номер провадження справи 32/71/19
12.06.2019 Справа № 908/961/19
м.Запоріжжя
За позовом Концерн "Військторгсервіс" (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, 28-А)
до відповідача Фізична особа-підприємець Чащина Генріета Андріївна ( АДРЕСА_1 )
про стягнення суми 47359,60 грн.,
Суддя Колодій Н.А.
Без участі представників сторін
22.04.2019 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Концерну "Військторгсервіс" до Фізичної особи-підприємця Чащиної Генріети Андріївнм про стягнення суми 47359,60 грн., з яких: сума 2754,78 грн. - основний борг, сума 3172,40 грн. - інфляційні втрати, сума 358,65 грн. -3% річних, сума 41073,77 грн. - пеня.
Ухвалою суду від 02.05.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження без проведення судового засідання.
Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 3 ст. 252 ГПК України).
Будь-яких заяв або клопотань процесуального характеру від сторін не надходило.
Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторонами заявлено не було.
Згідно ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Станом на 12.06.2019 суд вважає за можливе розглянути справу по суті.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним. 01.03.2013 між позивачем та відповідачем укладено договір надання робочого місця № 1-4-7-ВМ від 01.03.2013. У 2018 позивачем проведено інвентаризацію підприємства та встановлено, що у відповідача існує заборгованість за договором за листопад 2014 у розмірі 2754,78 грн. У зв'язку з чим, просить позов задовольнити та стягнути з відповідача суму 2754,78 грн. основного боргу, суму 3172,40 грн. інфляційних втрат, суму 358,65 грн. -3% річних та суму 41073,77 грн. пені.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначено обмеження розміру пені, а саме пеня не може перевищувати подвійну облікову ставку НБУ. Також відповідач подав до суду заяву про застосування строку позовної давності до позовних вимог. Просить в позові відмови.
Розглянувши матеріали справи, суд
01.03.2013 між Концерном "Військторгсервіс" (балансоутримувач, позивач у справі) та Фізичною особою-підприємцем Чащиною Генріетою Андріївною (користувач, відповідач) був укладений договір надання робочого місця № 1-4-7-ВМ, відповідно до умов якого позивач надає, а відповідач приймає за плату в тимчасове користування робоче місце для зберігання і торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами, оснащене необхідними засобами, в приміщенні, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Військбуд, 87 (п. 1.1).
Загальна площа об'єкта становить 180 кв.м. (п. 1.2).
Пунктом 2.1 договору визначено, що розмір плати за користування об'єктом становить 12,23 грн. за кв.м. на місяць, з урахуванням ПДВ, та перераховується користувачем до 15 числа місяця на розрахунковий рахунок позивача.
Згідно з п. 3.2 договору, вартість комунальних послуг (водо-, енерго-, теплопостачання, а також інші витрати пов'язані з утриманням приміщень) відшкодовуються щомісяця протягом 5 календарних днів з дня отримання рахунку позивача.
Відповідно до пунктів 6.1 - 6.3 договору, він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до 31.12.2013. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.
Додатковою угодою від 29.01.2015 сторони дійшли згоди розірвати з 01.02.2015 договір надання робочого місця від 01.03.2013.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що у 2018, при проведенні повної інвентаризації Концерна "Військторгсервіс", позивач довідався про те, що у відповідача існує заборгованість за договором з оплати витрат за теплову енергію за листопад 2014 в розмірі 2754,78 грн.
08.05.2018 позивач направив відповідачу претензію № 07/61-П від 05.05.2018 з вимогою сплатити, окрема, суму 2754,78 грн. за рахунком № 1540 від 20.11.2014 протягом 10 робочих днів з дати одержання претензії. Дана претензія була повернута позивачу з відміткою на конверті «За закінченням терміну зберігання».
Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення з відповідача заборгованості за комунальні послуги, яка виникли за договором надання робочого місця № 1-4-7-ВМ від 01.03.2013, в розмірі 2754,78 грн.
Згідно зі ст.ст. 11, 509 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору є договір.
Правовідносини сторін врегульовано договором надання робочого місця № 1-4-7-ВМ від 01.03.2013, який за своєю правовою природою є договором оренди.
Статтею 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно зі ст. 762 цього Кодексу за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Відповідно до ст. 285 ГК України орендар зобов'язаний, зокрема, своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтями 525, 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, крім випадків, передбачених законом.
Аналогічний припис містять п.п. 1, 7 ст.193 ГК України.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вже зазначалось, умовами договору відповідач взяв на себе зобов'язання по відшкодуванню комунальних послуг, в тому числі за теплопостачання, протягом 5 календарних днів з дня отримання рахунку від позивача. До позовної заяви позивачем додано рахунок № 1540 від 20.11.2014 на суму 2754,78 грн. (компенсація витрат за теплову енергію). З матеріалів справи також вбачається, що рахунок № 1540 від 20.11.2014 на суму 2754,78 грн. направлено відповідачу тільки 08.05.2018.
