04 червня 2019 року
м. Київ
Справа № 908/2609/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Погребняка В.Я. - головуючого, Білоуса В.В., Катеринчук Л.Й.,
позивач - Публічне акціонерне товариство "Дрогобицький завод автомобільних кранів" в особі ліквідатора Букрєєва І.І.,
відповідач-1 - ОСОБА_1 ,
відповідач-2 - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Дрогобицька міська рада Львівської області,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу
ОСОБА_2
на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду
від 29.01.2019
у складі колегії суддів: Верхогляд Т.А., (головуючий), Чередка А.Є.,
Паруснікова Ю.Б.,
у справі за позовом
Публічного акціонерного товариства "Дрогобицький завод автомобільних кранів" в особі ліквідатора Букрєєва І.І.
до ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 ,
про припинення дії договору суперфіцію від 12.06.2015 і стягнення заборгованості,
Короткий зміст вимог
1. Ліквідатор Публічного акціонерного товариства "Дрогобицький" завод автомобільних кранів" Букрєєв І.І. 14.12.2018 звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про припинення дії договору суперфіцію від 12.06.2015 і стягнення заборгованості.
2. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 18.12.2018 у справі № 908/2609/17, серед іншого, прийнято позовну заяву ліквідатора Публічного акціонерного товариства "Дрогобицький" завод автомобільних кранів" Букрєєва І.І. про припинення дії договору суперфіцію від 12.06.2015 і стягнення заборгованості, до розгляду в межах справи № 908/2609/17 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Дрогобицький завод автомобільних кранів", відкрито провадження з розгляду позовної заяви.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції:
3. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.01.2019 відмовлено у відкриті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 18.12.2018.
3.1. Ухвала суду апеляційної інстанції вмотивована тим, що в силу положень п. 17 ч. 1 ст. 255 ГПК України та ч. 2 ст. 8 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" оскарження ухвали про прийняття заяви/позовної заяви в апеляційному порядку не передбачено.
3.2. Враховуючи, що наведений ГПК України та Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" перелік судових рішень, що підлягають оскарженню є вичерпним, судом апеляційної інстанції з посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 261 ГПК України відмовлено у відкритті апеляційного провадження.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
4. Не погоджуючись з ухвалою апеляційного суду від 29.01.2019, ОСОБА_2 звернувся з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 29.01.2019 скасувати та направити справу для розгляду до суду апеляційної інстанції.
5. Ухвалою Верховного Суду від 18.03.2019 у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняка В.Я. (головуючий), Білоуса В.В., Пєскова В.Г., що підтверджується протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 06.03.2019, прийнято до провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 29.01.2019 у справі № 908/2609/17.
Згідно з частиною 5 статті 301 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) перегляд ухвал суду першої та апеляційної інстанції (крім ухвал, якими закінчено розгляд справи) здійснюється судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За приписами частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Виходячи з викладеного, розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 29.01.2019 у справі № 908/2609/17 здійснюється в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
6. 11.04.2019 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від ліквідатора ПАТ "Дрогобицький завод автомобільних кранів" Букрєєва І.І. надійшов відзив на касаційну скаргу з запереченнями проти вимог та доводів касаційної скарги ОСОБА_2 .
7. У зв'язку з відпусткою судді Пєскова В.Г. автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 908/2609/17 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Білоус В.В., суддя - Катеринчук Л.Й., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.05.2019.
Доводи скаржника
8. В обґрунтування заявлених вимог, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції п. 17 ч. 1 ст. 255 ГПК України, п.1 ч. 1 ст. 261 ГПК України, ч. ч. 1, 2 ст. 8 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та ст. 64 Конституції України.
8.1. Скаржник доводить, що відповідно ч. 2 ст. 8 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в апеляційному порядку можуть бути оскаржені усі ухвали місцевого господарського суду, прийняті у справі про банкрутство, зокрема, ухвала про прийняття позовної заяви, що винесена у межах справи про банкрутство.
