Подільський районний суд міста Києва
Справа № 758/7042/19
30 травня 2019 року м. Київ
Подільський районний суд м. Києва в складі судді ОСОБА_1 , розглянувши скаргу ОСОБА_2 , на бездіяльність слідчого СВ Подільського УП ГУНП в м. Києві щодо нездійснення процесуальних дій,-
До Подільського районного суду м. Києва надійшла скарга ОСОБА_2 , на бездіяльність слідчого СВ Подільського УП ГУНП в м. Києві щодо нездійснення процесуальних дій.
Розглянувши матеріали скарги, слідчий суддя приходить до наступних висновків.
Положенням статті 303 КПК України передбачено вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, що підлягають оскарженню, а саме на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора: 1) бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування; 2) рішення слідчого, прокурора про зупинення досудового розслідування - потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження; 3) рішення слідчого про закриття кримінального провадження - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником; 4) рішення прокурора про закриття кримінального провадження та/або провадження щодо юридичної особи - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження; 5) рішення прокурора, слідчого про відмову у визнанні потерпілим - особою, якій відмовлено у визнанні потерпілою; 6) рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора при застосуванні заходів безпеки - особами, до яких можуть бути застосовані заходи безпеки, передбачені законом; 7) рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій - особою, якій відмовлено у задоволенні клопотання, її представником, законним представником чи захисником; 8) рішення слідчого, прокурора про зміну порядку досудового розслідування та продовження його згідно з правилами, передбаченими главою 39 цього Кодексу, - підозрюваним, його захисником чи законним представником, потерпілим, його представником чи законним представником; 9-1) рішення прокурора про відмову в задоволенні скарги на недотримання розумних строків слідчим, прокурором під час досудового розслідування - особою, якій відмовлено у задоволенні скарги, її представником, законним представником чи захисником; 10) повідомлення слідчого, прокурора про підозру після спливу одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку або двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину, але не пізніше закриття прокурором кримінального провадження або звернення до суду із обвинувальним актом - підозрюваним, його захисником чи законним представником. Скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами ст. ст. 314 - 316 цього Кодексу. Під час підготовчого судового засідання можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, передбачені п. 5 та 6 ч. 1 цієї статті.
Відповідно до ч. 1 ст. 304 КПК України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора, передбачені ч. 1 ст. 303 цього Кодексу, можуть бути подані особою протягом десяти днів з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності. Якщо рішення слідчого чи прокурора оформлюється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії.
Статтею 2 КПК України передбачено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ч. ч. 1 - 2 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно поданої до Подільського районного суду м. Києва скарги на бездіяльність слідчого, скаржник просить зобов'язати слідчого надати потерпілому матеріали кримінального провадження для ознайомлення.
При ознайомлені із матеріалами скарги встановлено, що вона викладена російською мовою, з чого припускається, що скаржник не врахував втрату чинності на підставі Рішення Конституційного Суду № 2-р/2018 від 28.02.2018 р. Закону «Про засади державної мовної політики», як такого, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Так, Конституційний Суд України постановив визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) Закон України «Про засади державної мовної політики» від 3 липня 2012 року №5029-VI зі змінами. Суд постановив, що Закон України «Про засади державної мовної політики» від 3 липня 2012року №5029-VI зі змінами, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.
Відповідно втратила чинність й стаття 14 Закону України «Про засади державної мовної політики», якою встановлювалось право суду за згодою сторін здійснювати провадження регіональною мовою (мовами) у межах території, на якій поширена регіональна мова (мови); допускалась подача до суду письмових процесуальних документів і доказів, викладених регіональною мовою (мовами), з перекладом, у разі необхідності, на державну мову без додаткових витрат для сторін процесу, а також без додаткових для цих осіб витрат - надання послуг перекладача з регіональної мови або мови меншини, у разі необхідності, а державою гарантувалась можливість здійснювати судове провадження регіональною мовою (мовами).
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 1 листопада 2018 року (справа № 638/17598/17, провадження № 61-26527 св 18) визнав правомірним залишення без руху заяви у зв'язку із невідповідністю вимогам щодо її змісту, в тому числі і викладенням заяви російською мовою.
Так Верховний Суд зазначив, що державною мовою в Україні є українська мова (стаття 10 Конституції України).
Європейський суд з прав людини у рішенні «Менцен проти Латвії (заява № 71074/01) зазначив: «... що свобода використання мови як така не є однією з прав і свобод, які регулюються Конвенцією. Загальновизнаним є те, що не існує жорсткої лінії розмежування мовної політики від сфери, охопленої Конвенцією, а захід, вжитий в рамках такої політики, може стосуватися одного або декількох положень Конвенції. Разом з тим, фактом залишається те, що, за винятком конкретних прав, передбачених статтями 5 § 2 та 6 § 3 (а), (е), Конвенція сама по собі не гарантує права на використання певної мови при комунікації з органами державної влади або право отримувати інформацію вільно обраною мовою. Отже, за умови поваги до прав, захищених Конвенцією, кожна Висока Договірна Сторона має право регулювати та встановлювати зобов'язання щодо використання своєї офіційної мови або мов у документах, що посвідчують особу та інших офіційних документах.»
З огляду на викладене, відмова в прийнятті заяви з підстав невиконання вимог закону щодо викладення заяви державною мовою, не є такою, що несумісна з гарантіями, передбаченими статтею 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини.
Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Оскільки заявлені вимоги, які не передбачені ст. 303 КПК України, слідчим надано відповідь потерпілому щодо можливості ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, скаргу викладено не державною мовою, а відтак, слідчий суддя приходить до висновку про необхідність відмови у відкритті провадження за скаргою.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 2, 22, 303-304, 314 - 316 КПК України, суд, -
Відмовити у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_2 , на бездіяльність слідчого СВ Подільського УП ГУНП в м. Києві щодо нездійснення процесуальних дій;
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження за скаргою надіслати особі, яка її подала, разом із скаргою та усіма доданими до неї матеріалами;
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'яти днів з дня отримання її копії безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Слідчий суддя ОСОБА_1