ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.06.2019Справа №910/4473/19
За позовомТовариство з обмеженою відповідальністю "МІДІМ"
доАкціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Філії "Дарницький вагоноремонтний завод" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
простягнення 8247,72 грн
Суддя Смирнова Ю.М.
Без повідомлення учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "МІДІМ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Філії "Дарницький вагоноремонтний завод" Акціонерного товариства "Українська залізниця" 8247,72 грн, з яких: 7100,36 грн пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором поставки №04-18-25-02-Т від 25.04.2018 та 1147,36 грн 3% річних. Також позивач просив покласти на в
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки №04-18-25-02-Т від 25.04.2018 в частині своєчасного здійснення оплати товару, що стало підставою для нарахування пені та 3% річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2019, судом відкрито провадження у справі №910/4473/19, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, встановлено відповідачу строки для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позов.
22.04.2019 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти заявлених позовних вимог заперечив, зокрема, щодо періодів розрахунків, наведених позивачем у позовній заяві. Відповідач вважає, що при здійсненні таких розрахунків має братися до уваги дата складання та реєстрації податкових накладних, оформлених на поставку кожної партії товару. Крім цього, відповідач посилається на відсутність в укладеному з позивачем договорі положень, які стосуються стягнення пені за порушення грошового зобов'язання з оплати за поставлений товар, а також вказує, що фінансовий план відповідача не передбачає додаткових витрат у вигляді розрахованої позивачем суми.
Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
25.04.2018 між Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" (найменування змінене на Акціонерне товариство "Українська залізниця") (далі - замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МІДІМ" (далі - постачальник, позивач) укладено договір поставки №04-18-25-02-Т (далі - договір) у відповідності до умов якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність, а замовник прийняти та оплатити продукцію, найменування, марка й кількість якої вказується в специфікації, яка є невід'ємною частиною договору, на умовах, що викладені у цьому договорі (п.1.1), найменування продукції: запасні частини (кришка кріпильна, кільце лабіринтне, шайба тарільчата) (п.1.2).
Ціна визначається даним договором і приймається сторонами в національній валюті України - гривні, на умовах DDР (відповідно до вимог "ІНКОТЕРМС" 2010). Постачання здійснюється за цінами, передбаченими у специфікації до даного договору. Ціна продукції, узгоджена у специфікації до даного договору, включає вартість продукції, тари, всі податки і збори, передбачені чинним законодавством, транспортні витрати постачальника згідно п.5.1 договору. Загальна сума даного договору на момент його підписання складає 2958384,00 грн, у т.ч. ПДВ (п.п.4.1, 4.2 договору).
Відповідно до п.п.5.1, 5.3 договору постачальник здійснює поставку продукції на умовах DDР згідно рознарядки замовника (відповідно до вимог "ІНКОТЕРМС" 2010), датою поставки продукції вважається дата підписання замовником видаткової накладної. На отриману продукцію замовник повинен видати постачальнику довіреність.
Оплата за кожну партію поставленої продукції по даному договору проводиться замовником протягом 10 банківських днів після дати поставки партії продукції, у відповідності з рахунком-фактурою на дану партію, обумовлену згідно з п.7.1 та при наявності податкової накладної, оформленої та зареєстрованої у відповідності до вимог чинного законодавства України. Датою оплати вважається дата відправлення коштів замовником за банківськими реквізитами постачальника (п.п.6.1, 6.2 договору).
Відповідно до п.п.7.1, 7.2, 7.3 договору для приймання продукції замовнику надаються наступні документи: рахунок-фактура; копія товарно-транспортної накладної або накладної (залізничної); видаткова накладна; податкова накладна, оформлена та зареєстрована у відповідності до вимог чинного законодавства України; копії документів, що підтверджують якість продукції, зазначених у п.2.2 договору; копії пакувальних аркушів (при наявності). Товаросупровідні документи, крім податкової накладної, повинні надаватись замовнику в оригіналі одночасно з відвантаженням продукції. Тільки після отримання звіту про доставку та квитанції про підтвердження реєстрації (прийняття) податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних постачальник відправляє таку податкову накладну разом з квитанцією про реєстрацію замовнику в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку за допомогою спеціалізованого програмного забезпечення на електронну адресу (е-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Відправка замовнику зареєстрованої податкової накладної постачальником здійснюється не пізніше дня, наступного за днем отримання квитанції про реєстрацію податкової накладної, але не пізніше 10 (десять) календарних днів від дати виписки податкової накладної/корегування податкової накладної.
Термін дії даного договору встановлюється з моменту його підписання до 31.12.2018, а в разі наявності потреби замовника, що підтверджено відповідним повідомленням та рознарядкою, направленими на адресу постачальника, та в частині оплати, - до повного виконання (п.12.7 договору).
Відповідно до підписаної між специфікації №1 до договору сторони погодили поставку товару на суму 2958384,00 грн з урахуванням ПДВ 20%.
