18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
06 червня 2019 року м. Черкаси
справа № 925/515/19
Господарський суд Черкаської області в складі: головуючого - судді Скиби Г.М., за участю секретаря судового засідання Хелис Н.М, розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за позовом акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6
до приватного акціонерного товариства «Черкаське хімволокно», м. Черкаси, проспект Хіміків, 76
про стягнення 17 757,22 грн. пені та 3% річних,
за участю повноважних представників сторін:
від позивача: Андрійко Є.Л. - адвокат - за довіреністю;
від відповідача: Плаха О.В. - адвокат - за довіреністю.
Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” звернулось в господарський суд Черкаської області з позовом до приватного акціонерного товариства “Черкаське хімволокно” про стягнення заборгованості за поставлений газ за неналежне виконання зобов'язання згідно договору купівлі-продажу природного газу від 31.05.2015р. №3545/15-ТЕ-36 в розмірі 17 757,22 грн., в тому числі:
16 623,78 грн. пені,
1 133,44 грн. - 3% річних
та відшкодування судових витрат.
Ухвалою суду від 06.05.2019р. прийнято позовну заяву акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до розгляду і відкрито провадження у справі, на 06.06.2019р. призначено судове засідання для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження
30.05.2019р. відповідач надіслав до суду відзив на позовну заяву від 29.05.2019 р. №627, в якому в задоволенні позову просить відмовити повністю. Відповідач вказує на несвоєчасне погашення заборгованості через зростання ціни на енергоносії, зокрема на природний газ та електричну енергію, що використовуються/споживаються в процесі виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, послуг централізованого опалення, постачання гарячої води; несвоєчасність перегляду уповноваженими органами державної влади тарифів на теплову енергію, послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води; несвоєчасне та не в повному обсязі відшкодування збитків та втрат підприємств житлово-комунального господарства, обумовлених державним регулюванням тарифів на теплову енергію, послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води; послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води. Однак у лютому 2016 року заборгованість була сплачена у повному обсязі. Разом з тим, положеннями ч. 1 ст. 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» від 03.11.2016р. №1730-VIII передбачено, що на реструктуризовану заборгованість за спожитий природний газ станом на 01.07.2016 неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню та не можуть бути предметом подальшого продажу, за умови повного виконання теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями договору про реструктуризацію заборгованості, а ч.3 ст. 7 Закону передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
До початку судового засідання позивач надав до суду відповідь на відзив від 04.06.2019р. №14/4-1644в, яким заперечив твердження відповідача, посилання відповідача на Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» від 03.11.2016р. №1730-VIII вважає недоречним оскільки відповідачем не надано доказів включення його до реєстру підприємств, які регулюються даною нормою про списання заборгованості.
В судовому засіданні:
Представник позивача вимоги підтримав та просив позов задовольнити. Вказав на прострочення відповідачем сплати боргу за поставлений та спожитий газ, оскільки останній платіж (борг) внесено лише в лютому 2016 року, що підтверджено сальдовою відомістю (а.с. 34).
Представник відповідача вимоги заперечував та вказував, що відповідно до вимог ч. 1 та ч.3 ст. 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» на реструктуризовану заборгованість за спожитий природний газ станом на 01.07.2016 неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню та не можуть бути предметом подальшого продажу, за умови повного виконання теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями договору про реструктуризацію заборгованості. На заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Інших доказів сторонами не подано.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено та перевірено доказами такі взаємовідносини сторін та обставини:
Між публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (Продавцем - Позивач по справі) та публічним акціонерним товариством «Черкаське хімволокно» (Покупцем - Відповідач по справі) було укладено договір купівлі-продажу природного газу від 31.05.2015р. №3545/15-ТЕ-36 (а.с. 13-18). Підписано також три додаткові угоди до договору, які стосуються ціни та об'ємів природного газу (а.с. 19-21).
На виконання умов Договору, Позивач передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 151689261,75 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу в період червень 2015р. - грудень 2015р. (а.с. 27-33).
Відповідно до п.6.1 Договору оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% оплати протягом місяця поставки.
Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Згідно до п.7.2 Договору у разі невиконання Покупцем умов пункту 6.1 договору Продавець має право не здійснювати поставку газу Покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання Покупцем пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла за період, за який стягується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Сторони погодили, що підписання спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ відповідно до постанови КМУ від 11 січня 2005р. №20 не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.
