номер провадження справи 18/29/19
06.06.2019 справа № 908/334/19
м.Запоріжжя Запорізької області
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “ТРАУ НУТРИШИН Україна” (22445, Вінницька область, Калинівський район, с. Корделівка, вул. Київська, буд. 1; адреса для листування: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 131-Б, офіс 38)
до відповідача приватного акціонерного товариства “Агропромислова компанія” (72319, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Героїв України, буд. 175)
про стягнення 712010,87 грн.
господарський суд Запорізької області у складі судді Носівець В.В.
при секретарі судового засідання Непомнящій Н.П.
учасники справи:
від позивача: Камільовський В.В., ордер КВ № 773550 від 23.05.2019
від відповідача: Мартиненко К.І., довіреність № б/н від 21.08.2018
Розглядаються позовні вимоги про стягнення з ПрАТ “Агропромислова компанія” 712010,87 грн., з яких: 392609,00 грн. основного боргу за договором поставки №55/17/15 від 08.12.2017, 213555,44 грн. пені, 61017,95 грн. 10% річних та 44828,48 грн. інфляційних втрат (з урахуванням прийнятих судом заяв про зменшення та збільшення розміру позовних вимог).
Ухвалою суду від 28.02.2019, після усунення позивачем обставин, які зумовили залишення позовної заяви без руху, відкрито загальне позовне провадження у справі №908/334/19, присвоєно справі номер провадження 18/29/19, призначено підготовче судове засідання на 26.03.2019; строк підготовчого провадження продовжено на тридцять днів; підготовче засідання відкладалось до 14.05.2019; оголошувалась перерва до 30.05.2019; ухвалою суду від 30.05.2019 підготовче провадження закрито та призначено справу до розгляду по суті в судовому засіданні 06.06.2019.
В судовому засіданні 06.06.2019 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Судове засідання 06.06.2019 проводилось в режимі відеоконференції.
Представник позивача позовні вимоги підтримав та заявив клопотання про включення витрат на професійну правничу допомогу до судових витрат.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки № 55/17/15 від 08.12.2017 призвело до утворення у останнього заборгованості за договором за отриманий в період з 11.11.2017 по 09.03.2018 товар в сумі 392609,00 грн. Позивач, крім суми основного боргу, нарахував та заявив до стягнення 213555,44 грн. пені, 44828,48 грн. інфляційних втрат та 61017,95 грн. 10% річних. Посилаючись на ст.ст. 11, 525, 526, 530, 549, 610, 625 ЦК України, ст.ст. 193, 216, 224 ГК України, позивач просив позов задовольнити.
Відповідач у відзиві заперечив проти заявленої до стягнення суми основного боргу та вказав на погашення з 01.02.2019 по 13.03.2019 заборгованості за видатковою накладною №2282 від 09.03.2018 в загальній сумі 145000,00 грн. Крім того зазначив, що позивачем при розрахунку пені за видатковою накладною № 1923 від 27.02.2018 та № 2282 від 09.03.2018 не враховано положення ч. 6 ст. 232 ГК України щодо обмеження розрахунку пені шестимісячним строком. Також відповідач вважає необґрунтованими надмірними та не підтвердженими відповідними доказами заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу.
Представник відповідача у судовому надав клопотання про залучення до матеріалів справи доказів щодо витрат на послуги адвоката, просить стягнути з позивача суму документально підтверджених судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн., а також заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з необхідністю надати заперечення на заяву про збільшення розміру позовних вимог. Крім того, підтримав раніше надане клопотання про розстрочення виконання судового рішення на п'ять місяців рівними частинами.
Клопотання відповідача про відкладення розгляду справи судом відхилено. Доводи відповідача щодо заявлених вимог наведені у відповідних поясненнях відповідача.
Позивач у відповіді на відзив щодо доводів відповідача про нарахування пені за період, що перевищує шість місяців, заперечив та вказав, що умовами договору сторонами узгоджено розмір пені в розмірі подвійної обліковою ставки НБУ за кожний день прострочення, тому пеня може бути нарахована за весь період прострочення без обмежень шестимісячним строком. Стосовно розміру витрат на професійну правничу допомогу позивач зазначив, що у позові наведений орієнтовний розмір судових витрат, а докази на підтвердження таких витрат подаються до закінчення судових дебатів або протягом п'яти днів після ухвалення судового рішення.
У поданих 02.05.2019 письмових поясненнях відповідач наголосив на неспіврозмірності розміру вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та вказав на відсутність їх документального підтвердження.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд
Товариством з обмеженою відповідальністю “ТРАУ НУТРИШИН Україна” (постачальником, позивачем у справі) та приватним акціонерним товариством “Агропромислова компанія” (покупцем, відповідачем у справі) 01.11.2014 укладено договір купівлі-продажу №55/17/15) (надалі - Договір).
Згідно з п. 1.1 в терміни та на умовах, що визначені цим договором, постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - товар, продукція), а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну), визначену договором.
Відповідно до п. 2.1 Договору загальна кількість товару, що є предметом поставки за договором, її часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), за групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються в специфікаціях, що складаються на кожну поставку та додаються до договору, і є його невід'ємними частинами (надалі - додатки).
Пунктом 3.1 Договору визначено, що оплата товару здійснюється покупцем в національній грошовій одиниці України в безготівковій формі шляхом перерахування суми, належної до сплати на рахунок постачальника у строки, що визначені умовами додатків до цього договору.
Згідно з п. 9.2 Договору за порушення умов даного договору, крім відповідальності, яка передбачена п. 9.1 даного договору, покупець несе наступну відповідальність:
- за несвоєчасну оплату продукції сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення виконання грошових зобов'язань, та відповідно до ст. 625 ЦК України 10% річних від суми простроченого грошового зобов'язання;
- за необґрунтовану відмову від отримання продукції, сплачує штраф в розмірі 10% вартості не отриманої продукції.
В пункті 9.5 Договору сторони домовились про те, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за даним договором відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов'язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст. 259 Цивільного кодексу України, продовжується до 3 (трьох) років.
За визначенням п. 13.2 Договору договір набуває чинності з дня його підписання представниками обох сторін і діє до 31.12.2018, а в частині виконання покупцем власних зобов'язань за цим договором - до повних розрахунків. Якщо до закінчення строку жодна із сторін письмово не заявить про його закінчення або зміну, то договір вважається продовженим на наступний календарний рік і так далі.
На виконання умов Договору позивачем в період з грудня 2017 року по березень 2018 року поставлено відповідачу товар на загальну суму 864609,00 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними: № 12729 від 11.12.2017 на суму 24300,00 грн. з ПДВ, № 472 від 25.01.2018 на суму 90132,00 грн. з ПДВ, № 1584 від 19.02.2018 на суму 255753,00 грн. з ПДВ, № 1923 від 27.02.2018 на суму 252504,00 грн. з ПДВ, № 2282 від 09.03.2018 на суму 241920,00 грн. з ПДВ.
Відповідач, в свою чергу, зобов'язання належним чином не виконав. Як вказує позивач, отримані товари оплачувались відповідачем не в повному обсязі і з порушенням строку, що призвело до утворення у останнього заборгованості станом на момент подання позову в розмірі 442609,00 грн., а вже після зменшення суми основного боргу - 392609,00 грн.
У зв'язку наявністю заборгованості позивачем на адресу відповідача направлялись претензії № 1/01/201-2 від 11.01.2019 та № 22/01/2019 від 22.01.2019 з вимогами про невідкладне погашення заборгованості, що підтверджуються відповідними фіскальними чеками та описами вкладення.
Неналежне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати отриманого товару у визначений договором строк стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.
Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містить ст. 193 Господарського кодексу України.
Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
В додатках до Договору сторони визначили строк оплати за поставкою від 11.12.2017 - до 09.01.2018, за поставкою від 19.02.2018 - до 21.03.2018, за поставкою від 27.02.2018 - до 30.03.2018, за поставкою від 09.03.2018 - до 06.04.2018.
Строк поставки за видатковою накладною № 1923 від 27.02.2018 додатком до Договору не визначено, тому строк оплати визначається у відповідності до норм діючого законодавства - з моменту отримання товару відповідно до ст. 692 ЦК України.
Відповідач свої зобов'язання щодо оплати повної вартості товару у визначений договором строк, всупереч умов Договору та вимог чинного законодавства України, не виконав, що призвело до утворення у останнього заборгованості за Договором за спірними видатковими накладними станом на момент подання позову на загальну суму 392609,00 грн. Зазначені обставини відповідачем не заперечуються.
З огляду на викладені обставини, суд вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 392609,00 грн., заявлена обґрунтовано.
Після направлення позову до суду (12.02.2019 згідно поштової накладної до конверту) відповідач частково погасив заборгованість, перерахувавши з 12.02.2019 по 10.04.2019 на розрахунковий рахунок позивача вартість отриманої від позивача продукції на загальну суму 110000,00 грн., що підтверджується відповідними платіжним дорученнями, копії яких долучено до матеріалів справи.
Відповідно до приписів п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
За таких обставин, провадження по справі за позовом в частині стягнення суми 110000,00 грн. основного боргу слід закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв'язку із відсутністю предмету спору.
Враховуючи вимоги ст. 599 ЦК України, згідно якої зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, суд визнав, що позовна вимога в частині стягнення з відповідача 282609,00 грн. основного боргу за договором заявлена обґрунтовано і підлягає задоволенню.
Крім зазначеної вимоги про стягнення суми основного боргу позивач просив стягнути з відповідача 213555,44 грн. пені, 61017,95 грн. 10% річних та 44828,48 грн. інфляційних втрат.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтями 611, 625 ЦК України.
Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно із ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пунктом 4 статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно зі ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” (далі - Закон) платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. При цьому, статтею 3 Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Позивачем вимога про стягнення 213555,44 грн. пені заявлена на підставі п. 9.2 Договору, яким передбачена відповідальність за несвоєчасну оплату у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство”, суд встановив наступне.
За видатковою накладної № 12729 від 11.12.2017 розрахунок є правильним. За заявлений позивачем період з 10.01.2018 по 19.03.2018 пеня складає 803,80 грн.
За видатковою накладною № 472 від 25.01.2018 розрахунок є правильним. За заявлений позивачем період з 26.01.2018 по 17.05.2018 пеня складає 6357,45 грн.
Розрахунки позивача за видатковими накладними - № 1584 від 19.02.2018 за період з 22.03.2018 по 23.09.2018, № 1923 від 27.02.2018 за період з 31.03.2018 по 23.05.2019 та № 2282 від 09.03.2018 за період з 07.04.2018 по 23.05.2019 щодо розміру пені визнано судом не правильними.
Позивач в розрахунках не врахував, що відповідач при сплаті вартості отриманої продукції в кожному платіжному дорученні зазначав номер рахунку по кожній видатковій накладній. Зарахування платежів в хронологічному порядку за давністю виконання є помилковим при зазначенні платником призначення платежу.
Здійснивши перерахунок пені за наведеними видатковими накладними, з урахуванням зазначеного відповідачем призначення платежу за кожною оплатою по рахунках №№ 1609, 1958 та № 2323 суд встановив, що за заявлений позивачем період за видатковою накладною № 1584 від 19.02.2018 пеня складає 33258,30 грн., за видатковою накладною № 1923 від 27.02.12018 - 113093,04 грн., за видатковою накладною № 2282 від 09.03.2018 - 78195,96 грн.
Загальна сума пені за розрахунком суду складає 231708,48 грн.
Оскільки позивачем до стягнення заявлено 213555,44 грн. пені, що є меншим від встановленого, а суд не може виходити за межі заявлених позовних вимог, вимога позивача задовольняється у визначеному позивачем розмірі.
