ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.06.2019Справа № 910/1205/19
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,
при секретарі судового засідання - Асадові В.В.,
розглянувши у судовому засіданні матеріали
позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Хіммель"
до Міністерства оборони України
про внесення змін до договору,
за участю представників:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Кривошей Д.А.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Хіммель" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Міністерства оборони України в особі Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України про внесення змін до договору №286/3/18/258 від 23.08.2018 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час виконання умов договору виникли об'єктивні обставини, які є підставою для внесення змін до договору щодо продовження строків поставки товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2019 відкрито провадження у справі за вищевказаним позовом, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку загального провадження та призначено підготовче засідання у справі на 13.03.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.03.2019 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче засідання на 17.04.2019.
У підготовчому засіданні 17.04.2019 оголошено перерву до 13.05.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2019, враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.06.2019.
Представник відповідача у судовому засіданні 05.06.2019 заперечував проти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, та просив відмовити у задоволенні позову.
Представник позивача в судове засідання 05.06.2019 не з'явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Ухвала Господарського суду міста Києва від 13.05.2019 була надіслана рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0103050587057 на адресу місцезнаходження позивача, яка зазначена в позовній заяві та відповідає відомостям, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Крім того, копія ухвали направлялася на адресу представника позивача з повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0103050587073.
Разом з цим, згідно відомостей з офіційного веб-сайту «Укрпошта», конверти не було вручено стороні та її представнику, про що здійснено відмітку: "інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення".
За приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про призначення справи до судового розгляду по суті в силу положень п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд зазначає, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
При цьому, судом враховані пояснення та доводи позивача, які були надані повноважним представником у засіданнях під час підготовчого провадження.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-
23 серпня 2018 року, на підставі рішення тендерного комітету Міністерства оборони України (протокол № 75/353/5 від 18.07.2018), між Міністерством оборони України (далі - замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хіммель" (далі - постачальник, позивач) укладено Договір про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) №286/3/18/258 (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язується у 2018 році поставити замовнику продукцію для чищення (далі - товар), а замовник забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості, у строки (терміни) вказані у цьому Договорі.
Відповідно до п. 1.2 Договору номенклатура товару, передбаченого до поставки за договором, вимоги згідно яких виготовляється товар, строки (терміни) виконання договору, визначаються відповідною специфікацією.
Згідно вказаної специфікації, товар має наступне найменування: «продукція для чищення (39830000-9). Порошок пральний зі зниженим ціноутворенням (пральний порошок HIMMEL WEISS).
Ціна товару з ПДВ згідно номенклатурі складає 2 741 345 грн.
Постачальник самостійно закуповує сировину, матеріали та комплектуючі вироби (далі - матеріали).
Судом встановлено, що відповідними додатковими угодами до Договору сторони неодноразово змінювали строки поставки та загальну ціну товару.
Згідно з 1.4 Договору товар постачається на об'єднані центри забезпечення після приймального контрою (якості) представниками Головного управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення Збройних Сил України (далі - представник замовника).
У відповідності до п. 1.5 Договору товар постачається партіями, які формуються відповідно до рознарядки Міністерства оборони України, яка є невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до п. 3.1 Договору, ціна цього договору становить 2 741 345 грн. у тому числі ПДВ 456 890 грн.
Ціна за договором коригується у порядку визначеному у статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» (п. 3.2 Договору).
Згідно з п. 5.1 Договору, товар постачається на умовах DDP - склад замовника відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню торговельних термінів «Інкотермс» в редакції 2010 року згідно з положеннями Договору, встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт і зберігання в межах термінів, установлених діючими стандартами, тощо. Строк поставки товару буде визначений в специфікації договору (п. 1.2).
Пунктом 5.3 Договору визначено, що датою поставки товару вважається дата вказана одержувачем замовника у акті приймального контролю якості товару та у видатковій накладній постачальника.
У відповідності до п. 6.3.1 Договору постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені договором.
Згідно з п. 7.1 Договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим Договором.
Відповідно до п. 8.1 Договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо).
Згідно з п. 8.2 Договору, сторона, що не може виконувати зобов'язання за договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом п'яти календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.
Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідний документ - сертифікат, який видається Торгово-промисловою палатою України або регіональними торгово-промисловими палатами (п. 8.3 Договору).
Пунктом 8.5 договору передбачено, що продовження строку (терміну) виконання зобов'язань (постачання товару, виконання робіт, надання послуг) можливе у випадку істотної зміни обставин, які впливають на можливість виконання своїх обов'язків за договором у разі, якщо вони змінились настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не укладали б договір, або уклали б його на інших умовах. У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору він може бути змінений або розірваний за згодою сторін.
Відповідно до п. 8.6 Договору, доказом виникнення істотної зміни обставин, які впливають на можливість виконання своїх обов'язків за договором є відповідний документ виданий Торгово-промисловою палатою України або регіональними торгово-промисловими палатами.
Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення (п. 10.1 Договору).
У відповідності до п. 11.1 Договору постачальник забезпечив виконання своїх зобов'язань за договором у розмірі 5% від суми договору (Банківська гарантія від 24.07.2018 №71.00.0057045 видана ПАТ «АКБ «КОНКОРД» на суму 137 067,25 грн.).
Матеріалами справи підтверджується, що сторони укладали додаткові угоди до Договору, якими, зокрема, змінювали та корегували умови договору в частині специфікації та ціни товару, викладаючи п. 1.2. договору у відповідній редакції у кожній додатковій угоді.
Як зазначає позивач, після укладення договору з відповідачем ТОВ «Хіммель» замовило у ТОВ «Торгівельний дім «УТС» компоненти для виробництва прального порошку, а саме - соду каустичну виробництва Китайської народної Республіки, соду кальциновану виробництва Республіки Польща та соду кальциновану виробництва Турецької Республіки.
Позивач наголошує, що листом від 25.10.2018 ТОВ «Торгівельний дім «УТС» повідомило, що у зв'язку із виникненням форс-мажорних обставин на території Китайської народної Республіки, а саме - повені та затоплення значних територій внаслідок проливних дощів, в зону чого потрапило підприємство, максимально можливий термін поставки товару встановлено 20-28 листопада 2018.
Зазначені обставини, на думку позивача, є непередбачуваними (форс-мажорними), у зв'язку з чим сторона просить суд внести зміни до Договору, виклавши п. 1.2. в редакції, яка передбачає збільшення строків поставки товару, зокрема, замість пункту: «товар у кількості 191 500 кг повинен бути поставлений до 24.11.2018», затвердити пункт: «товар у кількості 191 500 кг повинен бути поставлений до 28.12.2018 (включно)». Обґрунтовуючи правомірність свої вимог, позивач посилається на висновок Київської Торгово-промислової палати № 1703-4/601 від 22.11.2018.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Укладений сторонами договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Особливості укладання договорів за державним замовленням (державних контрактів) визначаються Законом України «Про публічні закупівлі» та Законом України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони».
Пунктом 20 статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено, що публічна закупівля - це придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з пунктом 5 статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю - це договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі та передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товари.
Відповідно до п.4 ч.4 ст.36 Закону України "Про публічні закупівлі" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків продовження строку дії договору та виконання зобов'язань щодо передання товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 Цивільного кодексу України).
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 631 Цивільного кодексу України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки.
Як встановлено статтею 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
В свою чергу, частиною 1-2 статті 652 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:
1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.
Таким чином, законодавство чітко визначає порядок внесення змін до договору, та передбачає, що таке внесення має відбуватися лише за згодою сторін угоди, а у випадку, коли певної згоди не досягнуто, заінтересована сторона вправі звернутися до суду, при умові одночасного існування чотирьох умов.
Отже, закон пов'язує можливість зміни договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України.
Відповідно до п. 8.1 Договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо).
Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідний документ - сертифікат, який видається Торгово-промисловою палатою України або регіональними торгово-промисловими палатами (п. 8.3 Договору).
Як зазначає позивач, у зв'язку з істотною зміною обставин, що є обставинами непереборної сили, він звернувся до відповідача з листом №3 від 30.11.2018, у якому просив відповідача погодити внесення змін до Договору щодо перенесення строків поставки.
Пунктом 8.5 договору передбачено, що продовження строку (терміну) виконання зобов'язань (постачання товару, виконання робіт, надання послуг) можливе у випадку істотної зміни обставин, які впливають на можливість виконання своїх обов'язків за договором у разі, якщо вони змінились настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не укладали б договір, або уклали б його на інших умовах. У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору він може бути змінений або розірваний за згодою сторін.
Відповідно до п. 8.6 Договору, доказом виникнення істотної зміни обставин, які впливають на можливість виконання своїх обов'язків за договором є відповідний документ виданий Торгово-промисловою палатою України або регіональними торгово-промисловими палатами.
Тобто, умовами договору сторони передбачили, що підставою для продовження строку є істотна зміна обставин, які впливають на можливість виконання своїх обов'язків за договором. А доказом істотної зміни обставин, які впливають на можливість виконання свої обов'язків за договором є відповідний документ, виданий Торгово-промисловою палатою України або регіональними торгово-промисловими палатами.
Згідно з п. 2 п. 3 ст. 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб.
