Справа № 200/11673/18
Провадження № 2/200/3269/18
(заочне)
12 червня 2019 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська
в складі: головуючого-судді: Женеску Е.В.
за участю секретаря: Гургули В.С.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу, -
12 липня 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська із зазначеним позовом.
Позовні вимоги, враховуючи заяви про уточнення позовних вимог, обґрунтовані тим, що 10 березня 2017 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу-1 позику в розмірі 500 доларів США, зі строком повернення 10 січня 2018 року та зі сплатою позикодавцю за кожен місяць з дня отримання позики до повного погашення боргу 5% від суми позики. Проте станом на 20.02.2019 року сума позики не повернута, розмір боргу складає 29207,75 грн. згідно зробленого позивачем розрахунку. Крім того, ОСОБА_3 є поручителем ОСОБА_2 згідно договору поруки, отже разом з останньою є солідарними боржниками.
На підставі викладеного, позивач просить суд стягнути солідарно з відповідачів на свою користь 500 доларів США, або 13585,00 грн. по курсу НБУ на 20.02.2019 року - основний борг за несплачену позику; 575,00 доларів США, що еквівалентно 15622,50 грн. - прострочені нараховані проценти за договором позики, а всього 10750,00 доларів США, що еквівалентно в національній валюті по курсу НБУ 29207,75 грн., а також судові витрати.
Ухвалою суду від 03 грудня 2018 року відкрито провадження у цивільній справі, визначено судовий розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Встановлено відповідачам 15-денний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідачі, належним чином повідомлені про розгляд судом справи, відзиву на позовну заяву, а також заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження не подали.
Відповідно до ч.1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 червня 2019 року постановлено розглядати справу заочно на підставі наявних доказів.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Судом встановлено наступне.
10 березня 2017 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) було укладено договір позики грошових коштів, згідно якого (п.1.0) позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність 500 доларів США.
Згідно п.1.2, 1.2.1 договору позики, позикодавець має право на отримання від позичальника процентів від суми позики в розмірі 60% річних. Проценти виплачуються щомісячно, 10 числа до дня повернення позики, в доларах США.
Відповідно до п.2.0 договору, позику, а також проценти позикодавець зобов'язується повернути позикодавцю готівкою в строк до 10 січня 2018 року.
На виконання п.1.1 договору позики, ОСОБА_2 10.03.2017 року склала розписку, з якої вбачається, що вона отримала від ОСОБА_1 гроші в сумі 500 доларів США для особистих потреб, та зобов'язується щомісячно 10 числа повертати 5% винагороди від суми позики на залишок суми позики, та повертати позику частинами щомісячно не менше 50 доларів США, та повернути повністю суму позики в строк до 10 січня 2018 року.
Крім того, 10 березня 2017 року між ОСОБА_1 (позикодавець), ОСОБА_2 (позичальник) та ОСОБА_3 (поручитель) було укладено договір поруки, згідно якого (п.1) поручитель зобов'язується відповідати перед позикодавцем за виконання позичальником всіх зобов'язань відповідно до договору позики від 10.03.2017 року, в тому числі зобов'язань по поверненню суми позики, виплаті процентів і неустойки.
Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. (ч. 1 ст. 1047 ЦК України)
Виходячи з положень ч. 2 ст. 1047 ЦК України, допускається пред'явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року № 6-63цс13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошей.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства.
Згідно положень ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В порядку ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості), що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором (ч. 1 ст. 1051 ЦК України).
Зважаючи на встановлені обставини, суд приходить до висновку, що правова природа договору та визначені в договорі істотні умови договору не суперечать принципу добросовісності і його наслідком не є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду відповідача, а враховуючи, що предметом укладеного між сторонами договору є саме отримання грошових коштів з метою задоволення власних потреб відповідача, при цьому позивач належним чином виконав договірні зобов'язання в частині передачі грошових коштів, тобто кожна із сторін була вільною в укладенні договору та досягла бажаного результату при його укладенні.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Враховуючи викладене, судом встановлено, що відповідачем порушено умови договору позики в частині повернення грошових коштів, на час звернення позивача до суду відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання за договором позики, грошові кошти не повернув, в порядку ст. 1051 ЦК України, відповідач не заявляв вимог з приводу оспорювання договору позики, тому позивачем правомірно пред'явлено вимоги про стягнення суми боргу.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині суми основного боргу є обґрунтованими у повному обсязі та підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Таким чином, стягненню з відповідача підлягає сума процентів за договором позики від 10 березня 2017 року за період з 10.03.2017 по 20.02.2019 року (23 місяці) 575 доларів США. Розрахунок процентів по договору позики від 10 березня 2017 року наданий суду і відповідає вимогам закону
Відповідно до ч. 1ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до ч. 1 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Відповідно до ч. 2ст. 554 ЦК України, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до ч. 1ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
З огляду на викладене, вимоги позивача про солідарне стягнення боргу з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 є обґрунтованими.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідачі не надали будь-яких доказів на підтвердження того, що сума позики у розмірі 500 доларів США а також проценти на вказану суму позики була ними повернута повністю або частково, як і не надали заперечень та спростувань з приводу фактичного отримання коштів.
Суд також звертає увагу, що відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 12, 81, 133, 141, 258, 259, 263-268 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу - задовольнити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 основний борг за несплачену позику у розмірі 500 доларів США, та прострочені нараховані проценти за договором позики у розмірі 575,00 доларів США, а всього у розмірі 1075,00 доларів США, що еквівалентно в національній валюті 29207,75 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у рівних частках з кожного на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 704 грн. 80 коп., тобто по 352 грн. 40 коп. з кожного.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Пунктом 15.5 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя: Е.В. Женеску