Іменем України
14 червня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2084/19
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Тихонов І.В., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про зобов'язання вчинити певні дії, -
20 травня 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області, за яким просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо виплати позивачу пенсії за період з 01.04.2017 по 30.04.2018;
- зобов'язати відповідача виплатити позивачу заборгованість з пенсії за період з 01.04.2017 по 30.04.2018.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є пенсіонером та здобув право на отримання пенсії, що підтверджується пенсійним посвідченням НОМЕР_1 . Позивач перебуває на обліку у відповідача. З 01.04.2017 по 30.04.2018 позивач не отримував пенсійні виплати. З травня 2018 року позивачу поновлено пенсійні виплати.
З посиланням на норму частини другої статті 46 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», позивач вважає дії щодо припинення виплати пенсії за віком протиправними і такими, що порушують його конституційні права.
Ухвалою суду від 23.05.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, відстрочено сплату судового збору; поновлено строк звернення із позовом до суду (а.с. 1-2).
Відповідач адміністративний позов не визнав, про що подав відзив на позовну заяву (а.с. 30-31).
В обґрунтування своєї позиції зазначив, що виплату пенсії Позивачу здійснено з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365», тобто невиплачена пенсія буде виплачена на умовах окремого порядку, визначеного КМУ після отримання відповідного фінансування.
Просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , є пенсіонером та отримує пенсію, є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджено інформацією, зазначеною в паспорті громадянина України (а.с. 5-6), картці фізичної особи-платника податків (а.с. 7), довідці від 26.09.2017 № 12863 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с. 9), пенсійному посвідченні ААБ № 451155 (а.с. 8).
У відзиві відповідач зазначив, що позивач 23.07.2015 звернувся до Відповідача із заявою про взяття пенсійної справи на облік, якого за розпорядженням від 08.09.2015 № 7005 взято на облік та призначено пенсію (а.с. 30, 30 зв.).
Також відповідач зазначив, що позивачу виплату пенсії призупинено з квітня 2017 року на підставі списку пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб, по яких надано інформацію СБУ щодо перевірки обгрунтованості продовження виплати пенсії на підконтрольній території (а.с. 30 зв.).
Позивач 02.10.2017 звернувся до відповідача із заявою про поновлення пенсійних виплат (а.с. 33).
21.02.2018 позивач повторно звернувся до відповідача про поновлення пенсійних виплат (а.с. 34).
Рішенням комісії з призначення соціальних виплат від 02.03.2018 № 50/74 вирішено призначити позивачу соціальні виплати (а.с. 36).
З інформації, яка зазначена у довідці, вбачається, що позивачу пенсія була поновлено з травня 2018 року (а.с. 38).
Відповідач у відзиві зазначив, що позивачу пенсійні виплати за період з квітня 2017 року по квітень 2018 року буде виплачена на умовах окремого порядку, визначеного КМУ, після отримання відповідного фінансування (а.с. 31).
Спірним питанням цієї справи є правомірність дій Відповідача щодо невиплати заборгованості по пенсії за період з квітня 2017 року по квітень 2018 року.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 КАС України).
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Статтею 4 Закону № 1058 встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
У відповідності до частини третьої статті 4 Закону № 1058 виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до статті 47 Закону № 1058 пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Щодо заборгованості по пенсії за період з квітня 2017 року по квітень 2018 року, то право Позивача на пенсію за вказаний період не є спірним. Відповідачем пенсія за вказаний період нарахована у повному обсязі, однак, не виплачена з посиланням на пункт 15 «Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».
Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», а саме, пункти 15 і 18 доповнені реченням такого змісту: «Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України», враховуючи наведене Позивачу не сплачено заборгованості за минулий період.
Суд вважає таку позицію неприйнятною, виходячи з наступного.
Так, за змістом конституційних норм (статті 113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 02 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IVзазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.
Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
При цьому, суд ще раз акцентує свою увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Посилання відповідача щодо невиплати пенсії на відсутність фінансування судом відхиляються з огляду на таке.
Згідно з частинами першою та другою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з частиною першою статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При розгляді справи «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 «Бурдов проти Росії»).
Таким чином, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від асигнувань на виплату таких коштів.
Зважаючи на обставини справи, суд вважає, що достатнім та ефективним способом захисту порушених прав позивача визнання бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу заборгованості з пенсійних виплат та зобов'язання Відповідача виплатити Позивачу заборгованість з пенсійних виплат за період з квітня 2017 року по квітень 2018 року.
Частинами першою та другою статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Виходячи з вищенаведеного, суд дійшов висновку, що вимоги Позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Ухвалою суду від 23.05.2019 відстрочено позивачу сплату судового збору по даній адміністративній справі у розмірі 768,40 грн до ухвалення судового рішення в даній справі.
Відповідно до частини другої статті 133 КАС України, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позовні вимоги фактично підлягають задоволенню повністю, суд вважає за необхідне судовий збір у розмірі 768,40 грн стягнути до Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (код ЄДРПОУ 41247269, 92800, Луганська область, смт Біловодськ, вул. Центральна, буд. 77) про зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати пенсії за період з квітня 2017 року по квітень 2018 року ОСОБА_1 .
Зобов'язати Біловодське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з виплати пенсії за період з квітня 2017 року по квітень 2018 року.
Рішення суду звернути до негайного виконання у межах виплати пенсії за один місяць.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (код ЄДРПОУ 41247269, 92800, Луганська область, смт Біловодськ, вул. Центральна, буд. 77) в доход Державного бюджету України витрати зі сплати судового збору в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривні 40 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.В. Тихонов