18 червня 2019 року м. Кропивницький Справа № 340/41/19
провадження № 2-ап/340/15/19
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Черниш О.А.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (25030, м. Кропивницький, вул. Академіка Корольова, 26, код ЄДРПОУ 39767636)
про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 , через адвоката Константінова О.Ф., звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (надалі - ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 у листопаді 2018 року звернувся до ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області із заявою про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Ізмайлівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області. Однак, листом №Н-16285/0-8027/0/17-18 від 17.12.2018 року відповідач відмовив у задоволені цієї заяви, без наведення будь-яких підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, передбачених статтею 118 Земельного кодексу України. У зв'язку з цим представник позивача просить суд:
- визнати протиправною відмову ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області щодо надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Ізмайлівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області;
- зобов'язати ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області надати позивачу такий дозвіл.
Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду Брегея Р.І. від 04.01.2019 року відкрито спрощене позовне провадження у справі за цим позовом.
Від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову, мотивованими тим, що бажана позивачем до відведення земельна ділянка віднесена до земель, переданих у постійне користування, згідно з державним актом на право постійного користування на землю, виданим Пономаренку ОСОБА_2 . Також представник відповідача зазначила, що відповідно до правового висновку Верховного Суду, висловленого у постанові від 14.03.2018 року у справі №804/3703/16, рішення суб'єкта владних повноважень на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою не має правового значення і не порушує прав особи дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. З цих підстав просила суд у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06.02.2019 року на підставі пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України закрито провадження у цій справі.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 02.04.2019 року за апеляційною скаргою представника позивача ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06.02.2019 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до Кіровоградського окружного адміністративного суду.
Ухвалою судді Черниш О.А. від 22.04.2019 року адміністративну справу прийнято до провадження та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, надані докази, суд установив такі обставини та дійшов до таких висновків.
ОСОБА_1 у листопаді 2018 року звернувся до ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області із заявою, в якій просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Ізмайлівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області. Вказана заява з додатками 20.11.2018 року зареєстрована в ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області за №Н-16285/0/16-18. (а.с. 13)
Листом №Н-16285/0-8027/0/17-18 від 17.12.2018 року відповідач відмовив у задоволенні цієї заяви. (а.с. 7)
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір, суд виходив з того, що порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами регламентований главою 19 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України).
Відповідно до частин 1, 2 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до пункту "в" частини 3 статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом "б" частини 1 статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 га.
Частиною 4 статті 116 ЗК України передбачено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульовано статтею 118 ЗК України.
Відповідно до частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Частиною 7 статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування передбачені статтею 122 ЗК України.
Згідно з частиною 4 статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Постановою Кабінету Міністрів України №15 від 14.01.2015 року затверджено Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру.
Відповідно до цього Положення Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №333 від 29.09.2016 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 року за №1391/29521, затверджено Положення про Головне управління Держгеокадастру в області.
Згідно з цим Положенням Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.
Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством (пп.13 п.4 Положення).
Відтак, до повноважень відповідача, як територіального органу Держгеокадастру, належить розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення на території Кіровоградської області, у тому числі передача таких земельних ділянок безоплатно у власність громадянам у порядку, передбаченому статтею 118 ЗК України.
Отже, отримавши 20.11.2018 року заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель державної власності для ведення особистого селянського господарства, відповідач повинен був у місячний строк перевірити цю заяву на відповідність її вимогам статей 116, 118, 121 ЗК України і за наслідками перевірки - дати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (видати відповідний наказ) або, у разі виявлення обставин, передбачених абз.1 ч.7 ст.118 ЗК України, - надати позивачу мотивовану відмову у наданні дозволу. Відсутність відповіді протягом зазначеного строку визнавалася б мовчазною згодою на надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Листом №Н-16285/0-8027/0/17-18 від 17.12.2018 року відповідач повідомив позивача про відсутність правових підстав для задоволення його заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, процитувавши частину 5 статті 116 ЗК України.
