18 червня 2019 року м. Київ № 320/1497/19
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Колеснікової І.С., розглянувши за правилами загального позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма “Елін Лтд”
до Київської митниці Державної фіскальної служби
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
До Київського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма “Елін Лтд” з позовом до Київської митниці Державної фіскальної служби в якому, з урахуванням заяви від 12.04.2019, просить:
- визнати рішення про коригування митної вартості від 22.01.2019 № 125100/2019/000005/1 протиправним та скасувати;
- зобов'язати Київську митницю Державної фіскальної служби скласти та направити Головному управлінню Державної казначейської служби України у м. Києві висновок про повернення надмірно сплаченого податку на додану вартість у сумі 18 318,03 грн. за митною декларацією ІМ 40 від 29.01.2019 № UA 125100/2019/302617 шляхом перерахування даних коштів на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма “Елін Лтд” в системі електронного адміністрування податку на додану вартість № 37514000014670, відкритий у Казначействі України, МФО 899998.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 18.01.2019 ОСОБА_1 , декларантом ТОВ Фірма «Елін Лтд», було подано митну декларацію № UA125100/2019/301514 від 18.01.2019 до ВМО №5 м/п Бориспіль - аеропорт, за якою було задекларовано: друковану продукцію, а саме: листи формату А4 з надрукованим штрих-кодом для власного використання компанії з логотипом FedEx: Intl Batch header Fed Ex; вироби для пакування та транспортування предметів для власного використання з логотипом FedEx., а саме коробки гофрованого картону: Box Large FedEx, Box Medium FedEx, Box Small FedEx; тару з картону: конверти пакування/транспортування з логотипом FedEx для власного використання компанії (не медичного призначення): FedEx Envelope (А4); стрічки самоклейні, полімерні, прозорі, не просочені фарбою і не оброблені, не призначені для відбитків (друку), у рулонах для внутрішнього використання компанії: стрічка Label, Astra plus (110/RL); вироби із полімерних матеріалів для транспортування, не медичного призначення, для внутрішнього використання компанії, з логотипом FedEx: пакети поліетиленові Рак FedEx Us Padded; вироби пакування/транспортування з полімерних матеріалів, не медичного призначення для власного використання компанії: кармани поліетиленові Pouch Intl Zip Lock Bulk. Позивач зазначає, що на підтвердження заявленої митної вартості оцінюваного товару надав митному органу документи, які відповідають переліку, визначеному у частині другій статті 53 Митного кодексу України та чітко ідентифікують оцінюваний товар, містять достовірні дані про числові показники складових митної вартості. Беручи до уваги зазначене, вважає, що відповідачем протиправно прийняте рішення про коригування митної вартості товарів від 22.01.2019 №UA125100/2019/000005/1, а тому просить скасувати спірне рішення та зобов'язати відповідача скласти та направити Головному управлінню Державної казначейської служби України у м. Києві висновок про повернення надмірно сплаченого податку на додану вартість у сумі 33203,96 грн.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.04.2019 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.
06.05.2019 через канцелярію суду надійшов письмовий відзив, в якому представник відповідача позов не визнав та просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Зазначив, що надані до митного оформлення документи містять розбіжності та не підтверджують всі числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а саме: сума перевезення вантажу (2549,44 EURO) вказана в авіаційній накладній № 064-76595643 перевищує суму вартості товару вказану в інвойсі (1937,45 EURO), який поставляється на безоплатній основі (інвойс надавався до митного оформлення із позначкою про те, що товар на безоплатній основі, а в інвойсі що перетнув митний кордон України, дана інформація не зазначена). Разом із тим, наданими декларантом документами не підтверджено заявлену митну вартість, оскільки відсутні відомості про всі складові митної вартості, розмір яких підлягає документальному підтвердженню. Що стосується позовної вимоги про зобов'язання скласти та направити Головному управлінню Державної казначейської служби України у м. Києві висновок про повернення надмірно сплаченого податку на додану вартість у сумі 33203,96 грн. за митною декларацією ІМ 40 від 29.01.2019 №UA125100/2019/302617, представник відповідача зазначив, що питання щодо правомірності рішення митниці про коригування митної вартості в судовому порядку ще не вирішено, позивач не звертався до відповідача у встановленому порядку з відповідною заявою та необхідними документами, що передбачені п. 1 розділу III Порядку № 618, а тому вказана позовна вимога є передчасною та не підлягає задоволенню.