Відносно доводів відповідача щодо необхідності обмеження розрахунку пені шестимісячним строком суд відзначає, що сторонами у п. 9.5 Договору узгоджено, що стягнення штрафних санкцій не обмежується строком нарахування відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України і припиняється в день виконання.
Вимоги щодо стягнення з відповідача 61017,95 грн. 10% річних за загальний період 10.01.2018 по 23.05.2019 (періоди стягнення визначені по кожній окремо накладній аналогічно періодам прострочення пені) та 44828,48 грн. інфляційних втрат за загальний період з 10.01.2018 по 22.04.2019 заявлені позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Оскільки стаття 625 ЦК України, між іншим, надає можливість кредитору боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, встановити інший ніж 3% річних розмір процентів, пунктом 9.2 Договору визначено розмір 10% річних від простроченої суми.
Судом перевірено розрахунок 10% річних за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство” та визнано частково неправильним.
За видатковою накладної № 12729 від 11.12.2017 за заявлений позивачем період з 10.01.2018 по 19.03.2018 10% річних складає 260,46 грн., що відповідає розрахунку позивача.
За видатковою накладною № 472 від 25.01.2018 за заявлений позивачем період з 26.01.2018 по 17.05.2018 10% річних складає 1920,68 грн., як і зазначено позивачем.
За видатковими накладними № 1584 від 19.02.2018 за період з 22.03.2018 по 23.09.2018, № 1923 від 27.02.2018 за період з 31.03.2018 по 23.05.2019 та № 2282 від 09.03.2018 за період з 07.04.2018 по 23.05.2019, аналогічно розрахунку пені, позивачем невірно зараховувались кошти по оплаті в хронологічному порядку, а не за призначенням платежу.
Здійснивши перерахунок пені за наведеними видатковими накладними за заявлений позивачем період, з урахуванням зазначеного відповідачем призначення платежу за кожною оплатою по рахунках №№ 1609, 1958 та № 2323 суд встановив, що за видатковою накладною № 1584 від 19.02.2018 10% річних складає 9754,75 грн., за видатковою накладною № 1923 від 27.02.12018 - 31925,68 грн., за видатковою накладною № 2282 від 09.03.2018 - 22181,40 грн.
Всього за розрахунком суду 10% річних складає 66042,97 грн.
Оскільки позивачем заявлено до стягнення суму, меншу ніж підлягає до стягнення, а суд не може виходити за межі заявлених позовних вимог, судом задовольняється вимога про стягнення 10% річних у заявленій позивачем сумі - 61017,95 грн.
При перевірці розрахунку позивача за вимогою про стягнення втрат від інфляції суд виходив з наступного:
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, в якому зазначено, що при застосуванні індексу інфляції потрібно мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, тому умовно необхідно вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство», врахувавши дату початку порушення грошового зобов'язання за кожною окремо накладною у спірний період та суму боргу, що існувала у спірний період на останній день місяця (загальний період: лютий 2018 року - квітень 2019 року), суд встановив, що сума втрат від інфляції складає 26413,27 грн., тому вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат задовольняється судом частково в наведеній сумі, в решті заявлених вимог про стягнення 18415,21 грн. інфляційних втрат слід відмовити, як заявлених необґрунтовано.
При цьому суд звертає увагу, що позивачем при розрахунку не враховано, що у випадку настання зобов'язання по оплаті у перших числах місяця, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції необхідно визначати виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.
Таким чином, дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме: в частині стягнення з відповідача 282609,00 грн. основного боргу, 213555,44 грн. пені, 61017,95 грн. 10% річних та 26413,27 грн. інфляційних втрат. В решті заявлених вимог (18415,21 грн. інфляційних втрат) суд відмовляє в позові через необґрунтованість.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).
Відповідач визнані судом обґрунтованими позовні вимоги не спростував, доказів, які могли б свідчити про виконання ним зобов'язання по оплаті отриманого товару в повному обсязі та у визначений договором строк, не надав.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру визнаних судом обґрунтованими позовних вимог шляхом стягнення з відповідача на користь позивача суми 8753,93 грн. судового збору.