На виконання умов укладеного договору позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар, що підтверджується видатковими накладними №34 від 27.08.2018 на суму 109896,00 грн, №47 від 24.10.2018 на суму 175584,00 грн, №51 від 31.10.2018 на суму 175584,00 грн, копії яких наявні в матеріалах справи.
Як вбачається з матеріалів справи, податкову накладну на поставку товару за видатковою накладною №34 від 27.08.2018 було зареєстровано постачальником в Єдиному реєстрі податкових накладних 05.09.2018, за видатковою накладною №47 від 24.10.2018 - 30.10.2018, а за видатковою накладною №51 від 31.10.2018 - 07.11.2018.
03.12.2018 позивачем направлено на адресу відповідача претензію №4 з вимогою про оплату заборгованості за договором поставки №04-18-25-02-Т від 25.04.2018.
Відповідачем було оплачено за поставлений Товариством з обмеженою відповідальністю "МІДІМ" товар наступним чином: 13.09.2018 - 109896,00 грн, 18.12.2018 - 351168,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №1193381 від 12.09.2018 та №1447575 від 17.12.2018 відповідно.
Як стверджує позивач, відповідачем було несвоєчасно здійснено оплату поставленого за видатковими накладними видатковими накладними №34 від 27.08.2018, №47 від 24.10.2018, №51 від 31.10.2018 товару, внаслідок чого Товариство з обмеженою відповідальністю "МІДІМ" звернулось до суду з позовом про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" 3% річних на суму 1147,36 грн та 7100,36 грн пені.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).
Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Відповідно до частин 1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частина 1, п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України визначає, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно ч.1, ч.4 ст.202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.
Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як свідчать матеріали справи, позивач свій обов'язок щодо передачі відповідачу товару виконав належним чином, однак відповідач, всупереч п.6.1 укладеного між контрагентами правочину, за поставлений позивачем за видатковими накладними №34 від 27.08.2018, №47 від 24.10.2018, №51 від 31.10.2018 товар оплатив із затримкою.
Як вже зазначалось судом, відповідно до п.п.6.1, 6.2 договору оплата за кожну партію поставленої продукції по даному договору проводиться замовником протягом 10 банківських днів після дати поставки партії продукції, у відповідності з рахунком-фактурою на дану партію, обумовлену згідно з п.7.1 та при наявності податкової накладної, оформленої та зареєстрованої у відповідності до вимог чинного законодавства України. Датою оплати вважається дата відправлення коштів замовником за банківськими реквізитами постачальника.
При цьому відповідно до ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
З урахуванням умов наведених вище положень договору та чинного законодавства України, відповідач повинен був оплатити товар поставлений за видатковою накладною №34 від 27.08.2018 у строк до 10.09.2018 включно, за видатковою накладною №47 від 24.10.2018 - у строк до 07.11.2018 включно, а за видатковою накладною №51 від 31.10.2018 - у строк до 14.11.2018 включно.
Згідно п.7.3 договору відправка замовнику зареєстрованої податкової накладної постачальником здійснюється не пізніше дня, наступного за днем отримання квитанції про реєстрацію податкової накладної, але не пізніше 10 (десять) календарних днів від дати виписки податкової накладної/корегування податкової накладної.
З матеріалів справи вбачається, що постачальником були виписані відповідні податкові накладні 27.08.2018. 24.10.2018, 31.10.2018 та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних 05.09.2018, 30.10.2018 та 07.11.2018, що в повній мірі відповідає умовам п.7.3 укладеного між контрагентами договору.
При цьому суд зазначає, що реєстрація постачальником податкових накладних у строк, встановлений п.7.3 договору ніяким чином не змінює положення п.6.1 договору, якими чітко визначено строк оплати за поставлений товар, а саме 10 банківських днів після дати поставки партії продукції.
За прострочення виконання зобов'язання по оплаті поставленого товару, позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних за період прострочки за видатковою накладною №34 від 27.08.2018 з 10.09.2018 по 13.09.2018, за видатковою накладною №47 від 24.10.2018 з 07.11.2018 по 18.12.2018 та за видатковою накладною №51 від 31.10.2018 з 14.11.2018 по 18.12.2018 на загальну суму 1147,36 грн.
Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст.625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов'язання по оплаті товару, поставленого позивачем за видатковими накладними №34 від 27.08.2018, №47 від 24.10.2018, №51 від 31.10.2018, то вимоги останнього про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" 3% річних є законними та обґрунтованими.
Однак суд, перевіривши розрахунок 3% річних, який наведений позивачем у позовній заяві, не погоджується з періодом нарахування 3% річних з огляду на наступне.
Як вже вказувалось судом ст.253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Разом з цим, відповідно до п.1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань, 3% річних та пені.