8.2. В обґрунтування своїх доводів заявник посилається на правові позиції викладені у постанові Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 5/31-Б-09, постанові Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 927/1065/13, у постанові від 15.02.2018 у справі № 910/18739/16
Доводи інших учасників справи
9. Ліквідатор ПАТ "Дрогобицький завод автомобільних кранів" Букрєєв І.І. у своєму відзиві проти доводів касаційної скарги ОСОБА_2 на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 29.01.2019 заперечує та просить судове рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу залишити без задоволення.
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
10. Відповідно до ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції
10. Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. За змістом положень ст. 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Водночас, статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом першим статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Устименко проти України" (заява № 32053/13).
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20 липня 2006 року (заяви № 29458/04 та № 29465/04) вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Верховною Радою України Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001 зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист, а стаття 129 Конституції України визначає право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - касаційне оскарження судового рішення як одну із основних засад судочинства.
У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відповідно до частини 3 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Разом з цим Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").
У справі "Пелевін проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що держава, яка створює суди апеляційної чи касаційної інстанцій, має забезпечити, щоб особи, які відповідають перед законом, мали можливість користуватись всіма фундаментальними гарантіями статті 6 Конвенції в провадженнях у цих судах. Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення від 20.05.2010р.).
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", справи про банкрутство юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Згідно із ч.2 ст. 254 ГПК України, ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Відповідно до ч. 3 ст. 255 ГПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначають спеціальний порядок оскарження судових рішень місцевого суду в апеляційному та касаційному порядку.
Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ухвали господарського суду, винесені у справі про банкрутство за наслідками розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури можуть бути оскаржені в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
У ч. 2 наведеної норми передбачено, що в апеляційному порядку можуть бути оскаржені постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, усі ухвали місцевого господарського суду, прийняті у справі про банкрутство, крім випадків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України та цим Законом.
Аналіз положень п. 17 ч. 1 ст. 255 ГПК України та положень ч. ч. 1, 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" дозволяє зробити висновок про те, що законодавець визначив процесуальні особливості оскарження судових актів у процедурах банкрутства.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом апеляційного оскарження була ухвала Господарського суду Запорізької області від 18.12.2018 про прийняття до розгляду позовної заяви в межах справи про банкрутство та відкриття провадження з розгляду вказаної заяви.
Відповідно до норм Господарського процесуального кодексу України, що регламентують право на апеляційне оскарження, вказану ухвалу суду першої інстанції не віднесено до ухвал, що можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції.
Так само, ухвала про прийняття до розгляду позовної заяви в межах справи про банкрутство та відкриття провадження з розгляду такої заяви, не може бути оскаржена в апеляційному порядку на підставі норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", як така, що забезпечує рух судового процесу та не містить правових висновків, щодо суті заявленого спору чи провадження у справі про банкрутство боржника.
За п. 1 ч. 1 ст. 261 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню.
Відтак, з урахуванням вимог ст. ст. 254, 255, 261 ГПК України ст. 8 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", суд касаційної інстанції дійшов висновку, що апеляційним господарським судом правомірно відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу господарського суду першої інстанції від 18.12.2018 про прийняття до розгляду позовної заяви в межах справи про банкрутство та відкриття провадження з розгляду вказаної заяви, як такої що не підлягає апеляційному оскарженню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 261 ГПК України
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
12. Доводи касаційної скарги про порушення апеляційним господарським судом ст. 8 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 255 ГПК України, невірне застосування п. 1 ч.1 ст. 261 ГПК України не знайшли своє підтвердження під час касаційного провадження.
Посилання скаржника на правові позиції Верховного Суду у справах № 5/31-Б-09, 927/1065/13, 910/32824/15 та 910/18739/16 колегією суддів у даному випадку не приймаються, оскільки до висновків про застосування норм процесуального права, зокрема, права на апеляційне оскарження, касаційний господарський суд дійшов у справах з іншими фактичними обставинами, що виключає можливість їх застосування до правовідносин, що склались у даній справі.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ст. 309 ГПК України).
З огляду на наведене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали суду апеляційної інстанцій - без змін як такої, що ухвалена з додержанням норм процесуального права.
13. Судові витрати
У зв'язку з тим, що суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-
1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 29.01.2019 у справі № 908/2609/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В.Я. Погребняк
Судді В.В. Білоус
Л.Й. Катеринчук