вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"12" червня 2019 р. м. Київ Справа № 911/682/19
Суддя: Грабець С.Ю.
Секретар судового засідання: Абрамова В.Д.
Суд, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом комунального підприємства Обухівської міської ради "ОБУХІВСЬКИЙ РИНОК"
до фізичної особи-підприємця Колоса Володимира Володимировича
про стягнення заборгованості у сумі 7 936,72 грн.,
за участю представника:
позивача: Кулініченка Г.В. (ордер, серії КС №405544, від 30.01.2019 року);
відповідача: Колоса В.В.,
13 березня 2019 року до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява комунального підприємства Обухівської міської ради "ОБУХІВСЬКИЙ РИНОК" (далі - позивач) до фізичної особи-підприємця Колоса Володимира Володимировича (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у сумі 7 936,72 грн.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач послався на порушення відповідачем умов договору про надання послуги з утримання торговельного місця для забезпечення здійснення торгівлі №143 від 01 вересня 2013 року, згідно з умовами якого позивач зобов'язувався передати відповідачу в платне користування торговельне місце, загальною площею 10,5 м.кв. (далі - торговельне місце), а відповідач зобов'язувався вчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату.
У зв'язку з тим, що відповідач орендну плату за період з липня 2017 року до грудня 2018 року не оплатив, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача заборгованість у сумі 7 936,72 грн.
Ухвалою суду від 13.03.2019 року відкрито провадження в справі та постановлено розглядати її в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням сторін, яке було призначено на 03 квітня 2019 року.
03 квітня 2019 року в судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Ухвалою суду від 03.04.2019 року оголошено перерву в судовому засіданні до 24 квітня 2019 року.
У зв'язку з відрядженням 24 квітня 2019 року судді Грабець С.Ю. (наказ Господарського суду Київської області №52-ВП від 15.01.2019 року), розгляд справи №911/682/19 було перенесено на 26 квітня 2019 року.
Ухвалою суду від 17.04.2019 року судове засідання призначено на 26 квітня 2019 року.
23 квітня 2019 року на адресу Господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
25 квітня 2019 року через канцелярію суду представник позивача подав клопотання, в якому просив подальший розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, у зв'язку з необхідністю подання додаткових письмових доказів, яке підлягало задоволенню судом.
Ухвалою суду від 26.04.2019 року підготовче засідання призначено на 22 травня 2019 року.
22 травня 2019 року через канцелярію суду представник позивача подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке підлягало задоволенню судом.
У засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідач у засіданні проти задоволення позову заперечував.
У підготовчому засіданні 22.05.2019 року оголошено перерву до 12 червня 2019 року.
12 червня 2019 року через канцелярію Господарського суду Київської області відповідач подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке підлягало задоволенню судом.
12 червня 2019 року через канцелярію Господарського суду Київської області представники учасників справи подали клопотання про початок розгляду судом справи по суті.
Суд розглянув у засіданні клопотання представників учасників справи про початок розгляду справи по суті та дійшов наступних висновків.
Згідно з ч. 6 ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, якщо під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені у частині другій статті 182 цього Кодексу, за письмовою згодою всіх учасників справи, розгляд справи по суті може бути розпочатий у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.
Так, суд визнав клопотання представників учасників справи таким, що підлягало задоволенню, закрив підготовче провадження і перейшов до судового розгляду справи по суті.
12 червня 2019 року в судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовільнити.
Відповідач у судовому засіданні проти позову заперечував, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити.
Заслухавши пояснення представників учасників справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків:
01 вересня 2013 року між комунальним підприємством Обухівської міської ради "Обухівський ринок" (далі - позивач) та фізичною особою - підприємцем Колосом Володимиром Володимировичем (далі - відповідач) був укладений договір про надання послуги з утримання торговельного місця для забезпечення здійснення торгівлі №143 (далі - договір), згідно з умовами якого позивач зобов'язувався передати відповідачу в платне користування торговельне місце, розташоване на території комунального підприємства Обухівської міської ради "Обухівський ринок", загальною площею 10,5 м.кв., а відповідач зобов'язувався вчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату.
