Справа № 755/10423/18
"14" січня 2019 р. м. Київ
Дніпровський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді САВЛУК Т.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» до ОСОБА_1 про зобов'язання сплатити кошти за фактично отриманні послуги,
Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва», звернулось з позовом до суду про стягнення з ОСОБА_1 кошти за фактично наданні послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за період липня 2015 по червень 2018 року в сумі 6240,5 гривень, індекс інфляції 936,99 гривень, 1035,13 гривень пені та судові витрати.
29 грудня 2018 року Дніпровським районним судом міста Києва відкрите провадження у цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, та надано відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву у відповідності до ст.274 ЦПК України.
Згідно вимог ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Положеннями ст.174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
У відповідності до ч.8 ст.279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Відповідно до ч.3 ст. 211 ЦПК України, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
На підставі ч.1 ст.280 Цивільного процесуального кодексу України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, розглянувши подані позивачем документи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані позивачем докази та повідомлені ним обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі в порядку спрощеного позовного провадження, як це передбачено ст. 279 ЦПК України.
Суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Правовідносини із споживання житлово - комунальних послуг регулюються Законом України «Про житлово - комунальні послуги», відповідно до ст. 4 якого законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.
Порядок оплати за житлово-комунальні послуги визначений у статті ЗІ України «Про житлово-комунальні послуги», якою передбачено, що плата за житлово - комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядки. визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Згідно п. 35 Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 року № 572, обов'язок по сплаті за обслуговування і ремонт будинку, комунальні та інші послуги покладається на власника, наймача, орендаря житлового приміщення.
Відповідно до положень ст. 322 Цивільного кодексу України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», п. 35 Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 року № 572, обов'язок по сплаті за обслуговування і ремонт будинку, комунальні та інші послуги покладається на власника, наймача, орендаря житлового приміщення.
Відповідно до Свідоцтва про право власності від 24 березня 2011 року, нежилого приміщення № НОМЕР_1, площею 78,10 м2, яке розташоване в АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності ОСОБА_1 . (а.с.14)
Відповідно до відомостей електронного реєстру територіальної громади м. Києва «ГІОЦ/КМДА» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 85).
Звертаючись з цим позовом до суду, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» просить стягнути з ОСОБА_1 кошти за фактично надані послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за період з липня 2015 року по червень 2018 року в сумі 6240,25 гривень, індекс інфляції 936,99 гривень та 1035,13 гривень пені.
Відповідно до ст. 68 Житлового кодексу Української РСР наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. Квартирна плата та плата за комунальні послуги в будинках державного і громадського житлового фонду вносяться щомісяця в строки, встановлені Радою Міністрів Української РСР.
Згідно ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», п. 35 Правил користування приміщеннями житлових будинків і при будинковими територіями, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 року №572, обов'язок по сплаті за обслуговування і ремонт будинку, комунальні та інші послуги покладається на власника, наймача, орендаря житлового приміщення.
Як з'ясовано судом, підтверджується наявними у справі доказами, на підтвердження заявлених позовних вимог щодо розміру заборгованості, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського р-ну м. Києва» долучено до матеріалів справи розрахунок заборгованості за послуги з утримання будинку та прибудинкових територій по нежитловому приміщенню площею 78,10 м 2 , яке розташоване в будинку АДРЕСА_1, де безпосередньо зазначено - заборгованість з червня 2015 року по квітень 2018 року - 5931,49 грн. (а.с.12-13).
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 19, п. 1 ч. З ст. 20, п. З ч. 2 ст. 21, пп. 4, 13 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками сфери житлово- комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово- комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором. Істотними умовами договору на надання житлово- комунальних послуг є, зокрема, порядок оплати за спожиті житлово-комунальні послуги та відповідальність сторін і штрафні санкції за невиконання умов договору. Споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, лише в разі його підготовки виконавцем на основі типового договору.
Тобто законом визначені обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, обов'язком споживача є укладення договору на надання житлово- комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом, а обов'язком виконавця - надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення зі споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Згідно з п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 року № 572 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року № 45), власник та наймач (орендар) квартири зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем відповідно до типового договору; оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - балансоутримувач) - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - балансоутримувач) - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.
