36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
14.06.2019 Справа № 917/612/19
Господарський суд Полтавської області у складі судді Тимощенко О.М., при секретарі судового засідання Нечипоренко А.П. розглянувши справу № 917/612/19
за позовною заявою Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго", вул. Комарова, 2а, м. Полтава, Полтавська область, 36008
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Астра-Мілк", вул. Комарова, 10, кім. 6, м. Полтава, Полтавська область, 36008
про стягнення 50 773,79 грн. заборгованості
Без виклику учасників справи
Встановив :
Обставини справи : 16.04.2019 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Астра - Мілк" про стягнення 50 773,79 грн. заборгованості.
Суд ухвалою від 19.04.2019 року прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 917/612/19 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Сторони були належним чином та завчасно повідомлені за місцем їх реєстрації про покладені на них обов'язки, про що свідчать матеріали справи (поштові повідомлення про вручення даної ухвали наявні у матеріалах справи). Крім того, ухвала суду у даній справі була своєчасно розміщена судом в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов у визначений у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк не скористався.
За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідач 08.05.2019 р. надіслав до Господарського суду Полтавської області заяву № 08/05 (вх. № 4732) про розстрочення виконання рішення суду на 12 місяців.
У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України).
Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
01.10.2014 р. між Полтавським обласним виробничим об'єднанням "Полтаватеплоенерго" (теплопостачальна організація) та Товариством з обмеженою відповідальністю “АСТРА- МІЛК” (споживач) було укладено договір № 193 на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води (далі - Договір, а.с. 16-17), відповідно до якого теплопостачальна організація зобов'язувалася постачати споживачу теплову енергію у вигляді гарячої води з метою забезпечення опалення квартир №№ 1, 14, 21, 30, 32, 36, 52, 64, 66, 92, 93, 115, 122, 127 за адресою : вул. Промислова, 10, м. Карлівка (п. 1 Договору).
У Договорі сторони узгодили, зокрема, наступне :
- обсяг теплової енергії, який постачався Споживачу в розрахунковому періоді, визначався “Теплопостачальною організацією” розрахунковим способом відповідно до теплового навантаження об'єкту (згідно Державних будівельних норм України) з урахуванням середньомісячної температури зовнішнього повітря, визначеної згідно ДСТУ-Н Б В. 1.1-27:2010 “Будівельна кліматологія” наведений в п. 3 Додатку “Розрахунок обсягу теплової енергії”, який є невід'ємною частиною даного договору (п.17 Договору);
- розрахунки за відпущену теплову енергію проводяться відповідно до тарифів, встановлених уповноваженим органом та діючих на період постачання теплової енергії, на підставі виконаних розрахунків, відповідно до теплових навантажень (п. 19 Договору); визначено, що
- оплата вартості теплової енергії, спожитої на опалення, визначеної розрахунковим способом в п.3 Додатку “Розрахунок обсягу теплової енергії”, проводиться “споживачем” плановим платежем до 30 числа поточного місяця. Кінцевий розрахунок вартості теплової енергії визначеної з урахуванням фактичної температури повітря, проводиться “Споживачем” до 15 числа місяця наступного за розрахунковим на підставі виписаного рахунку (п. 20 Договору);
- даний договір укладений на період з 01.10.2014 р. по 01.10.2016 р.. Договір вважається продовженим щорічно, якщо за місяць до закінчення строку його дії не надійде заяви від однієї зі сторін про припинення договору (п. 26, 27 Договору).
За даними позивача відповідно до п. 27 Договору, останній не розривався і на даний час є діючим.
У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг" та згідно з абз. 7 ст. 16 Закону України "Про теплопостачання" Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг встановлює тарифи на теплову енергію суб'єктам природних монополій та суб'єктам господарювання на суміжних ринках у сфері теплопостачання.
Тариф на теплову енергію, що виробляється та постачається ПОКВПТГ "Полтаватеплоенерго" встановлюється Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі НКРЕКП).
Вказаною комісією тарифи на теплову енергію для потреб інших споживачів встановлені в такому розмірі :
1099,49 грн/Гкал (без ПДВ) з 31 грудня 2017 року на підставі постанови НКРЕКП № 1525 від 28.12.2017;
1097,21 грн/Гкал (без ПДВ) з 27 жовтня 2018 року на підставі постанови НКРЕКП №238 від 27.02.2018.
Теплопостачальною організацією за період з 01.02.2018 р. по 31.10.2018 р. (включно) було виконано договірні зобов'язання з надання послуг по постачанню споживачу теплової енергії у вигляді гарячої води з метою забезпечення опалення на загальну суму 42 222,28 грн..
Позивачем в дотримання умов Договору було надіслано відповідачеві акти приймання-передачі теплової енергії та були пред'явлені відповідні рахунки на оплату отриманої ним теплової енергії (копії наявні у матеріалах справи, а.с.22-29). Факт направлення вказаних актів та рахунків підтверджується реєстрами рахунків згрупованих поштових відправлень (копії залучені до матеріалів справи, а.с. 30-33).
За даними позивача в порушення умов Договору відповідачем не проведено оплату вартості спожитої теплової енергії за період з 01.02.2018 р. по 31.10.2018 р. (включно), заборгованість відповідача за спожиту теплову енергію складає 42 222,28 грн., що підтверджується наявним у матеріалах справи розрахунком заборгованості відповідача.
З матеріалів справи вбачається, що між сторонами проводилась звірка взаєморозрахунків та було складено належним чином оформлений акт, який підписаний представниками сторін та скріплений печатками сторін, згідно даних вищезазначеного акту станом на 22.11.2018 р. за відповідачем рахувалася заборгованість у розмірі 44 827,76 грн. (копія наявна у матеріалах справи, а.с. 15).
З огляду на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору, 13.12.2018 р. позивачем було направлено відповідачу претензію № 29-17/3846, згідно якої вимагав від останнього терміново сплатити заборгованість у розмірі 42 222,28 грн. (копія наявна у матеріалах справи, а.с. 34). Дана претензія 13.12.2018 р. отримана представником відповідача (Гамза Т.В.), про що свідчить відмітка на вищезазначеній претензії.
Як стверджує позивач, відповідач заборгованість не сплатив, відповіді на претензію не надав, станом на 15.04.2019 р. з боку відповідача перед позивачем рахується заборгованість за Договором у розмірі 42 222,28 грн., що підтверджується наявним у матеріалах справи розрахунком заборгованості відповідача.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 50 773,79 грн. заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного між сторонами 01.10.2014 р. Договору № 193 на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води, з яких : 42 222,28 грн. основний борг за період з 01.02.2018 р. по 31.10.2018 р. (включно), 4 075,20 грн. пені за період з 17.04.2018 р. по 12.04.2019 р., 1 258,34 грн. 3% річних за період з 15.03.2018 р. по 12.04.2019 р. та 3 217,97 грн. інфляційних нарахувань за період з квітня 2018 р. по березень 2019 р..
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочин за приписами ст. 204 Цивільного кодексу України є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Приписами частини 1 статті 67 Господарського кодексу України унормовано, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.
Враховуючи правову природу укладеного договору, кореспондуючи права та обов'язки його сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини за договором енергопостачання.
Згідно з ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого законом режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Частиною 6 ст. 276 Господарського кодексу України передбачено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.
За приписами ст. 1 Закону України № 2633-ІV від 02.06.2005 р. "Про теплопостачання" (із змінами та доповненнями, далі - Закон України "Про теплопостачання") тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання. Відповідно до ч. 5 та ч. 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" теплотранспортуюча організація не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі, споживач зобов'язаний щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом. Частиною першою ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав зобов'язання за вищезазначеним Договором на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води. Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за Договором та приписів ст. 903 Цивільного кодексу України надані позивачем послуги не оплатив, заборгованість на момент звернення до суду та прийняття даного рішення складає 42 222,28 грн.. Дана обставина відповідачем не спростована.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що в частині стягнення з відповідача основного боргу за період з 01.02.2018 р. по 31.10.2018 р. в розмірі 42 222,28 грн. вимоги підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому в цій частині підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку позовних вимог щодо стягнення з відповідача 1 258,34 грн. 3% річних за період з 15.03.2018 р. по 12.04.2019 р. та 3 217,97 грн. інфляційних нарахувань за період з квітня 2018 р. по березень 2019 р. (з урахуванням моменту виникнення зобов'язань щодо оплати за отриману теплову енергію за кожний окремий місяць), суд прийшов до висновку, що вимоги позивача відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України є правомірними, а тому підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України. Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).
