Справа № 22ц-422/10 Головуючий у 1 інстанції: Галушка О.Г.
Категорія: 32 Доповідач: Мудренко Л.І.
17 березня 2010 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого-судді Мудренко Л.І.,
суддів Веремчук Л.М., Русинчука М.М.,
при секретарі Губарик К.А.,
з участю:
представника відповідача Новосада Р.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до державного підприємства «Волиньвугілля» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я на виробництві, за апеляційною скаргою відповідача на рішення Нововолинського міського суду від 22 січня 2010 року,
Рішенням Нововолинського міського суду від 22 січня 2010 року позов задоволено частково.
Ухвалено стягнути з державного підприємства «Волиньвугілля» (далі - ДП «Волиньвугілля») на користь ОСОБА_2 12000 гривень на відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я на виробництві.
Стягнуто з ДП «Волиньвугілля» в дохід держави судовий збір в розмірі 8 гривень 50 копійок та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 15 гривень.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати вказане рішення і ухвалити нове рішення, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального права.
Заслухавши пояснення представника відповідача Новосада Р.А., який апеляційну скаргу підтримав з наведених у ній підстав, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено і це відповідає обставинам справи, що позивач з 1993 року по 2007 рік працював на ДП «Волиньвугілля» (а.с. 4-7). За час виконання трудових обов'язків з позивачем сталося чотири нещасних випадки, пов'язаних з виробництвом, що підтверджується відповідними актами форми Н-1 (а.с. 8-15). Згідно довідки медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) від 10.04.2009 року ОСОБА_2 встановлено 60 % втрати професійної працездатності з 05.04.2009 року (а.с. 17). Довідкою до акта огляду МСЕК від 10.04.2009 року позивачу встановлено інвалідність третьої групи у зв'язку з трудовим каліцтвом (а.с. 18).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 153 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП) України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Згідно з роз'ясненнями, що містяться у п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності.
При таких обставинах справи, які підтверджуються належними і допустимими доказами та відповідно до зазначених норм матеріального права, суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, дійшов правильного і обґрунтованого висновку про обов'язок саме роботодавця відшкодувати позивачу моральну шкоду, врахувавши при визначенні її розміру вимоги розумності і справедливості, втрату позивачем працездатності (60 %), наявність третьої групи інвалідності та тяжкість ушкоджень його здоров'я, яких він зазнав у молодому віці (35 років).
Покликання апелянта на те, що в даному випадку слід керуватися Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон) і обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди позивачу слід покласти на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд) не заслуговують на увагу з наступних підстав.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року № 717-V внесено зміни до статей 1, 21, 28, 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV.
У відповідності до внесених змін до Закону виключено положення статей, які передбачали право громадян, з якими стався нещасний випадок на виробництві, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції даного Закону. Однак, саме право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки ст. 237-1 КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Крім того, внесені вищевказані зміни до Закону визнані такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) згідно рішення Конституційного суду України № 20-рп/2008 від 8 жовтня 2008 року.
Відповідач не представив належних доказів, які давали б підстави для його звільнення від обов'язку відшкодувати позивачу в даному випадку моральну шкоду.
Таким чином колегія суддів приходить до висновку, що при вирішенні зазначеної справи суд на підставі встановлених в судовому засіданні фактів, що підтверджуються належними доказами, вірно визначив характер спірних правовідносин між сторонами, час їх виникнення і правові норми, що їх регулюють, і обґрунтовано стягнув з відповідача моральну шкоду. В апеляційній скарзі не наведено доводів для спростування висновків суду.
Рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а зазначені в ньому висновки відповідають обставинам справи.
Виходячи з меж апеляційного розгляду, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухваленого у даній справі судового рішення.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу відповідача державного підприємства «Волиньвугілля» відхилити.
Рішення Нововолинського міського суду від 22 січня 2010 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до судової палати в цивільних справах Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Судді