Номер справи: 2-а-1
Категорія: 2.19.5
24 лютого 2010 року Маневицький районний суд Волинської області
в складі: головуючого - судді Невара О.В.,
при секретарі Абрамчук Н.В.,
з участю представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача Рублик Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Маневичі справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України в Маневицькому районі про зобов'язання провести перерахунок та виплату підвищення до пенсії як учаснику війни, -
ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до управління Пенсійного фонду України в Маневицькому районі про зобов'язання провести перерахунок та виплату підвищення до пенсії як учаснику війни. Свої вимоги обґрунтувала тим, що вона є учасником війни та отримує підвищення до пенсії відповідно до ч. 4 ст. 14 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Вважає, що виплата їй вказаної надбавки відповідачем проводиться в значно меншому розмірі, ніж передбачено законодавством. Просила зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Маневицькому районі провести їй перерахунок та виплату підвищення до пенсії як учаснику війни в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком за період з 12.01.2005 року по 31.12.2006 року.
Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі з підстав, викладених у поданій до суду позовній заяві, просила зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Маневицькому районі провести ОСОБА_3 перерахунок та виплату підвищення до пенсії як учаснику війни в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком за період з 12.01.2005 року по 31.12.2006 року.
Представник відповідача Рублик Т.М. позовних вимог не визнала, пояснила, що позивачу ОСОБА_3 як учаснику війни з 12 січня 2005 року нараховувалося підвищення до пенсії в розмірі 9 грн. 96 копійок. Даний розмір було визначено відповідно до положень Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 3.01.2002 року „Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету”. В подальшому розмір вказаної доплати змінювався відповідно до змін у законодавстві і на даний час становить 49 грн. 80 копійок, а тому підстав для перерахунку доплати до пенсії немає. Вважає позовні вимоги, викладені позивачем ОСОБА_3 у позовній заяві та підтримані її представником ОСОБА_1 в судовому засіданні, безпідставними, а тому в їх задоволенні просила відмовити. Крім того, вказала на пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, а тому просила відмовити у задоволенні позову також і з цих підстав.
Заслухавши пояснення сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_3 має статус учасника війни, що підтверджується дослідженим судом посвідченням НОМЕР_1 від 19.06.1998 року, перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Маневицькому районі, що встановлено з повідомлення № 31/3-08 від 13.05.2009 року.
Судом встановлено, що з 21.05.1998 року позивачу нараховується та виплачується підвищення до пенсії, передбачене ч. 4 ст. 14 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Відповідно до ч. 4 ст. 14 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в редакції від 23.11.1995 року, яка діяла до 1.01.2007 року, було передбачено підвищення до пенсії учасникам війни в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком.
Мінімальний розмір пенсії за віком станом на січень 2004 року і до 12.01.2005 року був встановлений ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” і становив 20 % середньої зарплати працівників, зайнятих у галузях економіки України за попередній рік та визначався спеціально уповноваженим центральним органом державної влади у галузі статистики.
12 січня 2005 року набрав чинності Закон України „Про внесення змін до Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, де ч. 1 ст. 28 останнього викладена в новій редакції, що встановлює мінімальний розмір пенсії за віком в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Згідно ст. 83 Закону України „Про Державний бюджет на 2005 рік”, ст. 82 Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність складав 332 грн., з січня 2006 року - 350 грн., з квітня 2006 року - 359 грн., з жовтня 2006 року - 366 грн.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, на думку суду, при розрахунку доплати до пенсії відповідно до ст. 28 Закону України „Про загальнобов'язкове державне пенсійне страхування” застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлений в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, із якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.
Положення ч. 3 ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, на думку суду, не є перешкодою для застосування даної величини (мінімальної пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат, пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першої цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.
Посилання представника відповідача на постанову Кабінету Міністрів України „Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету” від 3.01.2002 року № 1, яка прийнята для визначення механізму фінансового та економічного забезпечення виконання Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та якою визначено розрахункову величину для обрахування доплати до пенсії, передбаченої ч. 4 ст. 14 цього Закону, є безпідставні та такі, що не відповідають положенням Конституції України, зокрема, ст. 22 Конституції України, якою передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Також суд не бере до уваги посилання представника відповідача на відсутність відповідного бюджетного фінансування для проведення перерахунку та виплати позивачу вказаної доплати до пенсії , оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена в залежність від бюджетних асигнувань.
Зазначене підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Як зазначив Європейський Суд з прав людини в рішенні від 8 листопада 2005 року у справі Кечко проти України в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення). Згідно з п. 26 даного рішення Суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Крім того, представниками відповідача не враховано, що з гідно ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч зазначеним нормам КАС України представником відповідача не було подано відповідних доказів в обгрунтування заперечень на заявлені позивачем вимоги.
Виходячи з наведеного, суд вважає, що є підставними позовні вимоги ОСОБА_3 про зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату позивачу підвищення до пенсії в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком з 12.01.2005 року по 31.12.2006 року, виходячи із мінімального розміру пенсії за віком, що визначається в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, який становив з січня 2005 року - 332 грн., з січня 2006 року - 350 грн., з квітня 2006 року - 359 грн., з жовтня 2006 року - 366 грн., та з врахуванням фактично виплаченого щомісячного підвищення до пенсії - 9 грн. 96 копійок.
Згідно ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Позовні заяви приймаються до розгляду адміністративним судом незалежно від закінчення строку звернення до адміністративного суду.
З пояснень сторін в судовому засіданні, а також досліджених судом матеріалів справи встановлено, що ні позивач ОСОБА_3, яка звернулася з позовом до суду 15.07.2009 року, в поданій до суду позовній заяві, ні представник позивача ОСОБА_1 під час судового розгляду справи по суті не вказали причин, які б свідчили, що позивачем пропущено строк звернення до суду з поважних причин. Клопотання про поновлення строку звернення до суду ні позивачем, ні її представником подано не було. На застосуванні наслідків пропуску строку звернення до адміністративного суду наполягає представник відповідача в судовому засіданні.
Частиною 2 ст. 87 Закону України „Про пенсійне забезпечення” від 5.11.1991 року, на яку посилається представник позивача в судовому засіданні, передбачено, що н араховані суми пенсії, не затребувані пенсіонером своєчасно, виплачуються за минулий час не більш як за 3 роки перед зверненням за одержанням пенсії. Суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. Тобто, позивачем та її представником не враховано, що вказаною статтею передбачено виплату за минулий час без обмеження будь-яким строком лише нарахованих сум пенсій, які своєчасно не виплачені.
Крім того, ст. 46 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 9.07.2003 року передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Закон України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” прийнятий пізніше, ніж Закон України „Про пенсійне забезпечення”, а тому, на думку суду, він має пріорітет над останнім, у вказаних правовідносинах мають застосовуватися положення ст. 46 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, згідно яких пенсія виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком лише нарахована. Стосовно ж не нарахованих пенсій ніякими нормативно-правовими актами, крім КАС України, не визначено строк звернення до суду, а тому суд вважає, що під час вирішення даного спору слід застосовувати річний строк звернення до суду.
В судовому засіданні сторонами не представлено доказів, що позивач або її представник звертались зі скаргами на рішення, дії або бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Маневицькому районі в порядку досудового вирішення даного спору, а також, що відповідачем приймались рішення за результатами розгляду таких скарг.
Виходячи з наведеного, суд вважає, що у задоволенні позову ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України в Маневицькому районі про зобов'язання провести перерахунок та виплату підвищення до пенсії як учаснику війни слід відмовити в зв'язку з пропуском позивачем без поважних причин річного строку звернення до адміністративного суду.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 9-14, 71, 86, 94, 99-100, 104, 158-163, 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.ст. 4, 14 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту“ від 22.10.1993 року, ст.ст. 28, 46 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 9.07.2003 року, ст. 87 Закону України „Про пенсійне забезпечення” від 5.11.1991 року, ч. 2 ст. 19, ст. 22, ч. 1 ст. 46 Конституції України , суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України в Маневицькому районі про зобов'язання провести перерахунок та виплату підвищення до пенсії як учаснику війни відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не буде подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Маневицький районний суд. Заява про апеляційне оскарження подається протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі - 1 березня 2010 року. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя районного суду О.В. Невар