05 червня 2019 року Справа № 915/855/18
м.Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складi головуючого суддi Мавродієвої М.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Берко О.В.,
представника позивача: не з'явився;
представника відповідача: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль»
(54020, м.Миколаїв, вул.Каботажний спуск, буд.18, ідент.код 30083966),
до відповідача: Державного підприємства «Миколаївський суднобудівний завод»
(54001, м.Миколаїв, вул.Адміральська, буд.38; ідент.код 14313240),
про: стягнення заборгованості в розмірі 97719,90 грн, -
Приватне акціонерне товариство «Миколаївська теплоелектроцентраль» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Державного підприємства «Миколаївський суднобудівний завод» 97719,90 грн заборгованості, з яких: 38406,84 грн основного боргу за договором №2439 від 01.08.2002 про постачання теплової енергії в гарячій воді, 16367,02 грн збитків від інфляції, 4539,20 грн - 3% річних та 38406,84 грн пені.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що в порушення приписів чинного законодавства та умов договору про постачання теплової енергії в гарячій воді №2439 від 01.08.2002 відповідач не розрахувався за надані послуги з постачання теплової енергії в гарячій воді. У зв'язку з неналежним виконанням умов договору позивачем нараховані інфляційні втрати, 3% річних та пеня.
Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечував проти задоволення позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу, посилаючись на те, що позивач не виконав договірних зобов'язань щодо припинення постачання теплової енергії відповідачу у випадку відсутності оплати вартості спожитої теплової енергії у встановлені договором терміни.
До того ж, відповідач заперечував проти стягнення з нього 3% річних та збитків від інфляції посилаючись на збіг строку позовної давності для заявлення вимог про їх стягнення, який просив застосувати, а також посилаючись на відсутність заборгованості за рішеннями Господарського суду Миколаївської області №8/169/09, №2/52/10, №5016/2061/2011, №5016/3085/2011, №5016/1541/2012(1/72), оскільки остання підлягає списанню в порядку визначеному Законом України “Про деякі питання заборгованості підприємств обороно-промислового комплексу - учасників Державного концерну “Укроборонпром” та забезпечення їх стабільного розвитку”.
Ухвалою суду від 09.08.2018 головуючим суддею Ковалем Ю.М. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу визначено розглядати за правилами загального позовного провадження.
В зв'язку із звільненням у відставку головуючого судді у даній справі Коваля Ю.М., на підставі розпорядження керівника апарату Господарського суду Миколаївської області №49 від 21.01.2019 проведено повторний автоматизований розподіл справи №915/855/18.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.01.2019, - справу №915/855/18 призначено головуючому судді Мавродієвій М.В.
Ухвалою суду від 24.01.2019 головуючим суддею Мавродієвою М.В. справу прийнято до свого провадження. Розгляд справи почато спочатку. Справу визначено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 20.02.2019.
20.02.2019 підготовче засідання відкладалось на 19.03.2019 в зв'язку з неявкою відповідача.
19.03.2019 суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів та оголосив перерву у судовому засіданні до 08.04.2019.
08.04.2019 підготовче засідання відкладалось на 22.04.2019 в зв'язку з неявкою позивача.
Ухвалою суду від 22.04.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 08.05.2019.
08.05.2019 судове засідання відкладалось на 05.06.2019 в зв'язку з неявкою сторін.
Представники сторін, у підготовчих судових засіданнях, підтримували висловлені позиції та доводи, викладені на їх обґрунтування.
Сторони явку повноважних представників у судове засідання 05.06.2019 не забезпечили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.
Судом враховано, що явка представників сторін не визнавалась судом обов'язковою.
Згідно ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки у судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення про причини неявки.
Враховуючи викладене суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності представників сторін.
У судовому засіданні 05.06.2019 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
01.08.2002 між Державним підприємством “Миколаївська теплоелектроцентраль”, правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство “Миколаївська теплоелектроцентраль” (енергопостачальна організація, позивач у справі), та Державним підприємством “Суднобудівний завод імені 61 Комунара”, яке перейменовано у Державне підприємство «Миколаївський суднобудівний завод» (споживач, відповідач у справі), укладений договір №2439 на постачання теплової енергії в гарячій воді (надалі - Договір) (а.с.20-25), за умовами якого енергопостачальна організація бере на себе зобов'язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором (п.1 Договору).
Відповідно до п.9.1 Договору, договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 1 серпня 2003 року. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (п.9.4 Договору).
