ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.06.2019Справа № 910/3935/19
Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу
За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Княжа Лайф Вієнна Інжуранс Груп», м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Деметра-Плюс», м. Київ
про стягнення 77 881,87 грн, -
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Княжа Лайф Вієнна Інжуранс Груп» (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Деметра-Плюс» суми заборгованості в розмірі 77 881,87 грн, з яких: 64 000,00 грн заборгованості зі сплати орендної плати, 12 814,03 грн пені, 1 067,84 грн 3% річних та 16,20 грн інфляційних втрат.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору оренди нерухомого майна №7/2016 від 01.08.2016 року.
Згідно з п. 2 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.
Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Ухвалою від 02.04.2019 року позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Княжа Лайф Вієнна Інжуранс Груп» було залишено без руху та надано позивачу 10 днів з дня вручення ухвали на усунення недоліків позовної заяви.
01.04.2019 та 09.04.2019 позивачем на виконання ухвали суду було усунуто недоліки позовної заяви шляхом надання до матеріалів справі відповідних документів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами та запропоновано сторонам у встановлені судом строки подати відповідні заяви по суті.
Відповідач, згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0103050110684 отримав ухвалу суду від 15.04.2019 про відкриття провадження у справі 24.04.2019 року.
Правом на подання відзиву на позовну заяву відповідач, у встановлений судом строк, не скористався.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до положень ст. 165 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи та у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, відзиву на позовну заяву до суду не подав, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -
01.08.2016 року між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) було укладено Договір оренди нерухомого майна №7/2016 (далі - Договір), відповідно до 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування (оренду) нерухоме майно - нежиле приміщення №83 - офіс в літері А, площею 283,5 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Золотоустівська, 10-12, і значиться на балансі орендодавця (приміщення), а орендар зобов'язується прийняти приміщення, своєчасно сплачувати орендну плату, а після припинення дії Договору повернути приміщення орендодавцеві в належному стані з урахуванням звичайного зносу. Згідно з документацією орендодавця приміщення є нежитловим фондом, що доведено до відома орендаря до моменту укладення Договору. Право власності орендодавці на приміщення підтверджується: договором купівлі-продажу, засвідченим Івановою С.М., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу в реєстрі за №4083 від 23.09.2015 року, записано Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна в реєстрову книгу №47-п-73 за реєстровим №3932-п 17.10.2005 року.
Приміщення передається орендарю згідно з Актом прийому-передачі (Додаток №1). Сторони зобов'язуються впродовж 2 банківських днів з моменту укладення Договору підписати Акт прийому-передачі. (п. 2.1. Договору).
Згідно п. 2.3. Договору незалежно від результатів своєї господарської діяльності орендар за кожен місяць користування приміщенням сплачує орендодавцю орендну плату у розмірі 60 000,00 грн.
Пунктом 2.5. Договору встановлено, що орендний платіж сплачується орендарем авансом до 6 числа кожного місяця в розмірі договірної оренди (п. 2.3.).
За умовами п. 7.1. Договору він вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє протягом 1 року. Без відповідної письмової згоди сторін Договір автоматичній пролонгації не підлягає.
Додатком №2 до Договору сторонами підписано Акт прийому-передачі приміщення від 02.08.2016 року.
Додатковою угодою №2 від 17.07.2017 року до Договору сторони дійшли згоди продовжити строк дії Договору, а саме речення перше пункту 7.1. Договору викласти в наступній редакції: « 7.1. Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.07.2018 року».
Додатковою угодою №3 від 03.05.2018 року до Договору сторони дійшли згоди продовжити строк дії Договору, а саме речення перше пункту 7.1. Договору викласти в наступній редакції: « 7.1. Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 01.05.2019 року». Окрім того, вказаною Додатковою угодою сторони дійшли згоди внести в п. 2.3. Договору, виклавши його в такій редакції: « 2.3. Незалежно від результатів своєї господарської діяльності орендар за кожен місяць користування приміщенням сплачує орендодавцю орендну плату у розмірі 72 000,00 грн».
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначив, що у період з травня 2018 року по вересень 2018 року сторонами були підписані наступні Акти по оренді приміщення на загальну суму в розмірі 359 225,82 грн:
- Акт по оренді приміщення №05/1 від 31.05.2018 на суму 3 870,97 грн;
- Акт по оренді приміщення №05 від 31.05.2018 на суму 67 354,85 грн;
- Акт по оренді приміщення №06 від 30.06.2018 на суму 72 000,00 грн;
- Акт по оренді приміщення №06 від 31.07.2018 на суму 72 000,00 грн;
- Акт по оренді приміщення №08 від 31.08.2018 на суму 72 000,00 грн;
- Акт по оренді приміщення №09 від 30.09.2018 на суму 72 000,00 грн.
В подальшому позивачем було виставлено відповідачу рахунки на оплату:
- рахунок на оплату №5 від 10.05.2018 року на суму 3 870,97 грн;
- рахунок на оплату №6 від 10.05.2018 року на суму 67 354,84 грн;
- рахунок на оплату №7 від 04.06.2018 року на суму 72 000,00 грн;
- рахунок на оплату №13 від 02.07.2018 року на суму 72 000,00 грн;
- рахунок на оплату №8 від 10.08.2018 року на суму 72 000,00 грн;
- рахунок на оплату №9 від 10.09.2018 року на суму 72 000,00 грн.
