13 червня 2019 року № 320/7006/18
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації, третя особа: Виконавчий комітет Білоцерківської міської ради Київської області, про зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації, третя особа: Виконавчий комітет Білоцерківської міської ради Київської області, про зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що вона, як особа, якій встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII та постанови Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551, якою затверджено Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, має право на отримання посвідчення особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії І, однак відповідач протиправно відмовив їй у цьому, чим позбавив передбачених законом гарантій.
Відповідач на час прийняття рішення у даній справі правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Третя особа подала до суду пояснення щодо позовної заяви, в якій зазначила, що останнім було вчинено всі дії в межах своїх повноважень. Розгляд справи просила проводити без його участі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.12.2018 відкрито провадження у справі, розгляд якої здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Міським відділом №2 Білоцерківського МУ ГУ МВС України в Київській області 10 лютого 1998 року, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
17 лютого 1997 року Київською облдержадміністрацією позивачці видано посвідчення громадянки, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю категорії 4 серії НОМЕР_2 .
Згідно з експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України по встановленню причинного зв'язку хвороб, що привели до інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС від 23.04.2018 №9057 за результатами розгляду звернення позивача та зареєстрованої в ЦМЕК 12.04.2018 документації на предмет встановлення причинного зв'язку хвороб, інвалідності і смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, позивачу встановлено основний діагноз: рак щитовидної залози, рТ3N0М0, ст. ІІІ, кл.гр. ІІ. Після операційний гіпотиреоз. Висновок: захворювання пов'язане з впливом аварії на ЧАЕС.
Відповідно довідки до Акту огляду медико-соціальної експертної комісії від 31.05.2018 серії АВ №1042171, позивачці встановлено довічно другу групу інвалідності з 24 травня 2018 року та зазначено причину інвалідності - захворювання пов'язане з впливом аварії на ЧАЕС.
У червні 2018 року Виконавчий комітет Білоцерківської міської ради Київської області направив до Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації подання щодо видачі ОСОБА_1 посвідчення особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії І.
Листом від 17.07.2018 №1742/02-59 Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації повідомив позивачці про те, що на підставі Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деякі законодавчі акти України", який набрав чинності з 01.01.2015, виключено абзац п'ятий частини другої статті 2 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", а саме - виключено зону посиленого радіоекологічного контролю. Цим же законом виключено статтю 2 (визначення категорії зон радіоактивного забруднення) та статтю 23 (компенсації та пільги громадянам, віднесених до потерпілих від Чорнобильської катастрофи категорії 4) Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Таким чином, відповідач вважає, що з 01.01.2015 позивач не проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю та відповідно, потерпілі від Чорнобильської катастрофи 4 категорії не мають законодавчо обґрунтованого права на отримання посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1.
Вважаючи таке рішення неправомірним, позивачка звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-ХІІ).
Так, частинами першою та другою статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
У преамбулі Закону №796-ХІІ закріплено, що він визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Згідно зі статтею 1 Закону №796-ХІІ, він спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Пунктом 2 частини першої статті 9 Закону №796-ХІІ передбачено, що особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Пунктом 4 частини першої статті 11 Закону №796-XII визначено, що особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, належать до потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 14 Закону № 796-XII, до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, належать інваліди з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи (статті 10, 11, частина третя статті 12 вказаного Закону), щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворі внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу.
Статтею 12 Закону №796-XII передбачено, що причинний зв'язок між захворюванням, пов'язаним з Чорнобильською катастрофою, частковою або повною втратою працездатності громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, і Чорнобильською катастрофою визнається встановленим (незалежно від наявності дозиметричних показників чи їх відсутності), якщо його підтверджено під час стаціонарного обстеження постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи уповноваженою медичною комісією не нижче обласного рівня або спеціалізованими медичними установами Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, які мають ліцензію центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я.
Положеннями пункту 3 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551 (далі - Порядок №551), встановлено, що особам з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, щодо яких установлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, віднесеним до категорії 1, видаються посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 19__ році" (категорія 1) серії А синього кольору.
Відповідно до абзацу шостого пункту 11 Порядку №551 посвідчення видаються потерпілим від Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 1, щодо яких установлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності відповідної групи, пов'язаної з Чорнобильською катастрофою.
