79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
13.06.2019 Справа № 914/271/19
Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. за участю секретаря судового засідання Залицайла М.С., розглянув матеріали позовної заяви
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТСК-Комфорт», с. Чайки, Київська область
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ІННОВАЦІЯ ДЕВЕЛОПМЕНТ», м. Львів
про стягнення 409 250,23 грн
за участю представників:
від позивача: Чучко С.М. - керівник
від відповідача: не з'явився
Обставини розгляду справи.
12.02.2019 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ТСК-Комфорт», с. Чайки, Київська область до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІННОВАЦІЯ ДЕВЕЛОПМЕНТ», м. Львів про стягнення 409 250,23 грн.
Ухвалою суду від 13.02.2019 позовну заяву було залишено без руху.
01.03.2019 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ТСК-Комфорт» надійшла заява про усунення недоліків (вх. №9003/19 від 01.03.2019).
Ухвалою від 05.03.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 01.04.2019.
Ухвалою від 01.04.2019 суд відклав підготовче засідання на 22.04.2019.
Ухвалою від 22.04.2019 суд відклав підготовче засідання на 06.05.2019.
Ухвалою від 06.05.2019 суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів, відклав підготовче засідання на 20.05.2019.
З огляду на те, що за результатами підготовчого провадження було вирішено усі необхідні завдання, суд ухвалою від 20.05.2019 закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 03.06.2018.
Ухвалою від 03.06.2019 суд відклав розгляд справи на 13.06.2019.
Стороні роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 42, 46 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.
Суть спору та правова позиція сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між позивачем та відповідачем було укладено договір підряду. Позивач відповідно до умов даного договору виконав роботи на суму 922 655,66 грн, що підтверджується підписаним сторонами актами приймання виконаних робіт Однак, відповідач свої зобов'язання щодо оплати вартості робіт виконав частково, на дату звернення до суду борг становив 393 623,93 грн. У зв'язку з порушенням строків оплати вартості робіт відповідачу нараховано 3% річних в сумі 2 232,33 грн, пеню в сумі 13 393,97 грн. Таким чином, до стягнення з відповідача підлягає 409 250,23 грн заборгованості та судові витрати.
Відповідач в судове засідання явку представника не забезпечив, відзиву на позовну заяву не надав, доказів погашення заборгованості не представив, вимог ухвали суду не виконав, виклик у судове засідання надсилався за адресою відповідача, вказаною у позовній заяві та зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Вказана ухвала також була розміщені на веб-сторінці офіційного веб-порталу судової влади України.
Відповідно до вимог ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.
У процесі розгляду справи суд встановив наступне.
26.12.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІННОВАЦІЯ ДЕВЕЛОПМЕНТ» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТСК-Комфорт» (виконавець) було укладено договір №18/12.
За цим договором замовник (відповідач) доручає та оплачує, а виконавець (позивач) бере на себе зобов'язання з виконання повного комплексу робіт із зовнішнього утеплення та оздоблення фасаду будинку за адресою вул. Городницька, 47 (3-тя секція) з використанням матеріалів та засобів замовника.
Вартість робіт згідно договірної ціни (додаток №1) складає 922 655,66 грн.
Відповідно до умов договору, позивач виконав роботи на суму 922 655,66 грн, що підтверджується актом №1 приймання виконаних робіт від 02.12.2017, актом №2 приймання виконаних робіт за травень 2018, актом №3 за листопад 2018. Зауважень до виконання у відповідача не було, що підтверджується підписом уповноваженої особи відповідача на вищевказаному документі та скріпленням його печаткою.
Пунктом 4.2. договору встановлено, що остаточний розрахунок проводиться замовником в термін п'ять робочих днів після підписання сторонами акту приймання-передачі робіт шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого обов'язку оплати вартості робіт, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача 393 623,93 грн несплаченої вартості виконаних робіт, 2 232,33 грн 3% річних, 13 393,97 грн пені.
Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (ч. 1 ст. 837 ЦК України).
Пунктом 4 статті 882 ЦК України передбачено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.
Як вбачається із долучених до матеріалів справи актів приймання виконаних робіт, відповідач підписав акти без зауважень.
Таким чином, беручи до уваги вищевикладене, суд вважає доведеним факт виконання робіт на загальну суму 922 655,66 грн.
Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (ч. 1 ст. 854 ЦК України).
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 889 ЦК України замовник зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт, сплатити підрядникові встановлену ціну після завершення усіх робіт чи сплатити її частинами після завершення окремих етапів робіт або в іншому порядку, встановленому договором або законом.
У відповідності до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов'язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення суми боргу, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З врахуванням цих положень, позивачем нараховано 3% річних в сумі 2 232,33 грн за період часу з 01.12.2018 по 07.02.2019.
Згідно п. 4.2. договору, остаточний розрахунок проводиться замовником в термін п'ять робочих днів після підписання сторонами акту приймання-передачі робіт
Як встановлено судом, в акті №3 за листопад 2018 відсутня дата складення такого акту. З огляду на відсутність дати складення такого акту в самому акті, зважаючи на обсяг та час виконання робіт, оформлених актом №3 за листопад 2018, датою складення такого акту має бути дата не раніше останнього дня місяця, у якому такі роботи були виконані, а саме - 30.11.2018. Водночас, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт підписання акту №3 за листопад 2018 в інший час. Таким чином, зважаючи на умови договору що строків розрахунків, у відповідача виникло прострочення щодо оплати вартості робіт з 08.12.2018. Після проведеного судом перерахунку розмір 3% річних за період часу з 08.12.2018 по 07.02.2019 повинен становити 2 005,86 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.
Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (ч.ч. 1, 2 ст. 547 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 2. ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
З наведеного випливає, що обов'язковою умовою виникнення права на нарахування пені є викладення в договорі умови (пункту) про забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені, підстави для її застосування та розмір, або наявність законодавчого акту, який визначає обов'язок та умови сплати пені.
Позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню сумі 13 393,97 грн за період часу з 01.12.2018 по 07.02.2019.
Як вбачається із договору №18/12 від 26.12.2017, у ньому відсутня умова про забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені, підстави для її застосування та розмір. Позивачем також не представлено інших правочинів, з яких би вбачалося, що сторони узгодили умову про забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені.
Відповідно до абз. 3 п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв», статтею 36 Закону України «Про телекомунікації», статтею 1 Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій». У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України «Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань», а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини.
З наведеного випливає, що Закон України «Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань» не є спеціальним актом, який визначає обов'язок боржника сплатити пеню. Вказаним законом встановлено лише обмеження щодо розміру нарахування пені в договірних правовідносинах між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.
Таким чином, у зв'язку з відсутністю укладених між сторонами письмових правочинів про забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені, відсутністю спеціального законодавчого акту, який визначає обов'язок боржника сплатити пеню за невиконання зобов'язання у правовідносинах, що склалися між сторонами, в задоволені вимоги про стягнення пені в сумі 13 393,97 слід відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення, складає 393 623,93 грн основного боргу, 2 005,86 грн 3% річних. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 129 ГПК України необхідно покласти на відповідача пропорційно до задоволених вимог.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326, 327 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІННОВАЦІЯ ДЕВЕЛОПМЕНТ», м. Львів, вул. Стрийська, буд. 71, кв. 27 (ідентифікаційний код 41672355) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТСК-Комфорт», с. Чайки, вул. В.Лобановського, буд. 5, кв. 96, Києво-Святошинський район, Київська область (ідентифікаційний код 37438209) 393 623,93 грн основного боргу, 2 005,86 грн 3% річних, 5 934,35 грн судового збору.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити
4. Наказ видати згідно ст. 327 ГПК України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
В судовому засіданні 13.06.2019 оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 19.06.2019.
Суддя Мазовіта А.Б.