проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"13" червня 2019 р. Справа № 917/1367/18
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А., суддя Шевель О.В.
розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу АТ "Укртрансгаз" (вх.№1021 П/2) та апеляційну скаргу ТОВ "Торговий дім "Лубнигаз" (вх.№1024 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 06.02.2019 у справі № 917/1367/18 (прийняте у приміщенні Господарського суду Полтавської області суддею О.С.Семчук, повне рішення складено 07.02.2019)
за позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз", м. Київ,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Лубнигаз", м. Лубни, Полтавська область,
про стягнення 23152,44 грн,
В листопаді 2018 року Акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Лубнигаз" 23152,44 грн, в тому числі 18123,51 грн пені, 2589,40 грн 3% річних та 2439,53 грн інфляційних нарахувань за неналежне виконання відповідачем умов договору на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № 1506000177/Н033 від 01.07.2015.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 06.02.2019 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Лубнигаз" на користь Акціонерного товариства "Укртрансгаз" 14016,75 грн пені, 2185,39 грн 3% річних, 2439,53 грн інфляційних втрат, 1418,71 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
Позивач з рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині незадоволення позовних вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 4160,94 грн та 3% річних в сумі 409,27 грн та прийняти в цій частині нове рішення, яким вказані позовні вимоги задовольнити повністю. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на відповідача.
Як зазначає позивач, твердження суду, стосовно того, що Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256 «Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету») змінено характер регулювання правовідносин, що склалися між сторонами на підставі укладеного між ними договору на транспортування природного газу, зокрема, строки виконання відповідачем зобов'язань з оплати природного газу, є неправильним, оскільки: жодних змін до договору в частині строків оплати послуг сторони не вносили; Порядок є не законним, а підзаконним правовим актом, тому суд на думку позивача не повинен був у даному випадку надавати йому перевагу. Крім того, в даному випадку регулюючого впливу держави зазнають відносини між відповідачем та населенням в частині необхідності отримання з бюджету коштів на відшкодування витрат населення, що використовує пільги, а не відносини відповідача та позивача в частині строків і порядку розрахунків за договором.
Відповідач з рішенням суду першої інстанції також не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції про стягнення 14016,75 грн пені, 2185,39 грн 3% річних, 2439,53 грн інфляційних втрат, 1418,71 грн судового збору та винести постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Судові витрати, пов'язані з розглядом апеляційної скарги, покласти на позивача.
Скарга обґрунтована тим, що державою визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що по суті усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами. Дані факти не спростовано позивачем, перерахування коштів із рахунку із спеціальним режимом використання здійснювалося шляхом щоденного перерахування коштів на рахунок позивача відповідно до алгоритму розподілу коштів, який встановлений Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг, тобто відповідач не порушував вимоги чинного законодавства в цій частині. Таким чином, ТОВ «ТД «Лубнигаз» самостійно не визначає порядок розподілу коштів, які надійшли на його рахунок зі спеціальним режимом використання, та оплата із такого рахунку відповідних послуг, у тому числі послуг з транспортування природного газу, залежить від розміру коштів, які надійшли від споживачів. Заборгованість перед позивачем виникла у зв'язку з недостатністю коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, що в свою чергу обумовлено неплатежами споживачами.
Таким чином, на думку відповідача, не маючи реального правового впливу на дані правовідносини, він не може відповідати за невиконання або неналежне виконання обов'язків за спірним договором. В даному випадку наявний не звичайний господарський договір між юридичними особами, а зобов'язання, яке пов'язано з виконанням учасниками таких правовідносин завдань держави щодо постачання природного газу населенню за пільговими цінами. Тому, дані правовідносини не можна розцінювати лише з врахуванням загальних норм цивільного та господарського права, зокрема, щодо строків та порядку виконання грошових зобов'язань.
