79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
04.06.2019 Справа № 914/375/19
Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашка М.М. розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Публічного акціонерного товариства «Кременчуцький сталеливарний завод»
до відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Стрийський вагоноремонтний завод» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»
про стягнення 4294318,28 грн.
за участю представників:
від позивача Винник Р.О.;
від відповідача Плесканка О.В.
Суть спору: Позовні вимоги заявлено Публічним акціонерним товариством «Кременчуцький сталеливарний завод» до відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Стрийський вагоноремонтний завод» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 4085252,00 грн., з яких 3876000,00 грн. - основний борг, 120421,00 грн. - пеня, 20071,00 грн. - 3% річних та 38760,00 грн. - інфляційні втрати.
Відповідно до заяви про збільшення розміру позовних вимог (вх.№1237/19 від 11.05.2019р.), яка прийнята до розгляду судом відповідно до ухвали суду від 14.05.2019р., позивач просить стягнути з відповідача 4294318,28 грн., з яких 3876000,00 грн. - основний борг, 278062,80 грн. - пеня, 46512,68 грн. - 3% річних та 93742,80 грн. - інфляційні втрати. Також позивач просить стягнути з відповідача 40000,00 грн. - витрат на професійну правничу допомогу та 65014,77 грн. - сплаченого судового збору.
Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та відображено у протоколах судового засідання.
Представник позивача в судовому засіданні 04.06.2019р. позовні вимоги відповідно до заяви про збільшення розміру позовних вимог (вх..№1237/19 від 11.05.2019р.) підтримав повністю.
Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, що викладені у відзиві на позовну заяву та запереченні щодо предмета спору.
Крім того, представником відповідача подано заяву (1454/19 від 04.06.2019р.) щодо прийняття додаткового рішення про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу та сум, які підлягають сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, в якій позивач просить прийняти додаткове рішення, яким покласти на відповідача судові витрати з оплати професійної правничої допомоги адвоката в розмірі 40000,00 грн. та судові витрати в порядку компенсації витрат адвоката, пов?язаних із наданням правової допомоги (проїзд та винайм житла) в розмірі 11420,52 грн.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши доводи та заперечення представників позивача та відповідача, суд встановив таке.
01.11.2018р. між Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі філії «Стрийський вагоноремонтний завод» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (покупець) та Публічним акціонерним товариством «Кременчуцький сталеливарний завод» (постачальник) укладено договір поставки №СВРЗ-03-22-18-148/ю, відповідно до умов якого постачальник зобов?язується протягом 2018 року поставити покупцю товари, зазначені в специфікації №1 (додаток №1) до даного договору, що є невід?ємною частиною договору, а покупець - прийняти і оплатити такі товари згідно умов договору.
Згідно з п.3.1. договору, ціна цього договору становить 3876000,00 грн., у тому числі ПДВ 20% - 646000,00 грн.
Пунктом 4.2. договору передбачено, що покупець здійснює оплату поставленого товару протягом 10 (десяти) банківських днів з дати отримання товару на підставі виставленого рахунку постачальника, але не раніше реєстрації податкової накладної. Датою отримання товару вважається дата підписання сторонами акту приймання-передачі товару.
Як зазначає позивач, він на виконання умов договору поставив відповідачу товар на суму 3876000,00 грн., однак відповідачем в порушення умов договору не здійснено оплати за поставлений йому товар, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 3876000,00 грн.
Відповідно до п.8.2. договору, у разі порушення строків оплати покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочення включаючи день оплати.
Отже позивачем на підставі п.8.2. договору за порушення строків оплати поставленого товару нараховано відповідачу 278062,80 грн. пені.
Крім того, керуючись частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, позивач нарахував відповідачу 46512,68 грн. - 3% річних та 93742,80 грн. - інфляційних втрат.
Таким чином, позивач звернувся до Господарського суду Львівської області та відповідно до заяви про збільшення розміру позовних вимог (вх..№1237/19 від 11.05.2019р.) просить стягнути з відповідача 3876000,00 грн. - основного боргу, 278062,80 грн. - пені, 46512,68 грн. - 3% річних та 93742,80 грн. - інфляційні втрати. Також позивач просить стягнути з відповідача 40000,00 грн. - витрат на професійну правничу допомогу та 65014,77 грн. - сплаченого судового збору.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що розмір штрафних санкцій підлягає зменшенню на 50%, оскільки строк прострочення оплати товару незначний, а також з тих підстав, що позивачем не подано доказів наявності реальних збитків від прострочення відповідачем платежів.
У поданому відзиві відповідач також зазначив, що розмір витрат на правову допомогу адвоката є неспівмірним з ціною позову, характером спірних правовідносин, категорією, складністю справи та обсягом поданих доказів, а тому просить зменшити розмір таких витрат до 5000,00 грн.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши доводи та заперечення представників позивача та відповідача, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 3876000,00 грн. - основного боргу, 278062,80 грн. - пені, 46512,68 грн. - 3% річних та 93742,80 грн. - інфляційні втрат слід задовольнити повністю з наступних підстав.
Згідно з статтею 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Як передбачено статтею 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.