Разом із тим законодавче визначення терміну "балансоутримувач", дане в статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", допускає можливість існування різних ситуацій, у тому числі таких, коли багатоквартирний будинок існує, а особи, що має права та несе обов'язки балансоутримувача, немає (власники квартир балансоутримувачами бути не можуть за визначенням, а договір з будь-якою юридичною особою не укладався). За відсутності вирішення в цьому Законі питання про те, хто саме має ці права й обов'язки, застосуванню підлягає частина перша статті 11 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", зі змісту якої випливає, що функції балансоутримувача до приватизації квартир виконував попередній власник будинку. Він повинен на вимогу об'єднання власників багатоквартирного будинку передати житловий комплекс на баланс об'єднання. Якщо ж немає особи, якій будинок може бути переданий на баланс, попередній власник (територіальна громада та уповноважені нею юридичні особи) змушені продовжувати виконувати функції балансоутримувача.
Передача майна з балансу на баланс відбувається відповідно до Порядку передачі житлового комплексу або його частини з балансу на баланс, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 року № 1521. Цей Порядок регулює процедуру передачі житлового комплексу на баланс об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, а також житлового комплексу або його частини на баланс іншої юридичної особи, статут якої передбачає можливість провадження такої діяльності, з балансу колишнього балансоутримувача.
Згідно зі статтею 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно- технічне обслуговування, обслуговування внутрішньо будинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово- комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово- комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово- комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Системний аналіз положень ст. ст. 2, 9, 10, 189, 190 ЖК Української PCP дає підстави для висновку про те, що правовідносини, пов'язані з несвоєчасною оплатою житлово-комунальних послуг, за своєю правовою природою не є житловими.
З огляду на викладене слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, в якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.
Отже, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Закріплена в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово- комунальні послуги" правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
За відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг покладається на боржника відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі №6-59цс13, яка прийнята за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.
Таким чином, суд приходить до висновку, що в межах даного спору позивачем правомірно пред'явлено вимоги до відповідача про стягнення заборгованості на суму 6240,25 грн., індекс інфляції 936,99 гривень.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 1035,13 гривень пені з урахуванням положень ст. 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 611 ЦП України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановленні договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові разі порушення боржником зобов'язання.
З наведеного вбачається, що необхідною умовою для стягнення пені є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, вид правопорушення за який вона стягується і конкретний її розмір. Взаємовідносини, що склалися між сторонами даної справи, не узгоджувалися умови щодо відповідальності відповідача за порушення зобов'язань у вигляді пені за несвоєчасну сплату обов'язкових платежів за надані послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території, оскільки між сторонами відсутній договір.
Таким чином, у зв'язку із тим, що сторони не погодили конкретний розмір пені за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, іншими актами законодавства конкретний розмір санкції за несплату послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території, підстави для стягнення заявленої позивачем пені відсутні, внаслідок чого в задоволені вимог про стягнення 1035,13 гривень пені відмовити .
З огляду на викладене, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» до ОСОБА_1 про зобов'язання сплатити кошти за фактично отриманні послуги підлягає частковому задоволенню.
В порядку ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України суд присуджує стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1762,00 грн., які сплачено позивачем за подання даного позову до суду.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1, 4, 13, 19, 20, 21, 24, 26, 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», п. 7, 35 Правил користування приміщеннями житлових будинків і при будинковими територіями, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 року №572, ст. 68 Житлового кодексу Української РСР, ст. 625 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 4, 10, 12, 19, 76-81, 89, 133, 141, 174, 191, 263-265, 354, 274-279, 280, 284, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
Позов Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» до ОСОБА_1 про зобов'язання сплатити кошти за фактично отриманні послуги,- задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» кошти за фактично надані послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за період липня 2015 по червень 2018 року в сумі 6240,25 грн., інфляційну складову боргу в розмірі 936,99 грн., та судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1762,00 грн., а всього на загальну суму 8 939 (вісім тисяч дев'ятсот тридцять дев'ять) грн. 24 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 354 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте Дніпровським районним судом м. Києва за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.