У п. 22 Договору визначено, що у випадку неоплати у вказані строки вводиться пеня в розмірі 0,5 % за кожний день прострочки платежу, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ.
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 4 075,20 грн. пені за період з 17.04.2018 р. по 12.04.2019 р. (з урахуванням моменту виникнення зобов'язань щодо оплати за отриману теплову енергію за кожний окремий місяць), суд прийшов до висновку, що вимоги позивача в цій частині відповідно до п. 4 та п. 6 ст. 231, п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України є правомірними, а тому підлягають задоволенню.
Згідно із ч.2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Допустимих доказів в спростування вищевикладеного чи будь-яких обґрунтованих заперечень по суті спору відповідач суду не надав.
Розглянувши заяву відповідача про розстрочення виконання судового рішення, суд дійшов висновку, що остання є необґрунтованою.
Відповідно до ч. 6 ст. 238 ГПК України у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.
Як зазначено у п. 7.1.2 Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (п. 7.2 Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України"). Отже, в основу ухвали про надання розстрочки або відстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 р., ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.
Суд також бере до уваги те, що п. 1 статті 6 § 1 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 р. по справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду". В зв'язку з тим, що відстрочка (розстрочка) подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при її наданні суди в цілях вирішення питання про можливість її надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки виконання судового рішення. Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути оправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку. Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі оправданої затримки виконання рішення суду залежить зокрема від складності виконавчого провадження, суми та характеру що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Із підстав, умов та меж надання відстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки без обґрунтованих на то мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника, порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 р. № 14 "Про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" при вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення суду потрібно мати на увазі, що відповідно до приписів ГПК України їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачеві, стихійне лихо, інші надзвичайні події). При цьому такі виняткові обставини визначаються судом з огляду на матеріали справи, у тому числі подані стороною докази на обґрунтування такої заяви. Аналогічні приписи містить п. 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів".
З аналізу процесуальних норм, які регулюють питання можливості надання відстрочки та розстрочки виконання рішення суду випливає, що законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочку виконання судового рішення в судовому порядку з об'єктивними, непереборними, тобто виключними обставинами, що ускладнюють або виключають виконання рішення. Визначальним фактором є винятковість цих випадків та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення.
В обґрунтування заяви про розстрочення виконання рішення суду заявник посилається на те, що відповідач є провідним виробником молочної продукції, зокрема, сирних продуктів. Протягом останніх 10 років 90 % продукції відповідач здійснював торгівлю в Російській Федерації, однак, починаючи з 2014 року, Російська Федерація повністю закрила свій ринок (введено продуктове ембарго) для продукції українського виробництва та ввела обмеження та заборони на транзит української молочної продукції митною територією Російської Федерації.
Зазначені обставини фактично позбавили відповідача можливості своєчасного проведення розрахунків з постачальниками за отриману молочну сировину та іншу продукцію (товар), який використовується відповідачем в процесі переробки молочної сировини та виготовлення власної продукції, зокрема сиру.
На підтвердження факту скрутного економічного становища відповідач посилається на Звіт про фінансовий стан (баланс) ТОВ "Астра- Мілк", згідно якого за результатами господарської діяльності протягом першого кварталу 2019 року у відповідача прибуток відсутній та обліковуються збитки у розмірі 3 588 100,00 грн.
Також відповідач наголошує, що на сьогоднішній день наявні порушення платіжної дисципліни зі сторони контрагентів ТОВ «Астра - Мілк» за взятими за себе господарськими зобов'язаннями. Зокрема, 07.12.2016 р. Господарським судом Полтавської області у справі № 917/1766/16 за позовом ТОВ «Астра - Мілк» до ТОВ «Лозівський молочний завод» про стягнення 1 213 300,00 грн., винесено Рішення відповідно до якого позов ТОВ «Астра - Мілк» задоволено у повному обсязі та стягнено з ТОВ «Лозівський молочний завод» на користь ТОВ «Астра - Мілк» 1 213 300,00 грн. - основного боргу та 18 199,50 грн. - витрат по сплаті судового збору. 28.12.2016 р. по даній справі відкрито виконавче провадження № 53210923, відповідно до якого на сьогоднішній день Боржник так і не виконав зобов'язання щодо оплати заборгованості. Отже, у ТОВ «Астра-Мілк» наявні ще додаткові збитки у розмірі - 1 231 499,50 грн., все це разом призвело до вкрай скрутного фінансового становища Товариства.
