КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, тел. +380 (044) 207 80 91
03 серпня 2018 року м. Київ № 810/2632/16
Суддя Київського окружного адміністративного суду - Брагіна О.Є.;
при секретарі судового засідання - Бровчук Ю.В.;
за участю:
представника позивача - Кальчева Л.В.;
відповідача - Кальковця ОСОБА_1 .Л., розглянувши в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області < М_3-я особа >,
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ОСОБА_2 звернувся до суду з вимогою про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, прийнятого Вишгородською ОДПІ Київської області 08.12.2015 р. за № 0015621702.
В обгрунтування заявлених вимог вказав, що оскаржуване рішення він одержав на запит разом з розрахунком фінансових санкцій 03.06.2016 р. та не погоджується з ним підстав хибності висновку акту перевірки №1781/17-3/2592903197 від 30.10.2015 р., на підставі якого це рішення було прийнято, а саме про одержання ним додаткового блага у вигляді безнадійної заборгованості за кредитним договором №92 від 01.11.2007 р., яка була списана за рахунок страхового резерву АКБ "Київ".
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 06.10.2016 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2017 р., визнано протиправним та скасоване оспорюване рішення.
Постановою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 17.04.2018 р. постанова Київського окружного адміністративного суду від 06.10.2016 р. та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2017 р. скасовані, справа направлена до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Приймаючи рішення про скасування постанови суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду, Верховний Суд виходив із того, що судами попередніх інстанцій здійснено правову оцінку акта індивідуальної дії (ППР), який в матеріалах справи відсутній.
Докази його втрати, невручення та заходи щодо створення дублікату рішення, відповідачем не вжиті.
Крім того, Верховним Судом було вказано на можливість розгляду питання щодо залучення АКБ "Київ" у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору.
Постанова Верховного Суду була направлена учасникам справи та одержана ними позивачем - 02.05.2018 р., відповідачем 24.04.2018 р., що підтверджується зворотніми повідомленнями про вручення поштових відправлень зі штрихкодовими номерами 010292342242 8 та 01029 2342243 6 відповідно.
Вказана справа, в порядку автоматизованого розподілу судових справ між суддями, передана судді Брагіній О.Є. та ухвалою від 18.05.2018 р. призначена до розгляду в порядку загального позовного провадження.
У судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги ОСОБА_2 повністю підтримав та просив їх задовольнити з тих підстав, що АКБ "Київ" не приймалось жодного рішення щодо прощення (анулювання) боргу ОСОБА_2 за кредитним договором №92 від 01.11.2007 р., тому ніякого додаткового блага його довіритель не одержував. Крім того, вказав, що на запит позивача ПАТ "АКБ "Київ" надало відповідь від 04.02.2016 р. №08.4/98, в якій вказано про визнання безнадійною та списання заборгованості ОСОБА_2 за рахунок страхового резерву банку. У цьому ж листі, банк повідомив, що списання безнадійної заборгованості за кредитним договором №92 від 01.11.2007 р.не є підставою для припинення зобов'язань за ст. 598 ЦК України.
Вважає, що з урахуванням п.7 Порядку відшкодування банками України безнадійної заборгованості за рахунок резерву від 01.06.2011 №172 позивачем не було порушено вимог пп.163.1.1 п.163.1 ст.163, пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 та п.176.1 ст.176 ПКУ.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечував та пояснив, що до складу оподатковуваного доходу фізичної особи належать, зокрема, сума її заборгованості, яка прощена (анульована) на підставі відповідного рішення кредитора. У цьому випадку сума заборгованості розцінюється як додаткове благо фізичної особи, а тому таке благо підлягає оподаткуванню податком на прибуток фізичних осіб. Листом від 20.08.2015 р. №20.01/1514 ПАТ "АКБ "Київ" підтвердив достовірність даних про суми виплачених (нарахованих) доходів на користь ОСОБА_2 у розмірі 102511656,69 грн. як додаткове благо у вигляді суми анульованого боргу за кредитним договором №92 від 01.11.2007 р., тому наполягав, що до кола обов'язків позивача, як платника податку, належить обов'язок декларування доходу, одержаного у III кварталі 2014 р. у вигляді 102511656,69 грн. та сплата податку на доходи фізичних осіб у сумі 17424911,04 грн.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази та матеріали, встановивши характер спірних правовідносин, з наданням їм відповідної правової оцінки, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позову, ураховуючи таке:
12.07.2016 р., до суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Вишгородської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.12.2015 № 0015621702. Ухвалою від 18.07.2016 р., подана заява була залишена без руху, позаяк судом встановлено, що позивачем, поміж іншого, не приєднано до позовної заяви додатків, визначених в переліку, а саме: копії акта перевірки від 30.10.2015 № 1782/17-3/2592903197 та повідомлення від 28.08.2014 №0222/1853, на підставі якого він начебто одержав оспорюване рішення.
