номер провадження справи 15/92/19
12.06.2019 Справа № 908/1018/19
м. Запоріжжя
Господарський суд Запорізької області у складі судді Горохова Ігоря Сергійовича, розглянувши матеріали
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Інфоком ЛТД”, 69068, м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, буд. 26-А, кв. 14; адреса для листування: 69001, м. Запоріжжя, бул АДРЕСА_1
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Земіт”, 69008, м. Запоріжжя, вул. Каліброва, 15
про стягнення коштів
при секретарі судового засідання Осоцькому Д.І.
За участю представників сторін та учасників процесу:
від позивача - Ференець О.Є., довіреність № 044 від 27.05.2019;
від відповідача - не з'явився.
Суть спору:
26.04.2019 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Інфоком ЛТД”, м. Запоріжжя до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Земіт”, м. Запоріжжя про стягнення коштів за договором від 26.10.2017 за № 26/10/17 в розмірі 193 365,15 грн, з яких: попередня оплата за непоставлену продукцію в розмірі 161 635,59 грн, неустойки (штрафу) за відмову від поставки продукції в розмірі 16 163,56 грн, інфляційних втрат за несвоєчасне повернення попередньої оплати в розмірі 12 151,72 грн, 3% річних за порушення строку виконання грошового зобов'язання з повернення попередньої оплати у розмірі 3414,28 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем обов'язку за договором № 26/10/17 від 26.10.2017 щодо поставки позивачу оплаченого останнім товару, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем з повернення попередньої оплати за непоставлений відповідачем товар в сумі 193 365,15 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.04.2019, справу № 908/1018/19 передано на розгляд судді Горохову І.С.
Ухвалою суду від 02.05.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1018/19, присвоєно справі номер провадження 15/92/19. Розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження. Судове засідання призначено на 28.05.2019 о/об 11 год. 10 хв.
Ухвалою суду від 28.05.2019 відкладалось судове засідання на 12.06.2019 о 10 год. 00 хв.
В судовому засіданні 12.06.2019 представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Відповідач у призначені судові засідання не з'являвся, при причини неявки суду не повідомив. Про час та місце слухання справи повідомлявся у встановленому порядку шляхом направлення на адресу відповідних ухвал. Клопотань про розгляд справи без уповноваженого представника або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило. Вимоги ухвал суду не виконані, відзив на позов не надано.
З метою повідомлення учасників справи про дату, час та місце судового засідання, судом, на юридичну адресу відповідача, визначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (69008, м. Запоріжжя, вул. Каліброва, 15), рекомендованою кореспонденцією надіслані копії ухвал господарського суду від 02.05.2019 про відкриття провадження у справі та копії ухвал про відкладення розгляду справи від 28.05.2019.
Таким чином, судом дотримано положення частин 2-4 ст. 120 ГПК України та ч. 5 ст. 242 ГПК України щодо повідомлення учасників справи про дату, час і місце судового засідання та вчинення відповідної процесуальної дії шляхом вручення сторонам копій ухвал по даній справі в порядку визначеному ГПК України.
Частиною 9 ст. 165 ГПК України закріплено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з п. п. 1, 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки (п. 2).
Отже, враховуючи, що сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце призначеного судового засідання, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача за наявними в матеріалах справи документами.
Розгляд справи відповідно до вимог ст. 222 ГПК України здійснювався за допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме програмно - апаратного комплексу “Оберіг”.
В судому засіданні 12.06.2019 судом, в порядку ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення, судом оголошено, що повний текст рішення буде складено протягом 5 днів.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача в судових засіданнях, суд установив.
26.10.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інфоком ЛТД» (покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Земіт» (постачальник, відповідач) укладено договір № 26/10/17, згідно з п. 1.1 якого постачальник прийняв на себе зобов'язання постачати та передавати у власність покупця обладнання та матеріали (надалі за текстом - «Продукція»), а покупець - приймати Продукцію та своєчасно здійснювати плату за неї згідно з умовами Договору.
У п.п. 1.2 та 4.1. Договору сторони погодили, що асортимент, найменування, кількість, ціна та строки поставки продукції зазначаються у специфікаціях або рахунках-фактурах (додатках до договору), які підписуються уповноваженими представниками сторін, засвідчуються печатками та є невід'ємними частинами даного договору.
Відповідно до п. 1.3 Договору, узгоджені специфікації (додатки) з моменту їх затвердження сторонами стають невід'ємною частиною договору.
Пунктом 2.1 Договору передбачено, що загальна вартість договору визначається згідно з видатковими накладними та рахункам-фактурам, які є невід'ємними частинами Договору.