Як зазначає відповідач, беручи до уваги вище викладене, оплата за послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу проводилася відповідачем у порядку та на умовах визначених відповідними постановами НКРЕ і з дотриманням умов п.5.6. договору, а остаточний розрахунок проводився на підставі спеціальних протокольних рішень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20, тому у позивача були відсутні правові підстави для нарахування відповідачу 14016,75 грн пені, 2185,39 грн 3% річних, 2439,53 грн інфляційних втрат.
Відповідно до абз.1 ч.10 ст.270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За приписами ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалами Східного апеляційного господарського суду від 22.04.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "Укртрансгаз" та за апеляційною скаргою ТОВ "Торговий дім "Лубнигаз" на рішення Господарського суду Полтавської області від 06.02.2019 у справі № 917/1367/18 та ухвалено здійснити їх розгляд у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи.
08.05.2019 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача (вх.№4566), в якому позивач проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.
14.05.2019 до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача (вх.№4744), в якому відповідач проти апеляційної скарги позивача заперечував. Просив у задоволенні скарги відмовити у повному обсязі, залишити в силі рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні пені в сумі 4160,94 грн та 3% річних в сумі 409,27 грн.
13.06.2019 до суду від позивача надійшло клопотання (вх.№5772) про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Статтею 118 ГПК України передбачено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.04.2019 встановлено учасникам справи строк до 10.05.2019 для подання заяв, клопотань, тощо.
Проте, позивачем зазначене клопотання подано 13.06.2019, тобто після закінчення встановленого судом строку.
Крім того, відповідно до ч.1 ст.273 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
Як вже зазначалось, ухвалами Східного апеляційного господарського суду від 22.04.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "Укртрансгаз" та за апеляційною скаргою ТОВ "Торговий дім "Лубнигаз" на рішення Господарського суду Полтавської області від 06.02.2019 у справі № 917/1367/18, тому останнім днем розгляду апеляційний скарг є 21.06.2019.
За таких обставин, враховуючи законодавчо обмежені строки розгляду апеляційної скарги на рішення суду, та те, що клопотання подано позивачем з порушенням визначеного судом строку щодо подання заяв, клопотань, тощо, колегія суддів залишає клопотання позивача (вх.№5772 від 13.06.2019) без розгляду.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.
Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, 01.07.2015 між Публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз", назва якого була змінена на Акціонерне товариство "Укртрансгаз", газотранспортним підприємством, та ТОВ "ТД "Лубнигаз", замовником, укладено договір на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № 1506000177/Н033.
Згідно з п. 1.1. договору газотранспортне підприємство зобов'язується надати замовнику послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу замовника від пунктів приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій (далі - ГРС), а замовник зобов'язується сплатити за надані послуги з транспортування газу магістральними трубопроводами в розмірі, у строки та порядку, передбаченому умовами цього договору.
Пунктом 5.5. договору сторони погодили, що оплата вартості послуг за транспортування газу здійснюється замовником (крім гарантованого постачальника) шляхом перерахування грошових коштів на рахунок газотранспортного підприємства на умовах 100 відсотків попередньої оплати за десять днів до початку місяця, у якому буде здійснюватися транспортування газу.
Замовник самостійно визначає розмір суми платежу попередньої оплати як добуток тарифу та планового обсягу газу на відповідний місяць. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться замовником до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.
Відповідно до п. 5.6. договору у випадку, якщо замовник є гарантованим постачальником, то замовник здійснює оплату послуг з транспортування газу в місяці, у якому здійснюється транспортування газу, шляхом щоденного перерахування коштів на рахунок газотранспортного підприємства в порядку, установленому алгоритмом розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання газопостачальних підприємств, який затверджується національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться замовником до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.