Водночас, долучені позивачем до позовної заяви такі документи як копія акта від 30.10.2015 № 1781/17-3/2592903197, копія додаткової угоди від 14.07.2008 № 4 до договору про надання кредиту від 01.11.2007 № 92 та копія повідомлення від 28.08.2014 № 08.2.2/1853 до переліку додатків до позовної заяви не включені. Вказані недоліки стали підставою для залишення позовної заяви без руху, а в подальшому, її повернення.
В серпні 2016 р., ОСОБА_2 повторно звернувся до суду з аналогічними вимогами: визнання протиправним та скасування ППР від 08.12.2015 № 0015621702. Ухвалою суду від 12.08.2016 р. позовна заява була повторно залишена без руху у зв'язку з наявними у ній недоліками, в тому числі непідтвердження позовних вимог доказами, якими вони обгрунтовані, до яких, безумовно, відноситься і оскаржуване рішення. Оскільки вимоги ухвали позивачем виконані не були, подана заява була повернута.
22.08.2016 р., відбулось третє звернення ОСОБА_2 до суду в порядку оскарження ППР від 08.12.2015 №0015621702. Ухвалою суду від 23.08.2016 р. було відкрито провадження у справі, справу призначено до судового розгляду.
У додатках до позовної заяви, в п.3 зазначено податкове повідомлення-рішення від 08.12.2015 р. №0015621702 та проект розрахунків фінансових санкцій.
Згідно наявних у справі матеріалів до позовної заяви, замість податкового-повідомлення рішення №0015621702, було додано корінець ППР №0015621702 від 08.12.2015 р., який і був предметом оцінки судів.
Вказане встановлено і Верховним Судом, який встановив у своїй постанові від 17.04.2018 р. факт відсутності оспорюваного ППР в матеріалах справи.
Ухвалюючи рішення у даній справі, суд виходив з такого:
відповідно до ч. 3 ст. 129 Конституції України, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів та доведення перед судом їх переконливості належать до основних засад судочинства. Змагальність передбачає наявність сторін із різними інтересами, а тому реалізується лише у провадженні, де є сторони. Як конституційна засада судочинства лише змагальність визначає значну роль у контролі за всім перебігом подій у судовому процесі і через її втілення в повній мірі реалізуються інші засади та принципи розгляду справ: законність, рівність усіх учасників перед законом і судом, гласність судового процесу, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження, тобто все те засади, що притаманно всім формам судочинства, оскільки сторони зацікавлені у справедливому вирішенні їх спору.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАСУ, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі дозволяє відмежувати процесуальну діяльність суду від процесуальної діяльності сторін з метою забез-печення всебічного та повного з'ясування обставин у справі та її справедливого вирішення. Змагальність сторін полягає у процесі доведення сторонами перед судом своєї позиції у справі (вимог та заперечень) та реалізується передусім через доказування, тобто підтвердження сторонами обставин, на які вони посилаються у якості обґрунтування своїх вимог чи заперечень, доказами. Адже саме сторонам відомі обставини у справі, які вони повинні довести належними доказами з наведенням правової аргументації своїх вимог.
На підставі ч.1 ст.77 КАСУ, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, що не звільняє позивача від обов'язку доведення вимог позовної заяви та підтвердження цих вимог відповідними доказами, -п.5 ч.5 ст.160 КАСУ.
За правилами ч.4 ст. 9 КАСУ, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин справи, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
За загальним правилом, виходячи з принципу змагальності, сторони повинні доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень
Рівність сторін адміністративного процесу перед законом означає наділення їх рівними правами і рівними обов'язками щодо участі у процесі та відстоюванні правової позиції. При цьому поняття «рівні права», «рівні обов'язки» не можна ототожнювати з поняттями «однакові права», «однакові обов'язки».
Задля забезпечення реалізації принципу змагальності, викладення обставин в адміністративній справі, з урахуванням специфіки адміністративного судочинства, покладається на сторони, на позивача в частині обгрунтованості його вимог; на відповідача,- щодо доведення правомірності рішення та дій, у зв'язку з цим, суд по-перше, повинен запропонувати запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази, яких, на їх думку суду, не вистачає і, у разі, якщо для встановлення певних обставин недостатньо наданих доказів, витребувати їх від учасників справи. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду, суд вирішує справу на підставі наявних доказів за умови, що такі докази необхідні для підтвердження обставин, на які посилається саме ця особа.
Такі приписи спрямовані на спонукання сторін до добросовісного ставлення до ведення своєї справи в суді. По-друге, суд роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їхні процесуальні права та обов'язки, що є гарантією реалізації сторонами своїх можливостей під час розгляду справи та доведення заявлених вимог та заперечень.
Судом, у позивача ухвалою від 12.08.2016 р.та у сторін у підготовчому судовому засіданні 15.06.2018 р. витребувалось податкове повідомлення-рішення №0015621702 від 08.12.2015 р., однак на вимогу суду воно надано не було, у зв'язку з чим розв'язання спору відбулось на підстави наявних у справі документів.
15.06.2019 р., під час проведення підготовчого судового засідання, в межах ст.180 КАСУ, сторони мали можливість надати всі наявні у них докази (документи) та/або зазначити про них та повідомити про причини неподання суду, що зроблено не було.
Як слідує із матеріалів справи, і це підтверджено позовною заявою, податкове-повідомлення рішення №0015621702 від 08.12.2015 р. у позивача та відповідача на момент розгляду справи відсутнє, корінець рішення заявник одержав від податкового органу 03.06.2015 р. у відповідь на запит.
Про наявність оспорюваного рішення відповідач ні у судовому засіданні, ні у своїх запереченнях на позову та апеляційну скаргу, не зазначав. Відтак судом встановлено, що податкове повідомлення-рішення №0015621702 від 08.12.2015 р. не існує. Непрямі або опосередковані докази (корінець рішення та податкова вимога) не можуть слугувати підтвердженням існування рішення та його замінити.
Надаючи правову оцінки спірним відносинам, суд звертає увагу на таке:
згідно з пунктом 58.2 статті 58 ПК України податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) за кожним окремим податком, збором та/або разом із штрафними санкціями, передбаченими цим Кодексом, а також за кожною штрафною (фінансовою) санкцією за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, та/або пенею за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Відповідно до пункту 58.3 статті 58 ПК України податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків, якщо його передано посадовій особі такого платника податків під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення. Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого її місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг. У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
У разі якщо вручити податкове повідомлення-рішення неможливо через помилку, допущену контролюючим органом, податкове повідомлення-рішення вважається таким, що не вручено платнику податків.
За результатом досліджених судом доказів встановлено, що податкове повідомлення-рішення №0015621702 від 08.12.2015 р. відповідач не надсилав, а позивач не одержував.
Таким чином, в матеріалах справи відсутні, а відповідач не надав доказів надіслання (вручення) ОСОБА_2 оспорюваного рішення, що свідчить про неотримання його позивачем.
Як визначено підпунктом 14.1.39. пункту 14.1 статті 14 ПК України, грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності. За змістом підпункту 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.
У відповідності з підпунктом 14.1.175. пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
На підставі пункту 59.1статті 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Строки сплати податкового зобов'язання встановлені статтею 57 ПК України, відповідно до пункту 57.3 якої передбачено, що у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.
Пунктом 56.17 статті 56 ПК України встановлена, що процедура адміністративного оскарження закінчується, зокрема, днем отримання платником податків рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов'язання платника податків.
З урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення, - пункту 56.18 ПК України.
При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
З дня набрання законної сили відповідним рішенням суду про скасування рішення контролюючого органу, яким визначені грошові зобов'язання, останнє вважається відкликаним та не створює будь-яких правових наслідків з моменту його прийняття (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31 серпня 2018 року по справі №803/669/17, адміністративне провадження №К/9901/50353/18 (ЄДРСРУ № 76165454).
Отже, у разі несплати платником податків протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення або ж закінчення процедури його оскарження, визначених контролюючим органом грошових зобов'язань такі податкові зобов'язання вважаються узгодженими. Факт узгодження податкового зобов'язання має наслідком обов'язок платника податку сплатити таке зобов'язання у встановлений законом строк. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 червня 2018 року по справі № 805/3284/17-а, адміністративне провадження №К/9901/35590/18 (ЄДРСРУ № 74785004), від 31 серпня 2018 року по справі № 821/381/17, адміністративне провадження №К/9901/10221/18 (ЄДРСРУ № 76165389).
Ураховуючи відсутність належних та допустимих доказів надсилання заявнику ППР №0015621702 від 08.12.2015 р., суд приходить до висновку про його неузгодженість, оскільки позивач рішення не отримував (Правова позиція ВС справа №821/122/16).
Крім того, згідно ч.1 ст.5 КАСУ, кожна особа має право на звернення до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, про захист яких вона просить.
У рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення ч. 2 ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом. Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви №17160/06 та №35548/06; п. 33).
Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних. Це особливо стосується гарантій, закріплених ст. 6 Конвенції, з огляду на визначне місце, яке у демократичному суспільстві займають право на справедливий суд разом з гарантіями, яка забезпечується за цією статтею ( рішення у справі «Принц Ліхтенштейну Альберт-Адам ІІ проти Німеччини» (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany) [ВП], заява №42527/98, п. 45).
Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (висновок, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі №800/301/16).
Оскільки судом встановлено факт відсутності рішення №0015621702 від 08.12.2015 р., грошове зобов'язання позивачу вважається не визначеним в установленому законом порядку, податкове зобов'язання не узгоджувалось, тому порушення будь-яких прав заявника відстуне. Оскільки захисту у судовому засіданні підлягають реальні порушення, а не уявлені, суд приходить до висновку про безпідставність вимог Фурси ОСОБА_3 .
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні адміністративного позову, -відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Брагіна О.Є.