вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua
"11" червня 2019 р. Cправа № 902/326/19
Суддя Господарського суду Вінницької області Нешик О.С., при секретарі судового засідання Шаравській Н.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом публічного акціонерного товариства "Укртелеком", м.Київ
до Управління праці та соціального захисту населення Ладижинської міської ради
про стягнення 139291,2 грн заборгованості за надані телекомунікаційні послуги громадянам, які мають установлені законодавством пільги
за участю представника позивача: Ковальової Н.С., діє на підставі довіреності;
Представник відповідача в судове засідання не з'явився.
До Господарського суду Вінницької області 23.04.2019 надійшла позовна заява публічного акціонерного товариства "Укртелеком" про стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Ладижинської міської ради суму боргу по компенсації витрат на надання послуг зв'язку на пільгових умовах в розмірі 139291,20 грн.
За вказаним позовом ухвалою суду від 02.05.2018 відкрито провадження у справі №902/326/19 для розгляду за правилами спрощеного позовного провадження; призначено судове засідання на 11.06.2019.
06.06.2019 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву №04/748 від 30.05.2019, в якому відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, поміж іншого, зазначаючи, що рішення органів державної влади, які призводять до додаткових видатків органів місцевого самоврядування, обов'язково супроводжуються передачею їм необхідних фінансових ресурсів. Вказані рішення виконуються органами місцевого самоврядування в межах переданих їм фінансовим ресурсів. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади і попередньо не забезпечені відповідними фінансовими ресурсами, компенсуються державою. Разом з тим, З.У. "Про державний бюджет на 2018 рік", як і за попередній 2017 рік не передбачено виділення такої субвенції, при цьому також не передбачено передачі відповідного фінансового ресурсу органам місцевого самоврядування для виконання відповідних делегованих повноважень.
На визначену судом дату (11.06.2019) з'явився представник позивача. Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений завчасно та належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 2101802095064 (а.с.121).
З огляду на вищезазначене суд приходить висновку, що відповідач належним чином повідомлений про дане судове засідання. Неявка представника відповідача є підставою до розгляду справи за його відсутністю, що передбачено п.1 ч.3 ст.202 ГПК України.
Судовий розгляд справи здійснювався за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до ч.1 ст.222 ГПК України.
Розглянувши матеріали господарської справи, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.
02.01.2018 між Публічним акціонерним товариством "Укртелеком" (далі по тексту також - підприємство) та Управлінням праці та соціального захисту населення Ладижинської міської ради (далі по тексту також - розпорядник) укладено Договір № 59 від 02.01.2018 про відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг з оплати послуг зв'язку.
Предметом вказаного Договору є взаємовідносини сторін щодо проведення відшкодування витрат Підприємства, пов'язаних з наданням пільг з оплати послуг зв'язку пільговим категоріям громадян, які проживають на території Ладижинської міської ради у повному об'ємі (п.2.1 Договору).
Відповідно до п.2.2. Договору, підприємство зобов'язується надавати телекомунікаційні послуги особам, які мають право на пільги, на умовах, визначених в Законах України, а розпорядник зобов'язується здійснювати розрахунки з підприємством на підставі поданих ним щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги, в межах лімітів, проведених Ладижинською міською радою при надходженні фінансування з місцевого бюджету на зазначені цілі.
Пунктом 2.3 Договору передбачено, що пільги з оплати послуг зв'язку надаються підприємством за рахунок власних коштів наступним відшкодуванням їх з місцевого бюджету. Відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг з оплати послуг зв'язку, здійснюється за рахунок та в межах коштів місцевого бюджету передбачених по коду (ТПКВКМБ/ТКВКБМС) 0813032 на відповідний рік.
Згідно п.3.1.1 Договору, підприємством зобов'язане надавати пільговим категоріям громадян обумовлені законодавством України пільги на оплату послуг зв'язку відповідно до затверджених тарифів.
Розпорядник здійснює перерахування коштів підприємству в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок підприємства за реквізитами, вказаними в розділі 11 цього Договору на підставі поданих розрахунків в межах кошторисних призначень.
Так, за період з 01.01.2018 по 31.12.2018 надано послуги пільговим категоріям населення, що проживають на території м. Ладижин на загальну суму 139 291,20 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг (а.с. 19-88).
При цьому, слід зазначити, що позивачем щомісячно виконувалося зобов'язання визначене умовами п.3.1.2 Договору, згідно якого, підприємство до 20 числа місяця, наступного за звітним, подає розпоряднику форму "2-пільга" на паперових носіях. Зазначене підтверджується наявними в матеріалах справи листами, описами вкладення у цінний лист та рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Разом з тим, відповідачем не здійснено розрахунки з позивачем щодо компенсації витрат на надання послуг зв'язку на пільговій основі, що стало підставою для звернення позивача з даною позовною заявою до суду.
З урахуванням встановлених обставин суд, розглядаючи вказаний спір, враховує наступні приписи законодавства.
Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" надає телекомунікаційні послуги згідно Закону України "Про телекомунікації" №1280-ІV від 18.11.2003, Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №295 від 11.04.2012, інших законодавчих актів України.
Позивач, як постачальник послуги зв'язку, надає телекомунікаційні послуги кожному, хто до нього звернеться в силу ст.633 Цивільного кодексу України, оскільки послуга зв'язку є предметом публічного договору.
Відповідно до ч.3 ст.63 Закону України "Про телекомунікації" оператори телекомунікацій повинні надавати споживачам, які мають установлені законодавством пільги, телекомунікаційні послуги з урахуванням цих пільг, відповідно до законодавства України.
Згідно п.63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України №295 від 11.04.2012 визначено, що встановлені законами пільги з оплати послуг зв'язку надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.
Як свідчать матеріали справи, у період з 01.01.2018 по 31.12.2018 позивачем надані послуги зв'язку на пільгових умовах населенню м.Ладижин на яких поширювалась дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", Закону України "Про охорону дитинства", Закону України "Про жертви нацистських переслідувань".
За період з 01.01.2018 по 31.12.2018 сума понесених позивачем витрат на надання пільг у м.Ладижин становить 139291,20 грн. Суму витрат за кожен місяць 2018 року підтверджено розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов'язаних із наданням пільг.
Відповідно до ст.87 Бюджетного кодексу України, видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення належать до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України. При цьому порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим визначаються Кабінетом Міністрів України (ч.2 ст.97 Бюджетного кодексу України).
Згідно пп."б" п.4 ч.1 ст.89 та ст.91 Бюджетного кодексу України, пільги окремим категоріям громадян, що передбачені вищевказаними законами України відносяться до державних програм соціального захисту населення та фінансуються за рахунок видатків, що здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об'єднаних територіальних громад.
Згідно із ч.1 ст.102 БК України видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті "б" пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу, фінансуються за рахунок субвенцій з Державного бюджету України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002, якою затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету (далі - порядок), встановлено механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з Державного бюджету України. Зокрема, п.2 цієї постанови встановлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.
При цьому, згідно з п.3 Порядку головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.
Одночасно, слід зазначити, що відповідно до пп. 22 ч. 1 ст. 26, пп.1 п. а) ч.1 ст. 27, п.п. 3,6 ч. 1 ст. 34 Закону У країни «Про місцеве самоврядування в Україні» до повноважень міських рад належать питання соціального розвитку та соціального забезпечення відповідної територіальної громади.
Частиною 1 ст. 54 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.
Так, реалізацію державної політики у сфері соціального захисту населення на території міста Ладижин Вінницької області здійснює Управління праці та соціального захисту населення Ладижинської міської ради.
Відповідно до абз. 4, п. 3 Положення про управління праці та соціального захисту населення в новій редакції Ладижинської міської ради, затвердженого рішенням № 1543 від 30.06.2015 41 сесії 6 скликання Ладижинської міської ради до завдань управління зокрема належить призначення та виплата соціальної допомоги.
Таким чином, судом встановлено, що розпорядником коштів бюджетного фінансування вказаних соціальних пільг м. Ладижин є Управління праці та соціального захисту населення Ладижинської міської ради, яке в межах компетенції, визначеної законом, уклало Договір №13 від 02.01.2018 та є зобов'язаною особою щодо відшкодування витрат, понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян, за рахунок субвенцій з державного бюджету.
Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно з ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 218 ГК України та ст.617 ЦК України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставиною, яка є підставою для звільнення від відповідальності.
З викладеного слідує, що на підставі вказаних нормативних актів, а також відповідно до умов Договору, відповідач зобов'язаний відшкодувати витрати, понесені позивачем внаслідок надання населенню м. Ладижин Вінницької області послуг зв'язку на пільгових умовах за рахунок державних субвенцій. Проте, вказані зобов'язання відповідач не здійснив, внаслідок чого за ним рахується заборгованість у розмірі 139291,20 грн.