В клопотанні від 31.05.2019 позивач також просив стягнути з відповідача на його користь 52500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 2 ст. 126 ГПК України).
Позивачем до позовної заяви додано:
- договір № 1/2018 про надання правової допомоги від 03.01.2018, відповідно до якого Адвокатське об'єднання «Євстігнєєв, Сидоренко і партнери» здійснює за винагороду правову допомогу ТОВ «ТРАУ НУТРИШИН Україна» на умовах цього договору;
- додаток № 10 від 11.02.2019 до договору № 1/2018 про надання правової допомоги від 03.01.2018, яким узгоджено комплекс дій Об'єднання щодо звернення до господарського суду Запорізької області із позовною заявою про стягнення з ПрАТ «Агропромислова компанія» заборгованості за договором № 55/17/15 від 08.12.2017, а також пені, 10% річних та інфляційних втрат;
- акт № 22 приймання-передачі правової допомоги (послуг) від 23.04.2019 на суму 33750,00 грн.;
- акт № 25 приймання-передачі правової допомоги (послуг) від 30.05.2019 на суму 18750,00 грн.;
- звіти про витрачений час на надання правової допомоги;
- рахунки-фактури № 0021/19 від 23.04.2019 та № 0024/19 від 30.05.2019;
- платіжні доручення № 1776 від 23.2019 на суму 84875,00 грн. та № 2389 від 31.05.2019 на суму 20710,20 грн. щодо сплати гонорару згідно договору;
- витяг з Єдиного реєстру адвокатів України щодо адвоката Сидоренко В.А.
За визначенням ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Суд дійшов висновку, що вказаними вище документами підтверджено статус Адвокатського об'єднання «Євстігнєєв, Сидоренко і партнери», якому здійснено оплату коштів у розмірі 52500,00 грн., фактичне перерахування коштів на підставі договору, а відтак правова природа зазначених витрат позивача є витратами на оплату професійної правничої допомоги адвоката в розумінні статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката суд визнав співмірним із заявленою сумою позову.
На підставі викладеного, враховуючи співмірність заявлених вимог, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 50894,05 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Клопотання відповідача № 04/06юр1 від 04.06.2019 про залучення доказів щодо правничих послуг адвоката та стягнення суми документально підтверджених судових витрат на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн. суд відхиляє, оскільки часткове задоволення позовних вимог зумовлене не правовою позицією відповідача та спростуванням доводів позивача, а помилковістю арифметичного розрахунку інфляційних втрат.
Також, суд констатує наявність підстав для повернення з Державного бюджету суми зайво сплаченого судового збору.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору врегульовано Законом України “Про судовий збір”. Так, пунктом 1 статті 4 вказаного Закону встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Зокрема, згідно пп. 2 п.2 ч. 2 ст. 4 Закону України “Про судовий збір” за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає - 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Судом розглянуті вимоги про стягнення з відповідача 602010,87 грн. (з урахуванням прийнятих судом заяв про зменшення та збільшення розміру позовних вимог), тобто, предметом розгляду даної справи є вимога майнового характеру, за яку належить до сплати - 1,5 відсотки ціни позову, що складає 9030,16 грн.
Згідно наданих до позову та заяви від 23.05.2019 про збільшення розміру позовних вимог платіжного доручення № 550 від 07.02.2019 та квитанції № 61687 від 23.05.2019 позивачем сплачено 10717,24 грн. та 1921,00 грн. судового збору, відповідно, всього - 12638,24 грн. Отже, сума зайво сплаченого судового збору складає 1958,08 грн.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України “Про судовий збір”, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Отже, позивачу підлягає поверненню з державного бюджету сума зайво сплаченого судового збору в розмірі 1958,08 грн., - за наявності відповідного клопотання.
Також, відповідно до частини 4 статті 231 ГПК України при закритті провадження у справі суд вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат та повернення судового збору з бюджету.
