ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
справа № 28/32126.11.09
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Ложістік Україна”, м. Київ
до товариства з обмеженою відповідальністю „ЦСДІ Група”, м. Київ
про стягнення 166 500,00 грн.
Суддя Копитова О.С.
При секретарі судового засідання Гергардт Т.В.
За участю представників сторін:
від позивача: Гербеда О.В. за дов. б/н від 21.09.2009 року.
від відповідача: Драчов Р.М. за дов. №28/09 від 28.09.2009 року.
Товариство з обмеженою відповідальністю „Ложістік Україна” звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „ЦСДІ Група” про стягнення 166 500,00 грн. заборгованості за надані послуги.
Позовні вимоги мотивовані невиконанням товариством з обмеженою відповідальністю „ЦСДІ Група” його зобов'язань за контрактом №CS02/07 від 20.02.2007 року щодо оплати вартості послуг позивача.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.08.2009 року порушено провадження у справі, призначено розгляд справи на 29.09.2009 року.
29.09.2009 року відповідачем подано заяву про припинення провадження у справі. При цьому відповідач посилається на той факт, що Контракт №CS02/07 містить арбітражу угоду, відповідно до якої спори щодо Контракту №CS02/07 віднесено до компетенції МКАС при ТПП України.
Господарським судом відмовлено відповідачу в задоволенні його заяви про припинення провадження по справі в зв'язку з тим, що ні позивач не відповідач не мають статусу передбаченого ч. 2 ст. 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж».
Розгляд справи відкладався в судовому засіданні оголошувалась перерва.
Ухвалою заступника голови господарського суду м. Києва від 16.10.2009 року продовжено строк вирішення спору.
Відповідач письмовий відзив на позов не надав. В судовому засіданні проти позовних вимог заперечував з посиланням на той факт, що позивачем порушено вимоги ст. 530 Цивільного кодексу України. Позивач не звертався до відповідача з вимогою щодо погашення заборгованості до подачі позову до суду і відповідно у відповідача не виникло обов'язку сплатити зазначену суму. З посиланням на зазначені обставини відповідач просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В судовому засіданні 26.11.2009 року за згодою представників сторін оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд -
20.02.2007 року між відповідачем та позивачем укладено Контракт №CS02/07 відповідно до умов п. 1.1 якого позивач (виконавець) зобов'язується провести для відповідача (замовник) маркетингові дослідження та пошук клієнтів на території України, Польщі стосовно попиту у визначених контрактом напрямках.
Відповідно до п. 1.3 Контракту №CS02/07 виконавець від імені замовника має право проводити всі необхідні переговори, укладати договори та супроводжувати виконання останніх.
Згідно з п.1.4 Контракту №CS02/07 якщо в процесі проведення маркетингових досліджень виконавець знаходить клієнта, який має потребу в логістичному комплексі або обладнанні п.1.1.2, то він протягом 3-х днів передає контактну інформацію замовнику у письмовому вигляді із зазначенням назви фірми, юридичної та фактичної адреси, ПІБ контактної особи.
Згідно з п.1.4 Контракту №CS02/07 замовник зобов'язується прийняти цю інформацію та оплатити замовнику винагороду у розмірі 10% від загальної вартості контракту, який буде укладено між замовником та клієнтом по інформації, яка надана виконавцем.
20.08.2007 року сторонами підписано Акт прийому-передачі виконаних робіт, відповідно до якого позивач надав послуги з маркетингу відносно попиту на стелажне обладнання та уклав від імені відповідача договір поставки стелажного обладнання №CS/01-07 від 03.04.2007 року та договір поставки стелажного обладнання №CS/03-07 від 17.04.2007 року з ТОВ „Ювента Центр” на загальну суму 1 665 000 грн. Згідно Акту вартість послуг позивача складає 166 500 грн.
Відповідно до п. 1.5 виплата винагороди п. 1.4 даного контракту може відбуватись в декілька етапів та протягом строків за домовленістю обох сторін.
Позивач стверджує, що станом на день прийняття рішення відповідач з ним не розрахувався та заборгованість складає 165 500 грн.
Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодекс України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 1 Господарського кодексу України).
Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно п.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Стаття 598 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Стаття 901 Цивільного кодексу України визначає, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Стаття 903 Цивільного кодексу України визначає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Факт надання послуг позивачем та прийняття цих послуг відповідачем матеріалами справи підтверджений, та відповідачем не спростований.
Стаття 530 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Контрактом №CS02/07 не визначено строк виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати вартості отриманих від позивача послуг, зокрема в п. 1.5 Контракту визначено, що виплата винагороди п. 1.4 даного контракту може відбуватись в декілька етапів та протягом строків за домовленістю обох сторін. Матеріали справи не мстять доказів щодо досягнення будь-яких домовленостей між сторонами щодо строків та порядку оплати. Відтак, згідно з ст. 530 Цивільного кодексу України відповідач зобов'язаний сплатити вартість послуг позивача протягом семи днів з моменту отримання відповідної вимоги позивача, якщо сторони не погодять інший строк оплати.
Як свідчать матеріали справи така вимога була направлена позивачем 19.11.2009 року, тобто вже після порушення судового провадження по справі. Таким чином, на момент подання позову до суду у відповідача не існувало простроченої заборгованості щодо оплати вартості послуг позивача за Контрактом №CS02/07. Доказів направлення відповідачеві інших вимог позивачем не додано, відповідач наполягав на їх неотриманні.
Надіслання ж відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів є виконанням позивачем, процесуального обов'язку, покладеного на нього статтею 56 ГПК, а не пред'явленням вимоги боржникові у розумінні ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України (Лист Вищого господарський суду України від 20.10.2006, № 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року").
Таким чином, матеріали справи не містять належних доказів, що на момент звернення позивача з позовом до суду його права були порушені і потребували захисту в судовому порядку, в зв'язку з чим суд вбачає підстави для відмови позивачу в задоволенні позовних вимог. При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що позивач не позбавлений права звернутись за захистом свого порушеного права до суду, якщо відповідачем не буде належним чином виконана його вимога викладена в претензії направленої 19.11.2009 року або інші домовленості сторін щодо оплати досягнуті згідно п. 1.5 Контракту.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.
Враховуючи викладені обставини, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, Господарським кодексом України, ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, договором сторін, суд-
В задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його складання та підписання в повному обсязі до Київського апеляційного господарського суду або протягом місяця до Вищого господарського суду України.
Суддя О.С. Копитова