15.05.2019 через канцелярію суду від представника позивача надійшла письмова відповідь на відзив, в якій зазначено, що декларантом неодноразово завозилися подібні товари, відправником яких також була компанія Federal Express, що підтверджується митними деклараціями №UA125100/2018/312632 від 10.05.2018 та №UA100230/2018/498253 від 18.10.2018. З огляду на викладене, позивач вважає позицію відповідача необґрунтованою та не підтвердженою допустимими доказами.
15.05.2019 від представника позивача та представника відповідача через канцелярію суду надійшли письмові заяви про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
З огляду на заявлені позивачем та відповідачами клопотання, суд вирішив закінчити підготовче провадження та продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів у передбачені Кодексом адміністративного судочинства України строки.
Відтак, оскільки від представника позивача та представника відповідача надійшли заяви про розгляд справи в порядку письмового провадження, суд вирішив здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі доказами та у встановлений законом строк.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
24.12.2014 між позивачем (покупець) та Federal Express Europe Inc.& Co, VOF («FedEx») (продавець) укладено контракт №FDXLG 122014 (далі - Контракт) відповідно до умов п.1 якого продавець продає, а покупець купує на умовах CIP, CIF, FCA, FOB, DDU, DDP, DAP, CPT Київ, товари - пакувальні матеріали з логотипом FedEx відповідно до виставлених Продавцем через Перевізника інвойсами, що є невід'ємною частиною цього Контракту.
Згідно з п.2.1, 2.2 Контракту ціни на товари встановлюються в американських доларах або євро і розуміються як CIP, CIF, FCA, FOB, DDU, DDP, DAP, CPT незмінно. Загальна сума цього Контракту становить не більше 49000 (сорок дев'ять тисяч) американських Доларів або не більше 38000 (тридцяти восьми тисяч) Євро і включає в себе вартість окремих поставок.
18.01.2019 Бабаком ОСОБА_2 , декларантом ТОВ Фірма «Елін Лтд», було подано митну декларацію №UA125100/2019/301514 від 18.01.2019 до ВМО № 5 м/п Бориспіль - аеропорт, за якою задекларовано:
1. Друковану продукцію: листи формату А4 з надрукованим штрих-кодом для власного використання компанії з логотипом FedEx: Intl Batch header Fed Ex;
2. Вироби для пакування та транспортування предметів для власного використання з логотипом FedEx., а саме коробки гофрованого картону: Box Large FedEx, Box Medium FedEx, Box Small FedEx;
3. Тару з картону: конверти пакування/транспортування з логотипом FedEx для власного використання компанії (не медичного призначення): FedEx Envelope (А4);
4. Стрічки самоклейні, полімерні, прозорі, не просочені фарбою і не оброблені, не призначені для відбитків (друку), у рулонах для внутрішнього використання компанії: стрічка Label, Astra plus (110/RL);
5. Вироби із полімерних матеріалів для транспортування, не медичного призначення, для внутрішнього використання компанії, з логотипом FedEx: пакети поліетиленові Рак FedEx Us Padded;
6. Вироби пакування/транспортування з полімерних матеріалів, не медичного призначення для власного використання компанії: кармани поліетиленові Pouch Intl Zip Lock Bulk.
Загальна вартість товарів, заявлених до митного оформлення, складає 1937, 45 Евро/61895,91 грн.
Листом від 18.01.2019 вих. № 139 виконавчим директором ТОВ Фірма «Елін Лтд» ОСОБА_3 проінформовано Київську митницю ДФС, що вантаж за транспортним документом від 26.12.2018 № 064-76595643 прибув з некоректним інвойсом від відправника та просив розглянути і прийняти до митного оформлення проформа - інвойс б/н від 12.12.2018, який був отриманий від контрактера по електронній пошті. Так, в першому комерційному інвойсі від 12.12.2018 не було зазначено контракту, за яким поставлявся товар, а саме: № FDXLG 122014 від 24.12.2014.
Згідно із заявою від 22.01.2019 Бабака В.Г., поданого до Київської митниці ДФС ВМО №5 м/п аеропорт Бориспіль, до митної декларації №UA125100/2019/301514 було надано додаткові документи, а саме: лист пояснення вих. №28 від 21.01.2019, прайс лист Б/Н від 31.08.2018, копію митної декларації країни відправника від 13.12.2018.
З метою підтвердження числового значення заявленої митної вартості від декларанта було витребувано відповідно до вимог частин 2, 3 ст. 53, ст. 54, ст. 57, 368 МК України додаткові документи згідно переліку, викладеному в електронному повідомленні.
Листом від 22.01.2019 б/н декларантом повідомлено про неможливість надати запитувані документи на той час.
22.01.2019 Київської митницею ДФС прийнято рішення №UA125100/2019/000005/1 про коригування митної вартості товарів у зв'язку з тим, що подані декларантом документи не містять належних, об'єктивних та достовірних відомостей про числове значення заявленої митної вартості та надані не в повному обсязі, а тому неможливо підтвердити заявлену митну вартість відповідно до ч.2 ст. 58 МК України.
У зв'язку із прийняттям рішення про коригування митної вартості митним органом відмовлено позивачу у митному оформленні (випуску) товарів, про що складено відповідну картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA125100/2019/00032.
Вважаючи рішення відповідача про коригування митної вартості товарів від 22.01.2019 №UA125100/2019/000005/1 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до положень статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 34-1 частини 1 статті 4 Митного кодексу України (далі - МК України), органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, митниці та митні пости.
Згідно із статтею 248 МК України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема, код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати) (стаття 257 МК України).
Статтями 49,50 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця (частина п'ята статті 58 МК).
Положеннями статті 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:
1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);
2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Відповідно до частини 1, 2, 5-8, 10 статті 58 МК України, метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо:
1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару;
2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів;
3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті;
4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця. Платежі можуть бути здійснені прямо чи опосередковано. Прикладом опосередкованого платежу може бути врегулювання покупцем повністю чи частково боргу продавця. Платежі необов'язково повинні бути здійснені у вигляді переказу грошей (зокрема, але не виключно). Такі платежі можуть бути здійснені шляхом акредитива, інкасування або за допомогою інших розрахунків (вексель, передача цінних документів тощо). Термін «ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті» стосується лише ціни оцінюваних товарів. Дивіденди або інші платежі покупця на користь продавця, не пов'язані з оцінюваними товарами, не є частиною митної вартості. Додавання, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, згідно з цією статтею робляться лише на основі об'єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню.
При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті:
1) витрати, понесені покупцем: а) комісійні та брокерська винагорода, за винятком комісійних за закупівлю, що є платою покупця своєму агентові за надання послуг, пов'язаних із представництвом його інтересів за кордоном для закупівлі оцінюваних товарів; б) вартість ящиків тари (контейнерів), в яку упаковано товар, або іншої упаковки, що для митних цілей вважаються єдиним цілим з відповідними товарами; в) вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням;
2) належним чином розподілена вартість нижчезазначених товарів та послуг, якщо вони поставляються прямо чи опосередковано покупцем безоплатно або за зниженими цінами для використання у зв'язку з виробництвом та продажем на експорт в Україну оцінюваних товарів, якщо така вартість не включена до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: а) сировини, матеріалів, деталей, напівфабрикатів, комплектувальних виробів тощо, які увійшли до складу оцінюваних товарів; б) інструментів, штампів, шаблонів та аналогічних предметів, використаних у процесі виробництва оцінюваних товарів; в) матеріалів, витрачених у процесі виробництва оцінюваних товарів (мастильні матеріали, паливо тощо); г) інженерних та дослідно-конструкторських робіт, дизайну, художнього оформлення, ескізів та креслень, виконаних за межами України і безпосередньо необхідних для виробництва оцінюваних товарів;
3) роялті та інші ліцензійні платежі, що стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. Зазначені платежі можуть включати платежі, які стосуються прав на літературні та художні твори, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки та інші об'єкти права інтелектуальної власності. Витрати на право відтворення (тиражування) оцінюваних товарів в Україні не повинні додаватися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари. Порядок включення до ціни розрахунку роялті та ліцензійних платежів визначається Кабінетом Міністрів України;
4) відповідна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу товарів, що оцінюються, їх використання або розпорядження ними на митній території України, яка прямо чи опосередковано йде на користь продавця;
5) витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України;
6) витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України;
7) витрати на страхування цих товарів.
Відповідно до положень статті 53 МК України, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
У силу положень частини п'ятої статті 53 МК України, забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Дана норма кореспондується з положеннями частини третьої статті 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 №3018-VI "Про внесення змін до Закону України "Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур", якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Разом з цим, якщо документи, зазначені у частині другій статті 53 МК України, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (частини третя статті 53 МК України).
З аналізу частин першої та другої статті 53 МК України слідує, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов'язковою обставиною, з якою закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 30.06.2015 (справа 21-591а15).
Згідно частини шостої статті 54 МК України, на підставі якої відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товарів, орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Тобто умовою, з якою закон пов'язує право митниці самостійно розраховувати митну вартість заявлених декларантом товарів, є наявність документально підтверджених обставин, що свідчать про заявлення декларантом неповних та/або недостовірних відомостей про товар та ціну, яку за нього сплачено.
Відповідно рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.
Як вбачається з матеріалів справи для здійснення митного оформлення поставленого товару 18.01.2019 подано митну декларацію №UA125100/2019/301514, в графі 12 якої зазначено вартість товару - 61895, 91 грн., яка була розрахована з урахуванням вартості товару та вартості перевезення до державного кордону України за курсом НБУ станом на дату подання митної декларації 18.01.2019, який склав 31, 97101 грн. за 1 EUR.
Окрім того, 18.01.2019 ТОВ Фірма «Елін Лтд» надіслано до Київської митниці ДФС лист вих.№ 139, в якому зазначено, що вантаж за транспортним документом від 26.12.2018 № 064-76595643 прибув з некоректним інвойсом від відправника, а тому просило розглянути та прийняти до митного оформлення проформа - інвойс б/н від 12.12.2018, отриманий від контрактера по електронній пошті.
Як зазначив представник відповідача у судовому засіданні, вказаний лист було взято до уваги, проте викликав сумніви у відповідача, а тому останнім було сформовано та направлено запит до позивача для надання додаткових документів.
21.01.2019 ТОВ Фірма «Елін Лтд» подано до відповідача пояснення, в яких зазначено, що митна декларація №UA125100/2019/301514 від 18.01.2019 до ВМО № 5 м/п Бориспіль - аеропорт, була подана без урахувань вартості перевезення, оскільки вантаж було відправлено на умовах СРТ, що зазначено перевізником в інвойсі та контракті. В тлумаченнях інкотермс 2010 вказано, що умови поставки згідно інкотермс 2010 розповсюджуються на всі контракти (договори) купівлі - продажу, та не діляться на платну чи безкоштовну поставку. Форма розрахунку ніяк не впливає на виконання контракту, а саме пункт поставки товару. Відповідно до міжнародної комерційної практики інвойс або проформа інвойса має містити обов'язкову інформацію, один із пунктів цього переліку є пункт, «умови поставки згідно інкотермс», що й було зазначено.
22.01.2019 ОСОБА_1 до Київської митниці ДФС України ВМО №5 м/п аеропорт Бориспіль було подано заяву, згідно якої до митної декларації №UA125100/2019/301514 було надано додаткові документи, а саме: лист пояснення вих. №28 від 21.01.2019; прайс лист б/н від 31.08.18; копія митної декларації країни відправника від 13.12.2018. Вказані документи містять всі відомості щодо заявленої митної вартості та її складових, не мають розбіжностей чи ознак підробки в розумінні положень МК України.
Відмовляючи позивачеві визнати митну вартість, відповідач виходив з того, що подані декларантом документи не містили належних, об'єктивних та достовірних відомостей про числове значення заявленої митної вартості та надані не в повному обсязі, а тому підтвердити заявлену митну вартість неможливо.
Враховуючи вимоги частини третьої ст. 53 МК України, органом доходів і зборів направлено декларанту електронне повідомлення щодо необхідності подання додаткових документів (за наявності), а саме: - документи, що підтверджують вартість перевезення задекларованих товарів; виписка з бухгалтерської документації каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листа) виробника товару; копію митної декларації країни - відправлення висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями.
Листом від 22.01.2019 б/н декларант повідомив, що надати всі запитувані документи на даний час не має можливості.
Аналізуючи зміст саттей 53, 54 МК України суд зазначає, що митні органи дійсно мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але такі повноваження мають здійснюватися ними у спосіб, установлений законом, тобто в даному випадку витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що так чи інакше впливають на визначення безпосередньо митної вартості.
Водночас, навіть у разі витребування додаткових документів, митний орган має враховувати, що ненадання їх повного пакету може бути підставою для коригування митної вартості лише тоді, коли подані документи є недостатніми або такими, що в сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації про заявлену митну вартість.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 по справі № 809/1884/16, від 03.04.2018 по справі № 826/8797/16, які відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України є обов'язковими для суду при вирішенні даної справи.
Крім того, судом враховано, що ст. 53 МК України, якою врегульовано порядок підтвердження декларантом заявленої митної вартості та її перевірки митницею, не містить жодних вимог щодо необхідності додаткового підтвердження ціни, вказаної у документах, які підтверджують митну вартість, зокрема й в інвойсі.
Разом із тим, відповідачем не доведено, що подані позивачем документи для визначення митної вартості товару містять розбіжності та не містять належних, об'єктивних та достовірних відомостей про числове значення заявленої митної вартості.
При цьому відповідач не обґрунтував та не довів неможливості визначення митної вартості за ціною контракту та неможливості її визначення за жодним методом, що передує резервному.
Водночас, в разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування митний орган обов'язково повинен зазначити докладну інформацію та джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості за шостим (резервним) методом. Тобто, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, контролюючий орган повинен також зазначити докладну інформацію і джерела, які ним використовувалися. У спірному рішенні про коригування митної вартості такі дані відсутні.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 12.03.2018 по справі № 809/4367/15.
Суд також бере до уваги надані позивачем копії митних декларацій по подібним товарам, а саме: №UA125100/2018/312632 від 10.05.2018 та №UA100230/2018/498253 від 18.10.2018, відправником яких була компанія Federal Express.
З огляду на викладене, суд не погоджується із твердженням відповідача про неможливість застосування другорядних, методів визначення митної вартості 2а та 26 - за ціною договору щодо ідентичних/подібних (аналогічних) товарів відповідно до ст.ст. 59, 60 МК України через відсутність у митниці інформації про митне оформлення ідентичних чи подібних товарів саме за ціною договору.
Відтак, суд дійшов висновку про протиправність рішення про коригування митної вартості товару 22.01.2019 № UA125100/2019/000005/1 й наявність підстав для його скасування.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання Київської митниці ДФС скласти та направити Головному управлінню Державної казначейської служби України у м. Києві висновок про повернення надмірно сплаченого податку на додану вартість у сумі 33203,96 грн. за митною декларацією ІМ 40 від 29.01.2019 p. №UA125100/2019/302617 шляхом перерахування даних коштів на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма " ОСОБА_4 ", суд зазначає таке.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 301 МК України повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів здійснюється відповідно до Бюджетного та Податкового кодексів України. У разі виявлення факту помилкової та/або надмірної сплати митних платежів орган доходів і зборів не пізніше одного місяця з дня виявлення такого факту зобов'язаний повідомити платника податків про суми надміру сплачених митних платежів. Помилково та/або надміру зараховані до державного бюджету суми митних платежів повертаються з державного бюджету в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Якщо надмірна сплата сум митних платежів сталася внаслідок помилки з боку посадових осіб органу доходів і зборів, повернення надміру сплачених сум митних платежів здійснюється у першочерговому порядку.
Відповідно до пунктів 43.1 - 43.5 статті 43 Податкового кодексу України помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 МК, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу. У разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов'язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків. Обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми. Платник податків подає заяву про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань та пені у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання та/або податкового боргу з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення у готівковій формі коштів за чеком у разі відсутності у платника податків рахунка в банку. Контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань та пені платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Відповідно до частини п'ятої статті 299, частини третьої статті 301 МК України, статті 43 Податкового кодексу України розроблено Порядок повернення авансових платежів (передоплати) і помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 18.07.2017 №643, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 25 вересня 2017 року за №976/30844.
Відповідно до положень Розділу ІІІ Порядку № 643 повернення з державного бюджету помилково та/або надміру сплаченої суми митних, інших платежів та пені здійснюється за заявою платника податків протягом 1095 днів від дня її виникнення. Повернення сум відповідних митних платежів у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 301 МК України, здійснюється за умови, що заява подається не пізніше одного року з дня, наступного за днем виникнення обставин, що тягнуть за собою повернення сплачених сум митних платежів. Після реєстрації в митниці ДФС заява платника податку про повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних, інших платежів та пені передається на опрацювання до Підрозділу. Підрозділ перевіряє факт перерахування суми коштів з відповідного рахунку до державного бюджету за допомогою автоматизованої системи митного оформлення та відсутність у нього податкового боргу. За результатами опрацювання готує висновок або лист про відмову в поверненні коштів з відповідним обґрунтуванням (пункт 11 цього розділу). Митниця ДФС у строк не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви передає висновки згідно з реєстром висновків за відповідними платежами для виконання відповідному органу Державної казначейської служби України (далі - орган Казначейства). Після повернення платнику податків коштів до Журналу реєстрації висновків про повернення платежів з державного бюджету посадовою особою Підрозділу вносяться дані електронного реєстру, що формується органом Казначейства, який повертає кошти, а також зазначається назва органу Казначейства, що здійснив повернення.
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що законодавством відповідно до статті 301 МК України визначено механізм повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу чи помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, а тому на підставі аналізу наведених вище норм права дійшов наступного правового висновку.
Судом встановлено, що позивач самостійно не звертався до відповідача із такою заявою та, відповідно, не отримував відмови. Відтак позовна вимога про зобов'язання відповідача в установленому законодавством порядку скласти та направити Головному управлінню Державної казначейської служби України у м. Києві висновок про повернення надмірно сплаченого податку на додану вартість у сумі 33203,96 грн. за митною декларацією ІМ 40 від 29.01.2019 p. № UA125100/2019/302617 шляхом перерахування даних коштів на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма " ОСОБА_4 " на теперішній час є передчасною. Таким чином в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Згідно вимог частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір відповідно до платіжного доручення № 337 від 11.03.2019 у розмірі 3842, 00 грн.
З урахуванням того, що позовна заява підлягає частковому задоволенню, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають стягненню судові витрати у сумі 1 921,00 грн.
Також суд зазначає, що 03.06.2019 від позивача надійшло клопотання про стягнення судових у справі № 320/1497/19, згідно якого, позивач просить суд покласти на Київську митницю ДФС судові витрати, понесені ТОВ Фірма «Елін Лтд» під час розгляду адміністративної справи № 320/1497/19 а саме: 28 000 гри. вартості професійної правничої допомоги, наданої позивачеві Адвокатським об'єднанням «ОМП» на підставі Договору № 22/02-19 про надання правової допомоги від 22.02.2019 та Додаткової угоди № 1 до цього договору, а саме за підготовку позову та його подання в суд та 28 000 грн. вартості професійної правничої допомоги, наданої Позивачу Адвокатським об'єднанням «ОМП» на підставі Договору № 22/02-19 про надання правової допомоги від 22.02.2019 та Додаткової угоди № 1 до цього договору, а саме за представництво ТОВ Фірма «Елін Лтд» в суді першої інстанції.
