ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
14 червня 2019 року № 826/13692/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Шейко Т.І., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Державної служби України з питань праці,
Головного управління Держпраці у Київській області
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:
- Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;
- Проценко Петро Олександрович;
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної служби України з питань праці (далі по тексту - відповідач 1), Головного управління Держпраці у Київській області (далі по тексту - відповідач 2), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (далі по тексту- третя особа 1), ОСОБА_2 (далі по тексту - третя особа 2, ОСОБА_2 ), в якій позивач, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить:
«- Визнати неправомірною бездіяльність щодо не розгляду по суті заяв Державною службою України з питань праці за 2016-2018 роки матері та діда неповнолітнього ОСОБА_3 - сина, матері-одиначки 2 дітей- ОСОБА_1 , оскільки бездіяльність привела тричі (30 червня 2016 року, 07 листопада 2017 року та 13 червня 2018 року) до матері неповнолітнього ОСОБА_3 звільнень та двічі до замахів на вбивство (19 липня 2016 року та 15 вересня 2017 року), а неповнолітній ОСОБА_3 знаходиться на утриманні матері-одиначки і не повинен залишитися сиротою, враховуючи, що ОСОБА_6 продовжує тероризувати неповнолітнього ОСОБА_3 , а ОСОБА_6 за вересень-жовтень 2017 року, і з квітня 2018 року також не сплатив заробітну плату матері неповнолітнього ОСОБА_3 та фактично й досі не тільки не поновив мати неповнолітнього ОСОБА_3 та навіть у журналі обліку трудових книжок перший запис щодо працевлаштування зроблений 11 червня 2018 року, а не 01 листопада 2013 року;
- визнати неправомірною бездіяльність Головного управління Держпраці у Київській області щодо не розгляду по суті заяв за 2016-2018 роки та діда неповнолітнього ОСОБА_3 - сина, матері-одиначки 2 дітей ОСОБА_1 , оскільки бездіяльність привела тричі (30 червня 2016 року, 07 листопада 2017 року та 13 червня 2018 року) до матері неповнолітнього ОСОБА_3 звільнень та двічі до замахів на вбивство (19 липня 2016 року та 15 вересня 2017 року), а неповнолітній ОСОБА_3 знаходиться на утриманні матері-одиначки і не повинен залишитися сиротою, враховуючи, що ОСОБА_6 продовжує тероризувати неповнолітнього ОСОБА_3 , а ОСОБА_7 за вересень-жовтень 2017 року, і з квітня 2018 року також не сплатив заробітну плату матері неповнолітнього ОСОБА_3 та фактично й досі не тільки не поновив мати неповнолітнього ОСОБА_3 та навіть у журналі обліку трудових книжок перший запис щодо працевлаштування зроблений 11 червня 2018 року, а не 01 листопада 2013 року, враховуючи, що 12 липня 2016 року особисто Головне управління Держпраці у Київській області з відомостями ліцензії Міністерства охорони здоров'я України на медичну практику серії АЕ НОМЕР_3 від 18 вересня 2014 року ходило по підпільному, не маючому ні майна, ні приміщень, згідно вказаних відомостей, стоматологічному відділенню, створенному ОСОБА_7 на 4 поверсі на Матеюка 3, але і досі воно працює, а 13 липня 2016 року, 14 липня 2016 року, 19 липня 2016 року, 30 жовтня 2017 року тощо були скоєні саме там протиправні дії по відношенню до ОСОБА_3 у тому числі;
- зобов'язати Державну службу України з питань праці розглянути по суті заяви за 2016-2018 роки матері та діда неповнолітнього ОСОБА_3 - сина матері-одиначки 2 дітей ОСОБА_1 , оскільки бездіяльність привела тричі (30 червня 2016 року, 07 листопада 2017 року та 13 червня 2018 року) до матері неповнолітнього ОСОБА_3 звільнень та двічі до замахів на вбивство (19 липня 2016 року та 15 вересня 2017 року), а неповнолітній ОСОБА_3 знаходиться на утриманні матері-одиначки і не повинен залишитися сиротою, враховуючи, що ОСОБА_6 продовжує тероризувати неповнолітнього ОСОБА_3 , а ОСОБА_7 за вересень-жовтень 2017 року, і з квітня 2018 року також не сплатив заробітну плату матері неповнолітнього ОСОБА_3 та фактично й досі не тільки не поновив мати неповнолітнього ОСОБА_3 та навіть у журналі обліку трудових книжок перший запис щодо працевлаштування зроблений 11 червня 2018 року, а не 01 листопада 2013 року та надати відповіді у 2-тижневий строк після вступу рішення у законну силу;
- зобов'язати Головне управління Держпраці у Київській області розглянути по суті заяви за 2016-2018 роки матері та діда неповнолітнього ОСОБА_3 - сина матері-одиначки 2 дітей ОСОБА_1 , оскільки бездіяльність привела тричі (30 червня 2016 року, 07 листопада 2017 року та 13 червня 2018 року) до матері неповнолітнього ОСОБА_3 звільнень та двічі до замахів на вбивство (19 липня 2016 року та 15 вересня 2017 року), а неповнолітній ОСОБА_3 знаходиться на утриманні матері-одиначки і не повинен залишитися сиротою, враховуючи, що ОСОБА_6 продовжує тероризувати неповнолітнього ОСОБА_3 , а ОСОБА_7 за вересень-жовтень 2017 року, і з квітня 2018 року також не сплатив заробітну плату матері неповнолітнього ОСОБА_3 та фактично й досі не тільки не поновив мати неповнолітнього ОСОБА_3 та навіть у журналі обліку трудових книжок перший запис щодо працевлаштування зроблений 11 червня 2018 року, а не 01 листопада 2013 року та надати відповіді у 2-тижневий строк після вступу рішення у законну силу;
- зобов'язати Державну службу України з питань праці здійснити перевірку фактів щодо порушення чинного законодавства Кодексу законів про працю України КНП «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району міста Києва, викладених у письмових зверненнях матері неповнолітнього ОСОБА_3 матері-одиначки 2 дітей ОСОБА_1 за 2016-2018 роки.»
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 послалась на те, що на її думку внаслідок бездіяльності відповідачів життя її малолітнього сина ОСОБА_3 перетворилось на існування у пеклі страждань та злиднів, оскільки до відповідачів надходили звернення позивача та численні заяви щодо протиправної, злочинної діяльності директора КНП КДЦ Деснянського району міста Києва ОСОБА_9 та його поплічників, у тому числі, колишньої співмешканки - ОСОБА_10 , незаконно працюючої лікарем у філії 3 у стоматологічному відділенні, яке не має ні приміщень, ні майна, згідно відомостей ліцензії НОМЕР_3 серія АЕ від 18 вересня 2014 року, згідно якої тільки і має право надавати медичні послуги. Вказане КНП КДЦ, у тому числі, ОСОБА_6 , неодноразово погрожував позивачу звільненням, вбивством не тільки позивача, але і її дітей.
Як вказує позивач, на початку її звернень з заявами до правоохоронних органів, вона ще працювала стоматологом-терапевтом вказаного КНП КДЦ, 19 липня 2016 року та 15 вересня 2017 року були замахи на вбивство, а 06 квітня 2018 року, як стверджує позивач, вона та її діти залишились живими завдяки засобам масової інформації, які виклали у ЗМІ фото постраждалого Лиски, отримавши від позивача інформацію щодо погроз ОСОБА_3 знищити її дітей, поки інші особи за наказом ОСОБА_6 вбивали лікаря ОСОБА_13.
З 04 квітня 2018 року позивач неодноразово зверталась до Київської місцевої державної адміністрації та Департаменту охорони здоров'я Київської місцевої державної адміністрації з проханням та вимогами надати допомогу потрапити на роботу, враховуючи що Київська місцева державна адміністрація та Департамент охорони здоров'я Київської місцевої державної адміністрації не надавали згоди Деснянській районній державній адміністрації ні у 2013 році, ні у 2015 році на призначення ОСОБА_6 директором, який, за доводами позивача, був призначений директором КПН КДЦ на підставі сфальсифікованих документів та взагалі не мав права працювати, навіть, простим лікарем, а тим більше керівником, оскільки в нього були відсутні діючі сертифікати (свідоцтва), які має кожен лікар (ні по організації та по управлінню охорони здоров'я, ні по терапії).
Крім того, мотивуючи свої позовні вимоги в частині бездіяльності відповідачів, позивач зазначила, що останніми не були проведені своєчасно та у повному обсязі з вивченням всіх обставин та залученням всіх доданих документів тощо щодо того, що КНП КДЦ Деснянського району міста Києва було знехтувано ті обставини, що позивач є матір'ю -одиначкою та порушено її права в частині:
- не проведення інструктажів з техніки безпеки, виробничої санітарії тощо, обов'язкових згідно Кодексу законів про працю України до початку роботи;
- не було укладено трудовий договір у письмовому вигляді;
- не було забезпечення обладнанням, матеріалами, медикаментами тощо, необхідними для виконання трудових обов'язків;
- свідомо погірщувались умови праці, КПН КДЦ Деснянського району міста Києва примушувало працювати у стоматологічному відділенні філії 3, кабінети 420, 417 коморі, які не мають приміщень, чи майна, не є кабінетом вказаного КПН КДЦ, згідно відомостей ліцензії Міністерства охорони здоров'я України на медичну практику серії АЕ НОМЕР_3 від 18 вересня 2014 року і фактично відповідачі мали закрити відділення, оскільки, як вказує позивач медичні послуги надаються законно тільки на підставі ліцензії Міністерства охорони здоров'я України, до якої існують відомості, у тому числі, є адреси філій, поверхи, назви відділень, номери кабінетів, майно, але відповідачі, на думку позивача, проігнорували вказані відомості;
- не було сплачено матеріальної допомоги;
- не надавалися путівки у будинку відпочинку;
- не було забезпечено спецодягом;
- не було забезпечено миючими засобами тощо;
- не використовувалася податкова соціальна пільга матері-одиначки 2 дітей при розрахунку заробітної плати;
- дотепер не сплачено заробітну плату за вересень-жовтень 2017 року, квітень-травень 2018 року;
- не надавалися додаткові оплачувані відпустки на дітей, або їх грошова компенсація;
- не надавалися на вимогу відпустка щорічна, у тому числі, 2017-2018 роках;
- на думку позивача, саме внаслідок допущення бездіяльності відповідачами, її було тричі звільнено наказами від 29 червня 2016 року, від 07 листопада 2017 року та від 12 червня 2018 року.
Також, позивач у позовній заяві вказує й на те, що відповідачами були проігноровані десятки її та її батька звернень, незважаючи на те, що з 2016 року та до теперішнього часу від позивача та від її батька надходили докази зі скаргами на ОСОБА_3 , який порушував чинне законодавство, за твердженнями позивача.
Також, позивач зазначила, що відповідачами були проігноровані її клопотання та звернення щодо проведення процесуальних дій для перевірки всіх фактів її скарг та сприяння, у тому числі, у відстороненні від посади на час розслідування кримінальних справ проти ОСОБА_6, притягнення винних до відповідальності, насамперед директора КНП КДЦ ОСОБА_6, який і організував, за доводами позивача та притягненні до відповідальності ОСОБА_3 .
Більш того, позивач наголосила на бездіяльності відповідачів, яка полягає у ігноруванні судових рішень, якими її було поновлено на роботі та встановлено незаконність наказів про її звільнення.
Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог до відповідачів також послалась на бездіяльність Київської міської державної адміністрації та Департаменту охорони здоров'я Київської міської державної адміністрації, які не вчиняли жодних дій для притягнення до відповідальності ОСОБА_3 та його «поплічників» та для припинення незаконних звільнень позивача.
В той же час, позивач стверджує, що саме внаслідок протиправної бездіяльності прокуратури, її було тричі звільнено з посади, фактично не допущено до роботи, що потягло за собою відсутність коштів для нормального проживання, а бездіяльність відповідачів перетворила життя її неповнолітнього сина у «пекло страждань та переживань, а також у існування у злиднях», оскільки, як стверджує позивач, відповідачі впевнені у безкарності ОСОБА_6.
Обґрунтовуючи протиправну бездіяльність відповідачів, позивач також посилається на обставини, які були предметом розгляду у місцевих судах загальної юрисдикції при розгляді справ про поновлення на роботі, на обставини, які стали підставою для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та відкриття кримінальних проваджень відносно ОСОБА_3 , а також посилається на те, що внаслідок бездіяльності відповідачів, її син відчуває себе беззахисним.
При цьому, позивач зазначає у позовній заяві, що 12 липня 2016 року на підставі її скарг, датованих травнем 2016 року, посадові особи відповідача 2 провели перевірку, але не припинили незаконну діяльність «підпільного» стоматологічного відділення, організованого ОСОБА_7, а 18 липня 2016 року видали припис, яким підтвердили не проведення з позивачем інструктажів. Вказаний припис, як зазначає позивач, не виконаний КНП КДЦ до теперішнього часу.
В той же час, за твердженнями позивача, відповідачі продовжують вчиняти протиправну бездіяльність, яка полягає у тому числі й у не накладенні штрафу за порушення Кодексу законів про працю України КНП КДЦ.
У позовній заяві позивач також посилається на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року за позовом її батька до Головного управління Держпраці у Київській області, яке не виконано до теперішнього часу відповідачем.
При цьому, позивач у позовній заяві послалась на анулювання 01 березня 2018 року ліценції КНП КДЦ.
Внаслідок протиправної бездіяльності відповідачів позивачу заподіяна моральна шкода, яку вона оцінює у 536120,00 грн, яка полягає у постійних стражданнях та злиднях, в яких опинилися її діти, у понесені судових витрат на суму 30000,00 грн.
Викладені вище обставини стали підставою для звернення позивача до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача 1 у відзиві на позовну заяву зазначив, що позивачем пропущено строки звернення до адміністративного суду, оскільки заявлені щодо протиправної бездіяльності відповідачів в частині не розгляду її звернень за 2016-2018 роки.
Крім того, представник відповідача 1 послався на те, що позивачем не заначено, на які саме її звернення нею не було отримано відповіді від відповідача 1, у зв'язку з чим, як зазначено у відзиві на позовну заяву, відповідачем 1 надані копії відповідей на звернення позивача щодо яких не закінчився строк позовної давності, а саме, починаючи з лютого 2018 року.
Також, представник відповідача 1 наголосив на тому, що положення Закону України «Про звернення громадян» не поширюються на порядок розгляду заяв і скарг, встановлений кримінальним процесуальним, цивільним процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, Законами України «Про судоустрій і статус суддів», «Про доступ до судових рішень», «Про виконавче провадження» та «Про засади запобігання і протидії корупції», Кодексу адміністративного судочинства України.
Як зазначено у відзиві на позовну заяву, усі відповіді на звернення та скарги позивача направлялись на адресу останньої: 02222, місто Київ, вулиця Бальзака, 77, 520, а копії відповідей, які зберігаються у відповідача 1, були надані ОСОБА_1 особисто під підпис 11 січня 2018 року.
Тому, на думку представника відповідача 1, твердження позивача щодо не розгляду відповідачем 1 по суті її скарг та скарг її батька є безпідставними.
Також, представник відповідача 1 послався на те, що Окружним адміністративним судом міста Києва видано виконавчий лист №826/1445/17 від 25 липня 2018 року щодо проведення повторного інспекційного відвідування КНП «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району міста Києва за фактами порушення законодавства про працю, викладеними у зверненнях ОСОБА_1 , який направлено до Управління листом від 09 серпня 2018 року за вих. №3826/4/4.1-Зв-18 для виконання, заявлення однопредметного позову має наслідком, на думку представника відповідача 1, закриття провадження у справі в цій частині.
З підстав наведених вище, представник відповідача 1 просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача 2 у відзиві на позовну заяву послався на те, що 27 травня 2016 року від заступника Голови Київської міської державної адміністрації Поворозника М. надійшло доручення щодо електронного звернення ОСОБА_1 від 24 травня 2016 року про можливе порушення вимог законодавства про працю у КНП «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району міста Києва.
На підставі наказу Головного управління Держпраці у Київській області від 08 червня 2016 року №1013, направлення на перевірку від 08 червня 2016 року №816, 13 червня 2016 року начальником відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів ОСОБА_12 здійснено виїзд у КНП «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району міста Києва з метою проведення перевірки додержання вимог законодавства про працю щодо звернення ОСОБА_1 .
Під час проведення перевірки в діагностичному центрі було детально досліджено всі питання, які зазначила ОСОБА_1 у своєму зверненні від 24 травня 2016 року та за результатами перевірки, їй було надано відповідь.
30 червня 2016 року до відповідача 2 надійшло звернення ОСОБА_1 , яка звернулась на Урядову гарячу лінію щодо неправомірних, на її думку, дій посадових осіб управління при розгляді вказаного електронного повідомлення.
02 липня 2016 року ОСОБА_2 та позивач особисто з'явились до Головного управління Держпраці у Київській області та ознайомившись з матеріалами перевірки,, позивач написала заяву про відсутність претензій до посадових осіб Головного управління Держпраці у Київській області щодо розгляду її звернення.
При цьому, як вказано у відзиві на позовну заяву, 02 липня 2016 року з метою дослідження нових поставлених питань ОСОБА_1 , які зазначені у зверненнях до головного управління Держпраці у Київській області, на Урядову гарячу лінію, до Уповноваженого Верховної ради України з прав людини, а також до Державної служби України з питань праці, було проведено нараду, за результатами якої прийнято рішення про перевірку тих питань, які потребували нового розгляду.
На підставі наказу Головного управління Держпраці у Київській області від 11 липня 2016 року №1199, направлення на перевірку від 11 липня 2016 року №982, 12 липня 2016 року було здійснено виїзд на адресу діагностичного центру з метою проведення перевірки за участю, у тому числі, ОСОБА_1 , її представника та ОСОБА_2 .
За результатами проведеної перевірки 18 липня 2016 року було проведено повторно нараду за участю учасників розгляду звернень ОСОБА_1 та складено акт з розгляду звернення позивача від 18 липня 2016 року, в якому вказані питання зазначені ОСОБА_1 , а також результати їх розгляду.
Вказаний акт підписаний всіма учасниками розгляду, жоден учасник, окрім ОСОБА_1 , не надав заперечень, а його копія надана позивачу.
Крім того, представник відповідача 2 зазначив, що під час проведення перевірки було виявлено порушення вимог пункту 4 статті 29 Кодексу законів про працю України, вимог пункту 4 розділу V Колективного договору на 2014-2018 роки між адміністрацією та профспілковою організацією підприємства. На підставі встановлених перевіркою обставин, складено акт перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне пенсійне страхування №26-151803 від 18 серпня 2016 року, а також винесено припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю №26-151/803-663 від 18 липня 2016 року, а 12 серпня 2016 року на адресу відповідача 2 надійшов лист КНП «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району міста Києва від 11 серпня 2016 року про виконання припису та усунення порушень законодавства про працю.
У зв'язку з чим, представник відповідача 2 вважає, що у діях відповідача 2 відсутні порушення прав позивача.
Стосовно відшкодування моральної шкоди представник відповідача 2 послався на те, що при обґрунтуванні заподіяння моральної шкоди позивач неодноразово посилалась на порушення її прав ОСОБА_7, тому, як вказав представник відповідача 2, є незрозумілим, чому саме відповідач 2 повинен відшкодовувати позивачу моральну шкоду.
Не погоджуючись з доводами, викладеними у відзивах на позовну заяву та поясненнями, наданими представниками відповідачів під час розгляду справи, позивачем на адресу суду надано письмові пояснення від 24 вересня 2018 року, від 02 жовтня 2018 року, від 29 листопада 2018 року, від 11 лютого 2019 року, від 25 лютого 2019 року послалась на те, що відповідачем 2 не надано оцінку відповідності наказів про звільнення та поновлення на роботі позивача, що свідчить про те, що КНП «Консультативно-діагностичний центр» не мало намірів поновлювати позивача на роботі, не накладено штраф за порушення законодавства про працю.
Також, позивач наголосила, що неповнолітній ОСОБА_3 не пропустив строків звернення до суду з позовом, оскільки, як тільки дізнався про порушення прав його матері, одразу звернувся до суду.
Також, позивачем зазначено, що протягом 2016-2018 років до Державної служби України з питань праці були подані заяви від 11 січня 2018 року №п-156/дп, від 11 вересня 2017 року №п-3315/дп, від 12 жовтня 2017 року №п-3691/дп, від 13 вересня 2017 року №п3355/дп, від 07 вересня 2017 року №п-3596/дп, від 13 червня 2018 року №п-2706, від 14 червня 2018 року №п-2228/дп та до Головного управління Держпраці у Київській області від 11 червня 2018 року №п-2648, від 13 червня 2018 року №п-27.06, від 02 липня 2016 року №п-1812 та доповнення від 05 липня 2016 року, від 01 серпня 2017 року №п-3929.
Більш того, позивач посилається на те, що доводи відповідача 1 щодо направлення відповіді на адресу: АДРЕСА_1 не відповідають дійсності, оскільки такі доводи спростовуються наданою копією відповіді, в якій зазначена інша адреса.