Згідно із п.п. 2.2, 3.1. Договору строки та умови оплати продукції, а також строк її поставки, мають бути узгоджені в рахунках-фактурах. При цьому, п.3.2. Договору обумовлює можливість часткової поставки.
Відповідно до п.п. 3.3-3.4. Договору, поставка товару здійснюється транспортом постачальника на умовах DDР (Інкотермс - 2010). Право власності на товар переходить до покупця з моменту отримання товару на складі покупця.
Пунктом 10.1 Договору сторони визначили строк його дії - з моменту підписання сторонами до 31.12.2018, а в частині виконання сторонами своїх зобов'язань, в тому числі гарантійних - до повного їх виконання.
У п. 10.11 Договору сторони також узгодили, що сплив строку дії Договору не впливає на фінансові зобов'язання, які виникли у сторін в ході виконання умов Договору.
На виконання умов договору ТОВ “Земіт” виставив позивачу рахунки на оплату № 769 від 26.12.2017 на суму 8199,00 грн; № 770 від 27.12.2017 на суму 95 695,06 грн; № 771 від 27.12.2017 на суму 499 675,79 грн, всього на суму 603 569,85 грн.
У свою чергу, позивач ТОВ “Інфоком ЛТД” сплатив на користь відповідача грошові кошти в загальному розмірі 584 430,84 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 374 від 27.12.2017 на суму 8 199,00 грн, № 398 від 28.12.2017 на суму 76 556,05 грн, № 399 від 28.12.2017 на суму 399 740,63 грн, № 525 від 10.01.2018 на суму 99 935,16 грн.
Відповідач в період з 04.01.2018 до 20.02.2018 здійснив поставку товару позивачу загальною вартістю 422 795,25 грн, що підтверджується видатковими накладними № 1 від 04.01.2018 на суму 8199,00 грн; № 23 від 23.01.2018 на суму 3680,76 грн; № 24 від 23.01.2018 на суму 117 611,10 грн; № 28 від 25.01.2018 на суму 35 368,62 грн; № 41 від 29.01.2018 на суму 12 518,99 грн; № 43 від 30.01.2018 на суму 5842,22 грн; № 44 від 29.01.2018 на суму 6230,00 грн; № 45 від 30.01.2018 на суму 10 832,02 грн; № 46 від 31.01.2018 на суму 5723,93 грн; № 47 від 31.01.2018 на суму 29 326,04 грн; № 51 від 02.02.2018 на суму 12 966,05 грн; № 54 від 06.02.2018 на суму 19 594,44 грн, № 55 від 06.02.2018 на суму 18 690,01 грн, № 68 від 09.02.2018 на суму 13 230,00 грн; № 75 від 15.02.2018 на суму 86 940,00 грн; № 80 від 20.02.2018 на суму 36 042,05 грн.
06.03.2018 позивач звернувся до відповідача з вимогою № 160 щодо виконання в семи денний строк зобов'язань з поставки, в якій одночасно визначив, що грошові кошти в сумі 19 139,01 грн., що є різницею між загальною вартістю замовленої позивачем продукції та сумою внесеної попередньої оплати (603 569,85 грн - 584 430,84 грн - 19 139,01 грн), позивач сплатить, щойно буде здійснено поставку вже оплаченої ним продукції.
Листом № 26/04/18 від 26.04.2018 відповідач фактично відмовився від поставки товару та підтвердив готовність повернути позивачеві грошові кошти в сумі 161 635,59 грн, яка складає різницю між загальною сумою коштів, сплачених позивачем за Договором, та вартістю продукції, фактично поставленої відповідачем (584 430,84 грн. - 422 795,25 грн. = 161 635,59 грн). Для повернення суми передплати відповідач просив надати відстрочення до 29.05.2018.
01.08.2018 позивач звернувся до відповідача з претензією, в якій зазначив, що в зв'язку із зривом поставки подальше виконання обов'язку в натурі для позивача втратило інтерес, тому замість поставки продукції вимагає повернути оплачені за неї кошти.
Претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Отже, судом встановлено, що ТОВ “Інфоком ЛТД” сплатило на користь відповідача ТОВ “Земіт” попередню оплату за товар в загальному розмірі 584 430,84 грн, а відповідач передав позивачу товар загальною вартістю 422 795,25 грн. Таким чином, заборгованість відповідача за оплачений та не поставлений товар становить 161 635,59 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України).
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Частиною 7 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми (ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України).
Також відповідно до ч. 3 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Судом встановлено, що вартість оплаченого позивачем і не переданого йому товару становить 161 635,59 грн.