Останній платіж Відповідача за спожитий газ за договором від 31.05.2015р. №3545/15-ТЕ-36 Позивач отримав 22.02.2016р. (а.с.37), тобто основний борг був повністю погашений 22.02.2016р.
У зв'язку з несвоєчасним розрахунком за природний газ Позивач просить стягнути з Відповідача 16623,78 грн. пені та 1133,44 грн. 3% річних, а всього 17757,22 грн., що є предметом спору та підставою звернення Позивача до суду для примусового стягнення.
Представник позивача вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Представник відповідача вимоги заперечив, вважає такі вимоги неправомірними, оскільки безпідставно нараховані борги по пені та 3% річних, коли основний борг вже було погашено. Просить в позові відмовити та посилається на судову практику в аналогічних спорах. Інших доказів не надано.
Оцінюючи докази у справі в їх сукупності та за внутрішнім переконанням, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення.
Згідно з постановою Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009р. №14 “Про судове рішення у цивільній справі”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності з положеннями постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 “Про судове рішення” рішення з господарського спору повинно прийматись у відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Сторони за договором є суб'єктами господарювання та самостійними юридичними особами, що підтверджено витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Місце проведення господарської діяльності сторін відповідає місцю їх реєстрації згідно даних ЄДРПОУ - положення ст. 93 Цивільного кодексу України.
Відповідач є ліцензованим постачальником комунальних послуг з опалення та гарячого водопостачання приміщень на території міста Умань.
Згідно ч. 3 ст. 5 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання повинні здійснювати свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.
Частина 2 ст. 13 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає зобов'язання особи при здійсненні своїх прав утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.
Між сторонами виникли та існували до січня 2016р. договірні відносини оплатної поставки газу (як різновид товару) на підставі письмового строкового оплатного двостороннього консенсуального договору.
За правовою природою договір купівлі-продажу природного газу від 31.05.2015р. №3545/15-ТЕ-36 є договором поставки енергоносіїв приєднаними мережами і відповідає вимогам статті 714 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що до договору поставки енергоносіїв приєднаними мережами застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає з характеру відносин сторін.
Відносини купівлі-продажу урегульовані Главою 54 Цивільного кодексу України, відповідно до положень якої за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві) та отримати розрахунок, а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Поставка є різновидом відносин купівлі-продажу.
Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язання, що виникає між суб'єктами господарювання, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.
Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Суд вважає, що сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору. Договір купівлі-продажу природного газу від 31.05.2015р. №3545/15-ТЕ-36 не заперечений сторонами, не визнаний судом недійсним та не розірваний в установленому порядку. Суд також враховує презумпцію правомірності правочину (положення ст. 204 Цивільного кодексу України). Дія договору припинена внаслідок його виконання.
Позивач в період з червня 2015р. по грудень 2015р. включно здійснив поставку газу, а Відповідач прийняв газ (як різновид товару) в об'ємі 50659,34 тис.куб.м. на суму 1514689261,75 грн., що підтверджується підписаними двосторонніми актами приймання-передачі газу:
- від 30 червня 2015р. - 3464,415 тис.куб.м. газу на суму 10373497,83 грн. (а.с. 27);
- від 30 липня 2015р. - 3096,191 тис.куб.м. газу на суму 9270924,71 грн. (а.с. 28);
- від 31 серпня 2015р. - 3972,011 тис.куб.м. газу на суму 11893392,54 грн. (а.с. 29);
- від 30 вересня 2015р. - 3735,835 тис.куб.м. газу на суму 11186210,73 грн. (а.с. 30);
- від 31 жовтня 2015р. - 9525,360 тис.куб.м. газу на суму 28521785,45 грн. (а.с. 31);
- від 30 листопада 2015р. - 13100,775 тис.куб.м. газу на суму 39227650,58 грн. ( а.с. 32);
- від 31 грудня 2015р. - 13764,753 тис.куб.м. газу на суму 41215799,91 грн. ( а.с. 33),
та не оспорюється сторонами. Претензій щодо періодів, кількості, якості та вартості отриманого товару (газу) не заявлено.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як встановлено судом, останній платіж проведений відповідачем 22.02.2016р. Цю дату суд вважає повним розрахунком по умовах спірного договору постачання газу (а.с. 35-37 - операції по відповідачу).
Натомість Позивач нараховує пеню та 3% річних з простроченої суми.