Пунктом 5.7. договору передбачено, що у разі надходження коштів від замовника в сумі, що перевищує вартість фактично наданих послуг з транспортування газу у звітному місяці, переплата зараховується газотранспортним підприємством:
- у разі наявності заборгованості за надані послуги - як погашення заборгованості в попередніх місяцях;
- у разі відсутності заборгованості за надані послуги - як оплата послуг у місяці, наступному за звітним
Відповідно до п. п. 7.1., 7.3. договору газотранспортне підприємство і замовник у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язань за договором несуть відповідальність у межах, передбачених законодавством. У разі порушення замовником строків оплати, передбачених розділом 5 договору, із замовника стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Відповідно до п. 11.1. договору договір діє в частині транспортування газу з 1 липня 2015 року до 31 грудня 2015 року, а в частині розрахунків за надані газотранспортним підприємством послуги - до повного виконання замовником своїх зобов'язань за цим договором. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо не менше ніж за місяць до закінчення строку дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.
Враховуючи те, що ні позивач, ні відповідач не заявляли одне одному про припинення дії договору або перегляд його умов, даний договір продовжує свою дію до 31.12.2018.
На виконання умов договору позивач у 2016-2017 роках надав відповідачу послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу на загальну суму 3887915,27 грн, на підтвердження чого надано копії актів наданих послуг за період з травня 2016 року по грудень 2017 року (а.с. 19 - 38).
Як зазначає позивач, відповідач в порушення зазначених умов договору оплатив послуги, надані позивачем у 2016 - 2017 роках відповідно до актів наданих послуг, з порушенням належного строку для їх оплати, чим здійснив прострочення таких зобов'язань.
Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційних скарг, приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційних скарг виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлена обов'язковість договору для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.
Між позивачем та відповідачем у даній справі укладено договір на транспортування природного газу магістральними трубопроводами.
Закон України від 09.04.2015 N 329-VIII "Про ринок природного газу" (далі - Закон N 329-VIII) визначає правові засади функціонування ринку природного газу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону N 329-VIII транспортування природного газу здійснюється на підставі та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому кодексом газотранспортної системи та іншими нормативно-правовими актами.
За договором транспортування природного газу газотранспортне підприємство зобов'язується забезпечити замовнику послуги транспортування природного газу на період та умовах, визначених у договорі транспортування природного газу, а замовник зобов'язується сплатити встановлену в договорі вартість послуг транспортування природного газу.
Як вже зазначалось, на виконання умов договору позивач у 2016-2017 роках надав відповідачу послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу на загальну суму 3887915,27 грн. Однак, відповідач в порушення умов договору оплатив послуги, надані позивачем у 2016 - 2017 роках, з порушенням належного строку для їх оплати. В зв'язку з чим позивачем нараховано відповідачу пеню за неналежне виконання зобов'язань за договором у розмірі 18123,51 грн за загальний період з 22.08.2017 по 30.01.2018; 2589,40 грн 3% річних за загальний період з 21.08.2016 по 30.01.2018 та інфляційні втрати у розмірі 2439,53 грн за загальний період з 01.09.2016 по 31.10.2017.
Як вбачається з матеріалів справи, договір на транспортування природного газу магістральними трубопроводами №1506000177/Н033 від 01.07.2015 укладено між позивачем та відповідачем для задоволення потреб населення та юридичних осіб, та з врахуванням чинного на той час Закону України від 08.07.2010 № 2467-VI "Про засади функціонування ринку природного газу" (надалі - Закон № 2467-VI), який є типовим, та текст якого було затверджено постановою Національною комісією регулювання електроенергетики (НКРЕ) від 22.09.2011 року N 1597.
Частиною 5 ст. 10 розділу III Закону № 2467-VI визначено, що реалізація природного газу для задоволення потреб населення здійснюється гарантованими постачальниками за роздрібними цінами, встановленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики.
Відповідно до п. 10 ст. 1 розділу І Закону № 2467-VI, гарантованим постачальником є визначене у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, газопостачальне підприємство, яке не має права відмовити споживачу в укладенні договору на постачання природного газу.
Кабінетом Міністрів України в постанові № 705 від 25.07.2012 визначено гарантованих постачальників природного газу (надалі постанова КМУ № 705).
