Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,
E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua
"13" червня 2019 р. м. Житомир Справа № 906/465/19
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Сікорської Н.А.
секретар судового засідання: Макарчук В.І.
за участю представника позивача: Хардаєв О.В.- директор з правового забезпечення
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю" ВД "Дизайн-Принт Україна"
до Приватного акціонерного товариства "Пиво-безалкогольний комбінат "Радомишль"
про стягнення 100580,80 грн.
Процесуальні дії по справі.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ВД "Дизайн-Принт Україна" звернулось до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Пиво-безалкогольний комбінат "Радомишль" про стягнення 100580,80 грн., з яких 71704,84 грн. - штраф, 5893,00 грн.- 3 % річних, 22982,96 грн. - інфляційні.
Ухвалою від 17.05.2019 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі. Ухвалив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 13.06.2019.
Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що на виконання умов укладеного між сторонами договору поставки № 13/06/2018 від 13.06.2018 позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 271597,00 грн.
Позивач вказує, що відповідач свої зобов'язання за договором щодо оплати товару в строк, визначений договором не виконав, що стало підставою для звернення позивача до суду про стягнення заборгованості в наказному провадженні.
Зазначає, що згідно судових наказів в справа № 906/261/19 та № 906/262/19 господарським судом Житомирської області стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в загальному розмірі 271597,00 грн.
За порушення строків проведення розрахунків позивачем на підставі п.5.1 договору заявлено до стягнення з відповідача 71704,84 грн. штрафних санкцій.
За несвоєчасне виконання грошового зобов'язання позивачем на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України заявлено до стягнення з відповідача 22982,96 грн. інфляційних та 5893,00 грн. 3% річних.
Відповідач, в порядку ст. 251 ГПК України, письмового відзиву на позовну заяву не подав.
Відповідач повноважного представника в судове засідання не направив, про час та місце розгляду справи відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 27).
Згідно із ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ст. 42 ГПК України, учасники справи, серед іншого, мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
В ході розгляду даної справи господарським судом Житомирської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
В ході розгляду даної справи судом було досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи.
Враховуючи положення ст.ст.13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання відповідача.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
13.06.2018 між Приватним акціонерним товариством "Пиво-безалкогольний комбінат "Радомишль" (покупець,відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВД" Дизайн-Принт" Україна" (постачальник, позивач), укладено договір поставки № 13/06/2018 (а.с. 9-10).
Відповідно до п. 1.1 договору, постачальник зобов'язується поставляти, а покупець приймати і оплачувати Товар.
Згідно п. 1.2 договору, перелік, найменування, асортимент, кількість, ціни Товару та інші умови поставки вказуються сторонами в додатках (Специфікаціях) до даного договору.
Пунктом 2.2 договору визначено, що постачальник поставляє товар покупцеві на адресу, визначену у відповідному Додатку (специфікації) та передає товар на підставі довіреності уповноваженого представника покупця і видаткової накладної, складеної сторонами.
Право власності на товар та всі ризики випадкового пошкодження/знищення Товару переходять до покупця з моменту отримання товару покупцем та підписання і скріплення печаткою покупцем відповідної видаткової накладної (п. 2.3 договору).
За приписами п. 4.2 договору, оплата за цим договором здійснюється на умовах відтермінування платежу в 30 (тридцять) календарних днів, що відраховується з моменту отримання товару покупцем, що засвідчується підписанням уповноваженим представником покупця та скріпленням печаткою покупця відповідної видаткової накладної.
Відповідно до п. 5.1 договору сторони визначили, що у випадку прострочення платежу, передбаченого відповідною специфікацією, покупець виплачує постачальнику штраф в розмірі 0,1 % (одна десята відсотка), від простроченої суми, за кожний день прострочення.
На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну вартість 271597,00 грн., що підтверджується видатковими накладними № 359 від 06.09.2018, № 318 від 02.08.2018 та № 292 від 17.07.2018 (а.с. 11-13).
Відповідач розрахунки за поставлений товар у визначені договором строки не провів.
Судовим наказом господарського суду Житомирської області у справі № 906/262/19 стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Пиво-безалкогольний комбінат "Радомишль" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім "Дизайн-Принт Україна" 87055,00грн заборгованості за договором поставки №13/06/18 від 13.06.18; 192,10 грн. витрат по сплаті судового збору. Судовий наказ набрав законної сили 07.05.2019.
Судовим наказом господарського суду Житомирської області у спрів № 906/261/19 стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Пиво-безалкогольний комбінат "Радомишль" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім "Дизайн-Принт Україна" 184542,00грн. боргу; 192,10грн. судового збору.
