Справа № 420/727/19
11 червня 2019 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Аракелян М.М.
Розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 до Суворовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
07 лютого 2019 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла адміністративна позовна заява ОСОБА_1 до Суворовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі, в якій позивач просить суд визнати протиправними дії Суворовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі щодо не виплати ОСОБА_1 пенсійної заборгованості за період травень-липень 2018 року; зобов'язати Суворовське об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі виплатити ОСОБА_1 пенсійну заборгованість за період травень-липень 2018 року.
Ухвалою суду від 12.02.2019р. прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у даній справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що ОСОБА_1 є пенсіонером та отримує пенсію за віком. У зв'язку із проведенням антитерористичної операції на тимчасово окупованих територіях України позивач був змушений покинути м. Макіївку Донецької області, а також є внутрішньо переміщеною особою. Позивач перебуває на обліку Суворовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі, проте, пенсію позивачу не виплачено за період травень-липень 2018 року. Позивач вважає такі дії протиправними, оскільки вони порушують його право на пенсійне забезпечення.
06.03.2019р. представником відповідача подано відзив на адміністративний позов, у якому представник просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову повністю, зазначивши, що управління Пенсійного фонду України діяло на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України №365 від 08.06.2016р. Виплатити заборгованість за травень, червень та липень 2018 року не можливо, оскільки на теперішній час окремого порядку не прийнято. (а.с. 28-29)
Ухвалою від 13.03.2019р. клопотання представника відповідача про розгляд справи у загальному позовному провадженні задоволено. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 04.04.2019р.
У зв'язку із знаходженням судді Аракелян М.М. на лікарняному, слухання справи, які призначені на 04.04.2019р. та на 17.04.2019р. не відбулися, розгляд справи призначено на 15.05.2019р.
Ухвалою суду від 15.05.2019р. клопотання представника відповідача про закриття підготовчого провадження у справі - задоволено. Закрито підготовче провадження у справі № 420/727/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Суворовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії. Призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 03.06.2019р.
Позивач у позовній заяві просив розглядати справу без його участі.
03.06.2019р. від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника, у порядку письмового провадження. (а.с. 109)
Судове засідання, яке призначено на 03.06.2019р. відкладено до 10.06.2019р.
Сторони у судове засідання, призначене на 10.06.2019р. не з'явились.
Відповідно до ч.3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Дослідивши наявні в справі письмові докази, оцінивши їх за власним внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді справи, суд встановив наступні факти та обставини.
ОСОБА_1 отримує пенсію за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 (а.с. 14)
Позивача взято на облік як внутрішньо переміщену особу у Суворовському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в м. Одесі, крім цього позивач є єпідопічним Одеського геріатричного будинку-інтернату та знаходиться на повному забезпеченні з 18.11.2016р., проживає за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 15-16)
На підставі пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №365 від 08.06.2016р. та у зв'язку із виявленням фактів під час здійснення веритифікації соціальних виплат, ОСОБА_1 призупинено виплату пенсії з 01.05.2018р.
Позивач 31.05.2018р. звернувся до Суворовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі із заявою про поновлення виплати пенсії. Вказані дані щодо поновлення виплати пенсії (не виплаченої) включені до Списку №920/02 та направлено на розгляд Комісії при Департаменті праці та соціальної політики Одеської міської ради.
Відповідно до розпорядження Суворовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі від 26.07.2018р. виплату пенсії ОСОБА_1 поновлено 01.05.2018р. на підставі листа Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради від 13.07.2018р. №118/14-01-31, яким було надано список ВПО з підтверженням факту проживання за місцем тимчасової реєстрації. (а.с.83-84)
03.10.2018р. ОСОБА_1 звернувся із заявою про поновлення йому виплати пенсії, а також виплатити пенсію (невиплачену) за травень, червень, липень 2018 року. (а.с.18)
Листом Суворовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі №350/Г-5 від 16.10.2018р. повідомлено позивача про те, при страховому стажі 51 рік 08 місяців, у тому числі 31 рік 11 місяців - робота за Списком №2 та середньомісячній заробітній платі 9721,04 грн., розмір пенсії до виплати (25%) становить 1366,63 грн. У листопаді 2018 року буде здійснено нарахування доплати у сумі 4 099,89 грн. (пенсія за травень-липень поточного року). (а.с. 19)
При цьому, листом Суворовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі №ГУ-8743216 від 29.11.2018р. на звернення позивача повідомлено стосовно боргу за травень, червень та липень 2018 року. Так, згідно з підпуктом 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України №335 від 24.04.2018р. «Про внесення змін до Постанови 365», що набрала чиності 12 травня 2018 року, суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. На час розгляду звернення позивача такого порядку не затверджено та іншого чинним законодавством не передбачено. (а.с. 20)
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII).
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 8 Закону України №1058 передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Статтею 4 Закону №1058 встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
У відповідності до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058, яка визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону №1058 передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до ст. 47 Закону №1058 пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Статтею 49 Закону №1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Суд зауважує, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058 є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Між тим, відповідач не надав суду рішення про припинення виплати пенсії і не вказав, яка з обставин, визначених наведеною вище нормою Закону стала підставою для припинення позивачу виплати пенсії. Відповідно до ч. 2 ст. 49 зазначеного Закону поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Відповідачем у листі від 29.10.2018 року №368/К-5 вказано на те, що виплата пенсії, провадитиметься відповідно до порядку, визначеного постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016р. №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (зі змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №335).
Однак, як свідчить аналіз положень Закону №1058, припинення виплати пенсії можливо лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього Закону.
Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058 зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Статтями 2 та 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, за обставин, визначених у ст. 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання.
Конституційне право на соціальний захист включає право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення ст. 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.
Таким чином, зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії.
Згідно зі ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до ст.1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Пунктом 54 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Пічкур проти України" зазначено про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", Європейський суд з прав людини визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров'я (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за ст. 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Як зазначено в п. 333 цього рішення: "Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації, держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією".
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для невиплати позивачу заборгованості по пенсії за період травень-липень 2018 року.
У зв'язку з чим, вимога позивача про визнання протиправними дій Суворовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі щодо не виплати ОСОБА_1 пенсійної заборгованості за період травень-липень 2018 року підлягає задоволенню у повному обсязі.
Суд також акцентує увагу на тому, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення (постанова ВС України від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14).
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 р. (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. theUnitedKingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".
У зв'язку з викладеним позовна вимога в частині зобов'язання Суворовське об'єднане управління Пенсійного фонду України в м.Одесі виплатити ОСОБА_1 пенсійну заборгованість за період травень-липень 2018 року підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи те, що в досліджуваних правовідносинах встановлено факт ухилення відповідача від винесення встановленого чинним законодавством рішення, суд вважає необхідним встановити позивачу належний спосіб захисту порушених прав та інтересів.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших субєктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Так, відповідно до ч.2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними дій Суворовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі щодо не виплати ОСОБА_1 пенсійної заборгованості за період травень-липень 2018 року та зобов'язання Суворовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі виплатити ОСОБА_1 пенсійну заборгованість за період травень-липень 2018 року підлягає задоволенню.
Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Ухвалою суду від 12.12.2019р. позивача звільнено від сплати судового збору за подання позовної заяви.
Керуючись ст. ст. 139, 205, 241-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Суворовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі (65003, м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 95) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Суворовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі щодо не виплати ОСОБА_1 пенсійної заборгованості за період травень-липень 2018 року.
Зобов'язати Суворовське об'єднане управління Пенсійного фонду України в м.Одесі виплатити ОСОБА_1 пенсійну заборгованість за період травень-липень 2018 року.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя М.М. Аракелян