Пунктом 1 постанови КМУ № 705 установлено, що гарантованими постачальниками природного газу є суб'єкти господарювання, що в установленому порядку отримали ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом та проводять діяльність на затвердженій Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, території з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом для споживачів України.
Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 02.04.2015 № 1184, ТОВ "ТД "Лубнигаз" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом на території м. Лубни та Лубенського, Гребінківського, Пирятинського та Оржицького районів Полтавської області в зоні розташування розподільних газопроводів, що перебувають у користуванні ПАТ “Лубнигаз”, терміном дії з 21.04.2015 по 20.04.2020.
Таким чином, як вірно зазначено судом першої інстанції, на момент укладення договору з позивачем відповідач мав стан гарантованого постачальника природного газу, а отже умови проведення розрахунків між сторонами регулюються п. 5.6. договору.
У пункті 1.1. Порядку проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, затвердженому наказом Міністерства палива та енергетики України, Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", Державного казначейства України від 03 лютого 2009 року №55/57/43, розрахунки проводяться за згодою сторін на підставі актів звіряння за нарахованими пільгами, субсидіями та компенсаціями населенню або договорів, що визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг) та спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, форма якого наведена у додатку 1, спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за електроенергію, форма якого наведена у додатку 2. Схеми розрахунків узгоджують відповідні головні фінансові управління спільно з постачальниками та транспортувальниками ресурсів (надавачами товарів, послуг) та контролюють відповідні органи Державної казначейської служби України.
Постачальники та транспортувальники ресурсів (надавачі товарів, послуг), які виявили бажання здійснити розрахунки відповідно до Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року №20 (із змінами), складають щомісяця до 10-го числа з розпорядниками коштів акти звіряння, а у разі проведення відповідних розрахунків з попередньої оплати ресурсів (товарів, послуг) на строк не більше одного місяця постачальники та транспортувальники ресурсів (надавачі товарів, послуг) визначають договірну величину споживання ресурсів (товарів, послуг), про що укладають відповідний договір з розпорядниками коштів. Один примірник акта звіряння або договору надається місцевому фінансовому органу для складання зведеного реєстру актів звіряння або договорів. Зведені реєстри актів звіряння або договорів підписуються керівниками місцевих фінансових органів і постачальників та транспортувальників ресурсів (надавачів товарів, послуг) та надаються Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, відповідним головним фінансовим управлінням. Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, відповідні фінансові управління узагальнюють отримані дані та подають їх щомісяця до 20-го числа у формі узгоджених з постачальниками та транспортувальниками ресурсів (надавачами товарів, послуг) спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків разом з відповідними реєстрами актів звіряння або договорами за підписами керівників Міністерства фінансів Автономної Республіки Крим, відповідних головних фінансових управлінь та постачальників і транспортувальників ресурсів (надавачів товарів, послуг) Державній казначейській службі України та відповідним головним управлінням Державної казначейської служби України Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - головні управління Державної казначейської служби України). Такі документи подаються окремо щодо кожного постачальника та транспортувальника ресурсів (надавача товарів, послуг), який братиме участь у розрахунках (п.п.2.1-2.3 вказаного вище Порядку).
У пункті 2.7 Порядку визначено, що розпорядники коштів за рахунок отриманих субвенцій із загального фонду Державного бюджету України здійснюють розрахунки за природний газ, теплопостачання та електроенергію шляхом перерахування коштів на рахунки постачальників та транспортувальників ресурсів (надавачів товарів, послуг), відкриті в органах Державної казначейської служби України, а у разі проведення розрахунків за природний газ - на поточні рахунки із спеціальним режимом використання енергопостачальників, відкриті в уповноваженому банку.
З огляду на це, запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу, визначений Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам та надання пільг, субсидій та компенсацій (Постанова Кабінету Міністрів України №20 від 11 січня 2005 року), держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств ПЕК, пов'язаних з постачанням природного газу населенню, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме - витрат на придбання природного газу.
