ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
04.06.2019Справа № 910/2117/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Картавцевої Ю.В., при секретарі судового засідання Вишняк Н.В., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Румата Груп"
до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
про визнання недійсним договору
Представники:
від позивача: Кваша І.В.
від відповідача: Каракоця О.Р.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Румата Груп" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про визнання недійсним договору.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що укладений між позивачем та відповідачем договір фінансового лізингу № 4Р16049ЛИ від 01.07.2016 суперечить нормам чинного законодавства, відтак, просить суд визнати зазначений договір недійсним.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2019 суд ухвалив: позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Румата Груп" залишити без руху; встановити позивачу спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду відомостей щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до позовної заяви; встановити позивачу строк для усунення недоліків - протягом семи днів з дня вручення даної ухвали.
07.03.2019 до відділу діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
За змістом ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Зважаючи на категорію та складність справи, суд приходить до висновку про здійснення розгляду даної справи у порядку загального позовного провадження.
Згідно з приписами статті 181 Господарського процесуального кодексу України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання. Дата і час підготовчого засідання призначаються суддею з урахуванням обставин справи і необхідності вчинення відповідних процесуальних дій.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2019 суд ухвалив, зокрема, прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 09.04.2019.
02.04.2019 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову з тих підстав, що Закон України «Про фінансовий лізинг» не містить вимоги щодо нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу; непогодження позивача з окремими умовами договору не має наслідком недійсність такого договору.
05.04.2019 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про долучення документів до матеріалів справи.
Підготовче засідання 09.04.2019 не відбулося у зв'язку з перебуванням судді Картавцевої Ю.В. на лікарняному.
З огляду на повернення судді Картавцевої Ю.В. з лікарняного, ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.04.2019 суд ухвалив призначити підготовче засідання на 21.05.2019.
У підготовче засідання 21.05.2019 з'явилися представники сторін.
У підготовчому засіданні 21.05.2019 судом з'ясовано, що в процесі підготовчого провадження у даній справі вчинені всі необхідні дії передбачені ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Відповідно до п. 18 ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.06.2019.
У судове засідання 04.06.2019 з'явились представники позивача та відповідача. Представник позивача підтримав позов, представник відповідача проти позову заперечив.
У судовому засіданні 04.06.2019 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
З'ясувавши обставини справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача та дослідивши докази, суд
01.07.2016. між відповідачем (банк) та позивачем (лізингоодержувачем) укладено договір фінансового лізингу № 4Р16049ЛИ (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого банк, який є власником нерухомого майна, яке зазначено у додатку № 1 до Договору (далі - майно), передає лізингоодержувачу майно, а лізингоодержувач приймає майно від банка у платне володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу.
У додатку № 1 до Договору сторони зазначили найменування нерухомого майна (предмета фінансового лізингу).
Відповідно до умов п. 1.2 Договору, сторони узгодили, що на дату укладення договору загальна вартість майна становила 279705738,00 грн.
Пунктом 2.1 Договору розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються додатком № 2.
За змістом підпунктів пункту 2.3 Розділу 2 Договору лізингоодержувач сплачує банку:
- винагороду за відкриття рахунку "Фінансовий лізинг (оренда)" у розмірі 500,00 грн. у день укладання цього договору;
- відсоткову винагороду за користування майном у розмірі 12% річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном та 360 днів у році, щомісяця в період з 25-го числа місяця по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу, зазначений в додатку № 2;
- у випадку порушення лізингоодержувачем зобов'язань по оплаті лізингових платежів, передбачених цим договором, відсоткова винагорода за користування майном складає 24% річних від суми залишку несплаченої вчасно частини вартості майна, згідно додатку № 2;
- лізингоодержувачу сплачує Банку винагороду за користування майном отриманим в лізинг,у розмірі, що визначається за формулою.
Згідно з умовами п. 3.1 Договору передача банком та прийом лізингоодержувачем майна в лізинг здійснюється згідно з актом прийому-передачі майна, зазначеним у додатку № 3, що є невід'ємною частиною Договору.
Підпунктом 5.2.1 Договору визначено обов'язок банка передати майно в платне користування лізингоодержувачу на умовах та строки, що обумовлені цим договором. Після сплати всієї суми лізингових платежів та інших платежів, що передбачені цим Договором, передати майно у власність лізингоодержувача та документ, що підтверджує повну сплату платежів за цим Договором.
За змістом п. 9.1 Договору, строк дії договору - з дати його підписання по 25.06.2036. У частині невиконаних сторонами зобов'язань Договір діє до повного їх виконання. Зазначений строк може бути змінено у разі дострокового виконання зобов'язань лізингоодержувача за Договором, у випадку розірвання Договору.
Договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін. Строк дії цього договору обумовлений строком лізингу. Договір втрачає свою силу після виконання сторонами усіх зобов'язань за ним (п. 9.2 Договору).
Дослідивши зміст укладеного сторонами Договору, суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
На виконання умов Договору банк, як власник нерухомого майна, передав позивачу згідно з актом прийому-передачі майна № 1 (додаток № 3 до договору) нерухоме майно за адресою Черкаська обл . , м. Умань, вул. Енергетична, 23; Черкаська обл., Тальнівський район, м. Тальне, вул. Робітнича, 1; Черкаська обл., Жашківський район, м. Жашків, вул. Власюка Петра (Куйбишева), 10; Черкаська обл., Маньківський район, с. Поташ, вул. Зінчук, 25.
Позивач в обґрунтування позовних вимог вказує, що при укладенні Договору не було додержано вимог законодавства стосовно встановленої законом форми договору, а саме в порушення ч. 2 ст. 793 ЦК України Договір не був нотаріально посвідчений та не було проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно. Також позивач зазначає про несправедливість умов Договору щодо відсутності обов'язку банку повернути лізингові платежі у разі дострокового розірвання договору з ініціативи банку. За наведених обставин, позивач просить суд визнати Договір недійсним.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно зі ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін (ч. 1 ст. 209 ЦК України).
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї сторони має бути досягнуто згоди.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ГК України).
Частиною 1 статті 626 Цивільний кодекс України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 627 Цивільного кодексу України закріплений принцип свободи договору, згідно із якою відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Стаття 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
З аналізу вище наведених норм законодавства вбачається, що за загальним правилом нотаріальне посвідчення не вимагається. Нотаріальне посвідчення договору є необхідним лише у випадках прямо передбачених законом та за домовленістю сторін.
Судом встановлено, що Договір, укладений між позивачем та відповідачем, нотаріально не посвідчено та не проведено реєстрації права користування нерухомим майном.
Відповідно до ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Частиною першою статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
Згідно зі статтею 806 Цивільного кодексу України та частиною 1 статті 2, частиною 1 статті ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг" до договору фінансового лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду), викладені в параграфі 1 глави 58 Цивільного кодексу України.
Суд зазначає, що за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу або договору поставки.
Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 657 Цивільний кодекс України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Згідно зі ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Частинами 1 та 3 статті 760 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.
Найм будівлі або іншої капітальної споруди врегульовано параграфом 4 глави 58 Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 793 Цивільного кодексу України, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі.
Частиною 2 статті 793 Цивільного кодексу України визначено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до вимог ст. 794 Цивільного кодексу України, право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки, підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Вимоги до форми та змісту договору фінансового лізингу закріплені у ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг", якою встановлено, що договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Отже, аналіз зазначеної норми у контексті параграфу 1 глави 58 Цивільного кодексу України свідчить, що у частині 2 статті 806 Цивільного кодексу України закріплена норма, яка відсилає до загальних положень про договір найму (параграф 1 глави 58 ЦК), тому до договору лізингу можуть субсидіарно застосовуватися норми параграфу 1 Глави 58 ЦК, а не інші параграфи цієї глави. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 915/865/17.
Як вбачається зі змісту Договору будь-яких домовленостей між сторонами про нотаріальне посвідчення цього договору або державну реєстрацію права користування нерухомим майном не існувало, а законодавством для сторін спірного договору такі дії не визнано обов'язковими.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що договір, укладений між позивачем та відповідачем, не потребує нотаріального посвідчення та його державної реєстрації.
З урахуванням викладеного, наведені вище положення законодавства не поширюються на правовідносини, що виникли на підставі спірного Договору фінансового лізингу.
При цьому, Закон України "Про фінансовий лізинг" не містить вимоги щодо нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що Договір не потребує нотаріального посвідчення та відсутні підстави вважати даний Договір нікчемним.
Доводи позивача, що відсутність державної реєстрації речових прав на користування нерухомим майном свідчить про неукладеність цього договору, також не беруться судом до уваги, оскільки положення статтей 793, 794, які містяться в параграфі 4 глави 58 Цивільного кодексу України, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Судом встановлено, що до спірного договору не застосовуються будь-які встановлені Цивільним кодексом або іншим законом особливості щодо форми його укладання. Загальні правила щодо форми договору встановлені статтею 639 Цивільного кодексу України, згідно якої:
1. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
2. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
3. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.
4. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
За загальним правилом, викладеним у статті 640 Цивільного кодексу України:
1. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
2. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
3. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
Також згідно зі ст. 179 ч. 7 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Стаття 180 частина 2 Господарського кодексу встановлює, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до ст. 181 ч. 1 того ж Кодексу господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Окрім цього, сторонами у п. 9.2 Договору була досягнута домовленість про те, що цей Договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін.
Враховуючи викладене, відсутні підстави вважати такий договір нікчемним.
Щодо доводів про несправедливість умов Договору, суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Так, зміст принципу справедливості, добросовісності і розумності полягає в тому, що норми законів, умови договорів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають відповідати загальновизнаним вимогами цивільного обороту, вимогам справедливості, добросовісності та розумності, що практично виражається у встановленні нормами цивільного законодавства рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб.
Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов'язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм -добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалась шкода, неможливість укладення зобов'язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб'єктів зобов'язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов'язання дії щодо належного виконання зобов'язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов'язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов'язків, яка б виключала необ'єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов'язання стосовно одна одної.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Цивільного кодексу України, якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.
З огляду на те, що цивільне законодавство встановлює презумпцію добросовісності та розумності поведінки особи при укладенні договору, тягар доведення факту недобросовісності дій відповідача лежить на позивачеві.
В той же час, укладення позивачем Договору з передбаченими у ньому умовами, в тому числі тими, що вважаються позивачем несправедливими, було правом позивача (елементом його договірної свободи), а тому відсутні підстави для визнання недійсним Договору з цих підстав.
З огляду на наведене, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Румата Груп" не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст.ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача покладаються на позивача у зв'язку з відмовою в позові.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 130, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 13.06.2019
Суддя Ю.В. Картавцева