В огрунтування вказаного клопотання, позивачем зазначено, що між TOB Фірма «Елін Лтд» (клієнт) та Адвокатським об'єднанням «ОМП» укладено договір про надання правової допомоги року від 22.02.2019 № 22/02-19 (надалі - договір). Згідно умов договору, ТОВ Фірма «Елін Лтд» доручає, а АО «ОМП» бере на себе зобов'язання надати правову допомогу з усіх питань пов'язаних із адміністративною справою за позовом ТОВ Фірма «Елін Лтд» до Київської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування рішення Київської митниці ДФС про коригування митної вартості від 22.01.2019 № 125100/2019/000005/1.
Відповідно до умов договору, його ціна визначається сторонами у додаткових угодах. Згідно пункту пункту 1 додаткової угоди № 1 від 22.02.2019 до договору про надання правової № 22/02-19 від 22.02.2019, АО «ОМП» надає правову допомогу клієнту у адміністративній справі за позовом Клієнта до Київської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування рішення Київської митниці ДФС про коригування митної вартості від 22.01.2019 року № 125100/2019/000005/1 та про зобов'язання вчинити дії.
Відповідно до пункту 2 додаткової угоди, ціна надання правової допомоги, що зазначена в пункті 1 додаткової угоди, складає 28 000 грн. за підготовку позову та його подання в суд та 28000 грн. за представництво КЛІЄНТА в суді першої інстанції. Оскільки АО «ОМП» не є платником податку на додану вартість (надалі - ПДВ), всі розрахунки за цим договором проводяться без ПДВ.
На підтвердження надання та сплати вказаних послуг позивачем додано до клопотання: акт прийому - передачі послуг від 23.04.2019 до договору про надання правової допомоги № 22/02-19 від 22.02.2019; акт прийому - передачі послуг від 22.05.2019 до договору про надання правової допомоги № 22/02-19 від 22.02.2019; платіжне доручення від 27.02.2019 № 299 про сплату Авансового платежу згідно договору № 22/02-19 від 22.02.2019 у розмірі 28 000 грн.; платіжне доручення від 24.05.2019 № 502 про сплату платежу за надання правової допомоги щодо представництва клієнта в суді першої інстанції з згідно договору № 22/02-19 від 22.02.2019 у розмірі 28 000 грн.
Також позивачем зазначено. що відповідно до вказаного договору Адвокатським об'єднанням «ОМП» надано TOB Фірма «Елін Лтд» професійну правничу допомогу, а саме: здійснено юридичний аналіз документів у спірних правовідносинах; підготовлено та подано позовну заяву до Київського окружного адміністративного суду; здійснено юридичний аналіз відзиву на позов, підготовлено та подано до суду відповідь на відзив; адвокатом АО «ОМП» здійснено представництво позивача у судовому засіданні суду першої інстанції, що мало місце 15.05.2019.
Враховуючи викладене, позивач просить суд визнати понесені TOB Фірма «Елін Лтд» витрати на професійну правничу допомогу судовими витратами та покласти їх на відповідача.
06.06.2019 та 13.06.2019 до суду надійшли тотожні за змістом заперечення Київської митниці ДФС проти клопотання позивача про стягнення судових втрат у справі № 320/1497/19 з зазначенням, що позивачем не надано детального звіту про витрачений час на надання правової допомоги. До того ж розмір витрат на правничу допомогу значно перевищує ціну позову. Враховуючи й те, що справа № 320/1497/19 відноситься до категорії незначної складності, позивачем необґрунтовано збільшено розмір правничої допомоги.
Розглянувши вказане клопотання, суд зазначає таке.