Фактично, визнаючи неможливість розрахунків у цій частині підприємствами ПЕК, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює цим самим характер регулювання відповідних правовідносин, що склались між сторонами на підставі укладених між ними договорів.
Тобто, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині зазнають імперативного регулюючого впливу держави, шляхом прийняття, зокрема, Закону України "Про житлово-комунальні послуги", Закону про державний бюджет на відповідний рік, нормами яких передбачено виділення субвенцій на фінансування пільг та субсидій, та інших законодавчих актів, на виконання яких, у свою чергу, було прийнято підзаконні нормативні акти і, зокрема, згадану вище Постанову Кабінету Міністрів України № 20 від 11 січня 2005 року.
Як свідчать матеріали справи, частина заборгованості відповідача перед позивачем за транспортування природного газу магістральними трубопроводами погашена шляхом проведення взаєморозрахунків відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20.
На виконання вказаної постанови, Головне управління державної казначейської служби України у Полтавській області, Департамент фінансів Полтавської облдержадміністрації, ТОВ "ТД "Лубнигаз", ПАТ Укртрансгаз, НАК Нафтогаз України підписали наступні спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету України: № 2229/у від 22.08.2016 на суму 695655,40 грн, № 2860/у від 17.11.2016 на суму 63040,69 грн, № 3435/у від 20.12.2016 на суму 99480,53 грн, № 380/у від 19.01.2017 на суму 144127,83 грн, № 1355/у від 21.02.2017 на суму 628000,00 грн, № 2467/у від 21.04.2017 на суму 219187,38 грн, № 2599/у від 17.05.2017 на суму 237024,98 грн, № 1936/у від 20.03.2017 на суму 300000,00 грн, № 2991/у від 21.06.2017 на суму 159130,00 грн, № 3696/у від 19.10.2017 на суму 60000,00 грн, № 3924/у від 15.11.2017 на суму 125000,00 грн, № 4375/у від 15.12.2017 на суму 250000,00 грн.
Вказані спільні протокольні рішення були повністю виконані відповідачем, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.
Підписання сторонами спільних протокольних рішень і виконання їх положень, а також положень Постанови Кабінету Міністрів України №20 від 11 січня 2005 року, наказу Міністерства палива та енергетики України, Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", Державного казначейства України від 03 лютого 2009 року №55/57/43, наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства фінансів України від 03 серпня 2015 року №493/688 свідчить про те, що сторони фактично погодились, що часткова оплата наданих послуг з постачання природного газу за спірним договором від 01.07.2015, підлягає погашенню шляхом здійснення взаєморозрахунків на підставі спільних протокольних рішень.
При цьому, колегія суддів зазначає, що спільні протокольні рішення, за якими проводилося погашення заборгованості, змінило порядок і строк проведення розрахунків за послуги з постачання природного газу, надані відповідно до договору №1506000177/Н033 від 01.07.2015.
Таким чином, за послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу, які надані відповідачу позивачем у 2016-2017 роках, сплата відбувалася як за спільними протокольними рішеннями, так і коштами з поточних рахунків із спеціальним режимом використання відповідно до алгоритму розподілу.
Як зазначає позивач та обґрунтовано встановлено судом першої інстанції, з наданих позивачем розрахунків пені, річних та інфляційних, вбачається, що вказані нарахування позивач здійснював лише на той борг, який не був предметом спільних протокольних рішень, а сплачувався відповідно до алгоритму розподілу.
Щодо посилання відповідача на те, що позивач неправомірно нарахував пеню, річні та інфляційні на суми боргу сплачені відповідно до алгоритму розподілу, колегія суддів зазначає наступне.
Алгоритм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання гарантованих постачальників природного газу був затверджений Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг (НКРЕ) 30.09.2015 № 2516, яка діяла до 19.10.2017.
При цьому, в період з травня 2016 року по жовтень 2017 року нормативи перерахування коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання постачальників природного газу, на яких покладені спеціальні обов'язки, відкритих в установах уповноважених банків, що надійшли від категорії споживачів побутові споживачі та релігійні організації (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності) затверджувалися відповідними постановами НКРЕ № 1479 від 02.09.2016, № 1910 від 28.10.2016, № 1935 від 31.10.2016, № 1992 від 11.11.2016, № 2053 від 25.11.2016, № 47 від 19.01.2017, № 192 від 14.02.2017, № 295 від 21.03.2017, № 667 від 23.08.2017. З посиланням саме на ці постанови НКРЕ здійснювалися оплати послуг з рахунків із спеціальним режимом використання відповідно до алгоритму розподілу коштів.
Таким чином, як вірно зазначено судом першої інстанції, встановлений алгоритм розподілу коштів не змінює строк оплати, здійснення оплат по договору відповідно до алгоритму, не звільняє відповідача від обов'язку розрахунку за послуги в порядку та строки встановлені п. 5.6. договору.
Колегія суддів зазначає, що послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами надаються позивачем саме відповідачу, тому несплата населенням послуг відповідача не впливає на його договірні відносини з позивачем і не може бути підставою звільнення його від відповідальності щодо нарахування пені, 3% річних та інфляційних збитків. Постанова Кабінету Міністрів України №792 від 30.09.2015 не змінює порядок здійснення розрахунків між позивачем та відповідачем, а лише встановлює норматив перерахування таких коштів позивачу.
За таких обставин, посилання відповідача на те, він жодним чином не міг впливати на надходження коштів позивачу відповідно до алгоритму розподілу коштів, не приймається до уваги колегією суддів, оскільки строк оплати послуг з транспортування природного газу сторони погодили у договорі, зокрема в п. 5.6. договору, згідно якого остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться замовником до двадцятого числа місяця, наступного за звітним. Укладений між сторонами договір є типовим договором, умови викладені в ньому є обов'язковими для виконання сторонами.
На підставі викладеного, нарахування позивачем пені у розмірі 14016,75 грн, 3% річних у розмірі 2185,39 та інфляційних втрат у розмірі 2439,53 грн, є обґрунтованим та правомірно задоволено судом першої інстанції.
Щодо оскарження позивачем рішення суду в частині відмови у стягненні 3% річних та пені, нарахованих на суму 489941,68 грн (платіж за грудень 2017 року), перерахованої на думку позивача з простроченням, колегія суддів зазначає наступне.
08.11.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України”, згідно якої з 01.01.2018 втратила чинність постанова Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005 про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, з одночасним внесенням змін до Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою КМУ від 04.02.2002 №256.
Постановою Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету” від 04.03.2002 №256 визначається механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу (в томі числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), послуг тепло-, водопостачання і водовідведення.
Пунктом 3 вказаного Порядку передбачено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів).
Також, відповідно до зазначеного порядку для проведення розрахунків відповідно до встановленого порядку всі учасники відкривають поточні рахунки із спеціальних режимом використання в органах Казначейства.
Усі учасники розрахунків, що проводяться згідно із цим пунктом, у графі “Призначення платежу” платіжних доручень додатково зазначають “постанова Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 №256”.
Аналіз змісту Порядку вказує на те, що держава взяла на себе бюджетне зобов'язання щодо відшкодування частини витрат підприємств, в тому числі паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних з газопостачанням населення, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме - витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами, тощо. Цей Порядок визначений відповідно до статті 102 Бюджетного кодексу України (п. 1 Порядку).
З наведеного вбачається адміністративно-правове регулювання відносин щодо механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню, зокрема, на оплату природного газу.
Запроваджуючи механізм розрахунків, визначений Порядком, держава забезпечує відшкодування частини витрат, в тому числі підприємств ПЕК, пов'язаних з оплатою природного газу населенням (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), яке використовує житлові субсидії та має пільги.
Тобто, державою офіційно визнається неможливість підприємств ПЕК забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (в залежності від рівня отриманих пільг та субсидій населенням на відповідній ліцензованій території діяльності).
Визнаючи неможливість розрахунків в цій частині підприємствами ПЕК, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склались між сторонам на підставі укладених між ними договорів.
Тобто, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині (у розмірі отриманих пільг та субсидій населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, якою приймаються законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг та субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій.
Отже, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава буде компенсувати за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), і застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови, чи навпаки.
Дана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 915/789/16, від 04.12.2018 у справі №927/276/18, від 06.11.2018 у справі №913/89/18, від 01.10.2018 у справі №904/9145/17, від 04.12.2018 у справі №927/276/18.
Згідно п. 2 Порядку, фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення, районних бюджетах, бюджетах об'єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.
Перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Державною казначейською службою згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов'язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій і допомоги населенню. Щомісячні суми субвенцій перераховуються на рахунки місцевих бюджетів, відкриті Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій у відповідних органах Державної казначейської служби, пропорційно обсягам субвенцій, передбаченим у державному бюджеті для бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів, бюджетів міст Києва та Севастополя (п. 4 Порядку).
Підприємства - надавачі послуг з постачання електроенергії, транспортування, розподілу та постачання природного газу, послуг з тепло-, водопостачання і водовідведення, послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, вивезення побутового сміття та рідких нечистот, доставки громадянам повідомлень про призначення субсидії готують реєстри обсягів спожитих енергоносіїв та наданих послуг, що підлягають перерахуванню, відповідно до фактичних обсягів спожитих енергоносіїв та наданих послуг, але не вище обсягів нарахованих сум пільг і субсидій, і надсилають їх протягом місяця, але не пізніше 14 числа місяця, що настає за звітним періодом, фінансовим органам райдержадміністрацій, виконавчих органів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення), об'єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, та головним розпорядникам коштів місцевих бюджетів. Форма та порядок заповнення реєстру встановлюються Мінфіном (п.5 Порядку).
Згідно з п.6 Порядку фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення), об'єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, на підставі інформації, зазначеної у пункті 5 цього Порядку, щомісяця готують реєстри сум, що підлягають перерахуванню, та подають їх Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, міст Києві та Севастополі: протягом місяця, але не пізніше 19 числа місяця, що настає за звітним періодом, - щодо пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), послуг з тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот, доставки громадянам повідомлень про призначення субсидії (абз. 4 п. 6 Порядку).
Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, фінансові органи обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій у дводенний строк узагальнюють реєстри, зазначені в абзаці четвертому пункту 6 цього Порядку, та надають їх управлінням Казначейства.
Казначейство перераховує протягом місяця, але не пізніше 24 числа місяця, що настає за звітним періодом, субвенцію для виплати пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), послуг з тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за видами послуг згідно із зведеними реєстрами.
Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, фінансові органи обласних держадміністрацій протягом двох операційних днів після отримання коштів субвенцій надають органам Державної казначейської служби платіжні доручення щодо перерахування цих коштів на рахунки районних бюджетів, бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, об'єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, пропорційно фактичним зобов'язанням з пільг, субсидій і допомоги населенню відповідних бюджетів на дату проведення платежів з їх оплати (абз. 1 п. 7 Порядку).
Органи Державної казначейської служби протягом операційного дня з часу отримання відповідних платіжних доручень направляють кошти субвенцій на рахунки місцевих бюджетів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби (абз. 4 п. 7 Порядку).
Отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків.
Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють протягом двох операційних днів розрахунки з постачальниками відповідних послуг і ведуть облік за видами пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу; доставки громадянам повідомлень про призначення субсидії; допомоги сім'ям з дітьми, малозабезпеченим сім'ям, інвалідам з дитинства, дітям-інвалідам, тимчасової державної допомоги дітям та допомоги по догляду за інвалідами I чи II групи внаслідок психічного розладу (абз. 1-2 п. 8 Порядку).