Частиною ч. 2 ст. 11 вказаного Закону передбачено, що торгово-промислові палати мають право, зокрема, проводити за дорученням державних органів незалежну експертизу проектів нормативно-правових актів з питань економіки, зовнішньоекономічних зв'язків, а також з інших питань, що стосуються прав та інтересів підприємців; проводити на замовлення українських та іноземних підприємців експертизу, контроль якості, кількості, комплектності товарів (у тому числі експортних та імпортних) і визначати їх вартість; Торгово-промислова палата України та торгово-промислові палати України залучаються до надання експертних висновків про походження товарів в тих випадках, коли відповідно до міжнародних договорів України повноваження видачі сертифікатів походження товарів надані митному органу, якщо інше не визначено такими міжнародними договорами. Порядок надання експертних висновків встановлюється Кабінетом Міністрів України; виконувати інші повноваження, що не суперечать законодавству України. Методичні та експертні документи, видані торгово-промисловими палатами в межах їх повноважень, є обов'язковими для застосування на всій території України.
Позивач не надав суду висновок Київської Торгово-промислової палати № 1703-4/601 від 22.11.2018, якими сторона обґрунтовує наявність обставин непереборної сили, пославшись на те, що оригінал цього висновку знаходиться у відповідача.
Водночас, у даному випадку суд враховує, що лист, яким позивач запропонував відповідачу внести зміни до договору в частині продовження строків поставки, датований 30.11.2018, тоді як кінцевим строком поставки було 24.11.2018. При цьому, самим позивачем у позовній заяві наголошувалося, що про наявність обставин, які він вважає форс-мажорними, а відтак і про неможливість виконання умов поставки в строк, йому стало відомо задовго до кінцевої дати поставки товару, а саме з листа ТОВ «Торговельний дім «УТС» від 25.10.2018.
Згідно з п. 8.2 Договору, сторона, що не може виконувати зобов'язання за договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом п'яти календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.
З наведених обставин вбачається, що лише через п'ять днів після закінчення строків поставки останньої партії товару, позивач почав вчиняти дії щодо повідомлення відповідача про неможливість виконати умови договору в строк та пропонувати укласти додаткову угоду в цій частин.
Водночас, позивач, підписуючи договір, усвідомлював, що кінцевою датою поставки товару є 24.11.2018 (включно), а отже, повинен був розумно оцінити вказану обставину та вжити усіх заходів для завчасного повідомлення контрагента про наявність перешкод, які можуть ускладнити виконання зобов'язання в строк.
Матеріали справи не містять зауважень, письмових пропозицій тощо, щодо кінцевої дати постачання товару. Тобто, позивач, підписавши спірний договір поставки, погодив всі істотні умови договору.
Будь-яких доказів звернення позивача з листами/повідомленнями до відповідача про необхідність продовження строків поставки, неможливості виконання взятих на себе зобов'язань за Договором, до закінчення строків поставки товару відповідачу, матеріали справи також не містять.
При цьому, судом встановлено, що вже після звернення позивача з листом від 30.11.2018 щодо пропозиції укласти додатковий договір, між сторонами укладалися ще дві додаткові угоди № 4 та № 5 від 19.12.2018 та 10.01.2019, зокрема, в частині продовження строку дії договору до 31.03.2019, а також щодо визначення нових строків постачання окремої партії товару. У зв'язку з наведеним, безпідставними є доводи позивача стосовно відсутності будь-якої реакції відповідача на пропозиції позивача вносити зміни до договору шляхом укладення додаткових угод після спливу кінцевого строку поставки товару.
Суд оцінюючи обставини справи суд враховує, що відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Суд звертає увагу, що юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, а тому укладаючи спірний договір з строком поставки до 24.11.2018, позивач повинен був оцінити погоджений сторонами строк виконання зобов'язання з поставки товару та відповідно об'єктивно оцінити можливість виконання такого зобов'язання у вказаний строк.
Посилання позивача на висновки Київської Торгово-промислової палати, з урахуванням приписів п. 4 ч. 4 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі» та умов договору, не є підставою для внесення змін до договору в судовому порядку. При цьому суд зауважує, що в даному випадку позивач не підтвердив такі посилання жодними належними та допустимими доказами.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на положення зазначених правових норм, суд зазначає, що позивачем не надано належних і допустимих доказів, на підтвердження наявності одночасно чотирьох умов, визначених в частині 2 статті 652 Цивільного кодексу України, відповідно до яких укладений між сторонами договір може бути змінений за рішенням суду.
При цьому наведені позивачем підстави для внесення змін до договору за своєю природою не є об'єктивними обставинами, які унеможливлюють належне (своєчасне) виконання зобов'язань позивачем за договором, а мають характер звичайних ризиків підприємницької діяльності.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/14628/17 та постанові Верховного Суду від 25.09.2018 у справі №910/2659/18.
Враховуючи наведене, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не є достатньо обґрунтованими, оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявності одночасно чотирьох умов, визначених в частині 2 статті 652 Цивільного кодексу України, відповідно до яких укладений між сторонами договір може бути змінений за рішенням суду.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Судовий збір покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 12.06.2019.
Суддя І.В. Приходько