Справа № 752/15278/18
Провадження № 2/752/2164/19
іменем України
29.05.2019 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі
головуючого судді Шевченко Т.М.
з участю секретаря Власенко В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Перинатального центру м. Києва про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, -
у липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася у суд з позовом про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.
В обгрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 11.06.1990 р. вона була прийнята на посаду лікаря акушер - гінеколога до медичного об"єднання Московського району м. Києва, 30.04.1995 р. переведена в пологовий будинок № 7 м. Києва у зв"язку з реорганізацією, 01.05.1995 р. зарахована лікарем акушер - гінекологом оперативної гінекології Клінічного пологового будинку № 7. Наказом № 28/к від 24.01.2018 р. їй оголошена догана, після чого значно погіршилися відносини у трудовому колективі. У червні 2018 р. позивачу запропонували звільнитися, на що ОСОБА_1 не погодилася у зв"язку з похилим віком, утриманням хворої доньки та відсутністю інших доходів. 22 червня 2018 року профспілковий комітет на своєму засіданні надав згоду на звільнення позивача, не розірбавшись в ситуації. Наказом № 216/к від 25.06.2018 р. позивач була звільнена за систематичне невиконання трудових обов"язків на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України. ОСОБА_1 вважає підстави для звільнення формальними та надуманими, оскільки не є порушенням трудової дисципліни невиконання обов"язків, які виходять за межі трудових, або виходять за межі трудового договору. Зважаючи на те, що позивач була звільнена з роботи зі значними порушеннями встановленого законом порядку та приймаючи до уваги, що вказане порушення її законних прав призвело до істотних моральних страждань, вважає, що такими діями відповідача їй завдано значну моральну шкоду.
За таких підстав, позивач просить:
- визнати незаконним та скасувати наказ № 28/к від 24 січня 2018 року про оголошення їй догани,
- визнати незаконним та скасувати наказ № 216/к від 25 червня 2018 року про її звільнення з посади лікаря акушер - гінеколога,
- поновити її на посаді лікаря акушер - гінеколога Перинатального центру м. Києва або на рівнозначній посаді,
- стягнути з відповідача на її користь 10 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Уххвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 30 липня 2018 року відкрито загальне позовне провадження у даній справі. (а.с. 39)
31 серпня 2018 року Перинатальний центр м. Києва надав відзив на позовну заяву. (а.с. 43) Просить відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що наказом № 28/к від 24.01.2018 р. ОСОБА_1 оголошена догана у зв"язкуз фактом грубого порушення нею трудової дисципліни, оскільки 04.01.2018 р. на адресу відповідача надійшла скарга ОСОБА_2 на грубе поводження позивача, несумісне з наданням медичної допомоги, що суперечить медичній етиці та деонтології. З даним наказом позивач була ознайомлена 01.02.2018 р., протягом трьох місяців не оскаржила його, а тому пропустила встановлений законом тримісячний строк оскарження наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності. 09.06.2018 р. позивач самовільно відмінила призначення завідуючої відділенням здійснення перев"язки післяопераційної рани у пацієнтки, у зв"язку з чим остання звернулася зі скаргою. Такими діями позивач порушила п. 2.2 та п. 2.11 Посадової інструкції. 10.06.2018 р. ОСОБА_1 під час свого чергування залишила пост у пологовому залі, де в постійному режимі відбувалися пологи, не попередивши про це відповідального чергового лікаря, чим порушила п. 2.1 та п. 2.2 Посадової інструкції. 18.06.2018 р. ОСОБА_1 була запрошена для надання пояснень, проте позивач відмовилася, про що був складений відповідний акт. 19.06.2018 р. головний лікар звернувся до голови профспілкового комітету з поданням про надання згоди на звільнення позивача у зв"язку з систематичним невиконанням без поважних причин обов"язків, покладених на неї трудовим договором. 22.06.2018 р. відбулося засідання, на якому були присутні позивач та її представник. На засіданні позивач визнала, що безпідставно та неправомірно залишила чергування в пологовому залі 10.06.2018 р. За таких підстав, профспілковим комітетом була надана згода на звільнення позивача, у зв"язку з чим наказом № 216/к від 25.06.2018 р. ОСОБА_1 була звільнена з роботи на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України.