Відповідно до частини 5 статті 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
У ході судового розгляду справи відповідач, доводячи правомірність оскарженої відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою, викладеної у листі №Н-16285/0-8027/0/17-18 від 17.12.2018 року, посилався на те, що земельна ділянка, яку бажає отримати у власність позивач, належить на праві постійного користування іншій особі, на підтвердження чого надав до суду копію державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_2 , зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №42. Цей державний акт виданий громадянину ОСОБА_3 08.08.1994 року Олександрійською районною радою та посвідчує, що йому у постійне користування надано земельну ділянку площею 44,8 га в межах згідно з планом, яка розташована на території Ізмайлівської сільської ради, для ведення селянського (фермерського) господарства. (а.с. 22 - 23)
Воднораз, представник позивача в апеляційній скарзі на ухвалу суду від 06.02.2019 року стверджував, що земельна ділянка, обрана позивачем, вже не перебуває у постійному користуванні ОСОБА_3 , оскільки таке право припинилося у зв'язку з його смертю у червні 2016 року.
Перевіряючи ці обставини та оцінюючи доводи сторін, суд виходить з того, що згідно зі статтями 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Частиною 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
У частині 2 статті 92 ЗК України визначено коло суб'єктів, що можуть набувати у постійне користування земельні ділянки державної та комунальної власності, і громадяни до них не належать.
Пунктом 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них. При переоформленні права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фермерських) господарств, у довгострокову оренду строк оренди визначається селянським (фермерським) господарством відповідно до закону.
Конституційний Суд України у Рішенні від 22.09.2005 року №5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками) вказав, що суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Кодексом та іншими законами України, що регулюють земельні відносини. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом, соціальну спрямованість економіки. Держава України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю відповідно до закону. Земельний кодекс України є одним із таких законів, норми якого встановлюють підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність або надання їх у користування. Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.
Цим Рішенням Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
- пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;
- пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18.12.1990 року №563-XII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.
Відповідно до пунктів 2, 10 Розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Державний земельний кадастр" №3613-VI від 07.07.2011 року земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом.
Документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.
Воднораз, у постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 року у справі №6-2329цс16, від 23.11.2016 року у справі №6-3113цс15 сформульовано правову позицію про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акту на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, і не входить до складу спадщини.
Таким чином, смерть ОСОБА_3 у червні 2016 року (а.с. 35) стала підставою для припинення його права користування земельними ділянками, посвідченого державним актом на право постійного користування землею серії НОМЕР_2 , що виданий 08.08.1994 року. Доказів переоформлення права постійного користування земельними ділянками державної власності, наданими ОСОБА_3 для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі цього державного акту, матеріали справи не містять.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач стверджував, що згідно з відомостями Державного земельного кадастру спірна земельна ділянка віднесена до земель, переданих у постійне користування, на підтвердження чого надав суду складену 20.03.2019 року державним кадастровим реєстратором відділу в Олександрійському районі ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області інформацію щодо земельної ділянки, в якій у розділі "Обмеження, обтяження, встановлені на земельну ділянку" вказано про державний акт на право постійного користування землею від 08.08.1994 року серії НОМЕР_2 , що виданий ОСОБА_3 . (а.с. 51 - 53)
Перевіряючи ці доводи, суд виходить з того, що поняття обмеження у використанні земельних ділянок, обтяження прав на земельну ділянку наведені у статті 110 ЗК України.
Цією нормою передбачено, що на використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження. Право власності на земельну ділянку може бути обтяжено правами інших осіб.
Перехід права власності на земельну ділянку не припиняє встановлених обмежень, обтяжень.
Поділ чи об'єднання земельних ділянок не припиняє дії обмежень, обтяжень, встановлених на земельні ділянки, крім випадків, коли обмеження (обтяження) поширювалося лише на частину земельної ділянки, яка в результаті поділу земельної ділянки не увійшла до сформованої нової земельної ділянки.
Згідно зі статтею 111 ЗК України обтяження прав на земельну ділянку встановлюється законом або актом уповноваженого на це органу державної влади, посадової особи, або договором шляхом встановлення заборони на користування та/або розпорядження, у тому числі шляхом її відчуження.
Законом, прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами, договором, рішенням суду можуть бути встановлені такі обмеження у використанні земель: а) умова розпочати і завершити забудову або освоєння земельної ділянки протягом встановлених строків; б) заборона на провадження окремих видів діяльності; в) заборона на зміну цільового призначення земельної ділянки, ландшафту; г) умова здійснити будівництво, ремонт або утримання дороги, ділянки дороги; ґ) умова додержання природоохоронних вимог або виконання визначених робіт; д) умови надавати право полювання, вилову риби, збирання дикорослих рослин на своїй земельній ділянці в установлений час і в установленому порядку; е) обов'язок щодо утримання та збереження полезахисних лісових смуг.
Обтяження прав на земельні ділянки (крім обтяжень, безпосередньо встановлених законом) підлягають державній реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно у порядку, встановленому законом.
Обмеження у використанні земель (крім обмежень, безпосередньо встановлених законом та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами) підлягають державній реєстрації в Державному земельному кадастрі у порядку, встановленому законом, і є чинними з моменту державної реєстрації.
Обмеження у використанні земель, безпосередньо встановлені законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, є чинними з моменту набрання чинності нормативно-правовими актами, якими вони були встановлені.
Відомості про обмеження у використанні земель зазначаються у схемах землеустрою і техніко-економічних обґрунтуваннях використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектах землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів, проектах землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, проектах землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Відомості про такі обмеження вносяться до Державного земельного кадастру.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", обтяження - це заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, встановлена законом, актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або така, що виникла на підставі договору.
Відповідно до статті 14 Закону України "Про Державний земельний кадастр" до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про обмеження у використанні земель: вид; опис меж; площа; зміст обмеження; опис режимоутворюючого об'єкта - контури, назви та характеристики, що обумовлюють встановлення обмежень (за наявності такого об'єкта); інформація про документи, на підставі яких встановлено обмеження у використанні земель.
Наказом Держкомзему від 29.12.2008 року №643 затверджено Класифікатор обмежень та обтяжень у використанні земельних ділянок. У цьому Класифікаторі відсутній такий вид обтяження (обмеження) як право постійного користування земельною ділянкою.
Відповідачем не надано доказів того, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на спірну земельну ділянку державної власності зареєстровано будь-які обтяження прав на неї, або у Державному земельному кадастрі зареєстровано обмеження у її використанні.
Суд вважає, що право користування земельною ділянкою, що виникло лише на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, не є її обмеженням чи обтяженням у розумінні Земельного кодексу України, а надана відповідачем інформація, складена 20.03.2019 року державним кадастровим реєстратором відділу в Олександрійському районі ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області, не є належним доказом того, що на спірну земельну ділянку діють обмеження у її використанні чи обтяження прав на неї, які б унеможливлювали передачу цієї земельної ділянки безоплатно у власність громадянам у порядку, передбаченому статтею 118 ЗК України.
У ході судового розгляду справи відповідач не довів правомірність та обґрунтованість відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою, викладеної у листі №Н-16285/0-8027/0/17-18 від 17.12.2018 року. Мотиви такої відмови у цьому листі не наведені. Отже, така відмова є протиправною, а позов у цій частині слід задовольнити.
Суд не приймає посилання відповідача на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 14.03.2018 року (справа №804/3703/16), оскільки він сформульований щодо інших правовідносин - а саме з приводу реалізації фізичною особою права замовити виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за мовчазною згодою, та не стосуються спірних правовідносин, які виникли у зв'язку з немотивованою відмовою відповідача у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. До того ж, Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.12.2018 року у справі №509/4156/15-а вже відійшов від цього висновку.
Вирішуючи позовну вимогу про зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, суд виходив з того, що згідно з частиною 2 статті 22 Закону України "Про землеустрій" рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку документації із землеустрою приймається виключно у строки та лише у випадках, передбачених цим Законом та Земельним кодексом України. Зазначене рішення надається безоплатно та має необмежений строк дії.
За правилами частини 4 статті 245 КАС України суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки у матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем перевірки заяви позивача на відповідність її вимогам статей 116, 118, 121 ЗК України, як умови надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, тому у задоволенні позову про зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання позивачу такого дозволу слід відмовити.
Водночас, з'ясувавши характер спірних правовідносин сторін, характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб, суд дійшов до висновку, що з огляду на визнання протиправною відмови ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, викладеної у листі №Н-16285/0-8027/0/17-18 від 17.12.2018 року, порушене право позивача на отримання обґрунтованого рішення за його заявою має бути відновлено шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути цю заяву та прийняти рішення відповідно до вимог земельного законодавства.
Судові витрати у справі сторонами не понесені.
Керуючись статтями 9, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (25030, м. Кропивницький, вул. Академіка Корольова, 26, код ЄДРПОУ 39767636) задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, викладену у листі №Н-16285/0-8027/0/17-18 від 17.12.2018 року.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Копію рішення суду надіслати учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.
Суддя Кіровоградського окружного
адміністративного суду О.А. Черниш