З аналізу вищезазначених норм слідує, що правовою підставою для надання статусу особи, яка постраждала від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, є одночасна сукупність наступних умов: 1) така особа є потерпілою від Чорнобильської катастрофи у розумінні статті 11 Закону №796-ХІІ; 2) встановлення їй інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з впливом аварії на Чорнобильській АЕС.
При цьому, слід враховувати, що до осіб, потерпілих від Чорнобильської катастрофи у розумінні статті 11 Закону №796-ХІІ, зокрема, належать особи, яким надано статус громадянина, що постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка має статус особи, потерпілої від наслідків аварії на ЧАЕС 4 категорії, оскільки постійно проживала на території зони посиленого радіоекологічного контролю не менше чотирьох років.
При цьому, набуття позивачкою зазначеного правового статусу підтверджується виданим їй 17.02.1997 безстроковим посвідченням, яке не скасоване та є дійсним.
З 24.05.2018 позивачці встановлено довічно ІI групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного із впливом аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №1042171.
Оскільки позивачка є інвалідом з числа потерпілих від Чорнобильської катастрофи та причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою встановлено відповідною медичною установою, суд дійшов висновку про наявність у позивача достатніх та необхідних правових підстав для надання їй правового статусу особи, яка постраждала від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1 та видачі відповідного посвідчення.
Стосовно висновків Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації, викладених в оскаржуваній відмові, що таке право було втрачене позивачем у зв'язку з набранням чинності Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 №76-VIII, яким було виключено зону посиленого радіоекологічного контролю, у якій проживає позивачка, з переліку радіоактивно забруднених територій, суд зазначає наступне.
Визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій містилося у статті 2 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Згідно з вказаною нормою, до зон радіоактивного забруднення належать: зона відчуження, зона безумовного (обов'язкового) відселення, зона гарантованого добровільного відселення та зона посиленого радіоекологічного контролю.
Аналогічне визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій містилося у статті 2 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Дійсно, 01.01.2015 набрав чинності Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 №76-VIII, яким статтю 2 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" було виключено, а також виключено абз. 5 ч. 2 ст. 2 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", який визначав зону посиленого радіоекологічного контролю як одну із зон радіоактивно забруднених територій.
Суд вважає, що виключення із правового регулювання зони, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, як зони посиленого радіоекологічного контролю, мало наслідком лише скасування компенсацій та пільг особам, віднесеним до категорії 4, які були гарантовані державою до 01.01.2015. У той же час, жодних змін у правовому регулюванні статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не відбулось.
Таким чином, висновки, до яких дійшов відповідач, пов'язуючи виключення такої зони як зона посиленого радіоекологічного контролю із наявністю у особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідного статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4, є помилковими.
Крім того, виключення законодавцем з 01.01.2015 з правового поля поняття зона посиленого радіоекологічного контролю не позбавляє особу статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4, оскільки наявність такого статусу пов'язана, зокрема, з фактом постійного проживання або постійної роботи чи постійного навчання на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови проживання або роботи чи постійного навчання станом на 1 січня 1993 року у цій зоні не менше чотирьох років, в той час як зона посиленого радіоекологічного контролю існувала до 01.01.2015.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4 зберігається за особою, якій він присвоєний, довічно, оскільки його отримання до 01.01.2015 відбулось правомірно, а зміни, внесені до законодавства про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, жодним чином не вплинули на статус потерпілих від Чорнобильської катастрофи категорії 4, який було отримано до 01.01.2015.
При цьому суд зазначає, що та обставина, що позивачка проходила огляд в МСЕК вже після набрання чинності Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 №76-VІІІ, не має правового значення для вирішення питання про встановлення йому статусу потерпілого 1 категорії, оскільки на момент проходження огляду МСЕК позивач мала статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, який зберігається у неї довічно, якщо не буде змінений на іншу категорію.
Аналогічний правовий підхід застосовано в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 по справі № 802/1445/17-а, висновки якого, відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягають врахуванню судами.
В той же час, у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №375/555/17 застосовано протилежний підхід, яким встановлено, що виключення зони посиленого радіоекологічного контролю позбавляє особу статусу потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 4, а встановлення причинного зв'язку інвалідності з Чорнобильською катастрофою після 01.01.2015 та звернення із заявою про надання посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 без відповідного статусу потерпілого свідчить про відсутність підстав для задоволення позову щодо зобов'язання видачі посвідчення особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1.