Так, пунктом 5 частини 1 статті 7 вказаного Закону встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Враховуючи наведені приписи ГПК України, Закону України “Про судовий збір”, сума 1650,00 грн. судового збору, сплаченого за вимогами, провадження в частині яких судом закрито (110000,00 грн. основного боргу), підлягає поверненню позивачу - за наявності відповідної заяви.
Відповідач письмовою заявою від 03.05.2019 просив суд надати розстрочку виконання рішення суду на 5 місяців зі сплатою щомісячно рівними частинами.
Розглянувши дане клопотання ПрАТ “Агропромислова компанія”, проаналізувавши матеріали та обставини справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для його задоволення, виходячи з наступного.
Пунктом 2 частини 6 статті 238 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі необхідності у резолютивній частині рішення суду вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.
Згідно із ч. 1 ст. 239 ГПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Положенням ч. 3 ст. 331 ГПК України передбачено, зокрема, що підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч.ч. 4, 5 ст. 331 ГПК України).
Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, а тому оцінка доказів, що підтверджують зазначені обставини повинна бути здійснена судом за правилами ст. 86 ГПК України.
При вирішенні питання про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення, суд виходить з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. Вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. При цьому, при прийнятті рішення про надання розстрочки та відстрочки суд має враховувати, що відстрочка або розстрочка виконання рішення допускається лише у виняткових випадках і залежно від обставин справи.
Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання розстрочки виконання судового рішення, має бути підтверджена відповідними засобами доказування, а до заяви повинні бути додані докази щодо неможливості чи ускладнення виконання рішення.
Необхідність надання розстрочки виконання судового рішення, відповідач обґрунтовує наступними обставинами:
Відповідач є підприємством сільгоспвиробником, яке займається господарською діяльністю з розведення свиней та птиці і яке є одним із провідних підприємств в Україні із виробництва свинини. Прибуток підприємства залежить від багатьох факторів, зокрема, від вартості витрат на вирощування свиней та птиці, їх ветеринарного та санітарного догляду, від врожаїв зернових культур, від території збуту, цін на продукцію тощо. Відповідач протягом тривалого часу поставляв м'ясопродукцію контрагентам, які знаходились на території Автономної Республіки Крим, в результаті чого, у останніх перед відповідачем накопичилась значна сума заборгованості, яка з об'єктивних причин (окупація цієї території) не погашається, що позбавило відповідача можливості повернути свої грошові кошти. На даний час керівництво відповідача намагається знайти спосіб ліквідування вказаної заборгованості. Також проведення на території Донецької і Луганської областей операції об'єднаних сил позбавила відповідача значної частини ринку збуту, у зв'язку з чим істотно знизився об'єм реалізації виготовленої продукції. Відповідач має значну непогашену кредиторську заборгованість, що суттєво похитнуло фінансовий стан відповідача, який не зміг своєчасно розрахуватись за отримані корма і ветеринарні препарати. Разом з тим, на початку 2017 року значно виросла ціна на свинину та птицю, при незмінному стані вартості кормів, тобто, в наявності тенденція, коли доходи відповідача почали потроху перевищувати витрати відповідача на годування свиней та птиці, що дає позитивні сподівання на поступове погашення до кінця 2019 року всіх заборгованостей відповідача. Стягнення суми боргу по даній справі без розстрочки його виконання, утруднить чи унеможливить погашення заборгованості перед енергопостачальниками, сплату податків, зборів, що спричинить наростанню фінансових проблем, яке не виключено, може закінчитись і звільненням працівників відповідача та доведення до зупинення його діяльності, тощо. Небажане зупинення діяльності відповідача, може призвести до його банкрутства, що зробить неможливим чи ускладнить фактичне виконання рішення у даній справі. Для погашення заборгованостей 04.11.2016 відповідач додатковою угодою до кредитного договору №283/16.1-К/13 з ПАТ “ПУМБ” поновив строк можливості користуватись кредитними коштами цього банку в розмірі 12 000 000,00 грн. строком до 05.10.2019 із сплатою 27,5% річних за користування кредитом під іпотеку нерухомого майна, у зв'язку з чим відповідач поступово, в залежності від свого фінансового стану, зможе отримувати ці кредитні кошти і відновити свою фінансово-господарську діяльність.