Нормативне врегулювання господарської діяльності сторін:
Господарська діяльність між Позивачем та Відповідачем регулюється приписами Конституції України, ЦК та ГК України, Законом України “Про ринок природного газу” та іншими нормативно-правовими актами, в тому числі:
- Порядок проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання та електроенергію, що затверджено Наказом Міненерговугілля від 03.08.2015р. №493/688 (далі - Порядок проведення розрахунків);
- Порядок перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою КМУ №20 від 11.01.2005р. із змінами (далі - Порядок перерахування субвенцій);
- Порядок забезпечення проведення розрахунків за спожитий природний газ, затверджений постановою КМУ №792 від 30.09.2015р. (далі - Забезпечення проведення розрахунків).
В п. 1.2 Договору закріплено, що природний газ, що передається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.
В Україні започатковані та реалізуються соціальні програми для підтримки малозабезпечених верств населення, які полягають в наданні пільг та субсидій, що підлягають перерахуванню на рахунки Відповідача, що відкриті в уповноважених банках з Державного бюджету згідно з постановою КМУ №20 від 11.01.2005р. з подальшим перерахуванням на рахунки Позивача, про що обумовлено в п. 2.4., 2.5 розділу 2 Порядку проведення взаєморозрахунків кожного Спільного протокольного рішення (надалі по тексту СПР), відповідно до яких здійснювались розрахунки.
Незалежно від того, що правовідносини між Позивачем та Відповідачем виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині платежів та боргів, яку держава компенсує за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачили сторони у договорі відповідні умови.
Механізм перерахування субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню, зокрема на оплату природного газу, визначено Порядком від 11.05.2005р. №20, згідно з яким держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств ПЕК, пов'язаних з газопостачанням населення, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг - а саме, витрат на придбання природного газу у гарантованого постачальника, його транспортування магістральними та внутрішньопромисловими газопроводами, переміщення розподільними газопроводами. Тобто, державою офіційно визнається неможливість підприємства ПЕК забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (в залежності від рівня отриманих пільг та субсидій населенням на відповідній ліцензованій території діяльності).
Взаємовідносини між органами Державної казначейської служби України, Департаментами фінансів обласних державних адміністрацій, Департаментом фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, Національною акціонерною компанією “Нафтогаз України”, ДП “Енергоринок”, ПАТ “УКРТРАНСГАЗ”, ПАТ “Укргазвидобування”, виробниками електроенергії і вугледобувними підприємствами та іншими учасниками розрахунків за природний газ, послуги з постачання, розподілу та транспортування природного газу, в тому числі послуги замовленої потужності, фізичного транспортування природного газу, балансування обсягів природного газу, теплопостачання та електроенергію, що проводяться відповідно до Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005р. №20, визначені Порядком проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, що затверджений наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України №493/688 від 03.08.2015р. (чинний на момент укладення спільних протокольних рішень у 2015 та 2016 роках).
Положеннями пункту 1.2. Порядку №493/688 від 03.08.2015р. розрахунки, передбачені в пункті 1.1 цього розділу, проводяться за згодою сторін на підставі актів звіряння за нарахованими пільгами, субсидіями та компенсаціями населенню або договорів, що визначають обсяг щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг) (далі - договори), і спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу, форма якого наведена у додатку 1 до цього Порядку; спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за електроенергію, форма якого наведена у додатку 2 до цього Порядку; спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за електроенергію та природний газ або вугілля, форма якого наведена у додатку 3 до цього Порядку.
Суд вважає за необхідне зазначити про те, що запропоновані спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків підписуються усіма учасниками розрахунків: відповідним департаментом фінансів, відповідним головним управлінням Казначейства, постачальниками та/або транспортувальниками ресурсів (товарів, послуг), Національною акціонерною компанією “Нафтогаз України”, ДП “Енергоринок”, ПАТ “УКРТРАНСГАЗ”, ПАТ “Укргазвидобування”, виробниками електроенергії і вуглевидобувними підприємствами. Спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за електроенергію, за електроенергію та природний газ або вугілля додатково погоджуються з Міністерством енергетики та вугільної промисловості України.
Судом встановлено, що впродовж 2015-2016р.р. між Головним управлінням Державної казначейської служби України в Черкаській області, Департаментом фінансів Черкаської обласної державної адміністрації, відокремленим підрозділом «Черкаська ТЕЦ» публічного акціонерного товариства «Черкаське хімволокно» та НАК “Нафтогаз України” підписано десять спільних багатосторонніх протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій” №20 від 11.01.2005р. (а.с. 38-87):
1. №2327 від 16.11.2015р. на суму 7945652,00 грн.;
2. №2327 від 16.11.2015р на суму 7945652,00 грн.;
3. №2725 від 15.12.2015р. на суму 7215677,95 грн.;
4. №2725 від 15.12.2015р. на суму 17215677,95 грн.;
5. №2725 від 15.12.2015р. на суму 17215677,95 грн.;
6. №20 від 18.01.2016р. на суму 5633433,31 грн.;
7. №21 від 18.01.2016р. на суму 11869873,00 грн.;
8. №21 від 18.01.2016р. на суму 11869873,00 грн.;
9. №313 від 22.01.2016р. на суму 3537490,41 грн.;
10. №476 від 16.02.2016р. на суму 7030000,00 грн.
Укладаючи спільні протокольні рішення, Позивач і Відповідач взяли на себе зобов'язання їх виконати у спосіб, встановлений такими рішеннями та керувалися спеціальними нормативно-правовими актами, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005р., якою затверджено Порядок перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій і наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства фінансів України від 03.08.2015р. №493/688, яким затверджено Порядок проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, а не окремими положеннями, передбаченими тим чи іншим договором.
Матеріалами справи підтверджується, що наведені спільні протокольні рішення були дійсно профінансовані коштами з Державного бюджету України та виконані належним чином. На виконання спільних протокольних рішень ПАТ НАК “Нафтогаз України” отримало вартість природного газу та позивачем не заперечується.
Згідно зі ст. 12 ГК України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного та соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності.
Підписавши спільні протокольні рішення, сторони у такий спосіб змінили умови, порядок і строк проведення розрахунків за поставлений природний газ за договором на купівлю-продаж природного газу від 31.05.2015р. №3545/15-ТЕ-36.
Позивач, підписавши спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків (том 1 а.с. 38-87), у такий спосіб вияв своє бажання здійснити розрахунки відповідно до Порядку і тим самим погодився із зміною порядку та строків проведення розрахунків за поставлений природний газ якраз на різницю у сумі боргу, що мала бути профінансована та погашена з державного бюджету.
Позивачем не надано доказів про прострочення платежів Відповідачем, що здійснюються у відповідності до постанови КМУ №20, а також не надано доказів прострочення виконання зобов'язання самого Позивача, оскільки зарахування коштів на рахунки Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” у системі електронного адміністрування податку на додану вартість вважається завершенням розрахунку за спільними протокольними рішеннями в частині зарахування податку на додану вартість до бюджету.
У п.2.6 Порядку проведення розрахунків визначено, що розпорядники коштів за рахунок отриманих субвенцій із загального фонду Державного бюджету України здійснюють розрахунки за природний газ, теплопостачання та електроенергію шляхом перерахування коштів на рахунки постачальників та/або транспортувальників ресурсів (товарів, послуг), відкриті в органах Казначейства, в разі проведення розрахунків за електроенергію - на поточні рахунки із спеціальним режимом використання енергопостачальників, відкриті в уповноваженому банку.
Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу, визначений Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам та надання пільг, субсидій та компенсацій (Постанова КМУ №20 від 11.01.2005р.), держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств ПЕК, пов'язаних з газопостачанням населення, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме - витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.
Фактично, визнаючи неможливість розрахунків у цій частині підприємствами ПЕК, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює цим самим характер регулювання відповідних правовідносин, що склались між сторонами на підставі укладених між ними договорів.
Отже, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава буде компенсувати за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного) застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачили сторони у договорі відповідні умови, чи навпаки.
Також імперативний регулюючий вплив держави на правові відносини сторін в рамках договору №3545/15-ТЕ-36 в частині проведення розрахунків відповідач вбачає у встановленні постановою КМУ від 30.09.2015р. за №792 фактично єдиного порядку взаєморозрахунків, який здійснюється з банківських рахунків із спеціальним режимом використання; в повному контролі з боку державних органів за порядком проведення розрахунків між сторонами. Кошти, які обліковуються на рахунку із спеціальним режимом використання, не можуть вважатися власністю Відповідача, а тому Відповідач не користувався цими коштами та не міг будь-яким чином вплинути на розрахунки з Позивачем.
На підставі наведеного, відповідач, як сторона кожного з наведених спільних протокольних рішень, у ланцюжку перерахувань бюджетних коштів, зобов'язаний був здійснити оплату за придбаний за договором №3545/15-ТЕ-36 природний газ на суму, зазначену у кожному спільному протокольному рішенні, на наступний день з дня надходження до нього бюджетних коштів.