Проте, суд не вбачає жодного виправдання для зміни юридичного тлумачення, визначеного у постанові Верховного Суду від 25.05.2018 №802/1445/17-а. Насправді, Верховний Суд не навів у вказаній постанові жодних аргументів, які б свідчили про наявність підстав для зміни відповідного тлумачення.
Суд також зазначає, що можливість різних тлумачень одних і тих самих положень законодавства головним чином була спричинена неналежним станом законодавства з цього питання.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, а рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини національне законодавство повинно бути чітким та узгодженим та відповідати вимозі "якості" закону та забезпечувати адекватний захист від свавільного втручання у майнові права заявника.
Так, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Серков проти України" (SERKOV v. UKRAINE) суд визнав, що відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства призводить до його суперечливого тлумачення судом, що порушує вимоги Конвенції щодо "якості закону". Вищезазначені міркування є достатніми, щоб надати суду можливість дійти висновку, що втручання у майнові права заявника було незаконним у контексті статті 1 Першого протоколу. Відповідно, Суд постановляє, що було порушення цього положення.
З огляду на зазначене рішення ЄСПЛ, суд враховує висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений в раніше ухваленому рішенні (Постанова Верховного Суду від 25.05.2018 №802/1445/17-а), та водночас вважає за необхідне відступити від висновку, викладеному в постанові від 26.06.2018 №375/555/17, позаяк дане рішення не тільки не містить чіткого обґрунтування встановлення нової правової позиції у подібних правовідносинах, а взагалі дезорієнтує в питаннях забезпечення однакового застосування норм матеріального права.
Суд звертає увагу, що в рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 Конституційний Суд України роз'яснив, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
За наведених обставин суд вважає, що відмова Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації, оформленої листом від 17.07.2018 №1742/02-59, є протиправною.
Що стосується позовних вимог позивача про зобов'язання Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації повторно розглянути подання Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області про встановлення ОСОБА_1 статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії І, та видати їй посвідчення особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії І, відповідного зразка, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 11 Порядку №551 посвідчення видаються уповноваженими органами за поданням райдержадміністрацій за місцем проживання (реєстрації) особи на підставі рішень комісій з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, утворених уповноваженими органами (далі - регіональні комісії).
Положеннями статті 65 Закону №796-XII встановлено, що видача посвідчень проводиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій.
Приписами підпункту 5.31 пункту 5 Положення про департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням Київської обласної державної адміністрації від 01.08.2017 №397, передбачено, що Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації у сфері соціальної підтримки населення, забезпечення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян, зокрема, організовує та координує роботу, пов'язану із визначенням статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інвалідів війни, учасників війни та осіб, на яких поширюється чинність Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань".
З системного аналізу викладених положень чинного законодавства слідує, що прийняття рішень з визначення статусу (категорій) постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, на підставі даних документів заявника, що скеровані до нього управліннями соціального захисту населення районних державних адміністрацій за їх поданням, віднесено до компетенції структурного підрозділу Київської обласної державної адміністрації - Департаменту соціального захисту населення.
Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у частині третій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
При цьому, у випадку коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
Суд зазначає, що свобода розсуду (дискреція) відповідача як суб'єкта владних повноважень щодо надання особі статусу постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 на етапі, коли особа, яка звернулась з відповідною заявою, є інвалідом та вже має статус потерпілого 4 категорії, а також має докази на підтвердження причинного зв'язку інвалідності з Чорнобильською катастрофою, зведена до мінімуму.
Оскільки набрання чинності Законом №76-VIII, яким виключено зону посиленого радіоекологічного контролю із зон, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, не належить до передбачених законом підстав відмови у наданні статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та видачі відповідного посвідчення, і враховуючи, що оскаржувані дії відповідача в розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, суд вважає за необхідне зобов'язати Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації повторно розглянути подання Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області про встановлення ОСОБА_1 статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії І, та видати їй посвідчення особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії І, відповідного зразка.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, належних і достатніх доказів, які б свідчили про правомірність позбавлення осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи категорії 4 права на отримання статусу постраждалих від Чорнобильської катастрофи категорії 1 за умови наявності причинного зв'язку інвалідності з Чорнобильською катастрофою, не надав.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст.139 КАС України.
Керуючись статтями 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Зобов'язати Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації повторно розглянути подання Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області щодо встановлення ОСОБА_1 статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії І, та видати їй посвідчення особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії І, відповідного зразка.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації (ідентифікаційний код - 03193459) судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Лиска І.Г.