У лютому 2019 року позивач подала до суду заяву про уточнення позовних вимог. (а.с. 149) Просить також стягнути з відповідача компенсаію за затримку розрахунку при звільненні та компенсаію за вимушений прогул у розмірі 38 843,90 грн. Вказує про те, що лише 23 листопада 2018 року їй були нараховані кошти за невикористану відпустку, а тому позивач має право отримати компенсацію за п"ять місяців.
У запереченнях на заяву про уточнення позовних вимог, які надійшли до суду 01.03.2019 р., відповідач вказує про те, що в листопаді 2018 р. ним самостійно було виявлено помилку при розрахунку компенсації за невикористану відпустку ОСОБА_1 під час її звільнення, у зв"язку з чим була донарахована та виплачена компенсація за 14 календарних днів невикористаної щорічної відпустки у розмірі 3 037,58 грн., 70,91 грн. індексації компенсації невикористаної відпустки, а також компенсація у зв"язку з затримкою розрахунку при звільненні позивача у розмірі 33 609,60 грн. без виключення сум відрахування на податки. (а.с. 168)
У березні 2019 року ОСОБА_1 подала відповідь на відзив. (а.с. 193) Вказує про те, що до складу комісії входила ОСОБА_3 , з якою у позивача не склалися відносини. На засіданні профспілкового комітету не була врахована неадекватна поведінка пацієнтки ОСОБА_2 З протоколом засідання позивач не була ознайомлена, тому вважає, що пропустила строк оскарження наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності з поважних причин. Зазначає, що до обов"язків лікаря не входить здійснення перев"язки. Лікар має право самостійно приймати рішення в межах своєї компетенції для надання належної медичної допомоги. На думку позивача, наказ про притягнення її до дисциплінарної відповідальності є нікчемним, не містить інформації про конкретний проступок, вчинений саме позивачем, тяжкість проступку, відсутні негативні наслідки. Жодних пояснень у позивача ніхто не вимагав, акт про відмову позивача від надання пояснень не відповідає дійсності. Позивач просить стягнути з відповідача 50 906,60 грн. компенсації за вимушений прогул за період з 25.06.2018 р. по 22.03.2019 р.
У запереченнях, які відповідач надав до суду 29.03.2019 р. (а.с. 208), Перинатальний центр м. Києва вказує про те, що 01.02.2018 р. ОСОБА_1 була ознайомлена з наказом № 28/к від 24.012018 р., про що зазначено на копії даного наказу, доданого до матеріалів справи. Посилання позивача на те, що не є порушенням трудової дисципліни невиконання обов"язків, які виходять за межі трудових, або виходять за межі трудового договору, відповідач вважає безпідставними, оскільки пацієнтка ОСОБА_4 перебувала з новонародженою дитиною в стаціонарі, лікарське призначення про здійснення перев"язки післяопераційної рани з обробкою післяопераційного шву зобов"язані були виконувати лікарі акушери-гінекологи стаціонару, проте всупереч своїм трудовим обов"язкам позивач 09.06.2018 р. не здійснювала лікування породіллі та не внесла запис до лікарської документації про відміну призначення.
В судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги та просили суд задовольнити позов.
Представники відповідача в судовому засіданні не визнали позовні вимоги та просили відмовити в задоволенні позову.
Вислухавши пояснення учасників судового розгляду та дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Право на працю є основним конституційним правом громадян України. Згідно зі статтею 43 Конституції України право на працю визнається за кожною людиною і становить собою можливість заробляти на життя працею, яку людина вільно обирає або на яку погоджується.
