Головуючий І інстанції: Бідонько А.В.
05 червня 2019 р.Справа № 520/11331/18
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді - Мельнікової Л.В.,
суддів - Калиновського В.А. , Кононенко З.О. ,
за участю секретаря судового засідання - Ковальчук А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою Харківської митниці ДФС на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Харківської митниці ДФС про зобов'язання вчинити певні дії, -
12.12.2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, яким просить:
- зобов'язати відповідача Харківську митницю ДФС у триденний строк з дня набранням рішення законної сили передати йому легковий автомобіль Cadillac Seville STS, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є власником зазначеного автомобіля, та виключно він має право володіти та керувати цим транспортним засобом.
Харківська митниця ДФС вилучила транспортний засіб за протоколом від 27.06.2017 року в забезпечення сплати штрафу за прострочення терміну тимчасового ввезення у розмірі 17.000,00 грн, який ним сплачений у повному обсязі. На його неодноразові звернення посадові особи відповідача чітко надали інформацію про те, що правових підстав утримати автомобіль у них не має, втім, передати його вони не збираються.
За наведеного вказує, що Харківська митниця ДФС протиправно утримує належний йому транспортний засіб, чим завдали та продовжують завдати суттєвих збитків як йому, так і іншому співвласнику.
Зазначені обставини порушують його ділові плани, обмежують право на здійснення підприємницької діяльності та позбавляють його та британських партнерів бажання інвестувати грошові кошти в економіку України.
Заперечуючи проти вимог ОСОБА_1, у відзиві на адміністративний позов Харківська митниця ДФС посилається на безпідставність та необґрунтованість вимог позивача, та просить відмовити у задоволенні його адміністративного позову у повному обсязі.
Зазначає, що позивачем не наведено у позовній заяві виклад обставин щодо його звернень до митниці із заявами про видачу ТЗ Cadillac, не зазначено обґрунтування його позиції при цих зверненнях, та не додано до позовної заяви жодного такого звернення з приводу видачі ТЗ Cadillac та жодної відповіді Харківської митниці ДФС.
Вказує, що до позовної заяви позивачем додано копію технічного паспорту Бельгії № НОМЕР_5, складеного іноземною мовою, неналежної якості та без перекладу на державну мову, що унеможливлює встановлення змісту цього документу та використання його в якості доказу.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.02.2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволений частково наступним чином.
Харківська митниця ДФС зобов'язана передати ОСОБА_1 легковий автомобіль Cadillac Seville STS, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .
У задоволенні адміністративного позову в іншій його частині позивачу відмовлено.
Судом проведений розподіл судових витрат, а саме: стягнуто на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 704,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Харківської митниці ДФС.
Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що згідно квитанції № 21249772-1 від 12.01.2018 року позивачем сплачено штраф у розмірі 17.000,00 грн., тобто виконані вимоги, встановлені у протоколі про порушення митних правил № 0606/80700/17 від 27.06.2017 року та у постанові про порушення митних правил № 605/80700/17 від 08.08.2017 року.
З урахуванням тієї обставини, що відповідачем під час розгляду даної справи не надано доказів, що ним приймалось відносно позивача та конфіскованого транспортного засобу Cadillac Seville STS, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , будь-яке інше рішення, що дає підстави для тримання у якості конфіскату вказаного автомобілю, суд визначився про задоволення позовних вимог позивача в частині зобов'язання Харківської митниці ДФС передати ОСОБА_1 легковий автомобіль Cadillac Seville STS, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_10 .
Відмовляючи у задоволенні вимоги позивача зобов'язати Харківську митницю ДФС здійснити вказані дії у триденний строк з дня набрання рішенням законної сили суд зазначив, що спосіб та строк виконання дій, які має вчинити за рішенням суду суб'єкт владних повноважень, не визначений в спірних правовідносинах нормативно. Крім того, позивачем не надано доказів, що відповідачем не буде вчинено таких дій після набрання рішення законної сили своєчасно.
Не погоджуючись із судовим рішенням, в апеляційній скарзі відповідач Харківська митниця ДФС, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняте нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Порушення норм процесуального права полягає у ненаданні належної правової оцінки доказам по справі, обставинам та матеріалам справи, що мають значення для правильного вирішення справи, що свідчить про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та вказує на порушення під час ухвалення судом рішення статей 2, 9, 90, ч. 3 ст. 242, ч. 4 ст. 246 КАС України.