Відповідач, в свою чергу, у відзиві не спростував наявність заборгованості за договором в розмірі 2754,78 грн., а також не надав доказів оплати цією суми. Відповідач лише зазначив про те, що розрахунок пені не відповідає Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
За таких обставин, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів погашення відповідачем заборгованості, позовні вимоги про стягнення суми 2754,78 грн. є правомірними.
Позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 41073,77 грн. за період з 15.12.2014 по 15.07.2015.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) згідно зі ст. 549 ЦК України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Аналогічний припис містить ст. 230 ГК України.
Частиною 6 ст. 231 ГК України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У пункті 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 також зазначено, що сторони можуть домовитися про збільшення або зменшення встановленого законом розміру пені, зазначивши про це в договорі, за винятком випадків, коли згідно із законом зміна розміру штрафних санкцій за погодженням сторін не допускається (абзац третій частини другої статті 551 ЦК України, частина перша статті 231 ГК України).
Пунктом 5.2 договору сторони погодили, що за несвоєчасне або неповне проведення грошових розрахунків відповідача зобов'язаний сплатити позивачу пеню в розмірі 7% від несплаченої суми за кожен день прострочення.
Таким чином, нарахування пені у розмірі 7% від несплаченої суми заборгованості за кожен день прострочення відповідає нормам чинного законодавства. В той же час, судом встановлено, що позивачем неправильно визначено період нарахування пені. Так, відповідно до умов договору, оплата комунальних послуг здійснюється відповідачем на підставі наданих позивачем рахунків протягом 5 календарних днів з дати його отримання. Між тим, з матеріалів справи вбачається, що рахунок № 1540 від 20.11.2014 направлено на адресу відповідача 08.05.2018, разом з претензію від 05.08.2018.
Оскільки поштове відправлення повернуто позивачу з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання», суд, для визначення періоду нарахування пені, враховує Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені Наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, якими визначено, що строк пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку) у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) становить - Д+3. Де «Д» це день відправки.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що останній день строку оплати рахунку № 1540 від 20.11.2014 на суму 2754,78 грн. є 21.05.2018 (з урахуванням святкового та вихідних днів, а також ч. 5 ст. 254 ЦК України), а штрафні санкції можуть бути нараховані з 22.05.2019.
Враховуючи те, що позивачем здійснено нарахування пені за період з 15.12.2014 по 15.07.2015, а також те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, то вимоги про стягнення пені в розмірі 41073,77 грн. є такими, що не підлягають задоволенню.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача суму 358,65 грн. - 3% річних за період з 15.12.2014 по 17.04.2019 та суму 3172,40 грн. інфляційних втрат за період з грудня 2014 по лютий 2019.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, за вимогою кредитора зобов'язаний оплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо законом чи договором не встановлений інший розмір відсотків.
Пунктом 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» визначено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.
Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних ті інфляційних втрат, суд також коригує їх в частині визначення періоду. З урахуванням вищевикладених обставин, розрахунок річних здійснюється за період з 22.05.2018 по 17.04.2019, розмір 3% річних, при цьому, становить суму 74,95 грн. Розрахунок інфляційних здійснюється за період з червня 2018 по лютий 2019, розмір інфляційних, при цьому, становить суму 186,37 грн.
Разом з тим, статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 261 ЦК України).
Позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за порушення строків оплати комунальних платежів, отриманих останнім у листопаді 2014, позивач, в свою чергу, звернувся до суду 18.04.2019 (штамп на конверті), тобто після спливу строку позовної давності.
Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Таким чином, зі спливом позовної давності за вимогою про сплату основного боргу за комунальні послуги спливає й позовна давність за вимогами про сплату 3% річних та інфляційних втрат, передбачених ст. 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми, оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу).
Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення.
16.05.2019 відповідачем подано заяву до суду заяву про застосування строків позовної давності до позовних вимог.
За таких обставин, враховуючи заяву позивача про застосування строків позовної давності, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача суми 74,95 грн. - 3% річних та суми 186,37 грн. інфляційних втрат.
Посилання відповідача на те, що строк позовної давності слід обчислювати з 26.03.2018 - дати наказу генерального директора Концерну "Військторгсервіс" № 48 від 26.03.2018, яким затверджено результати проведеної щорічної інвентаризації та виявлено у відповідача заборгованість з відшкодування комунальних платежів за листопад 2014 на суму 2754,78 грн., суд визнає безпідставними, з огляду на наступне.
Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов'язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.
Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.
Позивач, укладаючи договір надання робочого місця № 1-4-7-ВМ, взяв на себе обов'язок надавати відповідачу щомісячно рахунки на відшкодування комунальних послуг. Крім того, рахунок № 1540 на оплату з компенсації витрат за теплову енергію датований 20.11.2014. Таким чином, позивач був обізнаний про порушення свого права ще у лютому 2014.
В порядку ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволені позову відмовити.
Згідно ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 12.06.2019.
Суддя Н.А. Колодій