ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
про залишення позовної заяви без розгляду
"10" червня 2019 р. справа № 809/1568/17
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - Гундяка В.Д.
секретар судового засідання Бунич Т.В.,
за участю: позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника відповідача Безхліб'яка С.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
14.11.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язаня до вчинення дій.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.12.2017 позов задоволено повністю.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2018 постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.12.2017 скасовано, прийнято нову, якою в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 03.04.2019 року постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2018 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції, так як судами не з'ясовано питання дотримання строку звернення до суду.
Відповідно до ч.5 ст.353 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої інстанції при новому розгляді справи.
В судовому засіданні представник відповідача подала заяву про застосування строків звернення до суду. Пояснила, що позивач отримав витяг про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки у 2014 році, в той час як в суд за захистом своїх прав звернувся тільки 14.11.2017 року. Таким чином, вважає, що даний адміністративний позов слід залишити без розгляду.
Позивач та його представник проти задоволення заяви заперечили, пояснивши, що ОСОБА_1 стало відомо про нормативно-грошові оцінки земельної ділянки за 2015-2016 роки 09.10.2017 року, після отримання листа Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області за №311/86-17. Зазначили, що нормативна грошова оцінка за 2014 рік була складовою частиною проекту землеустрою, однак зважаючи на велику кількість документів, які містив останній, не звернув на неї увагу. Окрім цього вказали, що нормативна грошова оцінка за 2015-2016 роки введена в дію рішенням Надвірнянської міської ради від 24.10.2013 року.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, вислухавши думку сторін, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що ключовим правовим питанням у справі є правомірність застосування коефіцієнту функціонального призначення земельної ділянки у значенні “ 2,5” за 2014, 2015, 2016 роки, наданої для будівництва та обслуговування майстерні по ремонту автомобілів та правильність застосування локальних коефіцієнтів за 2015, 2016 роки; предметом спору - рішення, дії відповідача, що виникли в 2014, 2015, 2016 роках.
Як вбачається з позовної заяви та наданих в судовому засіданні пояснень, позивач в 2014 році одержав витяг про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки, був ознайомлений з його змістом, свідченням чого є розписка від 08.07.2014 про одержання рішення міської ради про надання в оренду земельної ділянки, договору оренди землі, розрахунків орендної плати. Відповідно до витягу 2014 року була розрахована орендна плата, укладено договір оренди. Крім того, складовою проекту землеустрою, розробленого на замовлення ОСОБА_1 , був витяг з технічної документації про нормативно-грошову оцінку від 21.03.2014 № 03-5/234, виданий відділом Держземагенства у Надвірянському районі.
Згідно з частиною 3 статті 3 чинного КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин 1, 2 статті 99 КАС України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною 3 статті 99 КАС України було передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Так, за змістом статті 99 КАС України законодавець виходить не тільки з факту безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення її прав, свобод чи інтересів.
Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому “повинна” слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
При цьому, суд звертає увагу на те, що термін, «позовна давність», вжитий Європейським суд з прав людини, в змісті КАС України слід розуміти як «строк звернення до адміністративного суду».
Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними.
Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини набувають ознак стабільності.
Даючи оцінку спірним правовідносинам, суд також звертає увагу на наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України.
Нормою підпункту 14.1.147 п.14.1 ст.14 ПКУ плату за землю встановлено, як загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідно до п.п.14.1.136 п.14.1.ст.14 ПКУ орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності (далі-орендна плата) - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (п.288.1 ст.288 ПКУ). Нормою пункту 288.7 ст. 288 ПКУ визначено, що податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 даного Кодексу.
Базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року. (п. 285.2 ст. 285 ПКУ).
Згідно п.286.2 ст.286 ПКУ платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу.
При цьому відповідно до п.289.1. ст.289 ПКУ для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
З огляду на зазначене, оскільки положеннями ПКУ на позивача покладено обов'язок декларування та сплати орендної плати, для визначення розміру якої використовується нормативна грошова оцінка орендованої земельної ділянки, суд дійшов висновку про наявність у позивача об'єктивної можливості дізнатися про порушення своїх прав та звернутися за їх захистом без пропущення строків звернення до суду.
Згідно частини 3 статті 3 чинного КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час розгляду і вирішення справи.
Таким чином, відповідно до ч.3 ст.123 КАС України, чинного на момент вирішення справи, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
При цьому, слід врахувати, що пропуск цього строку не є безумовною підставою для залишення адміністративного позову без розгляду, оскільки за наявності поважних причин його пропуску такий строк може бути поновлено судом за заявою особи, яка його подала.
Отже, наслідком пропущення процесуальних строків є залишення позовної заяви без розгляду. Виключенням з цього правила є факт визнання судом причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.
У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Позивачем в судовому засіданні єдиною причиною пропуску строків звернення до суду зазначено незнання чинного законодавства України.
На переконання суду, дана обставина не може бути визнана поважною в змісті ст.123 КАС України.
Відповідно до п.8 ч.1 ст.240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
На підставі наведеного та керуючись статтями 99 КАС України, в редакції від 03.08.2017, ст.123, п.8 ч.1 ст.240 КАС України, суд -
позов залишити без розгляду.
Згідно ст. 256 КАС України ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів, з дня отримання копії ухвали.
Ухвала складена в повному обсязі 18.06.2019 року.
Суддя Гундяк В.Д.