Згідно з статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За умовами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (стаття 712 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як вбачається із матеріалів справи та як встановлено судом, 01.11.2018р. між Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі філії «Стрийський вагоноремонтний завод» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (покупець) та Публічним акціонерним товариством «Кременчуцький сталеливарний завод» (постачальник) укладено договір поставки №СВРЗ-03-22-18-148/ю, відповідно до умов якого постачальник зобов?язується протягом 2018 року поставити покупцю товари, зазначені в специфікації №1 (додаток №1) до даного договору, що є невід?ємною частиною договору, а покупець - прийняти і оплатити такі товари згідно умов договору.
Факт поставки позивачем відповідачу товару за вказаним договором підтверджується специфікацією №1 на суму 3876000,00 грн., рахунком-фактурою №КСЗ-100483 від 27.11.2018р. на суму 3876000,00 грн., накладною №КСЗ-0001194 від 27.11.2018р. на суму 3876000,00 грн. та актом приймання-передачі товару №9 від 06.12.2018р. на суму 3876000,00 грн.
Тобто, матеріалами справи підтверджується факт поставки відповідачу товару на загальну суму 3876000,00 грн. Як вбачається із поданого розрахунку позовних вимог, сума основного боргу становить 3876000,00 грн., докази сплати якої в матеріалах справи відсутні.
У відповідності із статтею 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
За умовами статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності із статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи наведене, перевіривши поданий позивачем розрахунок позовних вимог, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги відповідно до заяви про збільшення розміру позовних (вх.№1237/19 від 11.05.2019р.) про стягнення з відповідача 4294318,28 грн., з яких 3876000,00 грн. - основний борг, 278062,80 грн. - пеня, 46512,68 грн. - 3% річних та 93742,80 грн. - інфляційні втрати є обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, не спростовані відповідачем та підлягають задоволенню.
Щодо заперечень відповідача та зменшення розміру штрафних санкцій на 50% суд зазначає таке.
Так, відповідно до статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Однак, частиною 1 статті 550 Цивільного кодексу України передбачено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Таким чином, враховуючи наведене та ступінь виконання зобов'язання боржником, суд не вбачає підстав для зменшення розміру пені на 50%.
При цьому судом не було взято до уваги майновий стан відповідача чи будь які інші його інтереси, які б могли бути взяті до уваги при розгляді питання про зменшення розміру пені, оскільки відповідач про такі обставини не повідомив та не подав жодних доказів, з яких суд міг би зробити висновок про їх наявність та врахувати їх, вирішуючи питання зменшення розміру пені.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно із частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи наведене, позовні вимоги відповідно до заяви про збільшення розміру позовних вимог (вх.№1237/19 від 11.05.2019р.) підлягають задоволенню повністю.
Щодо судових витрат суд зазначає таке.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У заяві про збільшення розміру позовних вимог (вх.№1237/19 від 11.05.2019р.) позивач просить стягнути з відповідача 65014,77 грн. сплаченого судового збору.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем було сплачено судовий збір на загальну суму 65014,77 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №33332 від 21.02.2019р. на суму 61278,78 грн., №35300 від 09.04.2019р. на суму 2133,38 грн. та №36164 від 07.05.2019р. на суму 1602,61 грн.
Однак, враховуючи те, що відповідно до заяви про збільшення розміру позовних вимог (вх.№1237/19 від 11.05.2019р.) ціною позову є 4294318,28 грн., то позивачу слід було сплати 64414,77 грн. судового збору, а не 65014,77 грн.
Таким чином, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України суд прийшов до висновку витрати по сплаті судового збору в розмірі 64414,77 грн. покласти на відповідача, оскільки позов у даній справі слід задовольнити повністю.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу адвоката суд зазначає таке.
У заяві про збільшення розміру позовних вимог (вх.№1237/19 від 11.05.2019р.) позивач також просить стягнути з відповідача 40000,00 грн. - витрат на професійну правничу допомогу.
Як зазначалось судом, представник відповідача подав заяву (1454/19 від 04.06.2019р.) щодо прийняття додаткового рішення про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу та сум, які підлягають сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, в якій позивач просить прийняти додаткове рішення, яким покласти на відповідача судові витрати з оплати професійної правничої допомоги адвоката в розмірі 40000,00 грн. та судові витрати в порядку компенсації витрат адвоката, пов?язаних із наданням правової допомоги (проїзд та винайм житла) в розмірі 11420,52 грн.
Так, відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з пунктом 5 частини 6 статті 238 Господарського процесуального кодексу України, у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат.
Відповідно до частини 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 116, 129, 130, 231, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, місто Київ, вулиця Тверська, будинок 5, ідентифікаційний код юридичної особи 40075815) в особі філії «Стрийський вагоноремонтний завод» (82400, Львівська область, місто Стрий, вулиця Зубенка, будинок, буд. 2, код ЄДРПОУ ВП: 40123439) Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Публічного акціонерного товариства «Кременчуцький сталеливарний завод» (39621, Полтавська область, місто Кременчук, вулиця Івана Приходька, будинок 141, ідентифікаційний код юридичної особи 05756783) 3876000,00 грн. - основного боргу, 278062,80 грн. - пені, 46512,68 грн. - 3% річних, 93742,80 грн. - інфляційних втрати та 64414,77 грн. - судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
4. Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати на професійну правничу допомогу на 18.06.2019р. на 11:30 год. у приміщенні Господарського суду Львівської області за адресою: 79014, м.Львів, вул.Личаківська, 128.
5. Встановити позивачу строк до 11.06.2019р. для подання доказів щодо розміру понесених ним судових витрат.
Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку та у строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 14.06.2019р.
Суддя Петрашко М.М.