Скаржник вказує, що під час судового розгляду справи відповідачем неодноразово наголошувалося на тому факті, що з перекладу свідоцтва про реєстрацію ТЗ Cadillac Seville STS № НОМЕР_5 встановлено, що відповідно до відомостей, зазначених у графі «Н.» - термін реєстрації цього транспортного засобу закінчився 31.01.2016 року, тобто ще до 27.06.2017 року - дати вилучення митницею цього ТЗ та розміщення його на складі митниці.
А документ, який суд визначив як договір купівлі-продажу, не є таким договором, а є рахунком.
Отже, реєстраційне свідоцтво є документом, що підтверджує право власності на ТЗ, а в свідоцтві про реєстрацію ТЗ Cadillac Seville STS № НОМЕР_5 зазначено, що термін реєстрації цього транспортного засобу закінчився 31.01.2016 року. Ні позивачем, ні його представником не надано обґрунтованих пояснень щодо закінчення терміну реєстрації цього транспортного засобу. Тобто, позивачем не доведено належними та допустимими доказами право власності на ТЗ Cadillac Seville STS у відповідності до Правил № 1118.
Аналіз змісту оскаржуваного судового рішення свідчить про те, що судом не враховано положень процесуального законодавства, взагалі не досліджені обставини справи та докази, надані Харківською митницею ДФС, на підтвердження законності її дій, та не встановлено факту порушення відповідачем прав позивача, а отже, це рішення не можна вважати таким, що відповідає завданням адміністративного судочинства.
Скаржник вважає, що обставинами справи та доказами, наданими Харківською митницею ДФС, підтверджується законність дій відповідача, та, відповідно, відсутність факту порушення Харківською митницею ДФС прав позивача.
Крім цього, вказує, що ТЗ Cadillac на теперішній час є таким, що перебуває під митним контролем та разом із цим переміщення цього ТЗ митною територією України в режимі тимчасового ввезення є таким, що не відповідає вимогам МК України.
Таким чином, видача ТЗ Cadillac зі складу Харківської митниці ДФС, яка передбачає в подальшому переміщення цього ТЗ митною територією України, можлива за умови додержання вимог ст. 242 МК України - лише після митного оформлення цього ТЗ. При цьому, умови митного оформлення залежать від того, з якою метою позивач бажає отримати зі складу митниці ТЗ Cadillac, тобто від того, у який митний режим має бути оформлений цей ТЗ.
Зважаючи на те, що ні до Харківської митниці ДФС, ні до суду позивачем не надано документ, який містить відомості про чинну на теперішній час постійну реєстрацію ТЗ Cadillac у відповідних реєстраційних органах іноземної держави, цей ТЗ може бути пропущений на митну територію України з метою прохідного транзиту (тобто через інший пункт і пропуску) із застосуванням до нього умов письмового декларування в порядку, передбаченому для громадян, та внесення на рахунок Харківської митниці ДФС грошової застави в розмірі митних платежів, що підлягають сплаті при ввезенні таких транспортних засобів на митну територію України з метою вільного обігу.
За наведеного, скаржник вказує, що положення статей МК України і є встановленими законом обмеженнями у здійсненні особою права власності, що не суперечить положенням абзацу першого ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, позовна вимога про зобов'язання Харківської митниці ДФС передати позивачу ТЗ Cadillac без визначення при цьому умов такої передачі, передбачених положеннями чинного митного законодавства залежно від мети отримання цього ТЗ позивачем, є безпідставною, необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
Разом із цим зауважує, що при винесенні оскаржуваного судового рішення судом не надано правової оцінки меті отримання позивачем ТЗ Cadillac зі складу митниці, та не застосовано норми ч. 2 ст. 280 МК України.
У письмових поясненнях на апеляційну скаргу позивач не погоджується із доводами Харківської митниці ДФС, вважає їх безпідставними, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
Зазначає, що його право власності на вказаний автомобіль підтверджується рахунком-фактурою, який підтверджує укладення договору купівлі-продажу зазначеного ТЗ.
Висновки Харківської митниці ДФС про правомочність утримання його майна суперечать безпосереднім нормам права та базовим принципам цивільного та адміністративного права. Відповідно до законодавства таке обмеження можливо виключно на підставі рішення суб'єкту владних повноважень, котрий має застосовати відповідні правові норми в конкретній ситуації та щодо конкретних обставин і тоді встановити юридичні обмеження права власності, їх строк та порядок оскарження. Втім, жодного такого чинного рішення відповідач не має.