Згідно з п. 1.1 договору, торговельне місце, облаштоване тимчасовою нестаціонарною спорудою, яка на праві приватної власності належить відповідачу, та встановлено згідно рішення Обухівської міської ради №1183 від 03.11.2011 р.
Відповідно до п. 1.2 договору, місцезнаходження об'єкта зазначається в плані території КП Обухівської міськради "Обухівський ринок".
Згідно з п. 3 договору, сума вартості послуг залежить від кількості займаних торговельних місць: а) одне торговельне місце згідно Правил торгівлі на ринках м. Обухова та рішення виконкому Обухівської міської ради №733 від 06 серпня 2013 року становить 2 кв. метрів та вартість його обслуговування становить 3,30 з ПДВ; б) в разі зміни вартості послуг, за згодою сторін, вартість підлягає зміні, без переоформлення договору; в) оплата за договором проводиться згідно виставлених рахунків щомісячно шляхом перерахування відповідачем на поточний рахунок позивача до 10 числа поточного місяця. Якщо, передплата не здійснена відповідачем згідно з даним договором, на протязі двох календарних місяців, ринок має право заборонити відповідачу здійснювати торговельну діяльність та розірвати умови договору в односторонньому порядку з винесенням питання на виконком Обухівської міської ради про зупинення дії рішення на встановлення торговельного павільйону та його демонтаж; г) у випадку ненадходження коштів за надані послуги до закінчення поточного місяця нараховується пеня від суми заборгованості з початку наступного місяця за кожен день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у зазначений період; д) послуги ринку 17,325 грн. в день з ПДВ.; є) у випадку припинення торговельної діяльності на час відпустки відповідача оплата проводиться за тарифом 3,05 грн. з ПДВ згідно з рішенням виконкому Обухівської міської ради №733 від 06 серпня 2013 року. Для застосування цього тарифу відповідач повинен надати позивачу довідку з ДПІ в Обухівському районі про припинення підприємницької діяльності згідно законодавства та щоденного обстеження контролером підприємства на предмет закриття торговельного павільйону.
Вартість оренди торговельного місця затверджена рішенням виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області №733 від 06.06.2013 року.
Так, на виконання умов договору, позивач передав відповідачу в оренду торговельне місце, проте відповідач орендну плату за період з січня 2017 року до грудня 2018 року оплатив частково.
Згідно з ч. 1 ст. 19 Господарського процесуального кодексу України, сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Господарського процесуального кодексу України, особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії чи позову.
З метою досудового врегулювання спору, позивач направив на адресу відповідача претензію про сплату заборгованості за договором №5 від 11 січня 2019 року, проте відповідач відповіді на претензію не надав, борг не оплатив.
У зв'язку з цим, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача заборгованість по орендній платі за період з січня 2017 року до грудня 2018 року в сумі 7 936,72 грн.
22 травня 2019 року через канцелярію Господарського суду Київської області представник позивача подав клопотання про уточнення позовних вимог, просив суд стягнути з відповідача 6 967,55 грн. основного боргу та пеню в сумі 969,17 грн.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 760 Цивільного кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (ч. 1 ст. 761 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Частиною 4 ст. 286 Господарського кодексу України встановлено, що строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Згідно з умовами договору, відповідач зобов'язувався сплачувати позивачу орендну плату за користування приміщенням.
Судом встановлено, що відповідач за період з січня 2017 року до грудня 2018 року орендну плату за користування торговельним місцем сплатив частково.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).
Згідно з ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі "Мала проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що рівність сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом.
23 квітня 2019 року на адресу Господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти боргу перед позивачем заперечував, послався на те, що акти прийому - передачі не містять доказів надання позивачем послуг відповідачу. Крім цього, відповідач послався на те, що в актах прийому - передачі відсутні посилання на договір про надання послуги з утримання торговельного місця для забезпечення здійснення торгівлі №143 від 01 вересня 2013 року.