В свою чергу, в матеріалах справи відсутні будь які докази того, що відповідач затримував перерахування йому коштів за газ, які виділялися з державного бюджету на підставі спільних протокольних рішень, тому зобов'язання, що виникло на підставі підписаних спільних протокольних рішень, спрямованих на виконання договору №3545/15-ТЕ-36, не вважається простроченим, у зв'язку з чим будь які підстави для нарахування штрафних та фінансових санкцій відповідачу за порушення умов підписаних сторонами спільних протокольних рішень - відсутні.
Таким чином, встановлюючи у підписаних сторонами спільних протокольних рішеннях чіткої умови щодо одноденного строку розрахунків бюджетними коштами за газ, позивач очікував її виконання від відповідача саме на умовах цих спільних протокольних рішень та не поставив питання про недійсність цієї умови через невідповідність умовам п. 6.1. договору №3545/15-ТЕ-36 та прийняв бюджетні кошти в погашення боргу за наданий природний газ, а тому спільне протокольне рішення є доказом зміни за згодою сторін умов договору в частині порядку і строку проведення розрахунків бюджетними коштами за поставлений за договором природний газ.
На підставі наведеного та з урахуванням правової позиції Верховного Суду в аналогічних спорах, суд дійшов до висновку, що підписання сторонами спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України, а також фактичне виконання частини розрахунків в порядку, зазначеному цими протокольними рішеннями відповідно до норм постанови КМУ від 11.01.2005р. №20, свідчить про погодження сторонами за їх взаємною згодою і домовленістю зміни порядку і строків проведення оплати за природний газ за договором №3545/15-ТЕ-36 в частині оплат, здійснених за рахунок державного бюджету на підставі спільних протокольних рішень.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 633 ЦК України у разі зміни договору, зобов'язання сторін змінюється відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
Крім того, суд зазначає, що спільні протокольні рішення були підписані сторонами спору вже після укладення договору постачання природного газу №3545/15-ТЕ-36 від 31.05.2015р. Тобто, на момент підписання спільних протокольних рішень, сторони справи усвідомлювати існування в п. 6.1. їх договору №3545/15-ТЕ-36 умови про те, що протокольні рішення змінюють строки та умови розрахунків за цим договором.
На думку суду п. 6.1. договору щодо підписання спільних протокольних рішень не змінює строків та умов розрахунків за цим договором стосується лише строків розрахунків власними коштами відповідача, що сторонами і враховувалося при підписанні спільних протокольних рішень (аналогічна позиція зазначена у рішенні Господарського суду Черкаської області від 05.07.2018р. у справі № 925/370/18, що підтримується Верховним Судом у його постанові від 28.11.2018р.).
На підставі наведеного, суд зазначає, що спільні протокольні рішення є договорами, що спрямовані на виконання норм чинного законодавства України, у зв'язку з чим змінюють умови договору №3545/15-ТЕ-36 в частині порядку та строків здійснення розрахунків між сторонами бюджетними коштами.
Суд звертає увагу, що розподіл коштів проводиться згідно Порядку перерахування субвенцій, де в п.п. 5, 6 зазначено, що райдержадміністрації та виконавчі органи рад міст обласного значення, об'єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, розподіляють отримані субвенції між головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів відповідно до бюджетної класифікації видатків у межах вартості ресурсів (товарів, послуг), наданих їх постачальниками, пропорційно або диференційовано за видами послуг.
Органи Казначейства на підставі платіжних доручень головних розпорядників коштів місцевих бюджетів перераховують кошти на рахунки постачальників ресурсів (товарів, послуг).
Частиною 4 п. 7 Порядку перерахування субвенцій передбачено, що розрахунки проводяться на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків, що в свою чергу повинно відповідати одне одному по факту наданих послуг, які фінансуються коштами з Державного бюджету України і наявні на рахунках.
Відповідач, як і будь-який постачальник комунальних послуг на території України, не має впливу на здійснення оплати згідно до вимог нормативних документів, якими і регламентується порядок здійснення оплат, як наслідок - наявність боргів, які стали підставою для нарахувань штрафних санкцій.
Сума боргу, яка стала підставою нарахувань пені та 3% річних - це погоджені сторонами субвенції з Державного бюджету, що сплачуються за підписанням Спільних протокольних рішень, що підписуються Позивачем на виконання умов Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій затвердженого постановою КМУ №20 від 11.01.2005р. протягом наступних місяців.
Крім того, для застосування санкцій, передбачених умовами договору, а також наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, за зобов'язаннями, які компенсує держава, необхідно щоб оплата була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених спільними протокольними рішеннями.
Отже, підставою для стягнення пені та застосування наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, є наявність суми основного боргу, що не була предметом регулювання за спільними протокольними рішеннями про організацію взаєморозрахунків, яка була несвоєчасно оплачена відповідачем за рахунок власних коштів .
Наданий Позивачем розрахунок штрафних санкцій та 3% річних Відповідача за договором від 31.05.2015р. №3545/15-ТЕ-36 станом на дату остаточного розрахунку не відповідає дійсності, оскільки проведений на суми, що профінансовані з бюджету та відображені у СПР.
Господарський суд розділяє та враховує правові позиції викладені в постановах Верховного Суду України та ВГСУ:
Постанова ВС від 03.04.2019р. у справі №906/278/18
Постанова ВСУ від 14.02.2018р. у справі №904/1858/16;
Постанова ВСУ від 14.03.2018р. у справі №910/9806/16;
Постанова ВСУ від 10.05.2018р. у справі №908/2322/16 ;
Постанова ВСУ від 22.05.2018р. у справі №926/2733/16;
Постанова ВСУ від 12.06.2018р. у справі №922/1010/16;
Постанова ВСУ від 14.06.2018р. у справі №904/2743/16;
Постанова ВСУ від 11.09.2018р. у справі №907/327/16;
Постанова ВСУ від 18.09.2018р. у справі №906/1075/17;
Постанова ВГСУ від 18.04.2017р. у справі №918/920/16;
Постанова ВГСУ від 20.06.2017р. у справі №910/15309/16.
Разом з тим Відповідач - приватне акціонерне товариство «Черкаське хімволокно» є теплопостачальною та теплогенеруючою компанією, яка здійснює свою діяльність на підставі ліцензії на виробництво теплової енергії на теплоелектроцентралях, ТЕС, АЕС, когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії, рішення НКРЕКП від 05.06.2014р. №804, переоформлено рішенням від 29.12.2016р. №2444, ліцензії на виробництво теплової енергії (крім діяльності з виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії), рішення НКРЕКП від 30.11.2012р. №374, переоформлено рішенням від 29.12.2016р. № 2444; ліцензії на постачання теплової енергії, рішення НКРЕКП від 30.11.2012р. №374, переоформлено рішенням від 29.12.2016р. №2444.
З метою поліпшення фінансового становища підприємств теплоенергетики та підприємств водопостачання і водовідведення України, запобігання їх банкрутству шляхом впровадження механізмів врегулювання їх кредиторської заборгованості за спожиті енергоносії, було прийнято Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» від 3 листопада 2016 року №1730-VIII (далі - Закон), який набрав чинності 30 листопада 2016 року.
Відповідно до ч. 1 ст.7 Закону на реструктуризовану заборгованість за спожитий природний газ станом на 01.07.2016 неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню та не можуть бути предметом подальшого продажу, за умови повного виконання теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями договору про реструктуризацію заборгованості.
Частиною 3 ст. 7 Закону передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Газ отриманий Відповідачем за договором від 31.05.2015р. за №3545/15-ТЕ-36 використано для виробництва теплової енергії, заборгованість за такий природний газ погашено Відповідачем до набрання чинності Законом, тому вимоги Позивача щодо нарахування неустойки (штрафу, пені) та процентів річних є безпідставними.
Суд враховує встановлені законодавцем умови розрахунків та відсутність правових чи договірних підстав на нарахування та стягнення таких коштів з відповідача та правову позицію відповідача.
Суд враховує відсутність претензій позивача до відповідача по сплаті основного боргу чи іншого невиконання умов спірного договору.
Відповідно до ст.ст. 74, 76-79 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права.
Таким чином Позивач не доводить підстави свого позову. В задоволенні вимог Позивачу належить відмовити повністю за недоведеністю та необґрунтованістю вимог.
Згідно ст. 129 ГПК України судові витрати належить покласти на позивача та не стягувати.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-241 ГПК України, господарський суд
В задоволенні позову публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720
до приватного акціонерного товариства «Черкаське хімволокно», м. Черкаси, проспект Хіміків, 76, код ЄДРПОУ 00204033
про стягнення 17 757,22 грн. пені та 3% річних за невиконання умов договору - відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складення повного судового рішення. Сторони у справі протягом цього строку мають право подати апеляційну скаргу безпосередньо до суду апеляційної інстанції на вказане рішення.
Повне рішення складено 14.06.2019р.
Суддя Г.М. Скиба