ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
13 червня 2019 року № 640/5980/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Вєкуа Н.Г. при секретарі судового засідання Багрій М.В., за участі: позивача - ОСОБА_1 , представника позивача - ОСОБА_2 , представника відповідача - Шадури А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доДержавного реєстратора Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Духновської Олесі Анатоліївни
про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії, -
На підставі ч. 1 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 13 червня 2019 року проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) судове рішення. Виготовлення рішення у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 243 названого Кодексу. Під час проголошення скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення сторонам роз'яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту рішення.
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) з позовом до державного реєстратора Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Духновської Олесі Анатоліївни ( 04050, м. Київ, вул. Студенська, буд. 7 ), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обмежень № 44268580 від 27.11.2018, який винесено державним реєстратором Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Духновською О.А. ;
- зобов'язати державного реєстратора Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Духновську О.А . провести державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та видати витяг з Державного реєстру прав про зареєстроване майно.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем протиправно та незаконно було відмовлено в державній реєстрації прав та їх обтяжень за заявою позивача від 27.11.2018 року №44268580. Так, позивач наполягає, що ним було надано державному реєстратору всі необхідні документи, які відповідають вимогам закону для державної реєстрації права власності на квартиру, яка належала померлому батьку позивача, зокрема, було надано довідку від 18.02.2015 року №11 ЖБК «Домобудівник №3», яка підтверджує юридичний факт, що на даний час, згідно реєстру документації ЖБК «Домобудівник №3», померлий батько позивача - ОСОБА_4 власником квартири №48 в кооперативному будинку ЖБК АДРЕСА_4 .
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 квітня 2019 року відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі, призначено справу до розгляду у підготовчому провадженні.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що відповідно до статті 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Таким чином, надана позивачем довідка від 18.02.2015 року №11 ЖБК «Домобудівник №3» не відповідає нормам Закону України «Про кооперацію», оскільки вказана довідка видана 18.02.2015 року на ім'я померлої особи та містить у собі відомості, що померла особа є членом кооперативу.
Протокольною ухвалою суду від 13.06.2019 року було закрито підготовче провадження у справі та за клопотанням сторін продовжено розгляд справи по суті у цей самий день - 13.06.2019 року.
В судовому засіданні 13 червня 2019 року позивачем було надано додаткові усні пояснення з приводу спірних правовідносин та зазначено, що формально довідку від 18.02.2015 №11 ЖБК «Домобудівник №3» могли видати лише на ім'я померлого батька - ОСОБА_4 , оскільки інші особи - спадкоємці не мали права її отримати, але зазначене не спростовує відомостей, викладених в довідці стосовно того, що ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_4. Позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити позов у повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні 13 червня 2019 року не спростовував, що довідка від 18.02.2015 року №11 ЖБК «Домобудівник №3» підтверджує факт права власності на квартиру АДРЕСА_5 (змінено назву на АДРЕСА_4 за ОСОБА_4 , однак зазначив, що така довідка була видана через п'ять років після його смерті, а отже не відповідає вимогам закону. Проти позовних вимог заперечував, просив відмовити в їх задоволенні в повному обсязі.
У судовому засіданні 13 червня 2019 року на підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Заслухавши пояснення, доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про необхідність відмовити у задоволенні позовних вимог з таких підстав.
ОСОБА_1 (позивач) є сином померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , який за життя був членом кооперативу житлово-будівельного кооперативу «Домобудівник №3».
Так, згідно довідки від 18.11.2015 року, виданої ЖБК «Домобудівник №3» батько позивача був власником кооперативної квартири АДРЕСА_4.
Так, з метою оформлення права власності на квартиру, як спадкоємця, представник позивача 21.11.2018 року звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності, яка зареєстрована за реєстраційним номером - №31304074.
До вказаної заяви позивачем було додано:
- довідка про членство особи в кооперативі та внесення таким членом кооперативу пайового внеску в повному обсязі, видана ЖБК «Домобудівник №3» від 18.02.2015 року №11;
- технічний паспорт;
- оригінал ордеру №В135185;
- витяг зі спадкового реєстру №46420457;
- довідку №92/02-14;
- копії паспорта громадянина України та ідентифікаційного коду;
- копію свідоцтва про смерть;
- документи, що підтверджують повноваження адвоката.
