухвалою суду від 24 травня 2019 року витребувано у Вінницької обласної державної адміністрації докази занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України об'єктів культурної спадщини, що розташовані на землях Сумівської сільської ради Бершадського району Вінницької області, а саме: 1) курган - знаходиться за 2 км на південний схід від с. Сумівка (розміри: висота - 2 м, діаметр - 100 м); 2) курган - знаходиться на південно-західній околиці с. Сумівка (розміри: висота - 3 м, діаметр - 100 м); 3) поселення черняхівської культури 3-4 століття нашої ери, знаходиться за 3,2 км на південь від с. Сумівка (розміри 500х200 м); 4) поселення черняхівської культури 3-4 століття нашої ери, знаходиться за 2,9 км на південь від с. Сумівка (розміри 600х100 м).
Представник позивача у судовому засіданні, що відбулося 14 червня 2019 року, підтримав позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись при цьому на обставин, що наведені у позовній заяві та у відповіді на відзив.
Натомість, представник відповідача заперечувала проти задоволення позовних вимог з підстав, що викладені у відзиві на позовну заяву та у запереченні на відповідь на відзив.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_4 13 січня 2019 року спільно із ОСОБА_5 звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 гектари (з кадастровим номером НОМЕР_1 ) на території Сумівської сільської ради Бершадського району Вінницької області (за межами населеного пункту). До вказаного клопотання додано копії паспорту та ідентифікаційного номеру заявників, а також графічний матеріал, на якому ідентифіковано земельні ділянки.
Листом вих. №КО-747/0-568/0/95-19 від 12 лютого 2019 року Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області повідомлено позивача про неможливість надання дозволу на розробку проекту технічної документації, оскільки спірна земельна ділянка знаходиться у межах іншої ділянки (кадастровий номер НОМЕР_1 ), яка відноситься до земель історико-культурного призначення. Також зазначено, що положення статей 116, 118 Земельного кодексу України, на які посилаються заявники у клопотанні, не передбачають можливості безоплатної приватизації земельної ділянки на підставі технічної документації із землеустрою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.
Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною 8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб (частина 4 статті 122 Земельного Кодексу України).
Відповідно до частин 1-3 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, що підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
У статті 121 Земельного кодексу України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для ведення особистого селянського господарства, що становить не більше 2 гектар.
Підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений статтею 118 Земельного кодексу України.
Відповідно до частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина 7 статті 118 Земельного кодексу України).
Відповідно до частин 10, 11 статті 118 Земельного кодексу України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.
Особливу увагу суд звертає на положення статті 79-1 Земельного кодексу України, частиною 1 якої передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Відповідно до частини 2 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі (частини 3,4 статті 79-1 Земельного кодексу України).
При цьому, згідно з частиною 5 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Відтак, формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою, крім випадків, формування їх шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих ділянок, що, в свою чергу, здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Визначаючись з приводу правомірності відмови відповідача у наданні ОСОБА_4 дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельних ділянок, суд звертає увагу на положення частини 7 статті 118 Земельного кодексу України, якими визначено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу.
Разом із тим, у листі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області вих. №КО-747/0-568/0/95-19 від 12 лютого 2019 року йдеться про те, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах іншої ділянки (кадастровий номер НОМЕР_1 ), яка відноситься до земель історико-культурного призначення, що унеможливлює надання відповідного дозволу. Підтвердженням належності земельної ділянки із кадастровим номером НОМЕР_1 до земель історико-культурного призначення суду надано висновок про наявність земель історико-культурного призначення на території Сумівської сільської ради Бершадськеого району Вінницької області, що складений Управлінням культури Вінницької обласної державної адміністрації 26 квітня 2002 року.
Однак, з вказаного висновку неможливо встановити ті обставини, на які посилається відповідач, адже у ньому взагалі не згадується земельна ділянка із кадастровим номером НОМЕР_1 . Натомість, у згаданому висновку йдеться про наявність на землях Сумівської сільської ради Бершадського району станом на 01 грудня 2001 року чотирьох пам'ятків археології без визначення їх конкретного місцезнаходження (із зазначенням кадастрових номерів тощо).
Не підтверджує факт віднесення земельної ділянки із кадастровим номером НОМЕР_1 до земель історико-культурного призначення й надане відповідачем викопіювання з картографічних матеріалів (надіслане відповідачу відділом у Бершадському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області 28 березня 2019 року), оскільки таке містить суперечливу інформацію. Так, зображена на викопіюванні земельна ділянка із кадастровим номером НОМЕР_1 орієнтовною площею 5,4257 гектари знаходиться на території Голдашівської сільської ради, що не узгоджується із іншими наявними в матеріалах справи доказами. За неведених обставин вказане викопіювання з картографічних матеріалів не може вважатися належним доказом.
Окрему увагу варто звернути на приписи Закону України «Про охорону культурної спадщини», частиною 1 статті 13 якого передбачено, що об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки.