Не розгляд скарг та заяв, не проведення перевірок та, відповідно, не накладення штрафів на КНП «Консультативно-діагностичний центр» позивач пов'язує з тим, що Шумелюк отримує за це неправомірну вигоду.
Крім того, позивач вказує, що не погоджується з відзивом на позовну заяву, оскільки доводи викладені в ньому таким чином, що неможливо надати відповідь на нього.
У додаткових письмових поясненнях від 11 лютого 2019 року позивач зазначила, що протягом 2016-2018 років по суті були відповідачем 1 проігноровані, у тому числі, наступні письмові звернення: від 09 червня 2016 року №п-1306/дп, від 07 вересня 2017 року №п-3296/дп, від 11 вересня 2017 року №п-3315, від 13 вересня 2017 року №п-3355/17, від 12 жовтня 2017 року №п-3691/дп, від 11 січня 2018 року №п-156/дп, від 11 червня 2018 року №п-2648, від 13 червня 2018 року №п-2706, від 14 червня 2018 року №п-2228-дп, скарга з виконавчим листом №826/1445/17 від 25 липня 2018 року тощо та відповідачем 2 - у тому числі звернення «заступника мера міста Києва» Поворозника М від 25 травня 2016 року з відміткою терміново контроль, зареєстроване за №п-1557 від 27 травня 2016 року, заяви позивача від 02 липня 2016 року №п-1912, від 05 липня 2016 року №п-1912, від 01 серпня 2017 року від п-3929, від 07 листопада 2017 року №п-5321 тощо.
У додаткових письмових поясненнях позивач також посилається на те, що відповідачі отримали численні її скарги щодо невиконання ОСОБА_7 судового рішення про негайне поновлення позивача на роботі.
У додаткових письмових поясненнях, поданих суду 25 лютого 2019 року, позивач посилається на її незгоду з доводами, викладеними відповідачем 1 у апеляційній скарзі на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 10 січня 2019 року у справі №754/4508/18, а також на те, що представник відповідача 1 постійно вводить суд в оману, посилаючись на обставини, які не відповідають дійсності.
У письмових поясненнях на позовну заяву третя особа 2 ОСОБА_2 послався на встановлені рішенням суду за його позовом обставини, фактично процитувавши мотивувальну частину рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року у справі №826/1445/17 та зазначивши, що вказане судове рішення до теперішнього часу не виконано відповідачем 2, а також третя особа 2 послався на аналогічні обставини, які вже були викладені позивачем, як у позовній заяві, так і додаткових поясненнях до неї.
Третя особа 1 письмових пояснень на позовну заяву не надала з невідомих суду причин.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 вересня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2018 року задоволено клопотання позивача та витребувано додаткові докази у справі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2019 року задоволено клопотання позивача та витребувано додаткові докази у справі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 березня 2019 року до участі у справі залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_2 .
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 березня 2019 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні 18 квітня 2019 року позивач підтримала заявлені позовні вимоги та просила їх задовольнити, представники відповідачів заперечували проти задоволення позовних вимог та просили у їх задоволенні відмовити. Представник третьої особи 1 та третя особа 2 в судове засідання не з'явилися, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, надали суду письмові заяви з проханням розглядати справу за їх відсутністю.
Враховуючи викладене, зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті та з урахуванням згоди позивача та представників відповідачів, у судовому засіданні судом, згідно з частиною 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.
Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 протягом 2016-2018 років неодноразово зверталась до Державної служби України з питань праці та Головного управління Держпраці у Київській області з заявами, зверненнями та скаргами у тому числі щодо проведення перевірки діяльності, а також встановлення протиправних дій та притягнення до відповідальності винних у порушенні законодавства про працю посадових осіб КНП «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району міста Києва, зокрема, директора центру ОСОБА_6, проте, на думку позивача, відповідачами допущено протиправну бездіяльність, яка полягала у не розгляді по суті її заяв, звернень та скарг, а також її батька, що і стало підставою для звернення до суду з вказаною позовною заявою.
В той же час, представник відповідача 1, як вже зазначалось судом, у відзиві на позовну заяву зазначив про пропуск позивачем строків звернення до суду з позовними вимогами, які стосуються заяв, звернень та скарг, поданих на адресу відповідачів до лютого 2018 року.
Позивач, в свою чергу, зазначала, у додаткових письмових поясненнях про своєчасність звернення до адміністративного суду з вказаними позовними вимогами, посилаючись на те, що її неповнолітній син, одразу після того, як дізнався про порушення прав його матері, звернувся до суду (Т.1, арк. 177-191).
Суд звертає увагу, що з позовної заяви вбачається, що до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 , яка зазначала, що діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3 , 2005 року народження, має статус матері-одиначки 2 дітей, за професією стоматолог терапевт вищої категорії.
В той же час, з самого змісту та подальших додаткових письмових пояснень, пояснень, відповідей на відзиви на позовну заяву, клопотань вбачається, що фактично до адміністративного суду за захистом своїх прав звернулась саме ОСОБА_1 , а не її неповнолітній син ОСОБА_3 , а посилання на те, що останньому спричинена шкода протиправною бездіяльністю відповідачів у контексті змістовності цих заяв та клопотань є фактично обґрунтуванням позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди, заподіяної відповідачами.