Оскільки відповідач розрахунки за отриманий товар у строки визначені договором не здійснив позивач, на підставі п. 5.1 договору, заявив до стягнення з відповідача 71704,84 грн. штрафу.
Крім того, на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання позивачем заявлено до стягнення з відповідача 5893,00 грн. 3% річних та 22983, 96 грн. інфляційних.
Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як встановлено судом, правовідносини між сторонами виникли на підставі договору № 13/06/2018 від 13.06.2018 , який за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання, або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Це положення кореспондується зі ст.193 ГК України, згідно якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Так, судом встановлено факт належного виконання зобов'язань з боку позивача щодо поставки відповідачу товару на загальну суму 271597,00 грн.
Факт виконання позивачем свого зобов'язання щодо поставки товару вказує на необхідність виконання відповідачем обов'язку щодо оплати товару.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У пункті 4.2 договору сторони погодили, що оплата за цим договором здійснюється на умовах відтермінування платежу в 30 (тридцять) календарних днів, що відраховується з моменту отримання товару покупцем, що засвідчується підписанням уповноваженим представником покупця та скріпленням печаткою покупця відповідної видаткової накладної.
Таким чином у відповідача виник обов'язок оплатити отриманий від позивача товар:
- за видатковою накладною № 359 від 06.09.2018 на суму 6655,20 грн. до 08.10.2018;
- за видатковою накладною № 318 від 02.08.2018 на суму 80400,00 грн. до 03.09.2018;
- за видатковою накладною № 292 від 17.07.2018 на суму 184542,00 грн. до 16.08.2018.
Проте відповідач свої зобов'язання щодо оплати отриманого товару у строки визначені договором не виконав, внаслідок чого позивач звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості з відповідача.
Матеріалами справи підтверджено, що заборгованість в загальному розмірі 271597,00 грн. за договором поставки № 13/06/2018 від 13.06.2018 з відповідача стягнуто господарським судом Житомирської області за судовими наказами у справі № 906/261/ 19 та № 906/262/19 (а.с. 16-17, 32).
Вказану заборгованість позивач погасив у повному обсязі, а саме: згідно платіжного доручення № 1075 від 13.05.2019 відповідач провів розрахунки в сумі 184734,10 грн. та згідно платіжного доручення № 17541 від 16.05.2019 - в сумі 87055,00 грн. (а.с.30,31).
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Стаття 611 ЦК України визначає правові наслідки порушення зобов'язання, зокрема, сплату неустойки.
Частиною 1 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Умовами п. 5.1. Договору сторони визначили, що у випадку прострочення платежу, передбаченого відповідною специфікацією, покупець виплачує постачальнику штраф в розмірі 0,1 % (одна десята відсотка), від простроченої суми, за кожний день прострочення.
З розрахунку позивача (а.с. 20-25) вбачається, що позивачем у відповідності до п. 5.1 договору заявлено до стягнення з відповідача 71704,84 грн. штрафу.
Так згідно розрахунку позивача нарахування штрафних санкцій здійснено наступним чином:
- за видатковою накладною №359 від 06.09.2018 за період з 06.10.2018 по 13.05.2019 на суму простроченої заборгованості 6655,00 грн., які склали 1457,44 грн.
- за видатковою накладною №318 від 02.08.2018 за період з 01.09.2018 по 13.05.2019 на суму простроченої заборгованості 80400,00 грн. які склали 20421,60 грн.
- за видатковою накладною №292 від 17.07.2018 за період з 16.08.2018 по 13.05.2019 на суму простроченої заборгованості 184542,00 грн. , які склали 49825,80 грн.
Дослідивши зміст умов п. 5.1 договору та розрахунок позивача, суд дійшов висновку, що фактично в зазначеному пункті договору сторони обумовили відповідальність покупця у вигляді пені, оскільки умови та порядок нарахування штрафу, а саме 0,1% від простроченої суми, за кожний день прострочення, відповідає умовам нарахування пені, які визначено ст. 549 ЦК України, а саме: "Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання".
Таким чином суд дійшов висновку, що позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача, в порядку п. 5.1. договору, 71704,84 грн. саме пені.
Водночас, перевіривши розрахунок пені позивача суд встановив, що останній не відповідає вимогам чинного законодавства з огляду на наступне.
Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Позивачем здійснено розрахунок пені виходячи з 0,1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України та суперечить приписам ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Приписами ч.6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Всупереч вищевказаним приписам позивачем здійснено нарахування пені за період, що перевищує шестимісячний строк встановлений ч.6 ст. 232 ГК України для нарахування пені.
Крім того позивачем невірно визначено початкову дату нарахування пені, а саме не враховано, що останній день проведення розрахунку за товар поставлений згідно видаткових накладних № 359 від 06.09.2018 та № 318 від 02.08.2018 був вихідним днем.
