11 червня 2019 року м. Дніпросправа № 202/7742/18 (2-а/202/23/2019)
Суддя І інстанції Бєльченко Л.А.
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),
суддів: Мельника В.В., Сафронової С.В.,
за участю секретаря судового засідання Царьової Н.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України
на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 квітня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора роти №3 батальйону №1 Управління патрульної поліції у Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції капрала поліції Хорунжій Віталія Валерійовича про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив:
- скасувати постанову, винесену інспектором капралом поліції 3 батальйону 1 роти УПП в Дніпропетровській області Хорунжім Віталієм Валерійовичем, серії ЕАВ №766420 від 01.12.2018 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.121 КУпАП.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 квітня 2019 року адміністративний позов задоволено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Департамент патрульної поліції Національної поліції України подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована правомірністю винесеної патрульним поліцейським постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, з огляду доведеність вини позивача.
В судове засідання апеляційної інстанції сторони не з'явились, про час та місце слухання справи повідомлялися належним чином, а тому відповідно до ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Встановлені обставини справи свідчать про те, що 01 грудня 2018 року інспектором роти №3 батальйону №1 Управління патрульної поліції у Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції Хорунжій В.В. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАВ №766420, згідно з якою позивач 01 грудня 2018 року о 12:52 год. у м. Підгородному, по вул. Шосейній, 48/1 керував транспортним засобом «Renault Kangoo», д.н.з. НОМЕР_1 , який не пройшов обов'язковий контроль для транспортних засобів, які підлягають такому контролю, чим порушив п.п. «ю» п.31.3. розділу 31 ПДР України.
Зазначеною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення ч.3 ст.121 КУпАП та накладено штраф у розмірі 340 грн.
Правомірність та обґрунтованість вказаної постанови є предметом спору, який передано на вирішення суду.
За наслідками перегляду судового рішення колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позову з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно з 31.3 б) Правил дорожнього руху України, забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством якщо вони не пройшли обов'язковий технічний контроль (для транспортних засобів, що підлягають такому контролю).
Згідно зі ст. 35 Закону України «Про дорожній рух» транспортні засоби, що беруть участь у дорожньому русі та зареєстровані територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України, підлягають обов'язковому технічному контролю відповідно до цієї статті. Обов'язковому технічному контролю не підлягають: 1)легкові автомобілі усіх типів, марок і моделей, причепи (напівпричепи) до них (крім таксі та автомобілів, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку), мотоцикли, мопеди, мотоколяски та інші прирівняні до них транспортні засоби-незалежно від строку експлуатації; 2)легкові автомобілі, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, вантажні автомобілі незалежно від форми власності вантажопідйомністю до 3,5 тони, причепи до них - із строком експлуатації до двох років. 3) технічні засоби для агропромислового комплексу, визначені Законом України «Про систему інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу України».
Частиною 3 ст. 121 КУпАП передбачена відповідальність за керування водієм транспортним засобом, що підлягає обов'язковому технічному контролю, але своєчасно його не пройшов.
Статтею 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішенні справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функцію фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Частиною другою ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З матеріалів справи встановлено, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 03.07.2013 року транспортний засіб марки Renault Kangoo, д.н.з. НОМЕР_1 , білого кольору є фургоном малотонажним, який відноситься до категорії «В», власником якого є ОСОБА_1 (а.с. 41).
Водночас, з відеозапису, здійсненого з нагрудної камери патрульного поліцейського, не вбачається факту використання позивачем зазначеного транспортного засобу у якості таксі або для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку.
Таких доказів також не містять і матеріали справи.
Підсумовуючи вищевикладене, та з урахуванням того, що оскільки відповідачем не надано належних доказів на підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення, а всі сумніви стосовно доведеності вини особи повинні тлумачитись на її користь, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність належними та допустимими доказами вчинення позивачем інкримінованого адміністративного правопорушення та, як наслідок, неправомірність притягнення його до адміністративної відповідальності.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321,322 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України - залишити без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 квітня 2019 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов
суддя В.В. Мельник
суддя С.В. Сафронова