Рішенням державного реєстратора Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Духновської Олесі Анатоліївни від 27.11.2018 року №44268580 відмовлено у державній реєстрації прав та їх обтяжень за заявою, прийнятою 21.11.2018 року 15:40:00 за реєстраційним номером 31304074, яку подав Яворський Віктор Іванович, що діє на підставі договору про надання правової допомоги від 12.09.2018 року, для проведення державної реєстрації права власності, форма власності: приватна на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з Рішенням про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №44268580 від 27 листопада 2018 року, прийнятого відповідачем, заява для проведення державної реєстрації права власності та документи, подані для проведення державної реєстрації прав представником позивача - ОСОБА_2 . визнані такими, що не відповідають вимогам, встановленим нормами ч.4 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Зокрема, відповідач вказав, що заявником подано довідку від 18.02.2015 року №11 житлово-будівельного кооперативу «Домобудівник №3», згідно якої ОСОБА_4 являється членом кооперативу, проте, також подано свідоцтво про смерть даної особи від 15.03.2010 року, що суперечить вимогам ст. 13 Закону України "Про кооперацію", яка передбачає, що членство в кооперативі припиняється у разі смерті члена кооперативу - фізичної особи.
Позивач, не погоджуючись з відмовою державного реєстратора щодо реєстрації права власності на квартиру що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним Законом, який визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна є Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 №1952-IV (надалі - «Закон №1952-IV).
Пунктом 1 ч. 1 ст. 4 Закону передбачено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме право власності на нерухоме майно.
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 2 вказаного Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Частиною 1 статті 5 Закону №1952-IV передбачено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.
Повноваження державного реєстратора визначені частиною третьою статті 10 Закону №1952-IV, до яких, зокрема, відносяться встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, та прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року №1127 затверджено Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Порядок №1127).
Пунктом 66 вказаного порядку встановлено, що Для державної реєстрації права власності на підставі заяви спадкоємця подаються документи, необхідні для відповідної реєстрації, передбачені статтею 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та цим Порядком, що підтверджують набуття спадкодавцем права власності на нерухоме майно, витяг із Спадкового реєстру про наявність заведеної спадкової справи та документ, що містить відомості про склад спадкоємців, виданий нотаріусом чи уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, якими заведено відповідну спадкову справу.
Державна реєстрація права власності на підставі заяви спадкоємця проводиться шляхом внесення до Державного реєстру прав відомостей про суб'єкта права власності - спадкодавця з обов'язковим зазначенням відомостей про смерть такої особи.
Згідно з приписами статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва може проводитись на підставі інших актів органів державної влади та посадових осіб згідно із законом.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» представником позивача до відповідної заяви про реєстрацію права власності було подано довідку від 18.02.2015 №11 ЖБК «Домобудівник №3», яка підтверджує, що на даний час, згідно реєстру документації ЖБК «Домобудівник №3», померлий батько позивача - ОСОБА_4 є власником квартири №48 в кооперативному будинку ЖБК « Домобудівник №3» по вул. Є. Сверстюка, №8-а, в місті Києві.
Згідно з приписами статті 191 Закону України «Про кооперативи» у разі викупу квартири, дачі, гаража, іншої будівлі, споруди або приміщення член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного кооперативу чи іншого відповідного кооперативу стає власником цього майна.
Суд звертає увагу, що довідкою від 18.02.2015 №11 ЖБК «Домобудівник №3» підтверджується право власності померлого батька позивача - ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_4
Зазначене не заперечувалось відповідачем під час судового розгляду справи, проте, відповідач зазначив, що вказана довідка була видана після смерті ОСОБА_4 .
Необхідно наголосити, що в даному випадку не постає питання щодо визнання права власності померлого ОСОБА_4 на квартиру №48 , адже відповідачем даний факт визнається, під час звернення представника позивача із заявою про реєстрацію прав власності спадкоємця на квартиру, відповідачем було відмовлено у проведенні реєстрації лише з формальних підстав, а саме через те, що довідка від 18.02.2015 №11 була видана після смерті власника квартири, а відтак, на думку державного реєстратора, остання не відповідає вимогам Закону, при цьому факт сплати ОСОБА_4 пайових накопичень за квартиру №48 підтверджується матеріалами справи, не заперечується відповідачем.