Крім наведеного, позивач зазначає про помилковість посилання митного органу на положення ст. 325 МК України, оскільки вона регулює відносини навантаження, вивантаження, перевантаження, усунення пошкоджень упаковки, розпакування, упакування, перепакування, зважування та визначення інших істотних характеристик товарів, що перебувають під митним контролем, взяття проб та зразків таких товарів, зміна ідентифікаційних знаків чи маркування на цих товарах або їх упаковці, транспортних засобах комерційного призначення, а також заміна транспортного засобу комерційного призначення, чого він взагалі не здійснює, і дана норма права регулює абсолютно інші правовідносини.
Зазначає, що неодноразово звертався до митниці із вимогами про повернення ТЗ, бере на себе зобов'язання щодо вивезення транспортного засобу за межі митної території України, а також має бажання про завершення митного режиму вивезенням ТЗ за межі митної території України.
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308).
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Харківської митниці ДФС задоволенню не підлягає, а судове рішення на підставі ст. 316 КАС України слід залишити без змін, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 318 МК України митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України.
Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 321 МК України товари, транспортні засоби комерційного призначення перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно із заявленим митним режимом.
У разі ввезення на митну територію України товарів, транспортних засобів комерційного призначення митний контроль розпочинається з моменту перетинання ними митного кордону України.
Відповідно до п.1. ч. 6 вказаної статті МК України у разі ввезення на митну територію України перебування товарів під митним контролем закінчується після закінчення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що перемішуються через митний кордон України, за винятком митних і режимів, які передбачають перебування під митним контролем протягом усього часу дії митного режиму.
Згідно з ч. І ст. 380 МК України тимчасове ввезення громадянами-нерезидентами на митну територію України транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року. Цей строк може бути продовжено органами доходів і зборів з урахуванням дії обставин непереборної сили та особистих І обставин громадян, які ввезли такі транспортні засоби, за умови документального підтвердження цих обставин, але не більш як на 60 днів. Обов'язковою умовою допуску зазначених транспортних засобів до тимчасового ввезення на митну територію України є реєстрація цих транспортних засобів в уповноважених органах іноземних держав, що підтверджується відповідним документом.
Частиною 2 вказаної статті МК України встановлено, що транспортні засоби для особистого користування, що тимчасово ввозяться на митну територію України громадянами-нерезидентами, не підлягають письмовому декларуванню та звільняються від проведення заходів офіційного контролю, а також від подання документів та/або відомостей, що підтверджують дотримання встановлених заборон та/або обмежень щодо переміщення транспортних засобів особистого користування через митний кордон України. Пропуск таких транспортних засобів через митний кордон України здійснюється без застосування до них заходів гарантування, передбачених розділом X цього Кодексу.
Відповідно до ч. 5 ст. 380 МК України тимчасово ввезені транспортні засоби особистого користування повинні бути вивезені за межі митної території України з дотриманням строків, установлених відповідно до вимог цього Кодексу, або поміщені у митні режими відмови на користь держави, знищення або руйнування чи можуть бути оформлені для вільного обігу на митній території України за умови сплати митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів.
Відповідно до ст. 461 МК України за порушення митних правил можуть бути накладені такі адміністративні стягнення: 1) попередження; 2) штраф; 3) конфіскація товарів, транспортних засобів комерційного призначення - безпосередніх предметів порушення митних правил, товарів, транспортних засобів із спеціально виготовленими сховищами (тайниками), що використовувалися для приховування товарів - безпосередніх предметів порушення митних правил від митного контролю (крім транспортних засобів комерційного призначення, які використовуються виключно для перевезення пасажирів і товарів через митний кордон України за визначеними маршрутами та рейсами, що здійснюються відповідно до розкладу руху на підставі міжнародних договорів, укладених відповідно до закону), а також транспортних засобів, що використовувалися для переміщення товарів - безпосередніх предметів порушення митних правил через митний кордон України поза місцем розташування митного органу.
Тимчасове вилучення товарів, транспортних засобів і документів здійснюється відповідно до ст. 511 МК України.
Частиною 1 ст. 511 МК України визначено, що товари - безпосередні предмети порушення митних правил та відповідні документи, необхідні як докази у справі про порушення митних правил, можуть тимчасово вилучатися. Документи, які перебувають в електронному вигляді, вилучаються разом з відповідними носіями.
Відповідно до частини 2 ст. 511 МК України у разі виявлення порушень митних правил, передбачених частиною шостою ст. 470, ст. ст. 471 - 473, 476, частиною шостою ст. 481, ст. ст. 482 - 484 МКУ, тимчасове вилучення товарів, у тому числі транспортних засобів особистого користування, транспортних засобів комерційного призначення, які підлягають конфіскації відповідно до цих статей, а також відповідних документів є обов'язковим.