При цьому, суд критично оцінює твердження відповідача про відсутність фактичних та юридичних підстав для виплати Управлінням, за період 2018, 13921,20 грн компенсації витрат позивачу за надання телекомунікаційних послуг абонентам пільгових категорій, оскільки відповідно до З.У. "Про Державний бюджет на 2018 рік", субвенції з державного бюджету на виплату відповідних компенсацій відповідачем взагалі не передбачалися.
Так, п.11 ч.1 ст.40 Бюджетного кодексу України встановлено, що предметом регулювання закону про Державний бюджет України є додаткові положення, що регламентують процес виконання бюджету.
Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин - на інший період (стаття 96 Конституції України).
Як слідує із змісту З.У. "Про Державний бюджет України на 2018 рік" не передбачено надання субвенції з Державного бюджету України місцевим бюджетам для компенсації витрат за надання телекомунікаційних послуг абонентам пільгових категорій.
Однак Конституційний суд України у рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), зазначив, що предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України та Бюджетному кодексі України, тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.
У рішенні від 22.05.2008 №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) Конституційний Суд України вказав, що Конституція України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадяни. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.
Окрім того, відповідно до ч.6 ст.48 Бюджетного кодексу України зобов'язання щодо виплат субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово - комунальних послуг та послуг зв'язку, компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно з законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень та підлягають відшкодуванню.
Поряд з викладеним суд вказує, що відсутність бюджетних коштів передбачених у видатках Державного бюджету України на 2018 рік не є підставою для звільнення відповідача (органу, уповноваженому державою здійснювати від її імені повноваження в цих правовідносинах) від відповідальності за порушення зобов'язання зі сплати компенсації пільг, оскільки наявність у відповідача обов'язку з відшкодування витрат за надані пільговим категоріям громадян послуги не залежить від строків або обсягів бюджетних асигнувань, які є лише засобом реалізації державних програм, а також відкритих в органах Казначейства на їх виконання рахунків.
Відповідно до листа Міністерства фінансів України №31-07310-10-24/16584 від 30.06.2011 деякі програми, які відносяться до державних програм соціального захисту населення є державною гарантією і одержувачу не може бути відмовлено в їх наданні у разі, якщо він має на них право. У цьому випадку проводиться відшкодування витрат за фактично спожиті послуги (нараховані соціальні пільги) в межах встановлених норм (розмірів).
Таким чином, відсутність бюджетних коштів не є підставою для не проведення розрахунків.
Аналогічна позиція викладена у рішенні Європейського суду з прав людини від 18.10.2005 року по справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України.
Такої ж правової позиції притримується Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10.04.2018 у справі № 927/291/17, від 17.04.2018 у справі №911/4249/16.
Це свідчить про обов'язок держави в особі відповідного управління соціального захисту населення компенсувати надання телекомунікаційних послуг вартість понесених витрат на надання соціальних пільг відповідному населенню м.Ладижин Вінницької області, виконавши взяте на себе зобов'язання. При цьому наявні альтернативні шляхи погашення заборгованості, окрім коштів державного бюджету, застосування яких входить до повноважень відповідача, як органу, на який покладено обов'язок реалізовувати державну соціальну політику в м.Ладижин.
Таким чином, відсутність бюджетних коштів у відповідача не є підставою для звільнення від виконання зобов'язання передбаченого умовами Договору № 13 від 02.01.2018 та законодавчими актами.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Водночас, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.77 ГПК України).
Враховуючи викладене, суд приходить висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 139291,20 грн основної заборгованості є обґрунтованими і такими, що підлягають до задоволення в повному обсязі. Тоді як, заперечення відповідача спростовуються вищевикладеним.
Окрім того, відповідно до ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 7, 8, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Ладижинської міської ради (вул.Процишина, буд.91, м.Ладижин, Вінницька область, 24321, код ЄДРПОУ 20088333) на користь публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (01601, м.Київ, бул.Т.Шевченка, 18; код ЄДРПОУ 21560766) 139291,20 грн боргу по компенсації витрат за надання послуг зв'язку на пільговій основі та 2089,37 грн відшкодування витрат на сплату судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. Копію рішення направити сторонам рекомендованими листами з повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1,2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст. 256, 257 ГПК України). Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 18 червня 2019 р.
Суддя Нешик О.С.
віддрук. прим.:
1 - до справи;
2-3 - позивачу (вул.Соборна, 8, м.Вінниця, 21050; бул.Т.Шевченка, 18, м.Київ, 01601);
4 - відповідачу (вул.Процишина, буд.91, м.Ладижин, Вінницька область, 24321)