При цьому, занесення об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам'ятки) провадяться відповідно до категорії пам'ятки, зокрема пам'ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання (частина 1 статті 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).
Відповідно до частини 2 статті 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об'єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам'ятки вноситься до Переліку об'єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об'єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об'єкта або уповноважений ним орган (особу).
Відтак, аналіз наведених положень Закону України «Про охорону культурної спадщини» свідчить про наявність особливої процедури реєстрації шляхом занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Однак, доказів наявності у Державному реєстрі нерухомих пам'яток України тих пам'яток археології, про які йдеться у висновку Управління культури Вінницької обласної державної адміністрації від 26 квітня 2002 року, суду не надано, що не дозволяє зробити висновок про віднесення земель, на яких такі пам'ятки знаходяться, до земель історико-культурного призначення.
Більше того, наданий представником позивача витяг з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку із кадастровим номером НОМЕР_1 свідчить про те, що цільове призначення вказаної земельної ділянки позначено кодом 01, що відповідно до класифікації видів цільового призначення земель, затвердженого наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року №548, відноситься до розділу «А» (Землі сільськогосподарського призначення) цього Класифікатора.
Окрім того, у листі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області вих. №КО-747/0-568/0/95-19 від 12 лютого 2019 року наведено суперечливі аргументи, що слугували підставою для відмови у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки. Так, у згаданому листі відповідач, з однієї сторони, посилаючись на положення 79-1 Земельного кодексу України та статтю 56 Закону України «Про землеустрій», погоджується з тим, що поділ земельних ділянок, які перебувають у власності (в даному випадку в державній власності), без змін їх цільового призначення відбувається за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок. Проте, в подальшому, здійснюючи посилання на положення статей 116 та 118 Земельного кодексу України, вказує на неможливість безоплатної приватизації земельної ділянки на підставі технічної документації із землеустрою.
Однак, суд звертає увагу на тому, що у клопотанні від 13 січня 2019 року позивач не просила надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, про який йдеться у статті 118 Земельного кодексу України. Позивач у клопотанні від 13 січня 2019 року просила надати дозвіл на виготовлення іншого виду документації із землеустрою.
Разом із тим, на необхідності застосування до спірних правовідносин положень статті 118 Земельного Кодексу України вказував також і Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2019 року у справі №816/1292/18, а також і Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 13 березня 2019 року у справі №0240/3331/18-а.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відмова у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, викладена у листі відповідача від 12 лютого 2019 року, є необгрунтованою.
З приводу належної форми прийнятого відповідачем рішення, то суд звертає увагу на наступне.
Пунктом 8 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року №333, передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.
Крім того, згідно з пунктом 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої наказом Держгеокадастру №600 від 15 жовтня 2015 року, накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань. При цьому, пунктом 123 вказаної Типової інструкції передбачено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.
Відтак, вказаними підзаконними нормативно-правовими актами визначено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру останнім має видаватися відповідний наказ. При цьому, листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.
Отже, рішення про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельних ділянок або про відмову в його наданні слід оформляти розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу.
Відтак, лист відповідача від 12 лютого 2019 року не може вважатися належною відмовою у наданні ОСОБА_4 дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельних ділянок.
Такі ж висновки містяться і у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №806/2208/17, від 20 вересня 2018 року у справі №804/5597/15.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, без дотримання вимог частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, що свідчить про допущення відповідачем як суб'єктом владних повноважень протиправної бездіяльності, що полягає у неприйнятті рішення у формі наказу за результатами розгляду поданого позивачем клопотання від 13 січня 2019 року.
При цьому, оскільки протиправна бездіяльність відповідача полягає у неприйнятті рішення у формі наказу за результатами розгляду поданого позивачем клопотання, тому, на переконання суду, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_4 від 13 січня 2019 року.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
При цьому в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів представників сторін, оцінивши надані сторонами докази, суд доходить висновку, що позовну заяву належить задовольнити повністю.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, зважаючи на задоволення позову повністю, тому на користь позивача слід стягнути сплаченею ним при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 768,40 гривень за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.
У зв'язку із викладеним та керуючись статтями 2, 9, 73, 74, 75, 76, 94, 124, 139, 162, 241, 244, 245, 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, що полягає у неприйнятті рішення у формі наказу у визначений Земельним кодексом України строк за результатами розгляду клопотання ОСОБА_2 від 13 січня 2019 року про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 гектари на території Сумівської сільської ради Бершадського району Вінницької області.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_2 від 13 січня 2019 року про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 гектари на території Сумівської сільської ради Бершадського району Вінницької області.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на користь ОСОБА_2 сплачений нею при зверненні до суду судовий збір в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 )
Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (місцезнаходження: 21027, м. Вінниця, вул. Келицька, 63; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 39767547)
Повний текст рішення складено 19.06.2019
Суддя Яремчук Костянтин Олександрович