Відповідно до статті 2 КЗпП України державою забезпечується право громадян України на працю, тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Стаття 21 КЗпП України закріплює рівність трудових прав громадян України.
За приписами статті 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Виходячи із норм чинного законодавства, для розірвання трудового договору за підставою, що міститься у пункті 3 частини першої статті 40 КЗпП України, необхідними є такі умови: порушення має стосуватися лише тих обов'язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; належним чином зафіксований факт протиправного винного невиконання або неналежного виконання працівником трудових обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку; невиконання трудових обов'язків мало систематичний характер; до працівника раніше протягом року вже застосовувалися заходи дисциплінарного або громадського стягнення.
Для застосування цієї підстави розірвання трудового договору важливим є невиконання працівником обов'язків, передбачених трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. При цьому не може вважатися порушенням трудової дисципліни невиконання обов'язків, які виходять за межі трудових або не випливають з трудового договору. Цю підставу не можна застосовувати до працівника, який відмовився виконати незаконне розпорядження роботодавця, або за відмову виконання роботи, яка не входить до кола його посадових обов'язків, а також за дії, що не пов'язані з виконанням службових обов'язків.
Пунктами 22, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору, зокрема за пунктом 3 статті 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалося вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувалися при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. За передбаченими пунктом 3 статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Судом установлено, що 11.06.1990 р. позивач була прийнята на посаду лікаря акушер - гінеколога до медичного об"єднання Московського району м. Києва. 30.04.1995 р. ОСОБА_1 переведена в пологовий будинок № 7 м . Києва у зв"язку з реорганізацією. 01.05.1995 р. вона зарахована лікарем акушер - гінекологом оперативної гінекології Клінічного пологового будинку № 7, що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 16).
Відповідно до наказу Головного лікаря Перинатального центру м. Києва Білої В.В. від 25 червня 2018 року за №216/к ОСОБА_1 було звільнено з займаної нею посади лікаря - акушера - гінеколога Перинатального центру м. Києва на підставі п.3 ст.40 КЗпП України у зв'язку із систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором. (а.с. 72)
Підставами для звільнення ОСОБА_1 слугували: наказ № 28/к від 24.01.2018 р. "Про оголошення догани ОСОБА_1 ", звернення пацієнки ОСОБА_4 від 13.06.2018 р., доповідні чергових акушерок ОСОБА_6 від від 09.06.2018 р. та ОСОБА_7 від 10.06.2018 р., акт про відмову надати ОСОБА_1 пояснення та повідомлення профспілкового комітету Перинатального центру м. Києва від 22.06.2018 р. про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 .
Як вбачається з матеріалів справи, наказом Головного лікаря Перинатального центру м. Києва Білої В.В. від 24 січня 2018 року № 28/к ОСОБА_1 оголошена догана у зв"язку з неналежним наданням нею медичної допомоги пацієнтці ОСОБА_2 04.10.2017 р., а саме грубе поводження з пацієнткою, порушення медичної етики та деонтології, що призвело до її відмови в отриманні медичної допомоги у Перинатальному центрі м. Києва. (а.с. 27)
Копію наказу № 28/к від 24 січня 2018 р. ОСОБА_1 отримала 01.02.2018 р., про що зазначено на його копії.
Згідно ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У Постанові № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що встановлені статтями 228, 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи, права і обов'язки сторін.
Звернувшись з даним позовом до суду 23 липня 2018 року, ОСОБА_1 не зазначила причину пропуску тримісячного строку, передбаченого законодавством для звернення до суду з такою вимогою.
За таких підстав, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу № 28/к від 24.02.2018 р. необхідно відмовити з підстав пропуску позивачем строку, передбаченого ст. 233 КЗпП України.
Таким чином, наказ №28/к від 24.01.2018 р. про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді догани не втратив юридичної сили.