Розглядаючи питання щодо своєчасності звернення ОСОБА_1 до адміністративного суду з позовними вимогами, які стосуються заяв, звернень та скарг, поданих на адресу відповідачів до лютого 2018 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
В той же час, згідно з частиною 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Враховуючи те, що позивачем надані пояснення щодо строків звернення до суду в цій частині, що дозволяє суду дійти висновку про відсутність підстав для залишення позову без руху та надання останній строку для звернення з заявою про поновлення строків звернення, та вважає за можливе розглянути питання щодо своєчасності звернення позивача з цим позовом до суду під час ухвалення рішення по суті.
Так, як вже було зазначено судом, за загальним правилом для звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів встановлено шестимісячний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому, Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України» зазначено: заявник не зміг довести, що він вчиняв будь-які кроки, щоб довідатись про стан провадження у його справі, отже його скарга є необґрунтованою, оскільки є невідповідною вимозі «розумного строку».
Таким чином, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Судом встановлено, що позивач звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва 27 серпня 2018 року, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції суду, тобто, днем виникнення права на звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів, з урахуванням загального правила перебігу строку, на думку суду, є 27 лютого 2018 року.
Враховуючи, що позивачем пред'явлені позовні вимоги, які стосуються заяв, звернень та скарг, поданих на адресу відповідачів, проте, не надано суду належних та допустимих доказів того, що вона вчинила всі необхідні дії, які свідчать про бажання реалізації її процесуальних прав з метою їх захисту, починаючи з травня 2016 року ( місяць, в якому, як вбачається з матеріалів, позивач вперше звернулась через Київську міську державну адміністрацію за захистом своїх прав з боку посадових осіб КНП «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району міста Києва) або в неї виникли ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення позивача, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду, суд дійшов висновку про пропуск строку звернення до адміністративного суду з позовними вимогами, які стосуються заяв, звернень та скарг, поданих на адресу відповідачів до 27 лютого 2018 року.
З рахуванням викладеного, суд приходить до висновку, позовні вимоги в частині визнання неправомірною бездіяльності щодо не розгляду по суті заяв Державною службою України з питань праці та Головним управлінням Держпраці у Київській області за період, починаючи з 2016 до 26 лютого 2018 року включно матері та діда неповнолітнього ОСОБА_3 - сина, матері-одиначки 2 дітей- ОСОБА_1 , оскільки бездіяльність привела тричі (30 червня 2016 року, 07 листопада 2017 року та 13 червня 2018 року) до матері неповнолітнього ОСОБА_3 звільнень та двічі до замахів на вбивство (19 липня 2016 року та 15 вересня 2017 року), а неповнолітній ОСОБА_3 знаходиться на утриманні матері-одиначки і не повинен залишитися сиротою, враховуючи, що ОСОБА_6 продовжує тероризувати неповнолітнього ОСОБА_3 , а ОСОБА_6 за вересень-жовтень 2017 року, і з квітня 2018 року також не сплатив заробітну плату матері неповнолітнього ОСОБА_3 та фактично й досі не тільки не поновив мати неповнолітнього ОСОБА_3 та навіть у журналі обліку трудових книжок перший запис щодо працевлаштування зроблений 11 червня 2018 року, а не 01 листопада 2013 року та зобов'язання вчинити такі дії, не підлягають задоволенню, з наведених вище підстав.
Надаючи правову оцінку аналогічним позовним вимогам, але починаючи з 27 лютого 2018 року, суд виходить з наступного.
У відповідності до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №96, в редакції, що діяла з 27 лютого 2018 року по 10 квітня 2019 року (далі по тексту - Положення №96), Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Одним з основних завдань Держпраці відповідно до підпункту 3 пункту 3 Положення №96 є здійснення державного регулювання і контролю у сфері діяльності, пов'язаної з об'єктами підвищеної небезпеки.
Підпунктами 6, 8, 9, 15, 47, 50 - 55, абзацу 6 підпункту 16, пункту 4 Положення №96 передбачено, що Держпраці відповідно до покладених на неї завдань:
- здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю;
- здійснює контроль за якістю проведення атестації робочих місць за умовами праці;
- здійснює державний контроль за дотриманням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування;
- здійснює державний нагляд (контроль) у сфері гігієни праці, у тому числі нагляд (контроль) за: факторами виробничого середовища та виробничих операцій, наявність яких може шкодити здоров'ю працівників; виконанням заходів щодо запобігання виникненню професійних захворювань; дотриманням вимог санітарних норм та правил; своєчасним здійсненням профілактичних заходів, спрямованих на попередження шкідливої дії факторів виробничого середовища і трудового процесу, збереження здоров'я працівників; наявністю обов'язкових медичних оглядів працівників;
- здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням законодавства у сфері охорони праці в частині безпечного ведення робіт, гігієни праці, промислової безпеки, безпеки робіт у сфері поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, у тому числі з питань: організації проведення навчання (в тому числі спеціального) і перевірки знань з питань охорони праці; навчання працівників у сфері поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення та перевірки їх знань;
- здійснює розгляд звернень громадян з питань, пов'язаних з діяльністю Держпраці, її територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери її управління;
- видає в установленому порядку роботодавцям, суб'єктам господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні в Україні або за кордоном, здійснюють наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця, фондам загальнообов'язкового державного страхування, виконавчим органам міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад, а також центральним органам виконавчої влади обов'язкові до виконання приписи щодо усунення порушень законодавства з питань, які належать до компетенції Держпраці, та вносить пропозиції щодо накладення дисциплінарних стягнень на посадових осіб, винних у порушенні законодавства;
- складає у випадках, передбачених законом, протоколи про адміністративні правопорушення, розглядає справи про такі правопорушення і накладає адміністративні стягнення;
- зупиняє, припиняє, обмежує експлуатацію підприємств, окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць, будівель, споруд, приміщень та інших виробничих об'єктів, виготовлення та експлуатацію машин, механізмів, устаткування, транспортних та інших засобів виробництва, виконання певних робіт, у тому числі пов'язаних із користуванням надрами, застосуванням нових небезпечних речовин, реалізацію продукції шляхом видачі відповідного розпорядчого документа у передбачених законодавством випадках, а також анулює видані дозволи і ліцензії до усунення порушень, які створюють загрозу життю та здоров'ю працівників;
- здійснює фіксацію процесу проведення інспекційних відвідувань з використанням засобів аудіо-, фото- та відеотехніки;
- накладає у випадках, передбачених законом, штрафи за порушення законодавства, невиконання розпоряджень посадових осіб Держпраці;
- здійснює інші повноваження, визначені законом.