Позивач у письмовій заяві від 27.05.2019 щодо розстрочення виконання рішення суду заперечив.
Проаналізувавши доводи відповідача щодо розстрочення виконання судового рішення по справі та надані в обґрунтування вказаного клопотання докази, зважаючи на часткове погашення суми заборгованості в ході розгляду справи, а також враховуючи ті аргументи, які викладені відповідачем на підтвердження скрутного фінансового становища станом на момент прийняття рішення, суд констатує існування об'єктивних обставин, які ускладнюють виконання рішення.
Судом враховано вищенаведені обставини, надано оцінку на предмет реальної можливості виконання судового рішення при наданні розстрочки, враховано, що розстрочка виконання рішення не порушить баланс інтересів сторін, а саме, досягнення мети виконання судового рішення при максимальному дотриманні співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом кредитора.
За таких обставин, суд вважає за можливе скористатися наданим ч. 1 ст. 239 Господарського процесуального кодексу України правом та задовольнити клопотання відповідача, надавши розстрочку виконання рішення в частині стягнення основної суми заборгованості, пені, 10% річних та інфляційних втрат строком на 5 місяців із щомісячною сплатою рівними частинами по 116719,13 грн., останній місяць 116719,14 грн., починаючи з червня 2019 року.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 42, 46, 74-80, 129, 121, п. 2 ч. 1 ст. 231, ст.ст. 233, 236-242, ч. 1 ст. 239 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з приватного акціонерного товариства “Агропромислова компанія” (72319, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Героїв України, буд. 175, ідентифікаційний код 31914947) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “ТРАУ НУТРИШИН Україна” (22445, Вінницька область, Калинівський район, с. Корделівка, вул. Київська, буд. 1; адреса для листування: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 131-Б, офіс 38, ідентифікаційний код 37018799) 282609,00 грн. (двісті вісімдесят дві тисячі шістсот дев'ять грн. 00 коп.) основного боргу, 213555,44 грн. (двісті тринадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят п'ять грн. 44 коп.) пені, 61017,95 грн. (шістдесят одну тисячу сімнадцять грн. 95 коп.) 10% річних, 26413,27 грн. (двадцять шість тисяч чотириста тринадцять грн. 27 коп.) інфляційних втрат, розстрочивши виконання рішення господарського суду строком на 5 (п'ять) місяців, починаючи з червня 2019 року, зі сплатою:
- 116719,13 грн. (сто шістнадцять тисяч сімсот дев'ятнадцять грн. 13 коп.) по 27.06.2019;
- 116719,13 грн. (сто шістнадцять тисяч сімсот дев'ятнадцять грн. 13 коп.) по 31.07.2019;
- 116719,13 грн. (сто шістнадцять тисяч сімсот дев'ятнадцять грн. 13 коп.) по 30.08.2019;
- 116719,13 грн. (сто шістнадцять тисяч сімсот дев'ятнадцять грн. 13 коп.) по 30.09.2019;
- 116719,14 грн. (сто шістнадцять тисяч сімсот дев'ятнадцять грн. 14 коп.) по 31.10.2019;
Видати наказ.
3. Стягнути з приватного акціонерного товариства “Агропромислова компанія” (72319, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Героїв України, буд. 175, ідентифікаційний код 31914947) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “ТРАУ НУТРИШИН Україна” (22445, Вінницька область, Калинівський район, с. Корделівка, вул. Київська, буд. 1; адреса для листування: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 131-Б, офіс 38, ідентифікаційний код 37018799) 8753,93 грн. (вісім тисяч сімсот п'ятдесят три грн. 93 коп.) судового збору, 50894,05 грн. (п'ятдесят тисяч вісімсот дев'яносто чотири грн. 05 коп.) витрат на професійну правничу допомогу адвоката. Видати наказ.
4. В частині стягнення 110000,00 грн. основного боргу провадження у справі закрити.
5. В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 18.06.2019.
Суддя В.В. Носівець