На виконання умов Договору відповідачем було здійснено часткову оплату вартості оренди приміщення на загальну суму в результаті чого неоплаченою залишена частина вартості оренди в розмірі 64 000,00 грн, про що сторонами складено та підписано, з проставлення відбитків печаток підприємств, Акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.09.2018 року по 17.01.2019 року.
Як стверджує позивач у позовній заяві, відповідач заборгованість по орендній платі за період з травня по вересень 2018 року в сумі 64 000,00 грн не сплатив.
За наведених обставин позивач звернувся з даним позовом до Господарського суду міста Києва про стягнення з відповідача в примусовому порядку заборгованості зі сплати орендних платежів в розмірі 64 000,00 грн, пені в розмірі 12 814,03 грн, 3% річних в розмірі 1 067,84 грн та інфляційних втрат в розмірі 16,20 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Умови укладеного Договору № 1/2 від 23.06.2014 свідчать, що даний договір за своєю правовою природою є договором найму (оренди).
Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Аналогічні положення містить ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України.
Згідно з частинами 1, 5 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Згідно приписів ч. 1 ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідні положення також визначаються у ч. 1 ст. 193 ГК України.
Положеннями ст. 525 ЦК України та ч. 7 ст. 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання не допускається, крім випадку, коли право такої відмови встановлено договором або законом.
Судом встановлено, що відповідно до Акту прийому-передачі приміщення, який підписаний сторонами 02.08.2016 року, орендодавець (позивач) передав, а орендар (відповідач) прийняв об'єкт оренди у користування на умовах, що передбачені в Договорі.
Отже, згідно з умовами розділу 2 Договору, з урахуванням змін внесених Додатковою угодою №3 від 03.05.2018 року, відповідач (орендар) був зобов'язаний сплачувати позивачу (орендодавцю) орендні платежі авансом до 6 числа кожного місяця.
Однак, як зазначає позивач, розрахунки по орендній платі в період з травня по вересень 2018 року відповідачем здійснювались не в повному розмірі.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується та не спростовано відповідачем належними і допустимими доказами, що станом на час розгляду справи по суті заборгованість відповідача перед позивачем по оплаті орендних платежів за період з травня по вересень 2018 року на підставі Договору становить 64 000,00 грн.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 64 000,00 грн заборгованості по оплаті орендних платежів за період з травня по вересень 2018 року є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.
Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму пені у загальному розмірі 12 814,03 грн, нарахованої за загальний період з 07.09.2018 року по 28.03.2018 року, а також 3% річних у розмірі 1 067,84 грн та інфляційних втрат у розмірі 16,20 грн нарахованих за загальний період з 07.09.2018 по 28.03.2019.
В пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання з оплати орендних платежів, то позивачем правомірно здійснено нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат.
За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).
За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
В пункті 6.2. Договору сторони погодили, що за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від суми прострочених платежів за кожний день прострочення.
Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Перевіривши розрахунки пені у сумі 12 814,03 грн, 3% річних у сумі 1 067,84 грн та інфляційних втрат у сумі 16,20 грн, судом встановлено, що розрахунки пені, інфляційних втрат та 3% річних є арифметично вірними, а тому вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що сума інфляційних втрат в розмірі 16,20 грн, заявлена позивачем до стягнення з відповідача за спірний період, є меншою, ніж розрахована судом, проте керуючись нормами процесуального законодавства України та правом позивач на виклад сум позовних вимог за його розрахунками, суд приймає до уваги суму інфляційних втрат саме в розмірі 16,20 грн.
У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Встановленими вище обставинами підтверджено обґрунтованість заявлених позивачем вимог.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума основного боргу в розмірі 64 000,00 грн, сума пені в розмірі 12 814,03 грн, сума 3% річних в розмірі 1 0367,84 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 16,20 грн.
Судовий збір позивача, у розмірі 1 921 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.
Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Деметра-Плюс» (ідентифікаційний код 39537503, місцезнаходження: 52600, Дніпропетровська область, Васильківський район, смт. Васильківка, пров. Лісний, буд. 2) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Княжа Лайф Вієнна Інжуранс Груп» (ідентифікаційний код 30434963, місцезнаходження: 04050, м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 44) суму основного боргу в розмірі 64 000,00 грн (шістдесят чотири тисячі гривень 00 копійок), суму пені у розмірі 12 814,03 грн (дванадцять тисяч вісімсот чотирнадцять гривень 03 копійки), суму 3% річних в розмірі 1 067,84 грн (одна тисяча шістдесят сім гривень 84 копійки), суму інфляційних втрат в розмірі 16,20 грн (шістнадцять гривень 20 копійок) та суму судового збору у розмірі 1 921,00 грн (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна гривня 00 копійок).
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 та п. 17.5. розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
Суддя С.М. Морозов