Згідно з частиною 3 ст. 511 МК України у разі вчинення порушення митних правил особою, яка не має в Україні постійного місця проживання або адреси, допускається вилучення товарів, транспортних засобів у кількості, необхідній для забезпечення стягнення штрафу або вартості товарів, транспортних засобів відповідно до частини 2 ст. 541 МК України.
Тимчасово вилучені товари, у тому числі транспортні засоби особистого користування, транспортні засоби комерційного призначення та документи повинні бути перелічені у протоколі, що складається в передбачених МК України випадках, або в доданому до нього описі з точним зазначенням кількості, міри, ваги та особливих ознак цих товарів, транспортних засобів та документів, а також вартості товарів, транспортних засобів (частина 4 ст. 511 МК України).
Разом з тим, відповідно до ст. 512 МК України, тимчасове вилучення товарів, транспортних засобів та документів, зазначених у частині 1 ст. 511 МК України, може бути оскаржено в порядку, встановленому главою 4 МК України та іншими законами України.
Подання скарги на рішення про застосування тимчасового вилучення товарів, транспортних засобів та документів, зазначених у частині 1 ст. 511 МК України, не зупиняє дію такого рішення.
Судом установлено та не заперечується учасниками справи, що Зазначений висновок підтверджується наступними обставинами справи.
27.06.2017 року в зону митного контролю міжнародного пункту пропуску для автомобільного сполучення «Гоптівка» митного посту «Щербаківка» (в зоні діяльності Харківської митниці ДФС) з України в напрямку Російської Федерації в'їхав ТЗ Cadillac під керуванням гр. Великобританії ОСОБА_1 . Під час проведення митного контролю встановлено, що ТЗ Cadillac був ввезений цим громадянином на митну територію України 07.01.2016 року в зоні діяльності Львівської митниці ДФС, з метою особистого користування в митному режимі тимчасового ввезення строком до 1 року з терміном вивезення до 07.01.2017 року.
27.06.2017 року, у зв'язку з не вивезенням станом на 27.06.2017 року ТЗ Cadillac за межі митної території України посадовою особою Харківської митниці ДФС встановлено в діях позивача наявність ознак порушення митних правил за ч. 3 ст. 481 Митного кодексу України (подалі - МК України), та складений відносно нього протокол про ПМП № 0606/80700/17 за ч. 3 ст. 481 МК України /а.с. 29-30/.
Вищезазначений ТЗ Cadillac тимчасово вилучений у позивача, як у особи, що не має в Україні постійного місця проживання або адреси, згідно зі ст. 511 МК України в рахунок забезпечення штрафу за протоколом про ПМП від 27.06.2017 року № 0606/80700/17, та розміщений на складі митниці, розташованому на митному і посту «Щербаківка».
07.12.2017 року Харківською митницею ДФС винесено постанову у справі про ПМП № 606/80700/17, якою вказаного громадянина визнано винним у вчиненні ПМП за ч. 3 ст. 481 МК України, у зв'язку з перевищенням строку тимчасового ввезення ТЗ Cadillac та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17.000,00 грн., який сплачено позивачем 12.01.2018 року /а.с. 31, зворот/.
Згідно квитанції № 21249772-1 від 12.01.2018 року штраф у розмірі 17.000,00 грн. позивачем сплачений /а.с. 38/.
14.03.2018 року до Харківської митниці ДФС надійшла заява позивача від 14.03.2018 року, в якій він просив відповідача повернути вилучений ТЗ Cadillac /а.с. 32/.
За результатами опрацювання вказаної заяви, Харківською митницею ДФС позивачу надана відповідь № 2073/00-4/20-70-03-05 від 28.03.2018 року про те, що після видачі зі складу ТЗ Cadillac, він не може бути ввезений заявником на митну територію України в режимі тимчасового ввезення, тому, отриманий зі складу митниці ТЗ Cadillac необхідно вивезти за межі митного кордону України.
Крім того встановлено, що згідно з базами даних АСМО «Інспектор» та ЄАІС ДФС України станом на 26.03.2018 року не вивезено за межі митної території України інший транспортний засіб особистого користування, а саме, «MERCEDES-BENZ S430» реєстраційний номер НОМЕР_7 (країна реєстрації - Великобританія), VIN - НОМЕР_8 , ввезений позивачем 31.07.2015 року на митну територію України через пункт пропуску «Гоптівка» у митному режимі «тимчасове ввезення» /а.с. 33-34/.
12.10.2018 року позивач повторно звернувся до Харківської митниці ДФС із заявою про повернення вилученого ТЗ Cadillac з метою вивезення за межі митної території України. До заяви позивачем надано копія паспорту № НОМЕР_9 , копія квитанції від 12.01.2018 року щодо сплати штрафу за постановою Харківської митниці ДФС від 07.12.2017 року у справі про ПМП № 606/80700/17, копія постанови Харківської митниці ДФС від 07.12.2017 року у справі про ПМП № 606/80700/1 /а.с. 36/.
За результатами опрацювання цієї заяви, Харківською митницею ДФС позивачу надана відповідь № 7584/00- 4/20-70-03-05 від 19.10.2018 року про те, що для остаточного вирішення питання щодо можливості та умов транзитного переміщення територією України цього ТЗ необхідно надати для здійснення митного контролю свідоцтво про чинну реєстрацію транспортного засобу /а.с. 44-46/.
Погоджуючись із висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає, що накладений постановою про порушення митних правил № 605/80700/17 від 08.08.2017 року штраф за порушення митних правил у розмірі 17.000,00 грн. позивачем сплачений у повному обсязі.
Рішення щодо конфіскації вилученого транспортного засобу Cadillac Seville STS, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_10 , Харківською митницею ДФС не приймалось. Доказів зворотного судам першої та апеляційної інстанції відповідачем не надано.
Крім цього, колегія суддів зауважує, що право власності позивача на вказаний автомобіль підтверджується договором купівлі-продажу /а.с. 88-89/. Реєстраційні формальності здійснені позивачем в установлений законодавством країни підданства (Королівство Бельгія) порядок, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію ТЗ № НОМЕР_1 /а.с. 41-43/.
Жодними достатніми та допустимими доказами, в розумінні ст.ст. 74, 75 КАС України, відповідачем не спростована наявність у позивача права власності на зазначене майно.
Разом із цим, колегія суддів, відхиляючи доводи апеляційної скарги Харківської митниці ДФС, вважає необхідним звернути увагу митного органу на те, що ОСОБА_1 , як власнику ТЗ, відповідачем надано право перетину державного кордону України на підставі тих самих документів, які наразі викликають сумніви у наявності права власності позивача на вказаний автомобіль.
Колегія суддів зауважує, що за своїм змістом стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує право на мирне володіння майном і обумовлює випадки втручання у таке право мирного володіння майном, а відповідно до тлумачення й усталеної практики Європейського суду з прав людини (напр. рішення в справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», «Іммобільяре Саффі» проти Італії», «East/West Alliance Limited» проти України», «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» тощо) в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції слід виокремлювати три норми: • перша норма (перше речення першого абзацу) - має загальний характер і закладає принцип мирного володіння майном; • друга норма (друге речення першого абзацу) - охоплює питання позбавлення права власності та визначає для цього певні критерії і умови; • третя норма (другий абзац) - визнає право договірних держав, зокрема, контролювати використання майна в загальних інтересах. При цьому, як підтверджується практикою Суду, друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.
Вирішуючи питання про предмет правового регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції, доречно з'ясувати, що ж таке володіння майном у розумінні Конвенції. Так, поняття «майно», якому надається захист за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, має автономне значення, що є ширшим за звичне розуміння правом власності на речі матеріального світу та, відповідно до тлумачення Європейського суду з прав людини (рішення в справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», «Ван Марле проти Нідерландів», «Колишній Король Греції та інші проти Греції», «Балан проти Молдови», «Стебницький та «Комфорт» проти України», «Мелахер та інші протиАвстрії», «Беєлер проти Італії», «Амбруозі проти Італії», «Гайдук та інші проти України», «Мюллер протиАвстрії», «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії». «Совтрансавто-Холдинг» проти України» та ін.), охоплює низку економічних як матеріальних, так і нематеріальних інтересів (активів).
Зокрема, до майна відносяться: нерухомість; рухоме майно; банківські внески; прибутки, що випливають з власності (напр. орендна плата); частка у пенсійному фонді; кошти, належні до виплати; «правомірні очікування» вчиняти певні дії відповідно до виданого дозволу (напр. здійснювати запланований розвиток території); акції компаній; патенти; дозволи; ліцензії; права інтелектуальної власності; Право на здійснення підприємницької діяльності; зароблений, але неодержаний прибуток; клієнтура та ін. Однак, не вважається майном, зокрема: сподівання на визнання існування «старого» права власності, яке давно було неможливо використовувати ефективно; умовна вимога, яка втрачає силу внаслідок її недотримання; право на набуття майна, наміри стосовно набуття власності.
Критерій законності втручання Принцип (критерій) законності означає, що втручання у право власності особи повинно провадитися на підставі закону, при цьому: • До відносин щодо позбавлення державою власності своїх громадян застосовується національне законодавство (рішення Європейського суду з прав людини в справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства») • Під «законом» розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм (рішення Європейського суду з прав людини в справі «Щокін проти України») • Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів, а Європейський суд з прав людини перевіряє, чи спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Європейського суду з прав людини (рішення Європейського суду з прав людини в справі «Щокін проти України»)
Критерій суспільного інтересу • Втручання в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у втручанні в право у формі публічного (загального, суспільного) інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності Критерій пропорційності • Критерій (прицип) пропорційності, тобто дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та приватними інтересами особи, розглядається в практиці Європейського суду з прав людини як невід'ємна частина та інструмент верховенства права, зокрема в питаннях захисту права власності • Дотримання принципу пропорційності вимагає досягнення справедливого балансу між загальними інтересами всього суспільства і вимогами щодо захисту фундаментальних прав приватних осіб • Якщо ж на особу внаслідок ужитих заходів покладається «значний індивідуальний тягар», вважається, що справедливого балансу інтересів досягнуто не було (рішенням Європейського суду з прав людини у справах «Брумареску проти Румунії», «Трегубенко проти України») • Відтак, повинно існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Прессос Компанія Нав'єря С.А. та інші проти Бельгії»)
Питання пропорційності є оціночним і визначається у кожному випадку з урахуванням фактичних обставин. Більше того, вирішуючи питання про те, чи було дотримано цієї вимоги, Європейський суд з прав людини визнає, що держава користується широкою свободою розсуду як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи виправдані наслідки вжиття таких заходів з огляду на загальний інтерес для досягнення мети заходу, про який йдеться. Проте Європейський суд з прав людини не може не скористатися своїм повноваженням щодо здійснення перевірки та повинен визначити, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом заявника на «мирне володіння його майном» в розумінні першого речення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Звольски та Звольська проти Республіки Чехія»). • При цьому, оцінюючи наявність справедливого балансу, метою принципу пропорційності не с досягнення «соціальної справедливості» як такої в абсолюті, а досягнення розумного співвідношення між приватним і загальним інтересами. Тобто. порушенням принципу пропорційності є не саме ущемлення прав особи, а істотний дисбаланс між заходами, вжитими для забезпечення загальних інтересів суспільства, та потребою захищати право особи на мирне володіння своїм майном. Таким чином, втручання в право власності, навіть якщо воно відповідає першим двом критеріям (тобто має законну мету, а також здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства), все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства, що є недопустимим.
Зокрема в рішенні "EAST/WEST ALLIANCE LIMITED» ПРОТИ УКРАЇНИ" суд зазначив що згідно з усталеною практикою Суду стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Їммобіліаре Саффі проти Італії» [ВП], заява N 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Перепьолкінс проти Латвії» [ВЩ, заява N 71243/01, п. 93, від 25.10.2012 року).
Колегія суддів зазначає, що перша та найбільш важлива вимога статті І Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-11). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Куиюглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10.05.2007 року).
Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірним тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series А N 52). Іншими словами, має існувати обгрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення віл 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства". п. 50, Series А N 98).
За наведеного, погоджуючись із висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що у даному випадку право позивача на володіння спірним автомобілем є порушеним в розумінні положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, та підлягає відновленню.
Крім цього, колегія суддів погоджується із висновком суду про відмову у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання здійснити повернення ТЗ у триденний строк з дня набрання рішенням законної сили, з тих підстав, що спосіб та строк виконання дій, які має вчинити за рішенням суду суб'єкт владних повноважень, у спірних правовідносинах не визначений нормативно. Крім того, означена вимога є передчасною, оскільки позивачем не надано беззаперечних доказів про те, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів не встановила неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні рішення судом першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 316 КАС України).
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10.02.2010 року).
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 292, 293, 308, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Харківської митниці ДФС залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року, - без змін.
Постанова Другого апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття. Учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених Кодексом адміністративного судочинства України. Касаційна скарга на судове рішення подається безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя (підпис)Л.В. Мельнікова
Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський З.О. Кононенко
Постанова у повному обсязі складена і підписана 14 червня 2019 року.