Кошти, отримані як субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот, отримані постачальниками від головних розпорядників місцевих бюджетів згідно з пунктом 8 цього Порядку за електричну енергію, природний газ, послуги з транспортування, розподілу та постачання природного газу, тепло-, водопостачання і водовідведення, утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, вивезення побутового сміття та рідких нечистот та іншими суб'єктами господарювання, розрахунки з якими здійснюються за рахунок таких коштів, використовуються протягом бюджетного року за цільовим призначенням (абз. 1 п. 8-1 Порядку).
Суб'єктами господарювання, які мають ліцензію на постачання природного газу, отримані кошти спрямовуються на оплату природного газу оптовим продавцям та власникам ресурсу природного газу (в тому числі ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"), на оплату послуг з розподілу та транспортування природного газу операторам газорозподільної системи та оператору газотранспортної системи (абз. 3 п. 8-1 Порядку) .
Згідно абз. 3 п. 8-1 Порядку суб'єктами господарювання, які мають ліцензію на розподіл природного газу, кошти, отримані згідно з абзацами другим та сьомим цього пункту, спрямовуються на оплату природного газу оптовим продавцям та власникам ресурсу природного газу (в тому числі ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"), на оплату послуг з транспортування природного газу оператору газотранспортної системи та (або) сплату грошових зобов'язань з податків, зборів і платежів до державного бюджету, в тому числі податку на додану вартість в межах нарахувань на обсяг планової тарифної виручки, встановленої НКРЕКП на плановий період.
Таким чином, вищевказаним Порядком змінено характер регулювання правовідносин, що склалися між сторонами на підставі укладеного між ними договору на транспортування природного газу, зокрема, змінено строки виконання відповідачем зобов'язань з оплати природного газу.
Як свідчать матеріали справи, відповідно до платіжного доручення №3 від 31.01.2018 кошти в сумі 616391,47 грн перераховувалися відповідачем позивачу з посиланням в призначенні платежу на Постанову КМУ від 04.03.2002 № 256 (а.с. 137).
Отже, враховуючи строки перерахування коштів субвенцій (у строки визначені Порядком) відповідач своєчасно, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256, перерахував позивачу кошти за оплату природного газу використаного в грудні 2017 року на суму 489941,68 грн.
Згідно з ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Виходячи зі змісту Порядку, він є обов'язковим для сторін при вчиненні розрахунків по договору.
Договір укладено сторонами 01.07.2015.
На момент укладення договору механізм перерахування субвенції на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату природного газу регулювався Порядком КМУ № 20 від 11.01.2005, абзацом 3 п.7 якого встановлено, що розрахунки проводяться на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків.
З 01.01.2018 механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату природного газу регулювався Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 N 256, якою встановлено інший порядок перерахування субвенцій (без укладення спільних протокольних рішень) та інші строки перерахування субвенцій.
Таким чином, як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідач здійснив оплату газу використаного ним у грудні 2017 року на суму 489941,68 грн з дотриманням вимог Порядку, і застосування до нього відповідальності у вигляді пені за прострочення виконання зобов'язань, а також нарахування 3% річних за порушення грошового зобов'язання, є безпідставним, в зв'язку з чим посилання позивача в апеляційній скарзі щодо неправомірності відмови місцевим господарським судом в цій частині позову є необґрунтованим.
Згідно з ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
В рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007, аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов'язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Згідно зі ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги є обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, в зв'язку з чим рішення Господарського суду Полтавської області від 06.02.2019 у справі № 917/1367/18 слід залишити без змін.
Керуючись статтями 269, 270, п.1 статті 275, статтями 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу АТ "Укртрансгаз" залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ТОВ "Торговий дім "Лубнигаз" залишити без задоволення
Рішення Господарського суду Полтавської області від 06.02.2019 у справі № 917/1367/18 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 13.06.2019.
Головуючий суддя Я.О. Білоусова
Суддя О.А. Пуль
Суддя О.В. Шевель