У відповідності до пункту 7 Положення №96 Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.
Повноваження Головного управління Держпраці у Київській області визначені у Положенні про Головне управління Державпраці, затвердженого наказом Державної служби України з питань праці від 22 червня 2017 року №75 (далі по тексту - Положення №75).
Зокрема, пунктом 5 Положення №75 передбачено, що Головне управління Держпраці у Київській області здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05 квітня 2007 року № 877-V.
У відповідності до частини 6 статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05 квітня 2007 року № 877-V за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт, який повинен містити такі відомості: дату складення акта; тип заходу (плановий або позаплановий); форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо); предмет державного нагляду (контролю); найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім'я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід; найменування юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід.
Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб'єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства.
В останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу державного нагляду (контролю), які здійснювали захід, та суб'єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом.
Якщо суб'єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями.
Зауваження суб'єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід'ємною частиною акта органу державного нагляду (контролю).
У разі відмови суб'єкта господарювання підписати акт посадова особа органу державного нагляду (контролю) вносить до такого акта відповідний запис.
Один примірник акта вручається керівнику чи уповноваженій особі суб'єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі в останній день заходу державного нагляду (контролю), а другий зберігається в органі державного нагляду (контролю).
Частиною 7 статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05 квітня 2007 року № 877-V на підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду. У разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п'яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу.
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об'єкт відвідування) на момент спірних правовідносин визначав Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року № 295 (далі по тексту - Порядок №295).
Так, підпунктом 1 пункту 5 Порядку №295 передбачено, що інспекційні відвідування проводяться за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю.
У відповідності до пунктів 19, 20 Порядку №95 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.
Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником.
Один примірник акта залишається в об'єкта відвідування.
Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач неодноразово, починаючи з 27 лютого 2018 року та по день звернення до суду з вказаною позовною заявою, зверталась до відповідачів з заявами та скаргами щодо порушення директором КНП «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району міста Києва ОСОБА_6 вимог трудового законодавства стосовно неї, а також порушення вимог законодавства про працю, у тому числі, в частині не проведення інструктажів з техніки безпеки, виробничої санітарії тощо, обов'язкових згідно Кодексу законів про працю України до початку роботи; не укладення трудових договорів у письмовому вигляді; не забезпечення обладнанням, матеріалами, медикаментами тощо, необхідними для виконання трудових обов'язків; свідомого погіршення умови праці; порушення умов оплати праці та надання матеріальної допомоги, а також не надання путівок на оздоровлення; не забезпечення спецодягом; не забезпечення засобами гігієни тощо та вимогами провести необхідні дії (перевірку) щодо запобігання подальшого порушення вимог трудового законодавства та притягнення винних осіб до відповідальності.
При цьому, з наявних в матеріалах справи доказів, зокрема, відповідей відповідачів на заяви та скарги позивача вбачається, що надавалися відповіді на звернення.
З цього приводу, суд зазначає, що у відповідності до частини 1 статті 1 Закону України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР (далі по тексту - Закон України від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Статтею 3 цього ж Закону передбачено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
У відповідності до статті 4 Закону України від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
Згідно з положеннями частин 1, 4, 6 та 7 статті 5 Закону України від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Звернення може бути усним чи письмовим.
Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення).
У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв'язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.
У відповідності до частини 1 статті 7 Закону України від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Частинами 1, 3 та 4 статті 15 Закону України від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР передбачено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Абзацами 1, 3, 4, 5, 6 частини 1 статті 19 Закону України від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР визначено обов'язок органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб в межах своїх повноважень об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.
Проте, зі змісту заяв та скарг позивача вбачається, що остання зверталась до відповідачів не в порядку Закону України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР, а саме з вимогою провести перевірку дотримання суб'єктом господарювання вимог законодавства про працю з боку посадових осіб КНП «Консультативно-діагностичний центр».
Наведене в сукупності дозволяє суду дійти висновку про те, що при розгляді заяв та скарг позивача повинні були керуватися не положеннями Закону України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР, а законодавством, яке встановлює порядок та підстави проведення перевірок суб'єктів господарювання з питань дотримання вимог законодавства про працю.
