Справа № 653/1023/19
Провадження № 2/653/709/19
іменем України
04 червня 2019 року м. Генічеськ
Генічеський районний суд Херсонської області в складі:
головуючого судді Берлімової Ю.Г.
за участю секретаря Волвенко А.О.
позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Генічеськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Позов мотивує тим, що він є власником житлового будинку АДРЕСА_1 . Вказує, що у будинку, окрім нього та членів родини зареєстрований син, який фактично там не проживає понад один рік. Пояснює, що не має із відповідачем жодного зв'язку та самостійно з місця реєстрації він не знімається, що створює для позивача перешкоди у вільному користуванні майном.
У зв'язку із цим, просить суд визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1 .
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив суд задовольнити позов та не заперечує щодо проведення заочного розгляду справи.
Відповідач ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи через оголошення на веб-сайті «Судова влада України» до судового засідання не з'явився, від нього не надійшло повідомлення про причину неявки та відзив, тому суд ухвалив слухати справу на підставі наявних у справі доказів, у відсутність відповідача, згідно ст. 280 ЦПК України.
Суд, вислухавши позивача, свідків, дослідивши матеріали справи і оцінивши надані докази у їх сукупності вважає, що позов підлягає задоволенню, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 грудня 2015 року, серії та номер 1637, посвідченого приватним нотаріусом Генічеського районного нотаріального округу Стребковою Н.В.
Ці обставини підтверджуються відповідним свідоцтвом про право на спадщину за законом, витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (номер запису про право власності: 12552058).
Окрім власника у вищевказаному житловому будинку зареєстровані: його дружина - ОСОБА_3 , донька - ОСОБА_4 та син - ОСОБА_2 , що вбачається з довідки виконавчого комітету Рівненської сільської ради від 01 квітня 2019 року.
З акту обстеження матеріально-побутових умов сім'ї, складеного депутатом сільської ради 01 квітня 2019 року вбачається, що зареєстрований у належному позивачу будинку ОСОБА_2 не мешкає у ньому більше року.
Цей факт підтверджується показами допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , зі слів яких ОСОБА_2 проживав у будинку час від часу, а вже більше року не з'являвся у будинку та де він наразі невідомо.
Отже, в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 не проживає в будинку, належному позивачу без поважних причин більше одного року, не цікавиться житловим приміщенням, не приймає ніякої участі в його утриманні.
Встановленим судом фактам відповідають правовідносини, які регулюють питання власності, питання набуття і втрати права на користування житловим приміщенням.
За приписами ч. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за свою волею, незалежно від волі інших осіб.
У відповідності до положень ст.ст. 317,319 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд, а також має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлений законом.
Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
На підставі ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Як роз'яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 34 постанови «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 7 лютого 2014 року № 5, під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла.
Відповідно до ч. 1 ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у квартирі, що йому належить, користуються житловим приміщенням в обсязі, визначеному власником.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла і законом.
Пунктом 39 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, частина перша статті 405 ЦК України). Суди повинні мати на увазі, що таким законом не може бути ЖК УРСР, а застосуванню підлягають норми, передбачені главою 32 ЦК України. З урахуванням зазначеного суди повинні виходити з того, що стосовно права членів сім'ї власника житлового приміщення на користування ним підлягають застосуванню положення статті 405 ЦК України. Оскільки інше не встановлено законом, договором чи заповітом, на підставі яких встановлено сервітут, то відсутність члена сім'ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім'ї права користування житлом.
Таким чином, оскільки відповідач більше року без поважних причин не проживає у будинку, належному позивачу на праві власності, його реєстрація заважає позивачу у повній мірі володіти та користуватися належним житлом, між сторонами не існують договірні відносини з приводу користування житлом,позовна вимога щодо визнання відповідача таким, що втратив право на користування жилим приміщення є обґрунтованою та підлягає до задоволення.
Керуючись ст. 150 Житлового кодексу України, ст.ст. 258-259, 263-265, 273, 280, 405 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням- задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким що втратив право користування житловим приміщенням, а саме будинком АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до Херсонського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду до Генічеського районного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.
Повний текст рішення суду виготовлено 10 червня 2019 року.
Суддя Генічеського районного суду Ю. Г. Берлімова