На підставі викладеного, 3% річних за видатковою накладною №34 від 27.08.2018 нараховується судом з 11.09.2018 по 12.09.2018, за видатковою накладною №47 від 24.10.2018 з 08.11.2018 по 17.12.2018, а за видатковою накладною №51 від 31.10.2018 з 15.11.2018 по 18.12.2019.
Враховуючи вищенаведене, здійснивши власний перерахунок, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1071,57 грн, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Щодо вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 7100,36 грн за період прострочки за видатковою накладною №34 від 27.08.2018 з 10.09.2018 по 13.09.2018, за видатковою накладною №47 від 24.10.2018 з 07.11.2018 по 18.12.2018 та за видатковою накладною №51 від 31.10.2018 з 14.11.2018 по 18.12.2018, суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст.216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).
Згідно з ст.547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Частиною 1 ст.548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Частиною 2 ст.551 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Таким чином, чинне законодавство поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управленої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого неустойка стягується, та її конкретний розмір.
Згідно зі ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Як встановлено судом, укладеним між сторонами правочином не визначено обов'язку замовника сплачувати на користь постачальника неустойку у вигляді пені.
При цьому, суд відхиляє посилання позивача на ч.2 ст.231 Господарського кодексу України якою встановлено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді пені, передбаченої абз.3 ч.2 ст.231 Господарського кодексу України, можливо за сукупності таких умов:
- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;
- якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки;
- якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.
Оскільки між сторонами не укладався відповідний письмовий правочин щодо забезпечення виконання відповідачем зобов'язання у вигляді сплати останнім пені на користь позивача, а чинним законодавством України не встановлено обов'язкове нарахування пені у спірних правовідносинах, у відповідача перед позивачем існує грошове зобов'язання, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача пені, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині визнаються судом необґрунтованими та підлягають залишенню без задоволення.
За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "МІДІМ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Філії "Дарницький вагоноремонтний завод" Акціонерного товариства "Українська залізниця" підлягають задоволенню частково.
Посилання відповідача на відсутність у затвердженому та запланованому фінансовому плані відповідача заявленої позивачем до стягнення суми не звільняє відповідача від відповідальності за неналежне виконання його зобов'язань перед контрагентами у сфері господарювання.
Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вказувалось вище, позивачем було заявлено про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Філії "Дарницький вагоноремонтний завод" Акціонерного товариства "Українська залізниця" витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн.
Відповідач вважає стягнення таких витрат недоцільним через незначну складність справи.
За змістом ст.126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Судом встановлено, що до позовної заяви позивачем долучено договір про надання правової допомоги №14 від 26.11.2018, який укладений між позивачем, як клієнтом, та адвокатом Хільком Антоном Сергійовичем, відповідно до умов п.1.1 якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання надати клієнту правову допомогу, пов'язану із захистом його прав і законних інтересів в судах всіх інстанцій, що діють в системі судоустрою України, на підприємствах, установах і організаціях всіх форм власності незалежно від підпорядкування у справі про стягнення заборгованості, пені, інфляційних втрат та 3% річних за договором поставки №04-18-25-02-Т від 25.04.2018, укладеним між Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі Філії "Дарницький вагоноремонтний завод" Акціонерного товариства "Українська залізниця" та Товариством з обмеженою відповідальністю "МІДІМ" (п.1.1), за надання правової допомоги адвокатом, клієнт зобов'язується сплатити адвокату гонорар. Гонорар на підставі цього договору за виконану роботу сплачується клієнтом на підставі рахунку адвоката протягом 3-х робочих днів з дня його виставлення (п.4.1).
Крім того до позовної заяви позивачем також долучено копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю ЗП001815 від 27.09.2018, що видано Хільку А.С., ордеру серії ЗП №085136 від 26.11.2018, акту приймання - передачі послуг від 04.04.2019, детального опису робіт (наданих послуг) від 04.04.2019, рахунки-фактуру №1401 від 26.11.2018 на суму 500,00 грн та №1402 від 01.02.2019 на суму 2000,00 грн.
Згідно платіжних доручень №378 від 10.12.2018 та №360 від 03.04.2019 позивач сплатив на користь адвоката Хілька А.С. 2500,00 грн за правову допомогу.
Отже суд вважає доведеним понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу на суму 2500,00 грн, які відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України з огляду на часткове задоволення позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м.Київ, Печерський район, вулиця Тверська, будинок 5, ідентифікаційний код 40075815) в особі Філії "Дарницький вагоноремонтний завод" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (02092, м.Київ, Дніпровський район, вул.Алматинська, будинок 74, ідентифікаційний код 40081263) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МІДІМ" (49010, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул.Європейська, будинок 30, ідентифікаційний код 41565393) 3% річних на суму 1071 (одна тисяча сімдесят одна) грн 57 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 249 (двісті сорок дев'ять) грн 58 коп та 324 (триста двадцять чотири) грн 81 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. При цьому, згідно з п.п.17.5 п.17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Ю.М. Смирнова