Доводи позивача про незаконність наказу № 216/к від 25.06.2018 р. щодо звільнення ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки з матеріалів справи вбачається, що 13 червня 2018 р. пацієнт ОСОБА_4 звернулася зі скаргою. Вона була переведена з відділення сумісного перебування матері та дитини № 2 разом з новонародженою дитиною у відділення 2-го етапу виходжування новонароджених у зв"язку з тим, що її дитина потребувала подальшого спостерігання та лікування в умовах спеціального дитячого відділення. ОСОБА_4 здійснювала догляд за своєю новонародженою дитиною та в цей період їй продовжували надавати медичну допомогу у вигляді перев"язки післяопераційної рани з обробкою післяопераційного шва в умовах стаціонару, яка складалася з заміни гумових випускників 2 рази на добу та заміни пов"язок з маззю "Офлокаїн" 4 рази на добу, що є лікарськими маніпуляціями. Про необхідність продовження здійснення перев"язки післяопераціної рани з обробкою післяопераційного шву у пацієнтки з 07.06.2018 р. по 13.06.2018 р. було записано в листку лікарських призначень. (а.с. 221) Враховуючи ту обставину, що пацієнтка перебувала з новонародженою дитиною в стаціонарі, лікарське призначення щодо здійснення перев"язки післяопераційної рани з обробкою післяопераційного шву зобов"язані були виконувати лікарі акушери-гінекологи стаціонару. Проте, 09.06.2018 р. позивач не здійснювала необхідне лікування породіллі та не внесла запис до лікарської документації про відміну призначення, чим порушила п. 2.2 та п. 2.11 розділу "Завдання та обов"язки" Посадової інструкції лікаря - акушер - гінеколога. (а.с. 28)
Дотримання законодавства про охорону здоров"я, принципів медичної етики та деонтології, надання медичної допомоги та здійснення нагляду за вагітними, роділлями, породіллями та гінекологічними хворими безпосередньо передбачені в Посадовій інструкції позивача, а тому не є такими, що виходять за межі трудового договору або трудових обов"язків.
Також встановлено, що 10.06.018 р. під час свого чергування позивач залишила пост у пологовому залі на другому поверсі, де в постійному режимі відбувалися пологи, спостереження післяпологових та післяопераційних пацієнток, вагітних високого ступеня перинатального ризику, не попередивши про це відповідального чергового лікаря. Зайшла о третій годині ночі до палати № 12 на п"ятому поверсі, в якій на той час знаходилася породілля ОСОБА_8 з дитиною та лягла спати на дивані в палаті породіллі, у зв"язку з чим ОСОБА_8 звернулася до адміністрації відповідача, а чергова акушерка склала відповідну доповідну.
22.06.2018 р. відбулося засідання профспілкового комітету Перинатального центру м. Києва, на якому були присутні позивач та її представник. ОСОБА_1 визнала, що залишила чергування в пологовому залі 10.06.2018 р., що підтверджується протоколом засідання. (а.с. 69)
З матеріалів справи вбачається, що профспілковий комітет Перинатального центру м. Києва надав згоду на звільнення позивача за систематичне невиконання нею без поважних причин обов"язків, покладених на неї трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку.
До працівника ОСОБА_1 раніше протягом року вже застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення, що є підставою для розірвання власником або уповноваженим ним органом трудового договору.
Також суд враховує, що відповідачем була донарахована та виплачена позивачу компенсація за 14 календарних днів невикористаної щорічної відпустки у розмірі 3 037,58 грн., 70,91 грн. індексації компенсації невикористаної відпустки, а також компенсація у зв"язку з затримкою розрахунку при звільненні позивача у розмірі 33 609,60 грн. без виключення сум відрахування на податки.
Звільнення ОСОБА_1 було здійснено з дотриманням трудових прав працівника, що є підставою для відмови у задоволенні даного позову.
Керуючись статтями 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 169, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд, -
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Перинатального центру м. Києва про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: