Справа № 22-Ц-261/10 Головуючий в 1-й інстанції Лівандовська-Кочура Т.В.
Категорія 2 Доповідач Карпук А.К.
24 лютого 2010 року м. Луцьк
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі
головуючого судді Карпук А.К.
суддів- ЗдрилюкО.І., Киці СІ.
при секретарі Савчук О.В.
з участю позивача ОСОБА_3 представника позивача ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання права власності на частину квартири та визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно, усунення перешкод в користуванні квартирою,
за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду від 16 грудня 2009 року,-
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_3, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просила рішення суду скасувати, справу передати на новий судовий розгляд.
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 16 грудня 2009 року частково задоволено позов ОСОБА_3
Визнано за ОСОБА_3 право власності на 17/100 квартири АДРЕСА_1.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Позов ОСОБА_5 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_5 право власності на 83/100 квартири АДРЕСА_1.
Постановлено усунути перешкоди в користуванні спірною квартирою шляхом зобов»язання ОСОБА_3 звільнити незаконно зайняту частину квартиру, що належить ОСОБА_5 як спадкове майно.
Стягнуто з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_5 4 679.95 судових витрат. В решті позовних вимог відмовлено.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності, спірна квартира зареєстрована за ОСОБА_6 на праві приватної власності, /а.с.5-9/.
Шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_3, зареєстрований 28.08.1966 року розірвано на підставі рішення Ківерцівського районного суду від 9 лютого 2007 року /а.с.10/
16 квітня 2007 року ОСОБА_6 уклав шлюб з ОСОБА_5./а.с.57/
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, що стверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 /а.с.60/
15 березня 2007 року ОСОБА_6 склав заповіт, яким заповів все належне йому майно ОСОБА_5./а.с.61-62/.
Сімейні відносини між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 припинено з 1987 року та з цього часу він проживав у спірній квартирі з ОСОБА_5, про що ствердили свідки - сусіди по будинку ОСОБА_7, ОСОБА_8
Про припинення сімейних відносин з ОСОБА_3 з 1987 року зазначав сам спадкодавець ОСОБА_6 звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_3 про втрату права на житло /а.с. 107/
Спірна квартира знаходиться в будинку Житлово-будівельного кооперативу, членом якого був ОСОБА_6
Згідно з довідкою Житлово-експлуатаційної контори №8 від 13.05.2009 року, балансова вартість спірної квартири на час сплати пайових внесків становила 7 484 крб. 70 коп. Перший внесок в сумі 2 500 крб. сплачений до заселення будинку ОСОБА_6, в подальшому пайові внески вносились по 50 крб. щоквартально в період з 4-го кварталу
1986 року по 4 квартал 1991 року, залишок був сплачений в 1 кварталі 1992 року в сумі 4084 крб. /а.с. 96/
Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних мотивів. Відповідно до ч.І ст. 60 СК майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
Відповідно до частини шостої статті 57 СК /ст.28 Кодексу про шлюб та сім»ю УРСР/ суд може визнати особистою власністю дружини, чоловіка майно, набуте кожним з них за час їхнього окремого проживання у зв»язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Відповідно до п.30 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійним та поділ спільного майна подружжя», якщо за час окремого проживання подружжя після фактичного припинення шлюбних відносин спільне майно його членами не придбавалося, суд відповідно до ч.6 ст. 57 СК може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте кожним з них за цей період за вказаних обставин, і провести поділ тільки того майна, що було їхньою власністю до настання таких обставин.
Отже, суд першої інстанції встановивши на підставі належних і допустимих доказів, які є в матеріалах справи, що ОСОБА_6 та ОСОБА_3 хоча і перебували в зареєстрованому шлюбі, однак з 1987 року фактично припинили шлюбні відносини, сплата 34 відсотків внесків за спірну кооперативну квартиру до 1987 року проведено спадкодавцем ОСОБА_6 в період спільного проживання з позивачем ОСОБА_3, а 64 відсотки вартості кооперативної квартири сплачено в період з
1987 по 1992 рік, після фактичного припинення шлюбних відносин з позивачем, дійшов вірного висновку, що до спільної сумісної власності належить 34/100 квартири, відтак ОСОБА_3, як колишній дружині належить 17/100 частин спірної квартири.
Виходячи із змісту заповіту, відповідно до якого ОСОБА_6 заповів все належне йому майно відповідачці ОСОБА_5, суд підставно частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_5, визнавши за останньою право власності на 83/100 спадкової квартири АДРЕСА_1.
Покликання апелянта на страхове свідоцтво, довіреність та заяву про перереєстрацію автомобіля, належного її матері ОСОБА_9 та внесення в графу »особливі відмітки» прізвища «ОСОБА_6» як на доказ підтримання подружніх відносин, є необгрунтованим та спростовується наявною в матеріалах справи позовною заявою ОСОБА_6 від 29 січня 2008 року, в якій він вказує про припинення з ОСОБА_3 будь-яких відносин з 1987 року, відсутність спільного господарства та зазначає, що остання не була членом його сім»ї на протязі 21 року, оскільки однією сім»єю вони не проживали. /а.с.107/.
Внесення позивачки ОСОБА_3 до ордера, виданого на спірну квартиру, не створює права власності позивача на цю квартиру, оскільки право власності на кооперативну квартиру виникало лише після повної сплати пайових внесків.
Як свідчать матеріали цивільної справи, позивач та її представник клопотання про допит свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11 в суді першої інстанції не заявляли, не звертались з таким клопотанням позивач та її представник і до суду апеляційної інстанції. Про допит свідка ОСОБА_12 позивач ОСОБА_3 клопоталась при розгляді справи за позовом ОСОБА_6 до неї про втрату права на житло. /а.с.108-зворот/ .
Доводи апелянта в даному судовому засіданні про незаконність рішення Ківерцівського районного суду від 9 лютого 2007 року про розірвання шлюбу між нею і ОСОБА_6 не заслуговує на увагу, оскільки рішення є чинним, позивач цього рішення в установленому законом порядку не оскаржувала.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 303,304, 307, 308, 314,315 ЦПК України колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити. Рішення Луцького міськрайонного суду від 16 грудня 2009 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з часу набрання законної сили.