Крім того, суд вважає за доцільне також зазначити, що усі відповіді відповідачів на заяви та скарги позивача, які були подані останньою у період з 27 лютого 2018 року по день звернення до суду, стосувалися лише надання відповіді в частині питань, що стосуються поновлення на роботі позивача, її незаконного звільнення, оплати праці та роз'яснення порядку виконання судових рішень у справах про поновлення на роботі, проте, відповідачами не було надано позивачу відповідей в частині перевірки викладених позивачем обставин щодо порушення директором КНП «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району міста Києва ОСОБА_6 порушення вимог законодавства про працю, у тому числі, в частині не проведення інструктажів з техніки безпеки, виробничої санітарії тощо, обов'язкових згідно Кодексу законів про працю України до початку роботи; не укладення трудових договорів у письмовому вигляді; не забезпечення обладнанням, матеріалами, медикаментами тощо, необхідними для виконання трудових обов'язків; свідомого погіршення умови праці; порушення умов оплати праці та надання матеріальної допомоги, а також не надання путівок на оздоровлення; не забезпечення спецодягом; не забезпечення засобами гігієни тощо та вимогами провести необхідні дії (перевірку) щодо запобігання подальшого порушення вимог трудового законодавства та притягнення винних осіб до відповідальності.
Крім того, суд звертає особливу увагу на те, що Головне управління Держпраці у Київській області листом від 24 липня 2018 року №4-4/2-П-2934-3260 повідомило позивача про те, що найближчим часом у КНП «Консультативно-діагностичний центр» буде здійснене виїзне інспектування з питань, зазначених у зверненні позивача (Т.2, а.с. 176).
Проте, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів проведення такого виїзного інспектування, за результатами якого був би складений акт та вчинені інші дії, передбачені чинним законодавством, у разі підтвердження обставин, зазначених у зверненні позивача.
Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 в частині вчинення протиправної бездіяльності відповідачами, яка полягає у не повному та всебічному розгляді її заяв та скарг, а також заяв та скарг, поданих ОСОБА_2 від імені позивача, направлених на адресу відповідачів в період з 27 лютого 2018 року по день звернення до суду та наявність правових підстав для їх задоволення в наступній редакції: «Визнати протиправною бездіяльність Державної служби України з питань праці та Головного управління Держпраці у Київській області, яка полягає у неповному та не всебічному розгляді заяв та скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як представника, починаючи з 27 лютого 2018 року по 27 серпня 2018 року», відповідно, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідачів розглянути ці заяви та скарги відповідно до вимог законодавства та з урахуванням встановлених судом обставин.
Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 зобов'язати Державну службу України з питань праці в частині зобов'язання Державної служби України з питань праці здійснити перевірку фактів щодо порушення чинного законодавства Кодексу законів про працю України КНП «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району міста Києва, викладених у письмових зверненнях матері неповнолітнього ОСОБА_3 матері-одиначки 2 дітей ОСОБА_1 за 2016-2018 роки, суд приходить до висновку про їх безпідставність, оскільки ці позовні вимоги є тотожними з позовними вимоги щодо зобов'язання відповідача 1 розглянути заяви та скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як представника, відповідно до вимог законодавства та з урахуванням встановлених судом обставин та фактично є наслідком розгляду цих заяв та скарг.
Стосовно позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди з відповідачів, яку позивач оцінює у 536120,00 грн з кожного відповідача, суд зазначає наступне.
Згідно статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
У відповідності до статті 237-1 Кодексу законів про працю України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Відповідно до пунктів 4 та 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведено, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.
Враховуючи, що позивач не навів доказів причинного зв'язку між діями відповідачів та завданою їй та її дітям моральною шкодою, виходячи зі змісту предмету та підстав позову, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для відшкодування завданої моральної шкоди, оскільки таку шкоду позивачу саме відповідачами не завдано.
Стосовно поданих позивачем заяв про зловживання відповідачами процесуальними правами, суд дійшов висновку про їх необґрунтованість, оскільки зміст цих заяв майже ідентичний змісту відповіді на відзиви та додатковим письмових поясненням позивача, тобто, фактично у вказаних заявах позивач обґрунтовує заявлені нею позовні вимоги, а тому вказані заяви про зловживання процесуальними права не підлягають розгляду по суті в порядку, визначеному статтею 45 Кодексу адміністративного судочинства України.
Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачі, як суб'єкти владних повноважень, покладений на них обов'язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконали, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки матеріали справи не містять доказів понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідачів на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Державної служби України з питань праці, яка полягає у неповному та не всебічному розгляді заяв та скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як представника, починаючи з 27 лютого 2018 року по 27 серпня 2018 року.
3. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держпраці у Київській області, яка полягає у неповному та не всебічному розгляді заяв та скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як представника, починаючи з 27 лютого 2018 року по 27 серпня 2018 року.
4. Зобов'язати Державну службу України з питань праці (01601, місто Київ, вулиця Десятинна, будинок 14, код ЄДРПОУ 39472148) розглянути заяви та скарги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) та ОСОБА_2 , як представника, відповідно до вимог чинного законодавства, з урахуванням встановлених судом обставин.
5. Зобов'язати Головне управління Держпраці у Київській області (04060, місто Київ, вулиця Вавілових, будинок 10, код ЄДРПОУ 39794214) розглянути заяви та скарги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) та ОСОБА_2 , відповідно до вимог чинного законодавства, з урахуванням встановлених судом обставин.
4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
5. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Т.І. Шейко