Доводи відповідача спростовуються долученими до матеріалів справи актами здачі - прийомки виконаних робіт за період з січня 2017 року до грудня 2018 року, з яких вбачається, що позивачем надавались послуги відповідачу на підставі договору про надання послуги з утримання торговельного місця для забезпечення здійснення торгівлі №143 від 01 вересня 2013 року.
У судовому засіданні відповідач послався на те, що 30 червня 2017 року він звертався до позивача з вимогою про розірвання договору. Разом з цим, документів, що підтверджували б розірвання договору у встановленому законом порядку, суду надано не було.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
З матеріалів справи вбачається, що за період з січня 2017 року до грудня 2018 року позивач направив відповідачу рахунки на оплату торговельного місця, а саме: №259 від 01 січня 2017 року на суму 374,16 грн., №258 від 01 лютого 2017 року на суму 415,92 грн., №258 від 01 березня 2017 року на суму 467,90 грн., №261 від 01 квітня 2017 року на суму 433,25 грн., №262 від 01 травня 2017 року на суму 471,40 грн., №260 від 01 червня 2017 року на суму 450,82 грн., №260 від 01 липня 2017 року на суму 471,78 грн., №259 від 01 серпня 2017 року на суму 467,90 грн., №261 від 01 вересня 2017 року на суму 461,29 грн., №262 від 01 жовтня 2017 року на суму 471,71 грн., №261 від 01 листопада 2017 року на суму 483,13 грн., №262 від 01 грудня 2017 року на суму 509,77 грн., №263 від 01 січня 2018 року на суму 487,23 грн., №263 від 01 лютого 2018 року на суму 490,33 грн., №261 від 01 березня 2018 року на суму 545,75 грн., №263 від 01 квітня 2018 року на суму 519,50 грн., №264 від 01 травня 2018 року на суму 581,22 грн., №263 від 01 червня 2018 року на суму 579,69 грн., №263 від 01 липня 2018 року на суму 588,60 грн., №262 від 01 серпня 2018 року на суму 644,34 грн., №262 від 01 вересня 2018 року на суму 590,21 грн., №262 від 01 жовтня 2018 року на суму 603,41 грн., №263 від 01 листопада 2018 року на суму 622,29 грн., №262 від 01 грудня 2018 року на суму 630,08 грн., №262 від 01 січня 2019 року на суму 199,26 грн. (пеня за грудень 2018 року), на загальну суму 12 560,94 грн.
Судом встановлено, що за період з січня 2017 року до грудня 2018 року позивач нарахував заборгованість зі сплати орендної плати, з урахуванням пені, у сумі 1 858,16 грн. (12 560,94 грн. - 1 858,16 грн. = 10 702,78 грн.).
Частиною 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
У справі "Федоренко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
Як вбачається з банківських виписок по рахунку від 28.04.2017 року, 30.06.2017 року, 10.07.2018 року, відповідачем здійснено часткову оплату за оренду приміщення, а саме в сумі 4 613,45 грн., які зараховані позивачем наступним чином: 3 735,23 грн. - оплата основного боргу, а 878,22 грн. - сплата пені.
У зв'язку з тим, що відповідач за орендоване приміщення повинен був сплатити 10 702,78 грн., а сплатив 4 613,45 грн., з яких 878,22 грн. зараховано позивачем на оплату пені, то вимога позивача про стягнення з відповідача боргу в сумі 6 967,55 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Крім стягнення основного боргу, позивач просив стягнути з відповідача пеню в сумі 969,17 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
Відповідно до ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Так, пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання у відсотках від суми визначеною обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з п.п. г) п. 3 договору, сума вартості послуг, залежить від кількості займаних торговельних місць. У випадку ненадходження коштів за надані послуги до закінчення поточного місяця нараховується пеня від суми заборгованості з початку наступного місяця за кожен день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у зазначений період.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Судом встановлено, що станом на червень 2017 року борг відповідача перед позивачем по оренді торговельного місця становить 5 389,42 грн.
Так, розмір пені, враховуючи період заборгованості:
за червень 2018 року з:
01.07.2018 року до 09.07.2018 року, суму боргу в розмірі 5 389,42 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 17,0% (рішення НБУ від 01.03.2018 року №133-рш), складає 45,18 грн.;
10.07.2018 року до 12.07.2018 року, суму боргу в розмірі 4 246,75 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 17,0% (рішення НБУ від 01.03.2018 року №133-рш), складає 11,87 грн.;
13.07.2018 року до 31.07.2018 року, суму боргу в розмірі 4 246,75 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 17,5% (рішення НБУ від 12.07.2018 року №433-рш), складає 77,37 грн.;
за липень 2018 року з:
01.08.2018 року до 31.08.2018 року, суму боргу в розмірі 4 697,33 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 17,5% (рішення НБУ від 12.07.2018 року №433-рш), складає 139,63 грн.;
за серпень 2018 року з:
01.09.2018 року до 06.09.2018 року, суму боргу в розмірі 5 165,23 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 17,5% (рішення НБУ від 12.07.2018 року №433-рш), складає 29,72 грн.;
07.09.2018 року до 30.09.2018 року, суму боргу в розмірі 5 165,23 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 18,0% (рішення НБУ від 06.09.2018 року №593-рш), складає 122,27 грн.;
за вересень 2018 року з:
01.10.2018 року до 31.10.2018 року, суму боргу в розмірі 5 165,81 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 18,0% (рішення НБУ від 06.09.2018 року №593-рш), складає 171,71 грн.;
за жовтень 2018 року з:
01.11.2018 року до 30.11.2018 року, суму боргу в розмірі 6 066,39 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 18,0% (рішення НБУ від 25.10.2018 року №714-рш), складає 179,50 грн.;
за листопад 2018 року з:
01.12.2018 року до 31.12.2018 року, суму боргу в розмірі 6 516,97 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 18,0% (рішення НБУ від 25.10.2018 року №714-рш), складає 199,26 грн.;
за грудень 2018 року з:
01.01.2019 року до 31.01.2019 року, суму боргу в розмірі 6 967,55 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 18,0% (рішення НБУ від 25.10.2018 року №714-рш), складає 213,04 грн.,
а разом 1 189,55 грн. (за розрахунком суду).
Частиною 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Оскільки позивачем сума пені визначена в розмірі 969,17 грн., то стягненню підлягає саме ця сума.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ч. 1 ст. 173, п. 3 ч. 1 ст. 174, ч. ч. 1, 7 ст. 193, ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 216, ч. ч. 1, 2 ст. 217, ст. 218, ч. 1 ст. 230, ч. 6 ст. 231, ч. 6 ст. 232, ч. ч. 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України, ст. 525, ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 530, ч. 3 ст. 549, ст. 629, ч. 1 ст. 759, ч. 1 ст. 760, ч. ч. 1, 5 ст. 762 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 3, ч. 2, ст. 4, ч. 1 ст. 5, ст. 7, ч. ч. 1, 2, 4 ст. 11, ст. 12, ч. ч. 3, 4 ст. 13, ст. ст. 14 - 15, ст. 18, ст. 19, ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74, ст. 86, ч. 1 ст. 123, п. 2 ч. 1 ст. 129, ч. 6 ст. 183, ч. ч. 1, 2 ст. 222, ст. 223, ч. 3 ст. 232, ст. 233, ст. 236, ч. 2 ст. 237, ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, суд
Задовільнити повністю позов комунального підприємства Обухівської міської ради "ОБУХІВСЬКИЙ РИНОК" до фізичної особи-підприємця Колоса Володимира Володимировича про стягнення боргу в сумі 7 936,72 грн.
Стягнути з фізичної особи-підприємця Колоса Володимира Володимировича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь комунального підприємства Обухівської міської ради "ОБУХІВСЬКИЙ РИНОК" (08702, Київська область, місто Обухів, вулиця Каштанова, будинок 14, ідентифікаційний код 38767200) 6 967,55 грн. (шість тисяч дев'ятсот шістдесят сім грн. 55 коп.) основного боргу; 969,17 грн. (дев'ятсот шістдесят дев'ять грн. 17 коп.) пені; 1 921,00 грн. (одну тисячу дев'ятсот двадцять одну грн. 00 коп.) витрат на сплату судового збору.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складено 14.06.2019 року.
Суддя С. Грабець