Доказів припинення дії Договору суду сторонами не надано.
Згідно з п.2.1 Договору теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком 1 до цього Договору у вигляді гарячої води на такі потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гаряче водопостачання - протягом року; технологічні потреби; кондиціювання повітря.
Згідно з п.п.5.3, 5.4 Договору відповідач, що має прилади обліку, щомісячно подає до енергопостачальної організації звіти про фактичне споживання теплової енергії, в терміни, передбачені в Додатку №1 до Договору. При відсутності приладів обліку або виході їх з ладу - кількість теплової енергії, що відпущена споживачу, визначається енергопостачальною організацією, як виняток, розрахунковим способом.
У відповідності до п.6.2 Договору розрахунковим періодом є календарний місяць. Споживач за 20 днів до початку розрахункового періоду сплачує Енергопостачальній організації вартість зазначеної в Договорі кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця (п.6.3 Договору).
Відповідно до Додатку №1/1 до Договору енергопостачальна організація зобов'язалась поставляти теплову енергію в гарячій воді для теплопостачання будинку за адресою: м.Миколаїв, вул.Чкалова, 108 (офіс).
На виконання зобов'язань за Договором позивач поставив відповідачеві теплову енергію в гарячій воді в період з жовтня 2017 року по квітень 2018 року включно на суму 38406,84 грн, що підтверджується нарядом на підключення б/н від 27.10.2017 (а.с.98), актами прийому-передачі теплової енергії (а.с.76-79), рахунками за вищевказаний період (а.с.69-75), реєстрами вручення рахунків та актів прийому-передачі теплової енергії (а.с.80-90).
З метою отримання грошових коштів за поставлену теплову енергію, позивач направив на адресу відповідача претензію №67-Ю від 22.01.2018 (а.с.32-34) з вимогою погасити заборгованість. Відповідач заборгованість за поставлену теплову енергію не погасив.
Позивач в позовній заяві зазначає, що відповідач вимоги договору не виконав, оплату за поставлену теплову енергію в строк встановлений у договорі не здійснив, що стало підставою звернення позивача до суду з позовом про стягнення заборгованості.
На підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, суд дійшов наступних висновків.
Згідно ст.ст.525, 526, 629 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного та Господарського кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим до виконання сторонами, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності до п.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
На час розгляду справи відповідачем не надано суду доказів погашення основного боргу за поставлену позивачем теплову енергію в гарячій воді у сумі 38406,84 грн.
За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення 38406,84 грн основного боргу підлягають задоволенню в повному обсязі.
Окрім суми основного боргу, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню.
Частиною 1 ст.229 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушеннями умов, зазначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч.1 ст.549 ЦК України).
У відповідності ст.25 Закону України “Про теплопостачання” у разі несвоєчасної сплати платежів за спожиту теплову енергію споживач сплачує пеню за встановленими законодавством або договором розмірами.
Пунктом 7.4.2. Договору сторони передбачили, що відповідач несе відповідальність за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію - пеня в розмірі 1,0% належної до сплати суми за кожний день прострочення, на підставі положення Закону України від 20.05.1999 року №686-XIV.
Згідно ст.1 Закону №686-ХІV, суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору для провадження своїх цілей, за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.
Як встановлює ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Позивач в позовній заяві зазначає, що відповідач неналежним чином не виконував умови Договору, а саме не сплачував рахунки по оплаті за отриману теплову енергію.
Згідно наданого до суду розрахунку (а.с.19), за період з 12.10.2017 року по 31.05.2018 року на підставі п.7.4.2 Договору та у відповідності до Закону України “Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій”, з дотриманням ч.6 ст. 232 ГК України, позивачем на суму основного боргу нарахована пеня в розмірі 51838,56 грн, разом з тим позивач з врахуванням обмежень Закону України від 20.05.1999 №686-ХІV просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 38406,84 грн, розмір якої є обґрунтованим відповідно до вимог Закону та Договору та підлягає задоволенню.
На підставі ч.2 ст.625 ЦК України позивач просить стягнути з відповідача 3% річних за період з 01.10.2017 по 31.05.2018 у сумі 4539,20 грн та збитки від інфляції за період з жовтня 2017 року по квітень 2018 року у сумі 16367,02 грн, які нараховані на суму основного боргу за спірний період з урахуванням сум боргу за поставлену теплову енергію, стягнутих за рішеннями Господарського суду Миколаївської області з відповідача на користь позивача по спірному договору за попередні опалювальні періоди.