Частиною 1 ст. 202 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Відповідач документів, що підтверджують передання позивачу товару загальною вартістю 161 635,59 грн або повернення позивачу грошових коштів у вказаному розмірі, суду не надав.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача частини основного боргу в розмірі 161 635,59 грн є обґрунтованою.
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача неустойку (штраф) в розмірі 16 163,56 грн, 3% річних в розмірі 3414,28 грн та інфляційні втрати в розмірі 12 151,72 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 ГК).
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно із ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Зазначене кореспондується з нормами ст. 617 Цивільного кодексу України згідно якої особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Враховуючи, що відповідач фактично відмовився від поставки товару на суму 161 536,59 грн, та не повернув попередньо сплачені позивачем кошти в сумі 161 635,59 грн, вважається таким, що порушив вказане зобов'язання.
Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Частиною другою статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Пунктом 6.3 Договору, сторони визначили, що у випадку відмови поставки продукції відповідач сплачує позивачу штраф в розмірі 10% вартості продукції.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов'язань за договором.
Щодо строку повернення передплати за непоставлений відповідачем товар в розмірі 161 635,59 грн суд зазначає, що умовами укладеного сторонами договору № 26/10/17 від 26.10.2017 не передбачений строк повернення попередньої оплати.
Позивачем долучена до матеріалів справи претензія з вимогою про погашення заборгованості № 0769 від 30.07.2018, в якій позивач просив відповідача повернути на розрахунковий рахунок позивача грошові кошти в розмірі 161 635,59 грн, сплачені за непоставлений відповідачем товар. Претензія, як вбачається з фіскального чеку була направлена відповідачу 01.08.2018.
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок штрафу, встановив, що сума відповідає вимогам законодавства, зокрема розрахована з моменту виникнення прострочення виконання зобов'язання, а тому підлягає задоволенню в розмірі 16 163,56 грн.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Беручи до уваги, що три відсотки річних є платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, суд вважає, що зазначену позовну вимогу обґрунтованою.
Здійснивши власний розрахунок 3% річних для частини основного боргу в розмірі 161 635,59 грн протягом періоду з 08.08.2018 по 15.04.2019, суд встановив, що розмір 3% річних становить 3321,28 грн, тобто є меншим, ніж заявлено позивачем до стягнення. Отже, вимога про стягнення з відповідача 3% річних заявлена позивачем правомірно, проте підлягає задоволенню в розмірі, визначеному судом.
Інфляційні витрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, завдані знеціненням грошових коштів, а три відсотки річних - є платою за користування коштами, які не були своєчасно сплачені боржником.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з Законом України “Про індексацію грошових доходів населення” індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті “Урядовий кур'єр”. Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно зі статтями 17, 18 Закону України “Про інформацію” є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних витрат є обґрунтованими, та такими що підлягають задоволенню за розрахунком позивача в межах заявлених сум в розмірі 12 151,72 грн.
Відповідно до ст. ст. 74, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Позивачем надано всі належні та допустимі докази на підтвердження своїх вимог.
Відповідачем не спростовано доводів позивача.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 161 635,59 грн, 3% річних в розмірі 3321,28 грн, інфляційних втрат в розмірі 12 151,72 грн та неустойки (штрафу) в розмірі 16 163,56 грн.
Витрати по сплаті судового збору з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 73, 86, 202, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Земіт” (69008, м. Запоріжжя, вул. Каліброва, 15, ідентифікаційний код юридичної особи 39341411, п/п 2600625316 в ПАТ “ПУМБ”, МФО 334851) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Інфоком ЛТД”, 69068, м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, буд. 26-А, кв. 14, ідентифікаційний код юридичної особи 20501767, п/р 26005000004280 в АТ “Укрексімбанк”, МФО 322313) попередню оплату за непоставлену продукцію згідно договору № 26/10/17 від 26.10.2017 в розмірі 161 635,59 грн. (сто шістдесят одна тисяча шістсот тридцять п'ять гривень 59 коп.), неустойку (штраф) за відмову від поставки продукції в сумі 16 163,56 грн (шістнадцять тисяч сто шістдесят три гривні 56 коп), 12 151,72 грн. (дванадцять тисяч сто п'ятдесят одна гривні 72 коп) інфляційних втрат, 3% річних в розмірі 3321,28 грн (три тисячі триста двадцять одна гривня 28 коп), судовий збір у розмірі 2899,10 грн.(дві тисячі вісімсот дев'яносто дев'ять гривень 10 коп). Видати наказ.
У задоволенні позову в частині стягнення 3% річних у розмірі 93,00 грн. відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 18 червня 2019 року.
Суддя І. С. Горохов