Справа № 760/14151/16-ц
Категорія 17
05 березня 2019 року Подільський районний суд міста Києва у складі судді Гребенюка В.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання недійсним завідомо неправдивого висновку експерта, -
ОСОБА_1 звернулася до суду із вищезазначеним позовом.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Позов за змістом і формою повинен відповідати вимогам ст. ст. 175-177 ЦПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити: повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору; відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи; підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Натомість, в позовній заяві від 03.07.2018 р. вимоги ч. 3 ст. 175 ЦПК України не виконані
Відповідно до ч.4 ст. 177ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до вимог ч.4 ст. 175 ЦПК України, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору.
Позивачем судовий збір не сплачено, підстави звільнення від сплати судового збору у позовній заяві не зазначені.
Згідно з частиною п'ятою статті 177 ЦПК України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
При ознайомлені із матеріалами заяви встановлено, що позовна заява викладена російською мовою, з чого припускається, що позивач не врахував втрату чинності на підставі Рішення Конституційного Суду № 2-р/2018 від 28.02.2018 р. Закону «Про засади державної мовної політики», як такого, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Так, Конституційний Суд України постановив визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) Закон України «Про засади державної мовної політики» від 3 липня 2012 року №5029-VI зі змінами. Суд постановив, що Закон України «Про засади державної мовної політики» від 3 липня 2012року №5029-VI зі змінами, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.
Відповідно втратила чинність й стаття 14 Закону України «Про засади державної мовної політики», якою встановлювалось право суду за згодою сторін здійснювати провадження регіональною мовою (мовами) у межах території, на якій поширена регіональна мова (мови); допускалась подача до суду письмових процесуальних документів і доказів, викладених регіональною мовою (мовами), з перекладом, у разі необхідності, на державну мову без додаткових витрат для сторін процесу, а також без додаткових для цих осіб витрат - надання послуг перекладача з регіональної мови або мови меншини, у разі необхідності, а державою гарантувалась можливість здійснювати судове провадження регіональною мовою (мовами).
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 1 листопада 2018 року (справа № 638/17598/17, провадження № 61-26527 св 18) визнав правомірним залишення без руху позовної заяви у зв'язку із невідповідністю вимогам щодо її змісту, в тому числі і викладенням позовної заяви російською мовою. Так Верховний Суд зазначив, що державною мовою в Україні є українська мова (стаття 10 Конституції України).
Європейський суд з прав людини у рішенні «Менцен проти Латвії (заява № 71074/01) зазначив: «... що свобода використання мови як така не є однією з прав і свобод, які регулюються Конвенцією. Загальновизнаним є те, що не існує жорсткої лінії розмежування мовної політики від сфери, охопленої Конвенцією, а захід, вжитий в рамках такої політики, може стосуватися одного або декількох положень Конвенції. Разом з тим, фактом залишається те, що, за винятком конкретних прав, передбачених статтями 5 § 2 та 6 § 3 (а), (е), Конвенція сама по собі не гарантує права на використання певної мови при комунікації з органами державної влади або право отримувати інформацію вільно обраною мовою. Отже, за умови поваги до прав, захищених Конвенцією, кожна Висока Договірна Сторона має право регулювати та встановлювати зобов'язання щодо використання своєї офіційної мови або мов у документах, що посвідчують особу та інших офіційних документах.»
З огляду на викладене, відмова в прийнятті заяви з підстав невиконання вимог закону щодо викладення позовної заяви державною мовою, не є такою, що несумісна з гарантіями, передбаченими статтею 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини.
Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Таким чином, суд вважає за необхідне залишити позовну заяву без руху, роз'яснивши при цьому, що на усунення вказаних недоліків позивач має надати суду позовну заяву, виклавши її в новій редакції із врахуванням викладених вище зауважень та доданням необхідних документів.
Враховуючи наведене та керуючись ч. 1 ст.185, 353, 447-449 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання недійсним завідомо неправдивого висновку експерта - залишити без руху;
Надати строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання ухвали;
Роз'яснити, що у разі не усунення недоліків у встановлений в ухвалі строк, позовна заява вважається неподаною та повертається позивачу;
Копію цієї ухвали направити позивачу;
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя В.В. Гребенюк