Відповідач заперечує проти стягнення з нього 3% річних та збитків від інфляції посилаючись на збіг строку позовної давності для заявлення вимог про їх стягнення, який просить застосувати.
Як вбачається з матеріалів справи, рішеннями Господарського суду Миколаївської області по справах №8/169/09, №2/52/10, №5016/2061/2011, №5016/3085/2011, №5016/1541/2012(1/72), №915/1030/2013, №915/1629/14, №915/1700/15, №915/413/17 (а.с.35-57) з відповідача були стягнуті на користь позивача грошові кошти за поставлену, але не сплачену теплову енергію, по спірному договору за різні опалювальні періоди.
Позивач стверджує, а відповідач не заперечує, що заборгованість за спожиту теплову енергію стягнута з відповідача за вказаними рішеннями Господарського суду Миколаївської області останнім не сплачена та в примусовому порядку з нього не стягнута.
Положення ч.2 ст.625 ЦК України, застосовуються за умови настання факту порушення зобов'язання, а саме: прострочення виконання зобов'язання з оплати грошових коштів по певному господарському зобов'язанню, у даному випадку, укладеному між сторонами Договору №2439.
Зазначена позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 23.01.2012, в якій зазначено, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних є способом захисту майнового права кредитора. При цьому, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
Відповідно до ст.ст.256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Нарахування 3% річних та інфляційних є способом захисту майнового права та інтересу позивача, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації від боржника за користування утримуваних ним грошовими коштами, належними до сплати.
Грошові зобов'язання боржника, підтвердженні рішеннями суду по справах №8/169/09, №2/52/10, №5016/2061/2011, №5016/3085/2011, №5016/1541/2012(1/72), №915/1030/2013, №915/1629/14, №915/1700/15, №915/413/17 до теперішнього часу не виконані відповідачем, а відтак позивач має право на нарахування передбачених ст.625 ЦК України 3% річних та збитків від інфляції до моменту фактичного виконання грошових зобов'язань боржником.
При цьому, 3% річних та інфляційні виникають не одномоментно, а мають триваючий характер та нараховуються за весь час користування коштами і знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, тому сплив строку позовної давності на зазначені вимоги спливає пропорційно за кожний період нарахування окремо. Так, що стосується вимог про стягнення 3% річних, то розрахунок строку позовної давності здійснюється щодо кожної дати окремо, а вимог про стягнення інфляційних - кожного місяця, та триває до моменту фактичного здійснення боржником оплати, враховуючи загальний трирічний строк позовної давності, в межах якого кредитор має право звернутися до суду за захистом своїх порушених інтересів.
Перевіривши розрахунки 3% річних та збитків від інфляції, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Будь-яких доказів того, що відповідач належним чином і в повному обсязі провів оплату за поставлену теплову енергію, відповідач, у порушення приписів ст.ст.73, 74 ГПК України, суду не надав, тобто не довів безпідставність позовних вимог, тоді як надані позивачем докази, як зазначалось вище, навпаки, підтверджують наявність вказаної у позові заборгованості, а відтак і обґрунтованість позовних вимог.
Заперечення відповідача, щодо відсутності заборгованості за рішеннями Господарського суду Миколаївської області №8/169/09, №2/52/10, №5016/2061/2011, №5016/3085/2011, №5016/1541/2012(1/72), оскільки остання підлягає списанню, судом відхиляються, так як списання заборгованості з Державного підприємства “Суднобудівний завод імені 61 Комунара” в порядку визначеному Законом України “Про деякі питання заборгованості підприємств обороно-промислового комплексу - учасників Державного концерну “Укроборонпром” та забезпечення їх стабільного розвитку” здійснено не було, що підтверджується матеріалами справи.
Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст.129 ГПК України, у разі задоволення позову, судовий збір підлягає покладенню на відповідача.
Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
2. Стягнути з Державного підприємства «Миколаївський суднобудівний завод» (54001, м.Миколаїв, вул.Адміральська, буд.38; ідент.код 14313240) на користь Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» (54020, м.Миколаїв, вул.Каботажний спуск, буд.18; ідент.код 30083966) 38406,84 грн основного боргу, 16367,02 грн збитків від інфляції, 4539,20 грн - 3% річних, 38406,84 грн пені та 1762,00 грн судового збору.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пп.17.5) п.17) ч.1 Розділу XI “Перехідні положення” ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне судове рішення складено 18.06.2019 року.
Суддя М.В. Мавродієва