Статтею 21 вказаного Закону передбачено, що право власності членів кооперативу - фізичних осіб на свою загальну частку успадковується.
Як вбачається з оскаржуваного рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обмежень №44268580 від 27.11.2018 року єдиною підставою для відмови у реєстрації було подання довідки, яка видана після смерті власника такої квартири.
При цьому, позивачем в судовому засіданні 13 червня 2019 року наголошено на тому, що зазначену довідку формально могли видати саме на батька позивача, який і був членом кооперативу «Домобудівник №3», сплачував відповідні внески, та як наслідок став власником квартири, однак, ані дружина мерлого, ані позивач не мали права на отримання такої довідки, у зв'язку з чим довідка була видана на ім'я померлого, що в свою чергу, жодним чином не спростовує фактів викладених в ній.
Відповідач під час судового розгляду справи не заперечував стосовно фактів, викладених в довідці 18.02.2015 №11 ЖБК «Домобудівник №3».
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною 17.07.1997р., кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідні, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Метою зазначених положень Конвенції є запобігання свавільному захопленню власності, конфіскації, експропріації та іншим порушенням принципу безперешкодного користування своїм майном, в тому числі, юридичними особами.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, найчастіше втручання у право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст. 1 Протоколу №1 забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів. Втручання має бути законним, тобто здійснено на підставі закону. При цьому під законом Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути доступним, передбачуваним та відповідати всім вимогам нормативного акта. Доступність закону означає наявність доступу та знань щодо цього закону в суспільстві та у осіб. Передбачуваність означає можливість передбачити певні дії або наслідки, що можуть виникнути в зв'язку із застосуванням закону.
Незважаючи на те, що держави мають широкі рамки розсуду при визначенні умов і порядку, за яких приватна особа може бути позбавлена своєї власності, позбавлення останньої, навіть, якщо воно переслідує законну мету в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст. 1 Протоколу №1, якщо не була дотримана розумна пропорційність між втручанням у права фізичної чи юридичної особи й інтересами суспільства. Також буде мати місце порушення ст. 1 Протоколу №1 й у випадку, коли наявний істотний дисбаланс між тягарем, що довелося понести приватній особі, і переслідуваними цілями інтересів суспільства.
Закріплюючи право кожного на мирне володіння своїм майном, ст. 1 за своєю суттю є гарантією права власності, що зазначено в п. 63 рішення Європейського суду з прав людини від 13.06.1979р. у справі Маркс проти Бельгії .
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що державним реєстратором протиправно було відмовлено у державній реєстрації права власності позивача на квартиру АДРЕСА_7 , 8-а , оскільки підстави, з яких позивача було позбавлено можливості встановлення права власності на спадкове майно, були суто формальними та не були достатніми для відмови у здійсненні реєстраційних дій.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Державного реєстратора Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Духновської Олесі Анатоліївни не відповідає вищезазначеним вимогам статті 2 КАС України, зокрема, щодо вимог про прийняття рішення: обґрунтовано; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Суд зазначає, що Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» «Онер'їлдіз проти Туреччини», «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», «Москаль проти Польщі»).
За приписами статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідачем не доведено правомірності оскаржуваного рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обмежень № 44268580 від 27.11.2018 року.
Частиною другою статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Разом з тим, враховуючи встановлені судом обставини, суд приходить до висновку, що доцільним буде вийти за межі позовних вимог та задовольнити позовні вимоги зобов'язального характеру шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняту 21.11.2018 року за реєстраційним номером №31304074 з урахуванням наведених вище висновків суду.
Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами ст. 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).
Отже, розглянувши усі подані документи і матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.
За правилами частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись статтями 77-78, 139, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обмежень № 44268580 від 27.11.2018, який винесено державним реєстратором Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Духновською О.А .
Зобов'язати державного реєстратора Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Духновську О.А. (04050, м. Київ, вул. Студенська, буд. 7) повторно розглянути заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняту 21.11.2018 року за реєстраційним номером №31304074, відповідно до вимог законодавства, із врахуванням висновків, які викладені у мотивувальній частині даного рішення.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 384, 20 грн. (триста вісімдесят чотири гривні двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (04050, м. Київ, вул. Студенська, буд. 7).
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги).
Повний текс рішення виготовлено та підписано 14 червня 2019 року.
Суддя Н.Г. Вєкуа