5 червня 2019 року місто Київ
справа № 369/16435/18
провадження №22-ц/824/8034/2019
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Станішевської Б.В.
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Березіною Світланою Геннадіївною,
на ухвалу Києво - Святошинського районного суду Київської області від 20 лютого 2019 року, постановлену в складі судді Дубас Т.В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Білогородська сільська рада Києво - Святошинського району Київської області, Міськрайонне управління у Києво - Святошинському районі та м.Ірпені Головного управління Держгеокадастру у Київській області про скасування рішень органу місцевого самоврядування про затвердження проектів землеустрою щодо передачі земельних ділянок у власність та визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки,
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Білогородська сільська рада Києво - Святошинського району Київської області, Міськрайонне управління у Києво - Святошинському районі та м.Ірпені Головного управління Держгеокадастру у Київській області про скасування рішень органу місцевого самоврядування про затвердження проектів землеустрою щодо передачі земельних ділянок у власність та визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки.
15 лютого 2019 року подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_1 та НОМЕР_2 , що належать ОСОБА_2
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 лютого 2019 року відмовлено у задоволені заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту.
Не погоджуючись з такою ухвалою, представник ОСОБА_1 - адвокат Березіна С.Г. подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.
В апеляційній скарзі посилається на те, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідач ОСОБА_2 , в період з кінця лютого по теперішній час, після подання позову ОСОБА_1 до суду, неодноразово звертався до Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, що може розцінюватись як дії, що можуть призвести до відчуження спірних земельних ділянок, а тому невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Красківський В.П. просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
У відзиві посилався на те, що твердження ОСОБА_1 щодо наявності підстав вважати, що відповідач ОСОБА_2 має намір найближчим часом відчужити земельні ділянки, оскільки неодноразово звертався до Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, є безпідставними, оскільки ґрунтуються виключно на припущеннях позивача та не підтверджені жодними доказами. Одним із критеріїв обґрунтованості заяви про забезпечення позову, є наявність причинного зв'язку між конкретним видом забезпечення позову та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду. Право ОСОБА_2 звертатися до Білогородської сільської ради як органу місцевого самоврядування передбачене чинним законодавством України. Таке звернення не може свідчити про намір ОСОБА_2 продати земельні ділянки. ОСОБА_2 звертався до сільської ради в зв'язку з необхідністю наручно отримати відповідь на адвокатський запит, який пов'язаний з отриманням доказів у справі за зустрічним позовом. У описі меж земельних ділянок, що зазначені у державних актах, ОСОБА_1 не рахується їх сумісним землекористувачем. Зазначена інформація підлягає перевірці, оскільки можливо взагалі відсутнє накладання земельних ділянок, а відтак, і предмет спору.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 підтримала доводи апеляційної скарги, просила апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.
Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу відхилити, ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, як законну та обґрунтовану.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, будучи повідомленими про день та час розгляду справи в установленому законом порядку, причини неявки суду не повідомили, а тому колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у їх відсутність відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої у справі ухвали, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як убачається з матеріалів справи позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про скасування рішень органу місцевого самоврядування про затвердження проектів землеустрою щодо передачі земельних ділянок у власність та визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки.
Зазначав, що йому на праві власності належить земельна ділянка загальною площею 0,283 га, з яких: 0,250 га - з цільовим при значенням для будівництва, обслуговування житлового будинку та 0,033 га - для ведення особистого підсобного господарства. Земельна ділянка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належить йому на підставі Державного акту на право приватної власності на землю, виданого на підставі рішення Білогородської сільської ради народних депутатів від 15 листопада 2000 року за №159.
У липні 2018 року він звернувся до ФОП ОСОБА_5 для розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що перебуває у його власності.
Листом від 20 квітня 2018 року, який надійшов від ФОП ОСОБА_5 йому було рекомендовано зареєструвати свою земельну ділянку за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру.
Рішенням № РВ-3201405482018 відділу у Києво-Святошинському району міськрайонного управління у Києво-Святошинського районі та м.Ірпені Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 8 жовтня 2018 року відмовлено у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру з підстав невідповідності електронного документа установленим вимогам, а саме: перетин ділянок з ділянкою НОМЕР_1 площа співпадає на 1, 5472%; перетин з ділянкою НОМЕР_2 площа співпадає на 0,3746% .
Він постійно користується своєю земельною ділянкою, оскільки це місце його проживання та реєстрації. Претензій від суміжних землевласників до нього не надходило. ОСОБА_2 , як власник земельних ділянок НОМЕР_1 та НОМЕР_2 , межі їх ділянок з ним ніколи не погоджував.
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову зазначав, що ОСОБА_2 найближчим часом може відчужити земельні ділянки за кадастровими НОМЕР_1 та НОМЕР_2 , що належать йому, на користь третіх осіб. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки, може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд першої інстанції керувався положеннями ст.ст. 149-150, 153 ЦПК України, та виходив із того, що судом не встановлено, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позову, заявником належним чином необґрунтовано вимоги щодо забезпечення позову та не доведено, що обраний вид забезпечення є співмірним із заявленими позовними вимогами.
З даним висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки такий відповідає дійсним обставинам справи та ґрунтуються на вимогах процесуального закону.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 150 цього Кодексу заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 3 ст. 150 ЦПК України).
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Виходячи з сукупного аналізу вищевказаних положень законодавства, вбачається, що застосування у справі заходів забезпечення позову є виправданим, якщо з обставин справи встановлено об'єктивну можливість вчинення відповідачем дій, які можуть утруднити чи унеможливити виконання рішення суду в разі задоволенні позову.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, ОСОБА_1 обґрунтовує вимоги необхідністю не допустити відчуження цього майна.
Проте, метою забезпечення позову є попередження реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про те, що позивачем не наведено достатньо обґрунтовані підстави, що відповідач має намір розпорядитися цим майном з метою невиконання або утруднення фактичного виконання можливого судового рішення, а саме по собі звернення ОСОБА_2 до Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, не може розцінюватись, як дії спрямовані на відчуження майна.
Виходячи з предмету, підстав позову та обставин, на які посилається позивач на обґрунтування заяви про забезпечення позову,- заходи, які просить застосувати позивач в порядку забезпечення позову, не є співмірними з заявленими позовними вимогами.
З позовної заяви вбачається, що позовні вимоги ОСОБА_1 носять немайновий характер, тому заявлений позивачем вид забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно є неспівмірним із заявленими позовними вимогами, оскільки рішення суду в разі задоволення позову не передбачатиме вчинення будь-яких дій щодо його виконання, а буде встановлювати лише певний факт.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки зі змісту заяви та матеріалів справи не вбачається, що невжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення.
Оскільки заява про забезпечення позову є недостатньо обґрунтованою та її доводи не свідчать про те, що невжиття відповідних заходів може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду у майбутньому, заявлений вид забезпечення є неспівмірним із заявленими позовними вимогами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність передбачених процесуальним законом підстав для задоволення заяви.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 371,367, 374, 375, 381-384, 390, 435 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Березіною Світланою Геннадіївною, - залишити без задоволення.
Ухвалу Києво - Святошинського районного суду Київської області від 20 лютого 2019 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повна постанова складена 13 червня 2019 року.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус