Справа № 638/12313/18
Провадження № 2/638/1289/19
21.02.2019
Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді - Омельченко К.О.
за участю секретаря судового засідання - Юрченко Д.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку спрощенного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 до Держави України в особі Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Харкова, яке знаходиться за адресою: м. Харків, вул.. Бакуліна, 18, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Бастіонна, 6, третя особа - Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, яке знаходиться за адресою: м. Харків, м-н Свободи 5, під. 4 про відшкодування майнової шкоди, -
22.08.2018 р. позивач звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з вказаним позовом, відповідно до якого просила суд стягнути з Державного бюджету України в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державної казначейської служби України шляхом безспірного списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на її користь 177997 грн. 30 коп. матеріальної шкоди в порядку ст. 1175 ЦК України.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона є суддею у відставці, перебуває на обліку в Шевченківському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України м. Харкова та отримує щомісячне довічне грошове утримання. Вказала, що рішенням №1-р/2018 від 27.02.2018 Конституційним Судом України визнано положення абз. 1 пп. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування щомісячного довічного грошового утримання суддів таким, що не відповідає ч. 1 ст. 126 Конституції України, тобто неконституційними. Оскільки на підставі пп. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України, що визнані неконституційними з 27.02.2018 р., відповідачем у період з липня 2014 року по лютий 2018 року з її щомісячного довічного грошового утримання здійснювалось утримання податку на доходи фізичних осіб та військовий збір, позивач вважає, що має право на відшкодування шкоди у розмірі здійснених утримань за спірний період - 177997,30 грн., які підлягають відшкодуванню державою.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 10.09.2018 р. відкрито провадження у справі, в порядку спрощеного провадження.
30 листопада 2018 року на адресу суду від третьої особи Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України м. Харкова надійшла заява про розгляд справі без їх участі.
05 грудня 2018 року на адресу суду від відповідача Держави України в особі Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Харкова надійшов відзив, в якому відповідачі заперечували проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що умови та порядок відшкодування шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, мають визначатись спеціальним законом, який станом на сьогодні не ухвалений, а до ухвалення такого закону відшкодування державою шкоди відповідно до ч. 3 ст. 152 Конституції України на підставі загальних правил здійснюватись не може.
Положення ст.. 11175 ЦК України підлягають застосуванню тільки у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується. У разі, коли закони чи інші нормативно-правові акти або їх окремі положення визнаються Конституційним Судом України неконституційними та у зв'язку з цим втрачають чинність, вказана норма не підлягає застосуванню.
Від відповідача Держави України в особі Державної казначейської служби України відзив на адресу суду не надходив.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 11.12.2019 року залучено до участі в якості співвідповідача Державну казначейську службу України.
18 січня 2019 року від Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Харкова надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 686/6775/18.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 21.02.2019 року у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі відмолено.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є суддею у відставці, перебуває на обліку в Шевченківському об'єднаному управлінні ПФУ м. Харкова та отримує щомісячне довічне грошове утримання, що призначене відповідно до Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI "Про судоустрій та статус суддів".
Зазначені обставини сторонами визнаються та не заперечується, а тому, в силу положень ч. 1 ст. 82 ЦПК України, не підлягають доказуванню.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018 року №1-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати. Положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Такі зміни до Податкового кодексу України були внесені Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 року, №1166-VІІ.
Із Довідки Шевченківського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України м. Харкова від 09.08.2018 року № 574/О-11 вбачається, що за період з січня 2013 року по лютий 2018 року із щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 утримано податку з доходів фізичних осіб у розмірі - 164799,04 грн. та військовий збір - 13198,26 грн.
Таким чином, судом встановлено та підтверджено документально, і сторонами у справі не заперечувалось, що з щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 у частині, що перевищувала десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), оподатковувалась на загальних підставах відповідно до пп. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 розділу ІV Податкового кодексу України.
Згідно з розрахунком відрахувань, наданим позивачем, вбачається, що загальна сума утримань із щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 за період з січня 2013 року по лютий 2018 рік становить 177997,30 грн.
Також, судом встановлено, що 27.02.2018 року Конституційним судом України прийнято рішення №1-р/2018 у справі №1-6/2018 за конституційними поданнями 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців тринадцятого, чотирнадцятого пункту 32 розділу І Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України.
Цим Рішенням визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.
Відповідно до ст. 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Відповідно до рішення положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, положення абз. 1 пп. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України втратили чинність з 27 лютого 2018 року.
Спеціальна підстава відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади в результаті прийняття нею нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований визначена статтею 1175 Цивільного кодексу України.
Відповідно до вказаної статті у випадку прийняття нормативно-правового акта органом державної влади, що був визнаний незаконним, фізичні або юридичні особи мають право на відшкодування шкоди, завданої прийняттям такого акту, при цьому відповідальність органу державної влади настає незалежно від вини посадових і службових осіб. Шкода, завдана в результаті прийняття органом державної влади нормативно-правового акта відшкодовується державою.
Таким чином, посилання сторони відповідача про відсутність вини посадових і службових осіб не мають правового підґрунтя.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (пункт восьмий частина друга статті 16 ЦК України).
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкода, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Із припису частини третьої статті 152 Конституції України вбачається, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Внаслідок дії норми Податкового кодексу України (абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Кодексу щодо оподаткування щомісячного довічного грошового утримання суддів ), які визнані неконституційними порушено право на мирне володіння своїм майном.
Європейська Комісія з прав людини при розгляді справи по заяві №5849/72 Мюллер проти Австрії (1975г.) «вирішила, що обов'язкові внески в пенсійний фонд можуть створити право власності, яке може бути порушено тим, як розподіляються кошти фонду».
Отже, визнавши неконституційними положення Податкового кодексу України, Конституційний Суд України припинив незаконне обмеження права на отримання щомісячного довічного грошового утримання, призначеного у відповідності до вимог статті 130 Конституції України та Закону України «Про судоустрій та статус суддів».
За викладених обставин утримані з щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 кошти є збитками в сенсі положення пункту два частини другої статті 22 Цивільного кодексу України, а саме, що збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Такий висновок підтвердив і Верховний Суд України в Постанові №6-237цс16 від 16 травня 2016 року, зазначивши, що «збитки позивача полягають не в його реальних втратах, яких він зазнав або зазнає, а в тих доходах, які позивач недоотримав або недоотримає внаслідок порушення його цивільного права».
Європейською соціальною хартією переглянутою в Страсбурзі 3 травня 1996 (Хартія ратифікована Верховною Радою України із заявами Законом №137-V від 14.09.2006, ВВР, 2006, №43, ст. 418) року передбачено, що держави-сторони зобов'язані вживати заходів для підтримання системи соціального забезпечення на задовільному рівні; докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень (стаття 12).
Право на мирне володіння своїм майном, передбачене статтею першою 1 Протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, згідно якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції).
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується ( частина третя статті 8 Конституції).
Відповідно до вимог частини першої статті 10 Цивільного процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (частини друга і четверта статті 10).
Результат системного аналізу вказаних норм матеріального права дозволяє дійти висновку, що шкода завдана утриманням податку з щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 . відшкодовується державою незалежно від вини Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова.
Статтею 25 Бюджетного кодексу України передбачено, що казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Згідно з абзацом другим пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, реалізацію державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів здійснює Державне казначейство України.
Відповідно до покладених завдань Державне Казначейство України здійснює списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду (підпункт п'ятий пункту четвертого цього Положення).
Частиною другою статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено «Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845.
Згідно з пунктом 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів.
Такі висновки узгоджуються з висновком Верховного Суду України у справі №6-440цс16 від 25 травня 2016 року; у справі №6-3014цс16 від 12 квітня 2016 року; у справі №6-501цс17 від 22 червня 2017 року.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на законі і є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 8, 56, 130, 152 Конституції України, ст. 44 Закону України «Про статус суддів» (1992 року), ст. 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ст. ст. 16, 22, 1166, 1175 ЦК України; ст. ст. 12, 19, 81, 89, 259, 264, 265, 274 ЦПК України, суд -
ухвалив :
Позов ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 до Держави України в особі Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Харкова, яке знаходиться за адресою: м. Харків, вул.. Бакуліна, 18, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Бастіонна, 6, третя особа - Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, яке знаходиться за адресою: м. Харків, м-н Свободи 5, під. 4 про відшкодування майнової шкоди - задовольнити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 ) шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України ( код ЄДРПОУ 375676, яке знаходиться за адресою: 01601, м. Київ, вул.. Бастіонна, 6) суми, у розмірі 177997,30 грн. ( сто сімдесят сім тисяч дев'ятсот дев'яносто сім гривень 30 копійок).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя