"04" червня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/920/19
Господарський суд Одеської області у складі судді Погребна К.Ф.
при секретарі судового засідання Арзуманян В. А.
розглянувши справу №916/920/19
За позовом: Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720)
До відповідача: Комунального підприємства „Білгород-Дністровськтеплоенерго” (67708, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Перемоги, 2, код ЄДРПОУ 32132501)
про стягнення 31 595,37 грн.
Представники сторін:
від позивача - не з'явився,
від відповідача - Ладан Є.О., довіреність № б/н, дата видачі : 09.01.19;
Суть спору: Публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Комунального підприємства “Білгород-Дністровськтеплоенерго” про стягнення пені за прострочку оплати за переданий природний газ в сумі 29 465,35 грн. та 3% річних в сумі 2 130,02 грн., посилаючись на наступне.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання умов договору купівлі-продажу природного газу №3064/16-ТЕ-23 від 21.12.2015року.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 08.04.2019р. було відкрито провадження по справі №916/920/19. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 04.06.2019р. в порядку ст. 52 ГПК України було здійснено заміну найменування позивача з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».
Відповідач надав відзив на позов від 15.04.2019р. за вх.. №ГСОО 7373/19, згідно якого позовні вимоги не визнає вважає їх необґрунтованими безпідставними в зв'язку з чим в задоволені позову просить суд відмовити повністю.
Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив.
21 грудня 2015 р. між Публічним акціонерним товариством „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” (постачальник) та Комунальним підприємством “Білгород-Дністровськтеплоенерго” (споживач) укладено договір № 3064/16-ТЕ-23 постачання природного газу, згідно п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність споживачу у 2016 році природний газ (надалі - газ), а споживач зобов'язується прийняти та оплатити цей газ на умовах цього договору.
Відповідно до п.п. 1.2., 1.3. договору газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. За цим договором постачається газ власного видобутку (видобутий на території України), а у разі нестачі, імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00 ввезений на митну територію України).
В п. 2.1 договору визначено, що постачальник передає споживачу з 01 січня 2016 року по 31 березня 2016 року (включно) газ обсягом до 4 169 тис. куб. метрів, у тому числі по місяцях (тис. куб.м): у тому числі по місяцях (тис. куб.м): у січня - 1652; у лютому - 1398; у березні - 1119.
Згідно п. 2.1.1 договору обсяги газу, що планується передати за цим договором (далі - планований обсяг) повністю забезпечують споживача природним газом для потреб, зазначених у п. 1.2 цього договору.
За умовами п. 3.1 договору постачальник передає споживачу газ у пунктах приймання-передачі газу на газовимірювальних станціях, які знаходяться на кордоні України, та в пунктах приймання - передачі газу з ПСГ в газотранспортну систему. Право власності на газ переходить від постачальника до споживача в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ споживач несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.
Положеннями п. 3.4. договору встановлено, що приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу.
Відповідно до п. 3.5 договору не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу споживач зобов'язується надати постачальнику завірену копію акта про фактичний обсяг розподіленого/протранспортованого за цим договором природного газу, складеного між споживачем та оператором ГРМ/ГТС; у разі надання технічного акту на загальний обсяг розподіленого/протранспортованого природного газу, споживач надає детальну розбивку газу за категоріями (в т.ч. за цим договором)за власним підписом; підписані та скріплені печатками споживача два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу у розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість. Постачальник не пізніше 8-го числа повертає споживачу один примірник оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою або надає в письмовій формі вмотивовану відмову від підписання акту. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами. У випадку ненадання або несвоєчасного надання споживачем акту приймання-передачі природного газу обсяги використання встановлюються відповідно до даних оператора ГРМ/ГТС. У випадку відмови споживача від підписання акта приймання-передачі природного газу розбіжності підлягають врегулюванню відповідно до умов договору або в порядку, передбаченому чинним законодавством України. До врегулювання сторонами розбіжностей, обсяги переданого газу встановлюються відповідно до даних оператора ГРМ/ГТС.
В п. 4.1 договору визначено, що кількість газу, яка постачається споживачу, визначається за показами комерційних вузлів обліку природного газу.
У відповідності до п. 5.2 договору ціна за 1000 куб.м. газу за цим договором в період з 01 січня 2016р. по 31 березня 2016р. (включно) для підприємств, які приєднанні до газорозподільних мереж, становить 1 770,74грн., крім того: збір у вигляді цільової надбавки до ціни на природний газ - 2%, податок на додану вартість за ставкою - 20%. До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 1 806,15 грн., крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 361,23грн., всього з ПДВ - 2 167,38грн.
Згідно додаткової угоди №1 від 31.12.2015р. до договору, сторони дійшли згоди викласти п.5.2 в наступній редакції: ціна за 1000 куб.м. газу за цим договором в період з 01 січня 2016р. по 31 березня 2016р. (включно) для підприємств, які приєднанні до газорозподільних мереж, становить 1 770,74грн., крім того: податок на додану вартість за ставкою - 20%. До ціни газу додається тариф на транспортування природного газу центральними трубопроводами ПАТ «Укртрансгаз» - 401грн., крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 481,20грн. До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 2 171,74 грн., крім того ПДВ - 20%, крім того ПДВ 20 %.
Пунктом 5.4 договору передбачено, що загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу.
Згідно п. 6.1 договору оплата за природний газ проводиться споживачем виключно грошовими коштами відповідно до цін, умов і порядку зарахування коштів, визначених у п. 5.2 цього договору або у відповідних додаткових угодах (п. 5.1 даного договору). Датою оплати вважається дата зарахування коштів на рахунок постачальника. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Пунктом 6.5 договору передбачено, що звірка розрахунків та/або фактичного обсягу використання здійснюється сторонами на підставі відомостей про фактичну оплату вартості використаного газу споживачем та актів приймання-передачі газу протягом 10-ти днів з моменту письмової вимоги однієї із сторін, підписаної уповноваженою особою.
В пунктах 8.1, 8.2 договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором. У разі невиконання споживачем умов пункту 6.1 цього договору постачальник має право не здійснювати поставку газу споживачу або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання споживачем пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Згідно п. 8.5 договору передбачено, що збитки, завдані одній із сторін договору внаслідок невиконання (неналежного виконання) іншою стороною своїх зобов'язань, відшкодовуються винною у невиконанні (неналежному виконанні) стороною в порядку та розмірі, визначених чинним законодавством України.
В п. 10.3 договору визначено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 (п'ять) років.
За умовами розділу 12 договору останній набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01 січня 2016 року до 31 березня 2016 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
З матеріалів справи вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв природний газ за договором на суму 8 040 175,01 але відповідачем було здійснено несвоєчасний розрахунок за поставлений природний газ, поставлений у січні-березень 2016 року.
Позивач вказав, що Відповідач за поставлений природний газ у спірному періоді розрахувався в повному обсязі з простроченням строків оплати.
Разом з тим, заборгованість відповідачем сплачувалась з порушенням строків, встановлених умовами договору (п.6.1 Договору).
Враховуючи вищевикладене, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Комунальне підприємство "Білгород-Дністровськтеплоенерго", в якому просить господарський суд про стягнення 31 595,37 грн., з яких 29 465,35грн. пеня та 3%річних у розмірі 2 130,02грн.
Дослідивши в сукупності всі обставини та матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, що регулюють спірні відносини, суд дійшов висновку про відмову в задоволені позовних вимог з наступних підстав.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Так, вищевказаний договір купівлі-продажу газу є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Як з'ясовано судом, на виконання вищенаведених умов договору ПАТ “НАК “Нафтогаз Україна” з січня 2016 року по березень 2016 року включно було поставлено, а КП “Білгород-Дністровськтеплоенерго” прийнято природного газу на загальну суму 8 040 175,01 грн. згідно актів приймання - передачі природного газу від 31.01.2016 р., від 29.02.2016 р., від 31.03.2016р.
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Отже, прийняття відповідачем природного газу від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити поставлений природний газ відповідно до чинного законодавства та умов договору до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1 договору).
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Так, за умовами п. 6.1 договору остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
За ствердженнями позивача, останній сумлінно виконував свої обов'язки за договором, тоді як відповідачем протягом періоду поставки несвоєчасно проводились розрахунки за поставлений природний газ, що не спростовано останнім в ході розгляду справи. У зв'язку з невиконанням належним чином відповідачем грошового зобов'язання з оплати природного газу, поставленого в січні - березні 2016 року, позивачем відповідно до п. 8.2 договору було нараховано пеню за період з 15.04.2016 р. по 26.04.2016 р. в розмірі 29 465,35 грн., а також відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України 3% річних від простроченої суми в розмірі 2 130 грн. за період - 15.04.2016 р. по 26.04.2016 р., які заявлені до стягнення.
Як вбачається з доданого до позову розрахунку штрафних санкцій, за поставлений у січні 2016 року природний газ на суму 3 593 500,87 грн. відповідачем здійснено остаточну оплату 16.02.2016 р., за поставлений у лютому 2016 року природний газ на суму 2 281 147,92 грн. відповідачем здійснено остаточну оплату 04.03.2016 р., а за поставлений у березні 2016 року природний газ на суму 2 165 526,22 грн. відповідачем здійснено остаточну оплату 27.04.2016 р.
Відповідно до п. 17 “Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу” кошти, які уповноважений банк за реєстром нормативів перераховує на спеціальні рахунки гарантованого постачальника за природний газ та теплогенеруючих організацій за теплову енергію, ураховуються сторонами як оплата за природний газ і теплову енергію, які споживалися, по-перше, - у місяці, в якому вперше встановлено нормативи, по-друге, - у місяці, наступному за місяцем, в якому вперше встановлено нормативи, і далі - в такому ж порядку залежно від наявності заборгованості за відповідні місяці.
У разі коли сума коштів, що надійшла за реєстром нормативів на спеціальні рахунки гарантованого постачальника або теплогенеруючої організації наростаючим підсумком з місяця, в якому вперше встановлено нормативи, перевищує вартість спожитого природного газу або спожитої теплової енергії наростаючим підсумком із зазначеного місяця, сума такого перевищення враховується сторонами як оплата за природний газ і теплову енергію, які споживалися до місяця, в якому вперше встановлено нормативи.
Таким чином, передбачається можливість врахування перерахованих коштів як оплата за природний газ за теплову енергію залежно від наявності заборгованості за відповідні місяці.
Так, судом з'ясовано, що КП “Білгород-Дністровськтеплоенерго” свої зобов'язання за договором щодо оплати за одержаний газ виконало у повному обсязі та оплатило позивачу вартість поставленого в січні-березні 2016 року природного газу за актами приймання-передачі в сумі 8 040 175,01 грн., проте з порушенням строків щомісячних оплат.
Разом з тим невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата відповідачем природного газу) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.
При цьому боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 8.2 договору у разі невиконання споживачем пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
В силу положень ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).
Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, оскільки відповідач належним чином не виконав передбачені договором № 3064/16-ТЕ-23 від 21.12.2015 р. зобов'язання з оплати природного газу, поставленого в січні - березні 2016 року, позивачем відповідно до п. 8.2 договору було нараховано 29 465,35 грн. пені, а також відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України 3% річних від простроченої суми в розмірі 2 130,02 грн.
Однак, 30.11.2016 року набрав чинності Закон України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” № 1730-VIII.
Згідно преамбули Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” закон визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Процедура врегулювання заборгованості - заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості. Реєстр підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості - державна відкрита, загальнодоступна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про підприємства та організації, які є учасниками процедури врегулювання заборгованості відповідно до цього Закону.
Виходячи зі змісту статті 2 Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”, його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.
Статтею 4 Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” встановлено, що взаєморозрахунки проводяться щодо врегулювання заборгованості з різниці в тарифах для погашення: кредиторської заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової енергії для населення, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води населенню (без урахування розміру зобов'язань із сплати неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), не погашеної на початок місяця, в якому укладається договір про організацію взаєморозрахунків, а в разі її відсутності - кредиторської заборгованості перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води іншим категоріям споживачів; кредиторської заборгованості оптового постачальника електричної енергії перед теплогенеруючими організаціями в обсязі спожитої для виробництва та надання послуг централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) електричної енергії (без урахування розміру зобов'язань із сплати неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за електричну енергію), не погашеної на початок місяця, в якому укладається договір про організацію взаєморозрахунків; кредиторської заборгованості підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту для виробництва послуг централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) електричну енергію (без урахування розміру зобов'язань із сплати неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за електричну енергію), не погашеної на початок місяця, в якому укладається договір про організацію взаєморозрахунків; зобов'язань учасників процедури врегулювання заборгованості перед державним бюджетом. Взаєморозрахунки проводяться у порядку та на умовах, затверджених Кабінетом Міністрів України, за рахунок видатків державного бюджету на погашення заборгованості з різниці в тарифах.
В частинах 1, 2, 3 статті 5 Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” передбачено, що реструктуризації підлягає кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний станом на 1 липня 2016 року для виробництва теплової та електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (без урахування суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), не погашена станом на 31 грудня 2016 року. Реструктуризація заборгованості за спожитий природний газ, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, здійснюється шляхом розстрочення на 60 календарних місяців рівними частинами з першого числа місяця укладення договору без відстрочення погашення заборгованості та з можливістю дострокового погашення. На реструктуризовану заборгованість не нараховуються неустойка (штрафи, пені), проценти річних, інфляційні нарахування, крім випадків повного або часткового нездійснення платежів за договором про реструктуризацію заборгованості, укладеним відповідно до цього Закону.
Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 6 Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” реструктуризації підлягає кредиторська заборгованість підприємств централізованого водопостачання, водовідведення за спожиту електричну енергію станом на 1 липня 2016 року для виробництва та надання послуг з централізованого водопостачання, водовідведення, послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) (без урахування суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожиту електричну енергію), не погашена станом на 31 грудня 2016 року, за умови відсутності поточної заборгованості за електричну енергію на дату укладення договору про реструктуризацію заборгованості. Реструктуризація заборгованості за спожиту електричну енергію здійснюється шляхом розстрочення платежів на 60 календарних місяців рівними частинами з першого числа місяця укладення договору без відстрочення погашення заборгованості та з можливістю дострокового погашення. На реструктуризовану заборгованість не нараховуються неустойка (штрафи, пені), проценти річних, інфляційні нарахування, крім випадків повного або часткового нездійснення платежів за договором про реструктуризацію заборгованості, укладеним відповідно до цього Закону.
Положеннями частини 3 статті 7 Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Таким чином, даною нормою матеріального права, яка є нормою прямої дії, законодавець передбачив можливість уникнення божником відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у сфері теплопостачання як у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на початкову заборгованість, так і у спосіб списання цих нарахувань - лише за умови погашення заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності вказаним Законом, зважаючи на що не ставиться в залежність від виконання будь-яких інших умов. Відтак, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, зважаючи на що судом не приймаються до уваги твердження позивача про необхідність включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.
Як вбачається із матеріалів справи, заборгованість за поставлений природний газ у січні - березні 2016 року відповідачем погашена в повному обсязі 27.04.2016 р., тобто до набрання чинності Законом України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”, зважаючи на що станом на 04.02.2019 р. (дата звернення ПАТ “НАК “Нафтогаз Україна” із даною позовною заявою до суду) у позивача були відсутні правові підстави для нарахування пені та 3% річних за неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором № 3064/16-ТЕ-23 від 21.12.2015 р., оскільки ч. 3 ст. 7 Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до 30 листопада 2016 року, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані - підлягають списанню з 30 листопада 2016 року.
Згідно правової позиції Верховного Суду у постанові від 07.02.2019 року по справі № 927/1152/16 аналіз наведених норм Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” дає підстави для висновку, що частина третя статті 7 Закону є нормою прямої дії, при цьому застосування приписів частини третьої статті 7 Закону (яка є нормою прямої дії) не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. Зокрема, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості (про що повідомило і Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України у межах своєї компетенції).
Вказаних висновків дійшов Верховний Суд також й у постанові від 29.01.2018 р. по справі № 904/10745/16, вказавши, що до заборгованості, що виникла та погашена до набрання чинності Законом не можуть бути застосовані передбачені Законом правила та вимоги щодо необхідності включення підприємства до Реєстру (реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості), оскільки за загальним правилом (частина 1 стаття 58 Конституції України) закон не має зворотної дії в часі. Таким чином, виконання частини 3 статті 7 Закону не потребує включення відповідача до Реєстру (реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості).
За таких обставин, з огляду на вказане суд вважає безпідставними доводи позивача про те, що для участі у процедурі списання підприємства та організації мають бути включені до реєстру за ст. 3 вказаного Закону. При цьому посилання позивача на правові позиції Вищого господарського суду України, зокрема, у справах № 910/15010/16, № 910/16766/13, № 914/2851/16, № 922/1110/15, № 908/3125/16, № 922/4355/14, № 908/2114/16, № 910/17076/16, № 914/1111/16, № 912/3303/16, №927/1442/15, № 910/15873/13, № 917/348/16, № 911/3951/16, як на підставу обов'язковості включення боржника до реєстру підприємств, що є учасниками процедури врегулювання заборгованості, судом до уваги не приймаються, оскільки у 2018 році Верховним Судом були ухвалені судові рішення у зв'язку із неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Зокрема, у справах № 908/3125/16 та № 908/2114/16 Верховним Судом були прийняті постанови від 23.05.2018 р., в яких суд дійшов висновку про те, що ч. 3 ст. 7 Закону є нормою прямої дії та не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.
Крім того, судом критично оцінюються посилання позивача на постанову Верховного Суду від 14.02.2018 р. по справі № 908/3211/16, оскільки у вказаній постанові відсутній висновок щодо необхідності включення до реєстру обсягів заборгованості теплопостачального підприємства для здійснення процедури врегулювання заборгованості, а викладено лише фактичні обставини щодо такого включення відповідача у вказаній справі.
Таким чином, враховуючи те, що основна заборгованість за поставлений природний газ у січні-березні 2016 року відповідачем була погашена в повному обсязі до набрання чинності Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”, відповідно відсутні підстави для нарахування відповідачу пені в сумі 29 465,35грн. та 3% річних в 2 130,02 грн. за прострочення оплати за переданий природний газ.
Згідно з ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У відповідності до ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене, а також вимоги ст. 74 ГПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” задоволенню не підлягають.
Судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача згідно ст.129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. В задоволені позову Акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) до Комунального підприємства „Білгород-Дністровськтеплоенерго” (67708, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Перемоги, 2, код ЄДРПОУ 32132501) - відмовити повністю.
2. Судові витрати покласти на Акціонерне товариство „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720).
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 10 червня 2019 р.
Суддя К.Ф. Погребна