Справа № 22ц - 357/10 Головуючий у 1інстанції - Савицька Н.В.,
Категорія -57 До повідач - Свистун О.В.
11 березня 2010 року
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області
в складі: головуючого - судді Шевчук
суддів - Свистун О.В., Подолюка В.А.,
при секретарі - Матюхіній О.Г.,
з участю: представників відповідачів - Тищенка В.В. Гережун Н.Д. Савули С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Луцької районної ради, Державного казначейства України, Головного управління державного казначейства України у Волинській області, фінансового управління Луцької районної державної адміністрації про відшкодування вартості конфіскованого майна та стягнення грошової компенсації за незаконне позбавлення волі
за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_6 на рішення Луцького міськрайонного суду від 18 грудня 2009 року,
Не погоджуючись з рішенням суду позивач ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу і просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позову повністю, оскільки вважає, що суд порушив норми матеріального та процесуального права.
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 18 грудня 2009 року позов ОСОБА_6 до Луцької районної ради, Державного казначейства України, Головного управління державного казначейства України у Волинській області, фінансового управління Луцької районної державної адміністрації про відшкодування вартості конфіскованого майна та стягнення грошової компенсації за незаконне позбавлення волі задоволено частково.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6 зазначає, що суд не взяв до уваги те, що конфісковане майно їй не повернуто, коштів за конфісковане майно вона не отримала, не в повному обсязі виплачено компенсацію за роки позбавлення волі.
Представники відповідачів Тищенко В.В. Гережун Н.Д. Савула С.В., апеляційну скаргу заперечили, оскільки вважають, що рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що підстав та стягнення грошової компенсації за незаконне позбавлення волі немає, оскільки грошова компенсація ОСОБА_6 була виплачена повністю, а вимога про стягнення вартості конфіскованого майна підлягає до задоволення, так як позивач не отримувала даної виплати.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що вироком військового трибуналу НКВС Волинської області від 29 березня 1946 року ОСОБА_6 була незаконно засуджена за ст.ст.. 20-54-1 «а», 54-11 КК УРСР на 10 років позбавлення волі з поразкою у політичних правах на 5 років, із конфіскацією майна. А 5 грудня 1954 року її було умовно-достроково звільнено від відбування покарання зі зняттям поразки у правах. Постановою Президії Волинського обласного суду вказаний вирок було скасовано із закриттям провадження в справі, а ОСОБА_6 визнано реабілітованою особою про що було видано відповідну довідку.
Таким чином ОСОБА_6 вважається реабілітованою особою.
Рішенням комісії з питань прав реабілітованих Луцької районної ради народних депутатів від 23 жовтня 1991 року за №4 позивачу ОСОБА_6 було нараховано відшкодування за конфісковане майно в розмірі 21312крб. та 12000 крб. за роки позбавлення волі. Рішенням Луцької районної комісії з питань поновлення прав реабілітованих №89 від 24 листопада 2008 року проведено перерахунок нарахованої до виплати компенсації за конфісковане майно, розмір якої, внаслідок перерахунку, становив 120 грн. Зазначені рішення на даний час ніким не скасовані.
Згідно з ч.2 ст. 5 ЗУ «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» вилучені будівлі та інше майно по можливості повертається реабілітованому або його спадкоємцям натурою. При відсутності такої можливості заявнику відшкодовується вартість будівель та майна.
Судом встановлено, що до конфіскованого майна належав будинок, вартістю згідно оцінки інспекції державного страхування 14312 крб. та інші будівлі 7000 крб. /а.с.29/, власниками якого були батьки позивача. Відповідно позивач як спадкоємець має право на спадкування належної їй частки в конфіскованому майні. Доказів, що дане майно належало їй, а не батькам вона суду не надала. Також судом перевірено, що повернути майна в натурі не має можливості, а тому слід відшкодувати його вартість.
Сума компенсації нарахована у відповідності до Положення про порядок виплати компенсації, повернення майна або відшкодування вартості реабілітованим, затвердженого постановою КМ УРСР від 24.06.1991 року. Відповідно до п.15 цього Положення повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим громадянам провадиться незалежно від часу реабілітації.
Отже, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про стягнення з Фінансового управління Луцької райдержадміністрації в користь ОСОБА_6 120 грн. перерахованої грошової компенсації за конфісковане майно батьків.
Із матеріалів справи вбачається, що компенсація за роки позбавлення волі призначена та виплачена Фінансовим управлінням Луцької міської районної державної адміністрації протягом 1991 - 2000 років, що підтверджується наданими суду доказами /а.с. 264, 272-275/.
Таким чином суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в тій частині позовних вимог, оскільки позивач ОСОБА_6 не довела, що їй не було виплачено грошової компенсації за роки позбавлення волі.
Відповідно до статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Враховуючи встановлені обставини, надані суду докази, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст.307, 308, 314,315, 317, 319, 218 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Луцького міськрайонного суду від 18 грудня 2009 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді
З оригіналом згідно
Суддя апеляційного суду О.В.Свистун