При розрахунку пені за товар поставлений за видатковою накладною № 292 від 17.07.2018 позивачем також невірно визначено початкову дату нарахування пені, оскільки заборгованість за вказаною накладною є простроченою з 17.08.2018.
Таким чином суд здійснив власний розрахунок пені, виходячи з вихідних даних позивача, з урахуванням приписів ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" щодо подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня та враховуючи встановлені судом обставини щодо прострочення платежів за товар, а також з врахуванням приписів ч.6 ст. 232 ГК України.
Правомірним є нарахування пені:
- за видатковою накладною №359 від 06.09.2018 за період з 09.10.2018 по 09.04.2019 на суму простроченої заборгованості 6655,00 грн.;
- за видатковою накладною №318 від 02.08.2018 за період з 04.09.2018 по 04.03.2019 на суму простроченої заборгованості 80400,00 грн.;
- за видатковою накладною №292 від 17.07.2018 за період з 17.08.2018 по 17.02.2019 на суму простроченої заборгованості 184542,00 грн.
За розрахунком суду загальний розмір пені становить 49193,34 грн.
Таким чином, вимога про стягнення пені є обґрунтованою та підлягає задоволенню в сумі 49193,34 грн.
В частині стягнення 22511,50 грн. (71704,84 грн. - 49193,34 грн.) пені суд відмовляє в задоволені за безпідставністю вимог.
Стосовно вимог про стягнення 5893,00 грн. 3% річних та 22982,16 грн. інфляційних, суд зазначає про наступне.
Приписами ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно розрахунку позивача (а.с. 20-25), 3% річних нараховано за аналогічні періоди та на суму простроченої заборгованості, що й нарахована пеня, які склали 5893,00 грн.
Перевіривши розрахунок 3% річних, суд встановив, що позивачем не вірно визначено початкові дати здійснення нарахування, аналогічно як й при нарахуванні пені.
Крім того, суд встановив, що позивачем в період нарахування 3% річних на прострочену заборгованість за видатковою накладною № 292 від 17.07.2018 безпідставно включено дату 13.05.2019, оскільки 13.05.2019 відповідач згідно платіжного доручення № 1075 провів розрахунки в сумі 184734,10 грн.
Таким чином, суд здійснив власний розрахунок 3% річних з урахуванням встановлених обставин, та виходячи з вихідних даних позивача, за яким 3% річних становлять 5864,12 грн. Відтак вимога про стягнення з відповідача 3% річних підлягає задоволенню в сумі 5864,12 грн.
В частині стягнення 28,88 грн. 3% річних (5893,00 грн. - 5864,12 грн.) суд відмовляє за безпідставністю вимог.
В частині вимог про стягнення з відповідача 22982,96 грн. інфляційних нарахувань судом встановлено, що останні заявлені:
- на заборгованість за товар поставлений згідно видаткової накладної №359 від 06.09.2018 за період з жовтня 2018 року по квітень 2019 року на суму простроченої заборгованості 6655,00 грн., які становлять 500,95 грн.
- на заборгованість за товар поставлений згідно видаткової накладної №318 від 02.08.2018 за період з вересня 2018 року по березень 2019 року на суму простроченої заборгованості 80400,00 грн., які становлять 6822, 45 грн.
- на заборгованість за товар поставлений згідно видаткової накладної №292 від 17.07.2018 за період з серпня 2018 року по березень 2019 року на суму простроченої заборгованості 184542,00 грн., які становлять 15659,56 грн.
Перевіривши розрахунок інфляційних суд встановив, що розрахунок є правомірним, арифметично вірним, вимога є обґрунтованою та підлягає задоволенню в загальній сумі 22982,96 грн.
Згідно із ч. 2, 3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку про задоволення позову на загальну суму 78040,42 грн., з яких: 49193,34 грн. - пеня, 5864,12 грн. - 3% річних та 22982,96 грн. - інфляційні.
В частині стягнення 22511,50 грн. пені та 28,88 грн. 3% річних суд відмовляє в позові за безпідставністю вимог.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру обґрунтовано заявлених позовних вимог.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Пиво-безалкогольний комбінат "Радомишль" (12201, Житомирська область, м. Радомишль, вул. Микгород,71, код ЄДРПОУ 05418365) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВД "Дизайн-Принт Україна" (01004, м. Київ, вул. Кропивницького, буд 18, кв.24, код ЄДРПОУ 37045749)
- 49193,34 грн. пені;
- 5864,12 грн. 3% річних;
- 22982,96 грн. - інфляційних;
- 1490,50 грн. судового збору.
3. В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 13.06.19
Суддя Сікорська Н.А.
Віддрукувати:
1- в справу
2,3- сторонам (рек. з повід.)