Суд вважає, що складне фінансове становище заявника, враховуючи суму позову у даній справі, не є обставинами, котрі ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим у встановленим господарським судом способом, а відтак не виступають підставою для розстрочки виконання рішення суду.
Обставини, на які посилається відповідач виникли ще у 2014 році, тобто 5 років назад.
За визначенням ст. 42 Господарського кодексу України, підприємництвом є діяльність, яка ведеться на власний ризик, метою якої є отримання прибутку. В той же час, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, тобто відсутність у боржника грошових коштів не є обставиною, яка може служити підставою для невиконання зобов'язання по оплаті.
Ризик несприятливих наслідків ведення господарської діяльності відповідача, не може бути перекладений на позивача (стягувача).
Отже, невиконання відповідачем своїх грошових зобов'язань перед позивачем негативно відображується на підприємстві позивача. А подальше ухилення відповідача від сплати заборгованості суттєво зачіпає інтереси позивача і завдає йому істотної, в тому числі й матеріальної шкоди.
Заявником (відповідачем) не надано суду будь-яких доказів, які б свідчили про реальний фінансовий стан боржника на даний час (відомості про рахунки у банківських установах та про рух коштів по цих рахунках, про наявність або відсутність майна, яке може бути реалізовано з метою погашення боргу) до заяви не додано.
Отже, судом встановлено, що матеріали справи не містять жодних належних і допустимих доказів, які б підтверджували те, що для виконання рішення суду необхідна розстрочка виконання рішення суду саме на 12 місяців. Відповідачем не подано жодного доказу стосовно того, в якій стадії виконання перебуває виконавче провадження з примусового виконання рішення суду від 07.12.2016 року у справі № 917/1766/16 про стягнення на користь відповідача значних сум заборгованості.
Суд зазначає, що надання розстрочення виконання рішення суду у даній справі може призвести до порушення майнових інтересів стягувача, як учасника господарських відносин, який належним чином виконав договірні зобов'язання.
Отже, необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, повинні досліджуватися та оцінюватися не тільки доводи боржника, а й заперечення кредитора.
При цьому, необхідно враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але перш за все необхідно врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.
Безпідставне надання розстрочення без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
Також судом враховується правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до якої несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка (розстрочка) виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого п. 1 ст. 6 Конвенції.
Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II).
Так, у рішенні від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява №60750/00) зазначено про те, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду.
У рішенні від 17.05.2005 "Чижов проти України" вказано, що на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції.
Існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 3 квітня 2008 року, заява N 3236/03, п. 43).
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року N 18-рп/2012).
Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012).
Отже, з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає розстрочку (відстрочку) у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для "потерпілої сторони", 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.
Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.
Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції", Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява N 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 06.03.2003 у справі "Ясюнієне проти Литви", заява N 41510/98, п. 27).
Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (рішення від 7 червня 2005 року у справі "Фуклев проти України", заява N 71186/01, п. 84).
Саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.
Сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (рішення у справі "Comingersoll S.A. проти Португалії", заява N 35382/97, п. 23, ECHR 2000-IV).
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що відповідачем не подано належних доказів, які б свідчили про наявність виключних об'єктивних обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, а тому зява про надання відповідачу розстрочки виконання рішення суду на 12 місяців задоволенню не підлягає.
У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 237, 238, 240, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ACTPA-MIЛK” (36008, м. Полтава, вул. Комарова, 10 кім. 6, код ЄДРПОУ 37386864) на користь Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства “Полтаватеплоенерго” (36008, м. Полтава, вул. Комарова, 2а, р/р НОМЕР_1 в філії Полтавського обласного управління AT “Ощадбанк” МФО 331467, код ЄДРПОУ 03338030) 42 222,28 грн. основної заборгованості, 4 075,20 грн. пені, 1 258,34 грн. 3 % річних, 3 217,97 грн. втрат від інфляційних процесів та 1 921,00 грн. витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. У розстроченні виконання рішення відмовити.
Повне рішення складено 14.06.2019 р.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст.256 ГПК України). Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя О.М.Тимощенко