Згідно частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1).
При цьому, стаття 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Разом з тим, частиною 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України регламентовано, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частини 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно із частиною 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Частиною 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Разом з тим, суд звертає увагу, що стаття 134 Кодексу адміністративного судочинства України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини 5 статті 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа № 810/4749/15), що з аналізуючи положення статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначив, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа № 826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відтак, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Крім того, у справі “East/West Alliance Limited” проти України” Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “Ботацці проти Італії”, заява № 34884/97, п.30).
У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Згідно пункту 4 частини першої статті першої Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст.1 Закону № 5076).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону № 5076).
Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до статті 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом встановлено, що витрати на професійну правничу допомогу у цій справі позивачем та його представником оцінені у розмірі 28 000 гри. за підготовку позову та його подання в суд та 28 000 грн. за представництво ТОВ Фірма «Елін Лтд» в суді першої інстанції, прямо передбачені додатковою угодою до договору № 22/02-19 про надання правової допомоги від 22.02.2019.
Дослідивши надані позивачем документи та враховуючи наведені норми права, суд дійшов висновку про те, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку не є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).
Так, суд зазначає, що незважаючи на факт, розгляду справи судом в загальному позовному провадженні, за характером правовідносин справа відноситься до справ незначної складності.
Крім того суд зазначає, що позовна заява позивача викладена на 5 аркушах, відповідь на відзив складається з декількох речень, а у справі фактично відбулося одне судове засідання тривалістю 23 хвилини.
Також судом зазначено, що позивачем не надано суду доказів співмірності заявлених позивачем до відшкодування витрат на оплату послуг адвоката із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони.
Судом встановлено, що ціна позову перевищує наведений позивачем у клопотанні гонорар адвоката у зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що вартість наданої позивачеві правової допомоги є завищеною.
З огляду на надані суду документи, враховуючи незначну складність адміністративної справи, відсутність числових показників та обґрунтувань щодо витраченого часу на виконання передбачених наданими договорами про надання правової допомоги робіт, обсяг та зміст позовної заяви і відповіді на відзив з доданими до них документами, суд, беручи до уваги часткове задоволення позовних вимог дійшов висновку про необхідність зменшення заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу до 7 000 грн. за підготовку позову та його подання в суд та 2 000 грн. за представництво ТОВ Фірма «Елін Лтд» в суді першої інстанції.
Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «Елін Лтд» (місцезнаходження: 01103, м. Київ, проїзд Військовий, буд.1, код ЄДРПОУ 19364905) до Київської митниці ДФС (місцезнаходження: 08307, Київська область, м. Бориспіль, Міжнародний аеропорт «Бориспіль», код ЄДРПОУ 39470947) про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості, та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці ДФС (місцезнаходження: 08307, Київська область, м. Бориспіль, Міжнародний аеропорт «Бориспіль», код ЄДРПОУ 39470947) про коригування митної вартості від 22.01.2019 № UA125100/2019/000005/1.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці ДФС (місцезнаходження: 08307, Київська область, м. Бориспіль, Міжнародний аеропорт «Бориспіль», код ЄДРПОУ 39470947) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «Елін Лтд» (місцезнаходження: 01103, м. Київ, проїзд Військовий, буд.1, код ЄДРПОУ 19364905) сплачений судовий збір у розмірі 1921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) 00 грн.
5. Стягнути з рахунків бюджетних асигнувань Київської митниці ДФС (місцезнаходження: 08307, Київська область, м. Бориспіль, Міжнародний аеропорт «Бориспіль», код ЄДРПОУ 39470947) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «Елін Лтд» (місцезнаходження: 01103, м. Київ, проїзд Військовий, буд.1, код ЄДРПОУ 19364905) судові витрати на професійну правничу допомогу, а саме: 7 000 (сім тисяч) грн. за підготовку позову та його подання в суд та 2 000 (дві тисячі) грн. за представництво ТОВ Фірма «Елін Лтд» в суді першої інстанції.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Колеснікова І.С.
Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 18 червня 2019 р.